Справжні дракони України

Фантастичний Український Залізнопуз

У світі Гаррі Поттера Український Залізнопуз є найбільшим з драконів, українським ендеміком. Та на диво, існуюча реальність набагато казковіша, аніж можна було уявити у фантастиці.

В теперішньому світі дракони населяють дивовижні книжки та кінематограф, та від своїх природних прототипів вони відрізняються невпізнанно. Однак впродовж віків середньовіччя вони були цілком реальними істотами, принаймні для тогочасних людей та вчених, адже існування драконів мало суттєве матеріальне підтвердження.

Глоссоптери — скам’янілі язики драконів були доказом життя вогнедишних створінь. Знаходили їх серед скал та в печерах – улюблених домівках драконів. Їх було достатньо багато, щоб античні автори вважали, що ці язики постійно падають з небес або Місяця. Правильне пояснення зробив данський дослідник Нільс Стенсен у 1667 році. Він зібрав з кам’яних язиків величезну пащу акули. До речі, саме з того часу почала свій розвиток палеонтологія – наука про викопне життя.

Глоссоптер — язик дракона

Якщо античний, південноєвропейський дракон походить від великих рептилій, то північноєвропейський, морський дракон значною мірою натхненний акулами.

Акули та скати — представники древнього класу хрящових риб, які не мають у своєму скелеті твердих кісток, а відтак їх зуби залишаються чи не єдиною викопною решткою. Вони настільки відрізняються від інших риб, що Карл Лінней у своїй системі природи спочатку хотів їх об’єднати з плазунами в один клас. Насправді навіть ми еволюційно ближчі до звичайних риб аніж акули та скати, настільки вони інші.

Але древні – не значить примітивні. Насправді вони мають надзвичайні унікальні якості, які легко дадуть фору казковим. Варто лише сказати, скільки мільйонів життів рятується саме зараз завдяки сквалену, речовини з акулячої печінки яка використовується для виробництва вакцин. Саме із ним була розроблена вакцина проти грипу H1N1 та зараз сквален зазначений американським FDA як компонент найбільш ефективних вакцин Pfizer та Moderna.

Імунітет хрящових риб просто феноменально долає ракові захворювання. Раніше вважалося, що акули зовсім не мають пухлин, але зараз відомо, що вкрай рідко таке трапляється, та зазвичай в доброякісній формі. Дослідження механізмів такого імунітету тривають.

Якщо колись люди будуть жити до тисячоліття, то таке, можливо, відбудеться завдяки вивченню хрящових риб. Нещодавно підтверджений вік гренландських акул складає 500-600 років, вони найдовговічніші істоти серед хребетних. Хоча автори цього дослідження припускають вік і понад 800 років.

Ми звикли дивитися на класифікацію тварин як на сходинки, де ссавці найрозвиненіші. Однак за рівнем розвитком мозку хрящові риби ближче до ссавців ніж до інших риб. Наприклад, розмір мозку скату манти становить більше 2-х кілограмів, тобто в півтора рази більше, ніж у людини. За коефіцієнтом енцифалізації, умовним показником розвитку мозку, що враховує масу тіла тварин, скати небули та манти рівня мавпам.

В Україні мешкають лише три представники хрящових риб. Зумовлено це тим, що Чорне море замкнене та значно розпріснене, отож лише декілька видів сюди дісталися та пристосувалися до місцевих умов. Ці види – це катран або колюча акула, скати морський кіт або хвостокол та морська лисиця або плахур.

Катран або колюча акула

Катран Squalus acanthias – одна з найбільш поширених акул світу, та попри широке розповсюдження, загрозливих контактів з людиною не відомо. Небезпечним він може бути, мабуть, лише якщо його обіймати: біля двох спинних плавців розташовані шипи зі слабкою отрутою – такий спосіб самозахисту. За розміром ця акула невелика, середня довжина самців становить 70-90 см самиць 100-120 см, вага до 10 кг. Найбільші представники, згідно різних джерел, можуть сягати понад два метри завдовжки та 20-ти кілограмів ваги.

Незважаючи на широке розповсюдження, зараз катран знаходиться під загрозою, а саме, європейська популяція зменшилась більше ніж на 95% і тепер отримала статус МСОП “найбільша загроза”, тобто на межі винищення. Значний промисел катрана був зумовлений тим що в його тканинах накопичується набагато менше аміаку ніж у більшості хрящових риб. Особливо інтенсивний промисел відбувався в Радянському союзі у 70-80-ті роки, добувалися тисячі тонн акул щорічно. Врешті решт це призвело до катастрофи.

