Польські сліди Києва. На зламі століть

Продовження циклу. Попередні статті:


150 річчю від дня народження В. Городецького присвячується

Волею долі творчий доробок одного з найвідоміших і найпопулярніших київських архітекторів минулого належить Україні, Польщі та Ірану. Кожна з цих країн може пишатися архітектурною спадщиною, яку він залишив”.

Д. Малаков, «13 київських зустрічей з Городецьким»

“Проходжу коло нього майже кожним разом, коли буваю в столиці України, але тільки одного сонячного дня пополудню, коли повітря було чисте, як склянка джерельної води, а небо блакитне як на прапорі України, звернув увагу на те, що цей костел…кричить!”

К. Войцеховський, «Костел, який кричить»


Після поразки січневого повстання царська влада провела чистку адміністративного апарату до цього насиченого поляками. Участь католицького духовенства у січневому повстанні стала претекстом для розриву у 1866 р. конкордату з Римом. Втім польське життя Києва не зупинилося. Вже в 70-х роках ХІХ ст. повстало Товариство польської молоді у Києві (Stowarzyszenie połskiej mlodzieży w Kijowie). У 1884 році засновано Корпорацію студентів поляків (Korporacje studentow Polaków) на чолі якої став брат майбутнього Президента Польщі – Станіслав Нарутович (Stanisław Narutowicz).

Новий наплив поляків до Києва розпочався під час будівельного буму на переломі ХІХ та ХХ ст. В цей час в Києві мешкало 17 тис. поляків, а в 1909 р. це число зросло до 44 тис. Поляки займали також багато важливих посад, а Йосип Йосипович Завадський (Józef Zawadzki) навіть був міським головою. Він походив з Вільна, орендував типографію університету св. Володимира та керував нею 30 років. Але найпомітніший слід в обличчі тогочасного Києва залишили архітектори, зокрема деякі польського походження: В. Городецький, І. Ледуховський та ін. В цій частині нашого циклу ми розкажемо вам про польську громаду Києва перелому ХІХ-ХХ ст. та її внесок у розбудову міста над Дніпром.

Архітектори

Життя міста неможливо собі уявити без архітекторів. Тоді під час будівельного буму кін. ХІХ-поч. ХХ ст. вони буквально на очах змінювали обличчя Києва. З архітекторів польського походження та і зодчих взагалі перш за все слід згадати уславленого Владислава Городецького.

Владислав Городецький – пам’ятник у Київському пасажі / Władysław Horodecki – pomnik na kijowskim pasażu

Про цього архітектора зараз в Україні написано вже досить багато. Особливо варто згадати досконалі праці Д. Малакова. Тому тут ми лише коротко скеруємо вас до деяких дійсних споруд та споруд, що, на жаль, вже не існують, що їх подарував місту Городецький. Без сумнівів найвизначнішою спорудою, яку він подарував католицькій громаді, а з нею – і всьому місту, є новий костел, освячений на честь св. Миколая.

This slideshow requires JavaScript.

Костел св. Миколая – найпомітніша споруда Нової Забудови. Чудовий приклад неоготичного стилю кін. XIX-поч. XX ст. (Велика Васильківська, 75) / Kościół św. Mikołaja – najokazalszy obiekt Nowej Zabudowy. Wspaniały przykład neogotyckiego stylu końca XIX-początku XX wieku (ul. Wielka Wasylkowska 75)

Костел св. Миколая споруджений 1899-1909 рр. на замовлення римо-католицької громади Києва. Будівництву передував представницький конкурс, за підсумками якого першу премію отримав архітектор П. Гіппіус, другу – студент Петербурзького інституту цивільних інженерів Станіслав Воловський. Замовники обрали для втілення конкурсну роботу Воловського.

Композиція “Мученництво св. Войцеха” / Kompozicja: “Męczeństwo św. Wojciecha”

This slideshow requires JavaScript.

Фрагмент оздоблення костела / Fragment zdobienia kościoła

Виконавцем робіт запросили київського зодчого Владислава Городецького, який творчо переробив проєкт. Через обмеженість коштів, які збиралися шляхом пожертв, будівництво тривало майже десять років. Комітет будови костела знаходився по вул. Прорізній, 13 (будинок не зберігся). Натомість вцілів будинок, в якому мешкав благодійний діяч Леонард Янковський, координатор побудови костела Св. Миколая – вул. Прорізна, 9.

Будинок, в якому мешкав благодійний діяч Леонард Янковський, координатор побудови костела Св. Миколая – вул. Прорізна, 9 / Dom, w którym mieszkał działacz charytatywny Leonard Jankowski, koordynator budowy kościoła p.w. św. Mikołaja – ul. Prorizna 9

З огляду на складні умови (високий рівень ґрунтових вод), була розроблена спеціальна конструкція фундаменту на бетонних набивних палях за прогресивною технологією київського інженера Антона Страуса. Тут вона була застосована у таких масштабах уперше в Європі.

Костел св. Миколая на листівці поч. ХХ ст. / Kościół św. Mikołaja na widokówce pocz. XX wieku

Костел споруджений з використанням новітніх матеріалів, якими тоді були залізобетон (з нього зроблено усі перекриття, зокрема, склепіння центрального нефа системи “ганнебік” при прольоті у 17 м має товщину всього 8 см), штучний граніт, теракотове обличкування тощо. Зокрема, зі штучного каменю виконано усе багате архітектурне та скульптурне оздоблення будівлі, автором якого є давній співавтор Городецького – італійський скульптор Еліо Саля. Одночасно з костелом у спрощених неоготичних формах зведено триповерховий будинок причту. Освячення та урочисте відкриття костела св. Миколая відбулося 6 грудня 1909 р. Першим його настоятелем став ксьондз Ян Юзеф Змігродський.

План костела св. Миколая / Plan kościoła św. Mikołaja

Об’ємно-просторова композиція храму – хрестова у плані базиліка з трьома невами, розвиненим трансептом, двома баштами на західному фасаді та сигнатуркою у середохресті є типовою для середньовічних європейських костелів. Таким є і декор – майстерна і достовірна готична стилізація, яка яскраво втілює образ готичного храму. Сучасники вбачали у Миколаївському костелі подобу віденської Votiv Kirche (1856). Домінуючий у композиції західний фасад має три стрілчасті портали, тимпани яких прикрашені барельєфами на релігійні теми. Центральна вісь акцентована великим вітражем-трояндою та трикутним фронтоном над ним. Споруда відрізняється досконалістю пропорцій, чистотою композиційного задуму, виразним моделюванням деталей.

Фасад костела, фото поч. ХХ ст. / Fasada kościoła, fotografia z początku XX wieku

Радянська влада зареєструвала “синдикат” (громаду) костела у березні 1921 р. З 1936 р. богослужіння у храмі припинилися через відсутність ксьондза. У березні 1938 р. рішенням міськради костел було закрито й призначено під “використання для громадських потреб”. Представники влади познімали хрести, ікони, начиння, дзвони, скульптури, частину вітражів, демонтували також і орган. Частина цього майна потім була знайдена на кіностудії ім. О. Довженка. В 1943 р. інтер’єр споруди сильно постраждав від пожежі, яка, за переказами, виникла від майна, що зберігалося тут.

Костел св. Миколая, 1944 р. / Kościół św. Mikołaja w 1944 roku

Після війни у будівлі костела розмістили Київський обласний державний архів. Тут також було розміщено радіоглушильну станцію, яка мала перешкоджати мешканцям Києва слухати західні “радіоголоси”. В 1954-1957 рр. проводилися реставраційні роботи будівлі, під час якої були зняті залишки старих вітражів. В 1956 р. споруду визнали пам’яткою архітектури, однак 1963 р. це рішення було скасовано.

Після урядової ухвали (1979) про створення тут “Будинку органної та камерної музики” костел 1979-1980 рр. був відреставрований з пристосуванням під нову функцію (архітектори Олег Граужис, Є. Осадчий та ін.). На місці вівтаря було встановлено новий великий орган. Викопаний під концертною залою у попередні роки підвал (на місці поховань) було переобладнано на цокольний поверх. Під час розчистки підвалу було знайдено одну з втрачених скульптур – архангела Гавриїла.

У квітні 1991 р. будівлю внесли до списку споруд, які мають залишатись у власності держави та не підлягають передачі релігійним громадам. Та католицька громадськість не погодилася з таким рішенням влади і наполягала на поновленні своїх прав. З вересня 1991 р. біля стін колишнього костела стали відправляти служби за католицьким обрядом. Перша така служба відбулася 29 вересня Яном Кріпаном, настоятелем парафії св. Олександра у Києві. Невдовзі був досягнутий компроміс між представниками держави і католицької церкви: було погоджено, що під одним дахом будуть співіснувати католицька парафія та “Будинок органної і камерної музики”. Урочисте відкриття костела відбулося 4 січня 1992 р., першу службу очолював єпископ Ян Пурвинський. Нажаль співіснування парафії та органного залу не складалося добре. А 3 вересня 2021 р. в костелі під час репетиції відбулося коротке замикання внаслідок чого згорів орган та було сильно пошкоджено інтер’єр костела. На відбудову костела одразу ж пожертвували кошти заможні кияни. Досягнуто домовленість про повернення костела римо-католицькій спільноті. Проте чи буде ця домовленість реалізована. Наразі служби відбуваються в підземному храмі.

Наразі костел св. Миколая опинився у сучасному будівельному оточенні / Obecnie kościół św. Mikołaja znajduje się w otoczeniu nowoczesnych budynków

Хотілося б також відзначити, що виконаний за всіма канонами готичного стилю Миколаївський костел являє собою єдиний такий виразний зразок його новітнього застосування у Києві. Зважаючи на це, він є свого роду навчальним посібником для вивчення цього стилю та унікальною пам’яткою, яка надає цій частині Києва неповторного та, може, навіть загадкового обличчя.

В архітектурі Миколаївського костела присутні всі основні елементи готичного стилю / W bryle kościoła św. Mikołaja obecne są wszystkie podstawowe elementy stylu gotyckiego

Та повернемося до В. Городецького. Свою кар’єру у Києві він розпочав зі зведення на початку 1990-х рр. усипальниці родини барона Штейнгеля, побудованої на цвинтарі Аскольдова могила (наразі тут збереглися рештки якоїсь споруди, які потребують детальнішої ідентифікації). В 1895-1896 p. він розробив проєкт “Південноросійського машинобудівного заводу” на вул. Жилянській, 107.

Комплекс Південноросійського машинобудівного заводу на вул. Жилянській, 107 / Kompleks Południoworosyjskiej Fabryki Budowy Maszyn na ul. Żylanskej 107

Проєктуючи корпуси заводу, архітектор ще не оговтався від загальноприйнятих тоді принципів і схем промислових підприємств, але висока якість проєктування та виконання будівельних робіт добре послугували майбутнім поколінням.

Забудова садиби Меринга / Zabudowa siedziby Meringa

Наприкінці XIX ст. Городецький став одним з активних учасників розвитку Києва: він розробив проєкт нових вулиць у центрі міста на місці колишньої садиби Меринга (Михайлівської, Ольгинської, Мерінгівської та Нової), став автором кількох споруд на Миколаївській (сучасній Городецького) вулиці (будинок київського відділення Російського сільськогосподарського комісіонерства “Работник” та меблевої фабрики І. Кімаєра).

This slideshow requires JavaScript.

Будинок київського відділення Російського сільськогосподарського комісіонерства “Работник” – перший поверх зведено за проєктом Городецького / Budynek kijowskiego oddziału Rosyjskiego Towarzystwa Rolniczego „Robotnik” – parter wybudowano według projektu Horodeckiego

Реклама комісіонерства “Работник”, кінець, ХІХ ст. / Budynek kijowskiego oddziału Rosyjskiego Towarzystwa Rolniczego „Robotnik” – parter wybudowano według projektu Horodeckiego

Фасадний будинок – все, що збереглося від колишньої меблевої фабрики І. Кімаєра / Budynek fasadowy – to wszystko, co zachowało się z dawnej fabryki mebli I. Kiamyera

Поблизу розташований перебудований будинок колишнього готелю «Континенталь», в якому В. Городецький проєктував інтер’єри.

Колишній вигляд будинку готелю «Континенталь» на вул. Городецького, 5 / Dawny wygląd budynku hotelu „Continental” na ul. Horodeckiego 5

Сучасний вигляд будинку готелю «Континенталь» на вул. Городецького, 5 / Obecny wygląd budynku hotelu „Continental” na ul. Horodeckiego 5

За його проєктом був побудований будинок Л. Бендерського – повних шість поверхів на вул. Великій Васильківській, 25.

This slideshow requires JavaScript.

Будинок Л. Бендерського на вул. Великій Васильківській, 25 / Budynek L. Benderskiego na ul. Welyka Wasylkiwska 25

До 1897-1898 pр. належить проєкт надбудови і добудови старого двоповерхового будинку для страхового товариства «Россия» на розі вул. Хрещатика і Прорізної.

Так званий «Будинок лицаря» – садиба страхового товариства «Россия» на розі вул. Хрещатика і Прорізної, 28/2. Знищений 1941 р. / Tak zwany „Budynek rycerza” – siedziba Towarzystwa Ubezpieczeniowego „Rosja”, na rogu Chreszczatyku i ul. Proriznoj 28/2. Zniszczony w 1941 roku

Місце, де знаходився так званий «Будинок лицаря» – садиба страхового товариства «Россия» на розі вул. Хрещатика і Прорізної, 28/2. Знищений 1941 р. / Miejsce gdzie znajdował się tak zwany „Budynek rycerza” – siedziba Towarzystwa Ubezpieczeniowego „Rosja”, na rogu Chreszczatyku i ul. Proriznoj 28/2. Zniszczony w 1941 roku

Під час київської сільськогосподарської і промислової виставки 1897 p., влаштованої на схилах Черепанової гори увагу привертали два проєкти Городецького – павільйони графів Юзефа та Костянтина Потоцьких. Саме після виставки 1897 p. В. Городецькому – вже добре відомому і шанованому київському архітекторові – і випала честь зводити вже описаний костел св. Миколая.

Проєкт В. Городецького визнали кращим і тоді, коли московський архітектор Бойцов відмовився від роботи над проєктом міського музею старожитностей і мистецтв – сучасного Національного художнього музею України.

This slideshow requires JavaScript.

Колишній музей старожитностей, наразі – Національний художній музей України / Dawne Muzeum Starożytności, obecnie Narodowe Muzeum Sztuki Ukrainy

Важливим фактором при будівництві музею стало широке застосування бетону і цементу. В 1898 р. у Києві на Куренівці діяв завод “Фор”, зведений в 1898 р. за проєктом В. Городецького (вул. Кирилівська, 102). Він належав цьому архітектору. Тож він активно рекламував застосування цементу та бетону в своїх неординарних спорудах. Варто лише пригадати скульптури з бетону на будинку з химерами, костелі св. Миколая чи будівлі музею українського образотворчого мистецтва. З 1898 р. завод налагодив виробництво найкращого на той час портланд-цементу. Завод випускав також залізобетонні вироби, мозаїчні плитки для підлоги, порожнистий камінь та цементно-піщану цеглу.