Прониклий у Чорне море реброплав мнеміопсіс підірвав запаси усіх промислових риб. Катран відноситься до небагатьох видів — хижаків на мнеміопсіса. Він активно харчується реброплавами біля узбережжя Америки, батьківщині мнеміопсіса, так само, як і вже інвазивним біля Данських берегів. Версія про зменшення кількості риб через хижацтво мнеміопсіса з’явилася в радянській науці, та деякі нюанси чомусь не були взяті до уваги. Звісно, повісити відповідальність за руйнацію екосистеми Чорного моря на безсловесну медузу легше, аніж визнати власну недалекозору політику.

Катран належить до тих видів які можуть харчуватися майже всім, рибою, падлом, ракоподібними, реброплавами та медузами. То зрозуміло, чому останніх так у нас в морях так багато, бо недостатньо відповідних хижаків. Тривалість життя катрана складає до 75 років, вік визначається по плавникових шипах, що мають кільця на кшталт тих, що у стовбурах дерев. Вид дуже вразливий через довге дорослішання (самці стають статевозрілими у віці 11-13 років, самиці – в 18-21 рік) та дуже довготривалу вагітність, що становить 20-24 місяців. Так, вони вагітніють, розвиток зародків відбувається у тілі самки. Україна відноситься до небагатьох країн, де катран ніяк не захищений.

Морський кіт або хвостокол

Хвостокол звичайний Dasyatis pastinaca – скат, якого найчастіше може зустріти звичайний відпочивальник на морі. Влітку він тримається на мілководді з піщаним або мулистим дном, може зустрічатись майже біля краю води. Та при зустрічі треба бути обережним. Скат озброєний отруйним шипом біля хвоста, і поранення може бути смертельним. Користується своєю зброєю хвостокол дуже вправно, адже належить до найрозумніших хрящових риб, але небезпечний він тільки при самозахисті. Особливо обережними варто бути дайверам.

Харчується морський кіт переважно ракоподібними та донними безхребетними. За розміром він досягає 80-100 см в довжину та 40-50 см у розмаху крил, вага – 6-10 кг, самці менші за самок. У 2016-му році біля міста Ізмір у Туреччині був спійманий хвостокол з розмахом крил у 221 см та вагою близько 40 кг. Незважаючи на життя близько до людей, від промислу цей вид страждає не сильно. По-перше, його м’ясо та крила вважаються низькоякісними через характерний сильний запах. По-друге, він значну частину часу проводить на мілководді де великомасштабного промислу не ведеться. Подібно катрану, самиці хвостоколу виношують дитинчат у собі близько чотирьох місяців. Тривалість життя становить 10-20 років. Через свою кмітливість та здатність пристосовуватися морські коти часто зустрічаються в океанаріумах.

Морська лисиця або плахур

Яйце морської лисиці

Плахур звичайний Raja clavata – менший за розміром скат, довжину він має в середньому 70-90 см, вагу – 2-4 кг. Самиці більші за самців та можуть виростати більше півтора метра завдовжки. Максимальна відома вага – 18 кг. Тривалість життя складає близько 15 років. Цей скат розмножується, відкладаючи великі, до 10 см, дивної форми рогаті яйця. Обгортки таких яєць можна знайти на узбережжі.

Біля європейських берегів цей плахур – один з найчисельніших скатів. Його полюбляють дайвери за строкате різноманітне забарвлення та виразну ромбову форму. Ніякої небезпеки він не складає. Мешкає здебільшого на більшій глибині, ніж хвостокол — від 10-60 метрів і глибше. Живиться донними ракоподібними, поліхетами та іншими безхребетними, іноді маленькою рибою.

У Чорному морі популяція морської лисиці останнім часом катастрофічно скоротилася. Значною мірою це зумовлено появою попиту на плавці — крила скатів. Раніше скати Чорного моря потрапляли до рибалок скоріше як прилов при промислі інших демерсальних (тобто придонних) риб — калкану, мерлангу та осетрових. Та після початку цілеспрямованого промислу чисельність морської лисиці різко скоротилася.