Місце, де розміщувався бетонний завод «Фор», сучасний вигляд / Miejsce gdzie znajdowała się fabryka betonu „For”, współczesny wygląd

В 1898-1902 рp. на вул. Ярославів вал, 7 за проєктом В. Городецького побудована караїмська кенаса. Ця унікальна екзотична будівля викликала чимало схвальних відгуків.

Караїмська кенаса на старій листівці / Kenesa karaimska na starej widokówce

Караїмська кенаса, сучасний вигляд / Kenesa karaimska, współczesny wygląd

Та найвідомішою київською спорудою В. Городецького став власний будинок архітектора на вул. Банковій, 10. Будинок мав форму куба з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Його фасади оформлені скульптурними прикрасами роботи Е. Саля на тему природи, виконані з цементу. Оскільки у той час цемент не був ще популярним, Городецький, імовірно, оздобив свій будинок так з метою реклами.

This slideshow requires JavaScript.

Будинок з химерами, який збудував для себе Владислав Городецький – вул. Банкова, 10 / „Dom z Chimerami”, który wybudował dla siebie Władysław Horodecki – ul. Bankowa 10

This slideshow requires JavaScript.

Чудові скульптурні оздоби Е. Саля / Wspaniale ozdobne rzeźby autorstwa E. Salia

 

Інтер’єри будівлі були також оформлені екзотичними скульптурними сюжетами. “Київська газета” від 4 грудня 1903 р. називала будинок “зразком архітектури нового стилю”. Дуже швидко дивовижний витвір Городецького став однією з видатних архітектурних пам’яток Києва.

This slideshow requires JavaScript.

Леді з будинку з химерами відповідають передовій жіночій моді того часу / Panie z budynku z chimerami odpowiadają najnowszej kobiecej modzie tego czasu

Маловідомо, що сюжет цього будинку В. Городецький імовірно перейняв від так званого “Африка-хаус” в Гамбургу, який звів в 1899 р. архітектор М. Халлер (Скібицька, 2011).

В. Городецький вважається також автором низки склепів на Байковому кладовищі Києва, а також звів склеп Лелявського на цвинтарі Видубицького монастиря, а також склеп Козакевичів на цвинтарі у Пуща-Водиці.

This slideshow requires JavaScript.

Склеп родини Тишкевичів на Байковому кладовищі / Grobowiec rodziny Tyszkiewiczów na Cmentarzu Bajkowa

Склеп Козакевичів на цвинтарі у Пуща-Водиці / Grobowiec Kozakiewiczów na cmentarzu w Puszczy-Wodycy

Ще один склеп на Байковому кладовищі, авторство якого приписується В. Городецькому / Jeszcze jeden Grobowiec na Cmentarzu Bajkowa, której autorstwo przypisuje się W. Horodeckiemu

В. Городецький був не тільки архітектором, він також виступав в іпостасі модельєра жіночих суконь та декорацій та костюмів для театру Соловцова.

Городецький виступав також модельєром суконь та декорацій / Horodecki był także projektantem sukni i dekoracji

Книга В. Городецького “В джунглях Африки” / Książka W. Horodeckiego „W dżunglach Afryki”

Після революції і захоплення влади більшовиками, втративши свою нерухомість і не маючи у нових умовах ніяких засобів до існування, Городецький 1920 р. емігрував до Варшави. У Польщі він почав працювати у Міністерстві громадських робіт архітектором. Він розробляв проєкт курорту у Хелі та реставрував палац у Вишнівці, пошкоджений під час Першої світової війни.

Окрім Городецького у Києві того часу активно працювали й інші архітектори польського походження. На жаль, про них ми знаємо незрівнянно менше.

Іваницький Карл Людвігович (06.11.1870-1940) – вихованець Львівської політехніки. В 1894-1919 рр. жив у Києві. Тут за його проєктом побудована будівля фабрики будівельної кераміки Й. Анджейовського на вул. Кирилівська, 64 (1896 р.).

Будівля колишньої фабрики будівельної кераміки – власність польського громадського діяча Йосафата Анджейовського – вул. Кирилівська, 64 / Gmach dawnej fabryki ceramiki budowlanej, własność polskiego działacza społecznego Jozafata Andrzejowskiego – ul. Kirillowska 64

Будівля колишньої фабрики будівельної кераміки перебуває наразі в критичному стані. Проте, і зараз можна оглядати виразні кахельні прикраси на фасадах цієї руїни. Підприємство засноване 1875 р. було найвідомішим виробником кахлів. Воно спеціалізувалося на виробі високохудожніх грубок і камінів. Цими виробами прикрашено інтер’єри колишніх прибуткових будинків, що збереглися досі за адресами: Ярославів Вал, 1 та 14, Володимирська, 61/11 та Банкова, 10 (Малаков, 2009).

Піч – виріб фабрики кераміки Анджейовського в будинку В. Городецького на Банковій, 10 / Piec – wyrób fabryki Andrzejowskiego w domu W. Horodeckiego na Bankowej 10

Й. Анджейовський / Jozafat Andrzejowski

Цей архітектор збудував також прибутковий будинок на вул. Богдана Хмельницького, 32 де знаходилася його власна контора.

Прибутковий будинок збудований 1913 р., що використовувався як офіс місцевого філіалу акціонерного товариства Варшавської фабрики столових меблів (Garde Meuble) „Z. Szczerbiński i Spółka”. Тут мешкав автор проєкту цього будинку – архітектор та громадський діяч Кароль Іваницький. У наш час житлово-офісне приміщення – вул. Б. Хмельницького, 32 / Kamienica czynszowa, wzniesiona w 1913 r. , wykorzystywana jako lokal miejscowego oddziału spółki akcyjnej Warszawskiej Fabryki Mebli Stylowych (Garde Meuble) „Z. Szczerbiński i Spółka”. Tu mieszkał autor projektu budynku – architekt i działacz społeczny Karol Iwanicki. Obecnie lokal mieszkalno-biurowy, ul. B. Chmielnickiego 32

Найбільшою справою К. Іваницького мала стати побудова ще одного католицького костела св. Йосипа Обручника на Подолі (Юрківська, 3). Вперше проєкт костела св. Йосипа, розроблений Каролем Іваницьким, що був дієцезіальним архітектором, був поданий на затвердження 1910 р. як проєкт римо-католицької каплиці у садибі Кароліни Ярошинської на вул. Юрківській, 1 (наріжна частина садиби пізніше відокремилася, й у К. Ярошинської залишилася ділянка № 3, друга від рогу вул. Кирилівської). Проєкт затверджено лише наприкінці 1913 р. Того ж року храм заклали. Костел мав еклектичні риси з елементами неороманського стилю, був асиметричним, з майже 40-метровою вежею. За Оленою Горбик, будівництво зупинила Перша світова війна, хоча у споруди вже був зведений гранітний цоколь. Втім, 1920 р. громаду костела було зареєстровано радянськими органами як Синдикат римо-католицького костела імені св. Йосипа на вул. Юрківській, 3, ймовірно, у приміщенні частково збудованого храму. У переліку київських костелів 1925 р. він вже не значиться.

Місце, де будувався костел св. Йосипа на Подолі / Miejsce gdzie był budowany kościoł św. Józefa na Padole

Ескіз проєкту костелу св. Йосипа на Подолі / Szkic projektu kościoła św. Józefa na Padole

Найбільш загадковим і у той самий час одним з найбільш виразних київських архітекторів того часу був Ігнацій Казимирович Лєдуховський (роки життя нам невідомі). Яскравий представник інтернаціонального (декоративно-флореального) напрямку стилю модерн. З атрибутованих споруд Лєдуховського: особняк з хірургічною клінікою доктора медицини П. Качковського на вул. Гончара, 33, прибуткові будинки на вул. С. Петлюри, 8 (поч. ХХ ст.) та вул. Назарівська, 19 (1907-1911) та вул. Назарівська, 21 (1910-1911).

This slideshow requires JavaScript.

 

Клініка Качковського на вул. О. Гончара, 33 / Klinika Kaczkowskiego na ul. O. Honczara 33

Клініка Качковського без сумнівів є одним з найвиразніших будинків у Києві. Для міської садиби затисненої вузькими межами сусідніх землеволодінь, яка, до того ж, поєднувала у функціях з амбулаторією та лікарнею, обрано оригінальний прийом вивільнення у забудові одного з торців. Цим самим формувався бічний садовий фасад з відкритою терасою кабінету господаря на рівні другого поверху та наріжна заокруглена частина. Напівциркульна форма плану кутових приміщень повторена у центральному вузлі внутрішніх сходів, які є композиційним ядром будинку і об’єднують навколо себе згруповані обабіч себе приміщення дворової та фасадної частини. Ця тема також розкривається у центральних прорізах першого та другого поверху.

Садиба Качковського чудово ілюструє лінію тогочасного модерну, пов’язану з ірраціональними, органічними основами формотворення. Це виявлено як у взаємній компоновці повільно текучих конструктивних об’ємів, так і виборі фасадної пластики та облаштуванні внутрішніх приміщень. У авторських скульптурних оздобах фасадів, виконаних скульптором Ф. Соколовим, переважають органічні мотиви, де ретельно переплетені реальні істоти та міфічний світ. У загальному змістовному наповненні образотворчої частини декору прочитується містичний ірраціоналізм готичної традиції, введення теми захисту домашнього вогнища та людського життя взагалі, на сторожі якого стоять звабливі сирени у центральному фронтоні, рикаючий лев на куті тераси, пара загадкових маскаронів (Фауст і Маргарита?) обабіч головного входу.

This slideshow requires JavaScript.

Фрагменти оздоби клініки Качковського / Detale zdobnicze kliniki Kaczkowskiego

Модельовані у реалістичній манері рельєфні квіти латаття, з м’ясистих стебел яких ніби звиті балюстради вікон другого поверху, квіткові пласко-рельєфні панно із зображенням каштанових гілок передають розкіш та витонченість природних форм, їх вітальну енергію. Відтворення органічних структур у модерні, що притаманно флоральному (декоративному) модерну, виявилося особливим чином у садибі Качковського. Оформлення дворового проїзду з однією колонкою у вигляді оголеної кістки (натяк на професію лікаря-хірурга?) та малюнок ажурних ґрат, що є парафразом відомого паризького Castel Beranger (1894-1898) архітектора Гектора Гемара, який був сміливо висаджений Ледуховським на київський ґрунт.

Фрагмент інтер’єру клініки Качковського / Fragment wnętrz kliniki Kaczkowskiego

Будинок на вул. Назарівській, 19, що вписаний до щільної однобічної забудови фронту вулиці, теж має свої особливості. Стильові форми модерну використані на фасаді у вигляді орнаментальних ліпних вставок вишуканого малюнку, які акцентують фриз, надвіконні та міжвіконні площини.

Прибутковий будинок на вул. Назарівській, 19 / Kamienica czynszowa na ul. Nazarowskiej 19

У порівнянні з цим, сусідній будинок Лєдуховського (будинок лікаря М. Трофімова) на вул. Назарівська, 21 відображає початок класицистичних впливів на розвиток стилістики модерну, її «очищення» від вигадливого багатослів’я та нестриманої пластичної деформації форм раннього етапу. Він вирішений Лєдуховським, як односекційне садибного типу прибуткове житло з однією квартирою на кожному з первісно трьох поверхів. Проте, надбудовою 1950 р. четвертого поверху первісну композицію автора було порушено.

Будинок лікаря М. Трофімова на вул. Назарівська, 21 / Budynek lekarza M. Trofimowa na ul. Nazarowskiej 21

Інколи Лєдуховському приписують також чудовий прибутковий будинок А.А. Червінського на вул. Костельній, 7 (1913 р.). Червінський, який також мав польське походження, відкрив у Києві виробництво мідної вуглекислоти та займався ацетиленовим освітленням.

Прибутковий будинок А.А. Червінського на вул. Костельній, 7 (1913 р.) / Kamienica czynszowa A.A. Czerwińskiego na ul. Kościelnej 7 (1913 r.)

На авторство Ледуховського вказують і у випадку будинку С. Чоколової на вул. Великій Житомирській, 32 (1911-1912). Це односекційне садибного типу апартаментне житло з однією квартирою на кожному з первісно трьох поверхів стало справжньою окрасою вулиці. Проте, надбудовою було знищено виразну об’ємність будинку та рельєфи у його верхній частині. Окрасу даного будинку становлять численні рельєфи, зокрема, зображення гілок каштану, античного сюжету «хлопчик на гусці», змій, а також вакхічні сцени та сцени полювання.

Будинок С. Чоколової на вул. Великій Житомирській, 32 до надбудови / Budynek S. Czokolowej na ul. Wielkiej Żytomierskiej 32, do czasu dobudowania

Слід згадати також архітектора Г. Гая – автора проєкту Бессарабського ринку. Цей ринок побудований 1910-1912 р. на гроші відомого цукрозаводчика Лазаря Бродського, призначені ним на цю мету у заповіті. Спроєктував ринок Генрік Ґай, а реалізовував проєкт архітектор Михайло Бобрусов. Скульптурне оздоблення виконали учні українського скульптора Ф.П. Балавенського, які навчалися у Київському художньому училищі, – Т.В. Руденко-Щелкан (декоративне панно на фасаді), і А. Теремець (горельєф «Селянин з волами» і декоративне зображення гусей на металевих воротах), П.В. Сніткін (горельєф «Молочниця»). Урочисте відкриття ринку у присутності вищого керівництва міста і краю відбулося 3 (16) липня 1912 р.

Бессарабський ринок на старому фото / Rynek Besarabski na starej fotografii

Бессарабський ринок зараз / Rynek Besarabski obecnie

На вул. Лисенка, 6 ми можемо побачити ще один будинок, спроєктований київським архітектором польського походження Валеріаном Куліковським. Це – управління Південно-Західної залізниці / Na ul. Łysenki 6 możemy zobaczyć jeszcze jeden budynek zaprojektowany przez kijowskiego architekta polskiego pochodzenia Waleriana Kulikowskiego. Jest to dyrekcja Kolei Południowo-Zachodnich

Будинок, в якому мешкав архітектор, повстанець 1863 р. Р. Валеріан Куліковський – вул. Михайлівська, 15 / Dom, w którym mieszkał architekt, powstaniec 1863 r. R. Walerian Kulikowski – ul. Mychajliwska 15

Мандруючи містом

Після ознайомлення з київськими архітекторами польського походження, проїдемося вулицями міста і ознайомимося з вцілілими та не вцілілими будинками, що пов’язані з життям польської громади Києва на зламі ХІХ-ХХ ст. Допоможе нам у цьому мапа «Польські адреси Києва» видавництва «Дух і літера».

Як і будь-яка інша національна спільнота поляки в Києві закладали свої благодійні та культурно-освітні організації.