Попит на плавці загрожує природі та людяності

Сучасний промисел акул та скатів загалом відбувається через попит в далекосхідних країнах. Хрящові риби не мають розвинених нирок і в більшості з них у м’язах накопичується аміак. М’ясо в них не тільки неїстівне, але інколи й отруйне. Через те, що більшість видів довговічні та харчуються досить різноманітно, в їхніх тканинах накопичуються усілякі токсини — від важких металів та радіонуклідів до нейротоксинів фітопланктону. В тропічних країнах щорічно помирає на порядок більше людей отруюючись з’ївши акулу, ніж бувши з’їденими акулами. Американська FDA (Управління продовольства і медикаментів США) рекомендує ніколи не вживати м’яса хрящових риб. Та в азійських країнах поширена гастрономічна культура супу з їхніх плавців. При їх добуванні 97% риби викидається, іноді ще живою, відрізаються тільки плавці та кінчики крил у скатів. Через цей попит зменшилися популяції акул та скатів по всьому світу.

Більшість країн ввели природоохоронні заходи, заборони промислу та обмеження торгівлі як такої, що шкодить природі. Тому попит переорієнтовується на країни зі слабкою системою природоохорони.

Тепер варто згадати історію осетрових риб Чорного моря. Адже те що відбувається зараз – це лиш продовження того, що відбувалось раніше, але ж історія має чогось вчити. З часів древньої Греції, протягом тисячоліть в українських морях ловили найціннішу рибу в світі. Червоною, тобто якісною, правильною рибою раніше називалися тільки представники осетрових. Уся інша риба вважалася нецінною, пустою — білою рибою. Лососі червоною рибою стали лише згодом, коли осетрів стало не вистачати. Білуга мала назву Цар-риба, найцінніша риба, яка може бути. З шести видів осетрових, що мешкали в Чорному морі два вже зникли. Це атлантичний осетр Acipenser sturio та осетр шип Acipenser nudiventris, перший ще зберігся у Франції, а другий — в Казахстані. В Україні ще зустрічаються чотири види — стерлядь Acipenser ruthenus, руський осетр Acipenser gueldenstaedtii, севрюга Acipenser stellatus та білуга Huso huso, та всі вони знаходяться на межі зникнення. Популяції осетрових риб, які залишилися в Чорному морі менші одної тисячної від тих, що були.

Мертвий китайський дракон

Осетрові риби також пов’язані з легендами про драконів. Східний китайський дракон в міфах тісно переплетений з річками. Матеріальним його втіленням в уявленнях китайців був псефур або китайський веслоніс. Ця риба з ряду Осетроподібних з античних часів мігрувала найбільшими річками Китаю — Янцзи та Хуанхе. В уявленнях тогочасних людей молодий дракон після декількох сотень років життя ставав псефуром. Зовнішнім виглядом ця риба дійсно нагадувала міфічних істот. Довжиною до 7 метрів, вагою в 500 кг та озброєний мечем на носі псефур вселяв повагу. Для нього існує навіть окремий ієрогліф який тепер вже використовується для менш цінного тунця. На жаль, остання відома знахідка виду була 15 років тому. Інтенсивні пошуки, які проводилися навіть у підводних печерах не дали результатів. Від китайського дракона лишився лише ієрогліф та легенди.

В Північній Америці стрибки осетрів досі нагадують мезозойських монстрів

На іншій стороні світу в шотландському озері Лох-Несс іноді зустрічався Атлантичний осетр. За версією BBC, саме його присутність призвела до появи легенд про Лох-Несське чудовисько. Дійсно, тілом, вкритим товстою лускою, якій і крокодил позаздрить, розміром до 6-ти метрів та вагою у 400 кг, він нагадує доісторичних монстрів. Цей вид осетрів зараз зник як з Британії, так і з України.

Справжній дракон України, один з останніх

У третій частині мультфільму “Як приручити дракона” сміливий Ікінг рятує драконів, дозволяючи тим сховатися у підземному світі. На жаль, в нашому світі і Ікінгів замало, і єдиний світ, де можуть врятуватися вимираючі види, це легенди та міфи.

Ми живемо в казковому світі, бо українські дракони ще існують. Та існувати їм лишилося десь 5-10 років.

Олександр Яровий,

науковий співробітник, Національний антарктичний науковий центр

Related posts

Leave a Comment