Будинок римо-католицького благодійного товариства – вул. Мала Житомирська, 8 / Lokal Rzymskokatolickiego Stowarzyszenia Charytatywnego – ul. Mała Żytomierska 8

Будинок Київського кола польських жінок, вул. Б. Хмельницького, 26 / Lokal Kijowskiego Kółka Kobiet Polskich – ul. B. Chmielnickiego 26

Будинок, де діяли товариства поляків та польський театр. Вид на листівці поч. ХХ ст. Будинок зведений 1891-1901 р. (арх. М. Казанський) для великої концертної зали слов’янських пісень. У решті-решт були облаштовані кілька окремих залів. Тут знімали приміщення польський клуб «Огниво» (закладений 1905 р.), Польський промислово-технічний клуб, а також знаходився «Новий польський театр». Будинок не зберігся. Вул. Хрещатик, 1 / Dom, gdzie działały stowarzyszenia Polaków, działał Teatr Polski. Wygląd wg widokówki pocz. XX w. Budynek wzniesiony w latach 1891 – 1901 (arch. M. Kazański) dla olbrzymiej hali koncertowej pieśni słowiańskich. W budynku wyposażono kilka osobnych sal. Tutaj wynajmowali lokale: polski klub „Ogniwo” (załozony w 1905), Polski Klub Przemysłowo-Techniczny, występował „Nowy Polski Teatr”. Gmach nie zachował się – ul. Chreszczatyk 1

Місце, в якому знаходився будинок, де діяли товариства поляків. Будинок не зберігся. Вул. Хрещатик, 1 / Miejsce, w którym stał dom, gdzie działały stowarzyszenia Polaków. Gmach nie zachował się – ul. Chreszczatyk 1

Будинок Клубу польського гімнастичного товариства, вул. Січових Стрільців, 12 / Lokal Klubu Polskiego Towarzystwa Gimnastycznego – ul. Strzelców Siczowych 12

У тогочасному Києві квітло також польське культурне життя. Тут перебували і творили польські літератори, театральні діячі та художники.

Місце, в якому знаходився Польський театр – вул. Зеньковецької, 8 / Miejsce, w którym znajdował się Teatr Polski – ul. Zańkowieckiej 8

Будинок, в якому мешкала Станіслава Висоцька, бували Я. Івашкевич та Я. Станіславський – вул. Гончара, 43 / Dom, w którym mieszkała Stanisława Wysocka, bawili J. Iwaszkiewicz, Jan Stanisławski – ul. Honczara 43

Станіслава Висоцька – акторка, режисер, театральна діячка. Народилась у Варшаві. В 1911-1920 рр. мешкала у Києві на вул. Столипінській (Гончара), 43. Організувала (1916 р.) та керувала польським експериментальним театром «Studio» на вул. Круглоуніверситетській, 10, де реалізувала нові сценічні ідеї. В 1919 р. вчила акторській майстерності у Театральній академії на вул. Золотоворітьській, 3.

Станіслава Висоцька / Stanisława Wysocka

Будинок польського театру «Studio», спочатку був приватною віллою. В 1916 р. був перебудований на театральне приміщення на 100 глядачів. Трупою керувала С. Висоцька. З театром (діяв до 1918 р.) співпрацювали актори Ю. Остерва, С. Ярач, Н. Млодзейовська, письменники Ю. Івашкевич, С. Віткевич та ін. Наразі офіс комісії ЄС – вул. Круглоуніверситетська, 10 / Budynek Polskiego Teatru „Studio”, był najpierw prywatną willą. W 1916 r. został przebudowany na lokal teatralny z salą dla publiczności na 100 widzów. Zespołem kierowała S. Wysocka. Z teatrem (działał do roku 1918) współpracowali aktorzy: J. Osterwa, S. Jaracz, N. Młodziejowska, pisarze J. Iwaszkiewicz, S.I. Witkiewicz i inni. Obecnie biuro komisji UE – ul. Kruhlouniwersytecka 10

Ю. Остерва / J. Osterwa

Прибутковий будинок Ф. Міхельсона (арх. Ф. Сичугов, О. Шилле, 1891 р.). В 1891-1901 рр. місце розміщення малярської школи Миколи Мурашка, в якій навчався Казимир Малевич. В 1910-х р. приміщення жіночої гімназії ім. Вацлави Перетякович, де навчали польської мови. Під час Першої світової війни у гімназії працював Я. Корчак. Наразі будинок перебудовано для комерційного закладу – вул. Володимирська, 47 / Budynek wzniesiony jako kamienica czynszowa przedsieębiorcy F. Michelsona (arch. F. Syczugow, O. Szile, 1891 r.). W latach 1891-1901 lokal Szkoły Malarskiej Mykoly Muraszki, w której studiował Kazimierz Malewicz. W pierwszej dekadzie XX w. lokal Gimnazjum Żeńskiego im. W. Peretiatkowicz, w którym uczono języka polskiego. Podczas I Wojny Światowej w Gimnazjum pracował J. Korczak. Obecnie budynek został przebudowany dla zakladu komercyjnego – ul. Wołodymirska 47

Януш Корчак / Janusz Korczak

Януш Корчак (Генрик Гольдшміт, 1878-1942) – письменник, педагог, лікар. Народився та мешкав у Варшаві. У роки Першої світової війни кілька раз відвідав Київ. В 1915 р. гостював у Гімназії Вацлави Перетякович. В 1917 р. працював у польських закладах для дітей на вул. Богавутівській та Володимирській. Саме тут він написав книжку «Як любити дитину». У Польщі займався будинком для єврейських сиріт. Написав численні праці з педагогіки та дитячі твори. В 1940 р. опинився у Варшавському гетто та був замучений у концтаборі Треблінка.

У 2012 р. Янушу Корчаку у Києві на будинку на вул. Володимирська, 47 відкрили меморіальну таблицю / W 2012 roku na budynku przy ul. Wołodymirskiej 47 odsłonięto tablicę pamiatkową poświeconą Januszowi Korczakowi

З 2016 р. одна з київських вулиць носить назву Януша Корчака.

Будинок польських шкіл та освітніх інституцій, побудований 1910 р. (арх. М. Артинов) для приватної гімназії М. Стельмашенка. В 1917-1918 р. тут містилася польська університетська колегія, у 20-поч. 30-х р. ХХ ст. діяла польська школа-колегіум ім. Ф. Кона. Пізніше будинок був перебудований на банк, наразі – Міністерство юстиції – провул. Рильський, 10 / Dom polskich szkół i instytucji oświatowych, wzniesiony w 1910 r. (arch. M Artynow) dla prywatnego gimnazjum M. Stelmaszenki. W latach 1917-1918 mieściło się tu polskie kolegium uniwersyteckie, w latach 20-ych i na początku 30-ych działały: polska szkoła i kolegium nauczycielskie im. F. Kona. Później budynek przebudowano na bank, obecnie Ministerstwo Sprawiedliwości – zaułek Rylski, 10

Польська книгарня і наукова бібліотека – вул. Пушкінська, 11 / Polska księgarnia i biblioteka naukowa – ul. Puszkińska 11

Місце, де знаходилася редакція часопису «Dziennik Kijowski» і польської друкарні – вул. Прорізна, ріг вул. Пушкінської, 1 / Miejsce gdzie znajdowała się redakcja gazety „Dziennik Kijowski” i polska drukarnia – ul. Prorizna, róg ul. Puszkińskiej 1

Місце, де знаходилася редакція часопису «Dziennik Kijowski» і польської друкарні, вул. Хрещатик, 36 / Miejsce gdzie znajdowała się redakcja gazety „Dziennik Kijowski” i polska drukarnia – ul. Chreszczatyk 36

Приміщення редакції часопису «Lud Boży» – вул. Костельна, 5 / Lokal redakcji czasopisma „Lud Boży” – ul. Kościelna 5

Будинок Торгової школи, в якій діяло Польське студентське коло, а у наступному – Київський інститут народного господарства, де навчався письменник Ігор Неверлі (сучасний педагогічний університет ім. Драгоманова), бульвар Тараса Шевченка, 14. Тут також вчився провідний український діяч Холмщини – Антін Васинчук / Budynek Szkoły Handlowej, w której działało Polskie Kółko Studenckie, a następnie Kijowskiego Instytutu Gospodarki Narodowej, gdzie studiował polski pisarz Igor Newerly (obecny Uniwersytet Pedagogiczny im. Dragomanowa) – bulwar Tarasa Szewczenki, 14. Tutaj również studuowal wybitny działacz ukraiński na chełmszczyźnie Antoni Wasyńczuk

Будинок Інституту шляхетних дівчат, де навчалися і польки, у тому числі, дочка М. Чайковського. Тут, як вже вказувалося раніше, містилась і католицька каплиця (наразі – міжнародний центр культури та науки) – вул. Інститутська, 1 / Budynek Instytutu Szlachetnie Urodzonych Panien, gdzie studiowaly Polki, w tym córka M. Czajkowskiego. Tutaj także mieściła się kaplica rzymskokatolicka (obecne Międzynarodowe Centrum Kultury i Sztuki) – ul. Instytucka 1

Серед випускниць Київського Інституту шляхетних пань було багато польок / Wśród absolwentek kijowskiego Instytutu Szlachetnych Panien było wiele Polek

Будинок Першої Київської гімназії, діючий від 1812 р., побудований 1846-1850 р. (архітектор А. Беретті), в якому вчилося багато польських діячів: В’ячеслав Липинський, Генрик Юзефський та поет Ксаверій Глінка – бульвар Тараса Шевченка, 14 / Budynek Pierwszego Gimnazjum Kijowskiego, działajacego od 1812 r., wzniesiony w latach 1846 – 1850 (arch. A. Beretti), w którym uczyło się wielu działaczy polskich: W. Lipiński, Henryk Józewski, poeta X. Glinka – bulwar Tarasa Szewczenki, 14

Будинок Першої Київської гімназії, 2012 р. / Budynek Pierwszego Gimnazjum Kijowskiego, 2012 r.

Будинок Другої Київської гімназії, в якій вчився Болеслав Лесмян (наразі приміщення транспортного закладу) – бульвар Т. Шевченка, 18 / Budynek Drugiego Gimnazjum Kijowskiego, w którym uczył się Bolesław Leśmian (obecny lokal zakładu komunikacji) – bulwar Tarasa Szewczenki, 18

Болеслав Лесмян – поет, театральний діяч, один з найбільш новаторських авторів нової польської літератури ХХ ст. Народився у Варшаві. В 1887 р. його батько став чиновником управління Південно-Західної залізниці у Києві. Тут Болеслав мешкав до 1901 р. Навчався у Другій Київській гімназії, а також Київському університеті св. Володимира. У Києві розпочалася його літературна діяльність у вузькому колі російських, польських та українських модернистів. Спочатку мешкав на вул. Паньківській, а з 1892 р. – на вул. Лисенка, 1 .

Будинок, в якому мешкав Б. Лесмян, – вул. Лисенка, 1 / Dom, w którym mieszkał B. Leśmian – ul. Lysenki 1

Болеслав Лесмян, окрім свого поетичного таланту, прославився феноменальною популярністю у жінок. Що притягало їх до нього? Точно не слава – бо відомим він став значно пізніше. Не відрізнявся він і зовнішнім виглядом: малорослий (мав 1,55 м росту і часто казав, що замінив би свій талант на пару додаткових см), горбатий, лисий з кривим носом. А, тим не менше, дуже популярний.

Болеслав Лесмян / Bolesław Leśmian

Будинок Четвертої київської гімназії, в якій вчився Я. Івашкевич – вул. Велика Васильківська, 96. Збудований 1897-1898 рр. (архітектор М. Чекмарьов). Гімназія розташована поблизу від костела Св. Миколая, що на той час притягало сюди поляків / Budynek Czwartego Gimnazjum Kijowskiego, w którym uczył się J. Iwaszkiewicz – ul. Welyka Wasylkiwska 96. Wzniesiony w latach 1897-1898 (arch. M. Czekmariow). Sąsiedztwo z kościołem św. Mikołaja przyciągało do Gimnazjum Polaków

Будинок четвертої київської гімназії, 2012 р. / Budynek Czwartego Gimnazjum Kijowskiego, 2012 р.

Будинок четвертої київської гімназії, 2012 р. / Budynek Czwartego Gimnazjum Kijowskiego, 2012 р.

Ярослав Івашкевич / Jarosław Iwaszkiewicz

Будинок київської художньої школи, в якій навчався Збігнєв Пронашко та інші польські художники – вул. Бульварно-Кудрявська, 2 / Budynek Kijowskiej Szkoły Artystycznej, w której studiował Zbigniew Pronaszko i inni polscy malarze – ul. Bulwarno-Kudriawska 2

На вулиці Лютеранській звернемо увагу на нижню частину вулиці, що спускається на Хрещатик. До 1941 р. тут знаходилося два будинки. В одному з них по вул. Лютеранська, 1 знаходилася видавнича фірма та книгарня Леона Ідзиковського (1827-1865).

Місце локалізації бібліотеки та книгарні видавничої фірми Леона Ідзиковського, балетного класу «Центростудії», де навчала хореографії Броніслава Ніжинська – вул. Хрещатик, ріг вул. Лютеранської 1 (будинок не зберігся після руйнування Хрещатика 1941 р.) / Miejsce lokalizacji biblioteki i księgarni firmy wydawniczej firmy Leona Idzikowskiego, klasy baletowej «Centrostudii», gdzie uczyła choreografii Bronisława Niżyńska – ul. Chreszczatyk, róg ul. Luterańskiej 1 (budynek nie zachował się po wyburzeniu Chreszczatyka w 1941 r.)

Герсілія Ідзиковська (Бухаревич) / Hersylia Idzikowska (Buharewicz)

Реклама видавничої фірми Леона Ідзиковського, зокрема творів В. Висоцького (з його портретом) / Reklama księgarni wydawniczej firmy Leona Idzikowskiego, zwłaszcza tworów W. Wysockiego (z jego portretem)

Герсілія Ідзиковська (Бухаревич) (1892-1917) – дружина Леона Ідзиковського (1827-1865) – засновника відомого київського видавництва, яке повстало 1895 р. Після смерті чоловіка довгий час самостійно керувала фірмою. Створила при видавництві велику бібліотеку та колекцію нот. Видавництво рекламувало польську поезію та музику. Видавало воно також твори українських композиторів.

На іншому боці вул. Лютеранської знаходився будинок, де містилася фотографічна студія іншого відомого киянина-поляка – Володимира Висоцького.

Місце, де знаходилася фотостудія польського фотографіка та поета Володимира Висоцького, – вул. Хрещатик, ріг вул. Лютеранської 1 (будинок не зберігся після руйнування Хрещатика 1941 р.) / Studio fotograficzne polskiego fotografika i poety Włodzimierza Wysockiego – ul. Chreszczatyk, róg ul. Luterańskiej 1 (budynek nie zachował się po wyburzeniu Chreszczatyka w 1941 r.)

Детальніше про постать В. Висоцького див. тут / Więcej o W. Wysockim tutaj: Польський поет, фотограф і киянин Володимир Висоцький…Такий український.

Готель і кав’ярня «François» – вул. Б. Хмельницького, 17, ріг вул. Володимирської, 47. Заклад організував виходець з Варшави Франтишек Голомбек. Спочатку це була одноповерхова будівля, до початку ХХ ст. надбудована до 3 поверхів / Hotel i kawiarnia «François» – ul. B. Chmielnickiego 17, róg ul. Wołodymirskiej 47. Zakład prowadzony przez warszawiaka Franciszka Gołąbka; dom początkowo jednopiętrowy, do pocz. XX w. nadbudowany do 3 pięter

Місце, де знаходилися готель і кав’ярня «François» – вул. Б. Хмельницького, 17, ріг вул. Володимирської, 47. Зараз на цьому місці зведено торговий центр / Miejsce po hotelu i kawiarni «François» – ul. B. Chmielnickiego, 17, róg ul. Wołodymirskiej 47. Obecnie na tym miejscu wzniesiono centrum handlowe

Будівля національної філармонії (давній будинок купецького зібрання), в якому концертували І.Й. Падеревський, К. Шимановський, скрипаль Павло Кохановський та інші. А в 2001 р. зустрівся з киянами папа Іван Павло ІІ – Володимирський узвіз, 1 / Gmach Filharmonii Narodowej (dawniej dom kupiecki), w którym koncertowali I. J. Paderewski, K. Szymanowski, skrzypek Paweł Kochanowski oraz inni polscy muzycy, a w czasach współczesnych spotkał się z Kijowianami papież Jan Pawel II – ul. Zjazd Wołodymirski 1

Кароль Шимановський / Karol Szymanowski

Будівля національної опери України, в якій перебував І.Й. Падеревський, працювала хореограф Броніслава Ніжинська, співак Беліна-Скупевський та ін., – вул. Володимирська, 50 / Gmach Opery Narodowej Ukrainy, w którym gościł I. J. Paderewski, pracowała choreograf Bronisława Niżyńska, śpiewak Stefan Bielina-Skupiewski i inni – ul. Wołodymirska 50

Ігнатій Падеревський / Ignacy Paderewski

Колишня садиба родини М. Добрачевського, потім – Р. Гавінського, 1858-1861 рр. Архітектор Ф. Голованов. Осередок польської культури. Тут 1900-1910 рр. проходили зустрічі польських літераторів, вул. М. Лисенка, 2 / Dawna siedziba rodziny M. Dobraczewskiego, później – R. Hawryńskiego, lata 1858-1861, architekt F. Golowanow. Ośrodek kultury polskiej. Tutaj w latach 1900-1910 odbywaly sie spotkania polskich literatów, ul. M. Łysenki 2

Садиба київського літературно-артистичного товариства – вул. Рогнідинська, 1 (фото кінця ХІХ ст.), в якій влаштовувалися заходи на честь класиків польської літератури. В них приймали участь поміж інших О. Глінка та Б. Лесмян. Почесними членами товариства були обрані Г. Сенкевич та піаніст та композитор А. Коницький / Lokal Kijowskiego Stowarzyszenia Literacko-Artystycznego – ul. Rohnidyńska 1 (wygląd ze zdjęcia końca XIX w.), w którym urządzano imprezy ku czci klasyków kultury polskiej. Uczestniczyli w nich m.in. O. Glinka i B. Leśmian. Honorowymi członkami Towarzystwa zostali wybrani H. Sienkiewicz, pianista i kompozytor A. Konicki

Садиба київського літературно-артистичного товариства – вул. Рогнідинська, 1 (фото 2011 р.) / Lokal Kijowskiego Stowarzyszenia Literacko-Artystycznego – ul. Rohnidyńska 1 (wygląd z 2011 r.)

Будинок (збудований 1893-1898 рр., арх. М. Гарденін), в якому мешкав О. Глінка, в якого гостювали О. Яблоновський та письменник Ст. Пшебишевський, – вул. Гончара, 24 / Dom (wzniesiony w latach 1893-1898, arch. M. Gardenin), w którym mieszkał Otto Glinka (u którego gościł A. Jabłonowski, literat Stanisław Przybyszewski). – ul. Honczara 24

Отто Глінка / Otto Glinka

Отто Глінка – журналіст та громадський діяч. Публікував твори у польській пресі під псевдонімом Mikołaj Trzaska. Видавав газету «Наша Пшишлосць» (“Nasza przyszłość”). Працював у Києві в управлінні Південно-Західної залізниці, був учасником київських інтелектуальних клубів. Помешкання О. Глінки на вул. Мало-Володимирській (О. Гончара) було неформальним осередком польської спільноти. Його син Ксаверій був польським поетом та опублікував спогади про Київ.

Станіслав Пшебишевський / Stanisław Przybyszewski

Що стосується Станіслава Пшебишевського, то він багаторазово гостив у Києві, де користувався великим визнанням. Пшебишевський зупинявся, зокрема, у помешканні О. Глінки. Кілька його творів було поставлено на сцені російського драматичного театру «Соловцов» (суч. Театр ім. І. Франка).

Вільгельм Котарбінський / Wilhelm Kotarbiński

Необхідно окремо зупинитися на постаті художника-символіста В. Котарбінського (1849-1921). Його розписи прикрашають не одну київську будівлю. З ними ми можемо зустрітись у Володимирському соборі – це, зокрема, композиції «Таємна вечеря» та «Вхід у Єрусалим» (разом з братами Свідомськими) у південному нефі, у північному – «Розп’яття» та «Суд Пілата», 4, 5 та 6 дні творіння, а також композиція «Преображення Господнє».

«Преображення Господнє» – композиція у Володимирському соборі / „Przemienienie Pańskie” – kompozycja w soborze św. Włodzimierza

Пензлю В. Котарбінського належать також розписи у будинках Терещенка та Ханенка, які гармонійно поєдналися з експонованими творами мистецтва.

Плафони вестибюлю Національного музею Тараса Шевченка на билинні теми пензля В. Котарбінського / Plafony w westybulu Narodowego Muzeum Tarasa Szewczenki, na nim prace pędzla W. Kotarbińskiego

Плафон вестибюлю Національного музею Тараса Шевченка на билинні теми пензля В. Котарбінського / Plafon w westybulu Narodowego Muzeum Tarasa Szewczenki, na nim prace pędzla W. Kotarbińskiego

Плафон вестибюлю Національного музею Тараса Шевченка на билинні теми пензля В. Котарбінського / Plafon w westybulu Narodowego Muzeum Tarasa Szewczenki, na nim prace pędzla W. Kotarbińskiego

В. Котарбінський спочатку мешкав у будинку готелю Прага, що на вул. Володимирській, 36 / W. Kotarbiński na początku mieszkał w budynku Hotelu Praga, ul. Wołodymirska 36

В. Котарбінський спочатку мешкав у будинку готелю Прага, що на вул. Володимирській, 36. Проте 1920 р. жити тут стало небезпечно і тоді художник прийняв запрошення Емілії Львівни Прахової перебратися до них на вул. Десятинну, 14. Детальніше про майстра див. тут Символізм. Вільгельм Котарбінський.

Будинок родини Прахових, в якому мешкали митці Михайло Врубель та Вільгельм Котарбінський, – вул. Десятинна, 14 / Dom rodziny Prachowych, w którym mieszkali artyści Michał Wróbel i Wilhelm Kotarbiński – ul. Dziesięcinna 14

Необхідно обов’язково також оглянути будинок Подгурського (також відомий під назвою «Замок барона») – садиба на перетині вул. Театральної (нині вул. Лисенка) та вул. Ярославіві Вал. Дата спорудження: 1896-1897 рр. Парадний вхід влаштований не просто з вулиці, а через ворота, фланковані статуями крилатих демонів, що утримують еркер. На порозі гостей зустрічає привітальний напис «Salve», зроблена в мозаїчній підлозі в техніці «терацо». На другому і третьому поверхах розміщувалися десятикімнатні квартири. Їх стелі прикрашала ліпнина. Особливо прикрашали квартири кахельні вироби київської фабрики поляка І. Анджеєвського. У бік двору виходили приміщення для прислуги, згруповані в два рівні, з невисокими стелями і маленькими віконцями. Ці «служби» з кухнями мали окремі чорні сходи, по яких заносили продукти, дрова для опалення та кухонних плит, виносили сміття і золу. З цього боку будинок має сім поверхів.

Прибутковий будинок гр. Михала Подгурського, побудований 1896-1898 рр. Серед киян відомий наразі як «Замок Барона», у неороманському стилі, арх. М. Добачевський. Володар – гр. М. Подгурський був відомим підприємцем, був відзначений на київській сільськогосподарській та промисловій виставці 1897 р. Наразі офісне приміщення – вул. Ярославів Вал, 1 / Kamienica czynszowa hr. Michała Podgórskiego, wzniesiona w latach 1896-1898, w stylu neoromanskim, arch. M. Dobaczewski. Właściciel, hr. M. Podgórski był znanym przedsiebiorcą, został odznaczony na kijowskiej wystawie rolniczej i przemysłowej w 1897 r. Obecnie lokal komercyjny – ul. Jarosławiw Wał 1

Будинок «ЮРОТАТ» колишнього «Южнорусского общества торговли аптекарскими товарами», заснованого у Києві 1881 р. Споруджено 1898-1899 рр. коштом аптекаря-поляка Адольфа Марцинчика за проєктом польського архітектора Олександра Хойнацького (вул. С. Петлюри, 16/108) / Budynek „JUROTAT” dawnego Południoworosyjskiego Towarzystwa Handlu Towarami Aptecznymi, który wybudowano w Kijowie w 1881 roku, na koszt aptekarza-Polaka Adolfa Marcińczyka według projektu polskiego architekta Aleksandra Chojnackiego (ul. S. Petlury 16/108)

Будинок, в якому громадський діяч Юзеф Хойновський 1899 р. організував приватний музей старожитностей (зібрання нараховувало понад 2500 експонатів), – вул. С. Петлюри, 10. В 1901 р. колекція була подарована товариству Прекрасних мистецтв «Zacheta» у Варшаві (колекція збереглася) / Budynek, w którym działacz społeczny Józef Chojnowski prowadził prywatne muzeum starożytności (zbiór liczył ponad 15 tys. eksponatów) – ul. S. Petlury 10, w 1901 roku kolekcje podarowano Towarzystwu Sztuk Pięknych Zachęta w Warszawie (kolekcja zachowała się)

Будинок, в якому мешкав польський письменник та громадський діяч Іоахім Бартошевич, ред. „Dziennika Kijowskiego” – вул. Прорізна, 18 / Dom, w którym mieszkał polski pisarz i działacz społeczny Joachim Bartoszewicz, red. „Dziennika Kijowskiego” – ul. Prorizna 18

 

This slideshow requires JavaScript.

Будинок, в якому мешкав В’ячеслав Липинський (Вацлав Липинський), – вул. Б. Хмельницького, 52 / Dom w którym mieszkał Wiaczesław Lypynskyj (Wacław Lipiński) – ul. B. Chmielnickiego 52

В’ячеслав Липинський – відомий українсько-польський громадський діяч / Wiaczesław (Wacław) Lipiński – znany ukraińsko-polski działacz społeczny

Будинок, в якому мешкав польський публіцист та громадський діяч Станіслав Cтемповський, – вул. Б. Хмельницького, 30 / Dom w którym mieszkał polski publicysta i działacz społeczny Stanisław Stempowski – ul. B. Chmielnickiego 30

У Києві навчалися та працювали також польські науковці та лікарі. Відвідавши Київський національний університет «Київський політехнічний інститут», пригадаємо, що тут вчився, а потім працював Войцех Свєнтославський, який був не тільки здібним хіміком, але й активно був заангажований до тогочасної політичної діяльності. Він був членом вищезгаданої Корпорації студентів поляків – соціалістичної за своєю орієнтацією. Цікавився філософією та економікою. Виступав з лекціями на ці теми. Друкував політичні прокламації та допомагав таємним студентським організаціям. В Київському політехнічному інституті на агрономічному факультеті (старий корпус) навчався і видатний український діяч Холмщини – Антін Васинчук.

This slideshow requires JavaScript.

Корпус Київського національного університету «Київський політехнічний інститут», де працював хімік Войцех Свєнтославський / Korpus Kijowskiego Uniwersytetu Narodowego „Kijowski Instytut Politechniczny”, gdzie pracował chemik Wojciech Świętosławski

Хімік Войцех Свєнтославський / Chemik Wojciech Świętosławski

Будинок, в якому мешкав Володимир Високович, – вул. І. Франка, 34 / Dom w którym mieszkał Włodzimierz Wysokowicz – ul. I. Franki 34

Володимир Високович (1854-1912) був спеціалістом в галузі епідеміології та патоморфології і автором понад 80 наукових праць, у тому числі монографій та підручників, організатором жіночого медичного інституту в Києві. Народився у шляхетській родині на Поділлі. В 1895 р. – професор Київського університету. Неодноразово ставав на чолі експедицій, що мали боротьбу з чумою та холерою. Численні службові обов’язки поєднував з громадською діяльністю, зокрема, на користь польської спільноти. Цікаво, що саме він давав медичні поради В. Городецькому перед його поїздкою до Африки. Мешкав на вул. Нестерівській (І. Франка), 34. Похований на Байковому кладовищі.

Володимир Високович / Włodzimierz Wysokowicz

Будинок засновника Київської дерматологічної клініки лікаря Людвіга Гурецького (Ludwiga Goreckiego) (1825-1885), бульвар Т. Шевченка, 4б (флігель). 1874 р. Архітектор О. Шілле / Budynek twórcy Kijowskiej Kliniki Dermatologicznej, lekarza Ludwika Góreckiego (1825-85), bulwar T. Szewczenki 4b, (skrzydło). 1874 r. Architekt O. Schiele

Людвиг Гурецький / Ludwik Górecki

В Києві практикував також доктор медицини-поляк – Й. – Б. М. Гарлінський. Його прибутковий будинок в стилі модерн 1907-1908 рр. (арх. Й. Зекцер) на Ярославовому валу, 4 містив на першому поверсі водолікарню з пансіонатом “Квісісана” (“Інститут фізичних методів лікування Й.М. Гарлінського з пансіонатом для хворих”). Перший поверх мав мармурові східці й загалом гарний декор в стилі модерн. Він був присутній до другого поверху, а далі, де розміщувалися звичайні квартири прибуткового будинку, східці були гранітними.

Будинок Інституту фізіотерапевтичних методів лікування доктора Юзефа Гарлінського, лікаря та польського громадського діяча, вул. Ярославів вал, 4 / Lokal Instytutu Fizjoterapeutycznych Metod Leczenia Dr Józefa Garlińskiego, lekarza i polskiego działacza społecznego, ul. Jarosławiw Wał 4

Будинок хірургічного і терапевтичного шпиталю, де працювали поляки і діяло Польське лікарське товариство – вул. Пушкінська, 22а / Budynek szpitala hirurgicznego i terapeutycznego, gdzie pracowali Polacy i działało Polskie Towarzystwo Lekarskie – ul. Puszkińska 22a

Будинок римо-католицького шпиталю ім. Станіслава Сирочинського (Фото 1910 р.), збудований та підтримуваний завдяки внескам та пожертвам польської громади (арх. К. Іваницький, 1913-1914). Названий на честь померлого філантропа, державного діяча Станіслава Сирочинського. Складався з відділів хірургічного та терапевтичного. Наразі будинок інституту нейрохірургії – вул. Майбороди, 32. / Budynek szpitala rzymskokatolickiego im. Stanisława Syroczyńskiego wzniesiony i prowadzony dzięki składkom i darowiznom wspólnoty polskiej (arch. K. Iwanicki 1913-1914 ). Nazwany ku czci zmarłego filantropa, działacza państwowego St. Syroczyńskiego. Składał sie z oddziałów chirurgicznego i terapeutycznego. Obecnie bydynek instytutu neurochirurgii – ul. Majborody 32

Будинок римо-католицького шпиталю ім. Станіслава Сирочинського (Фото 2012 р.) / Budynek szpitala rzymskokatolickiego im. Stanisława Syroczyńskiego (photo 2012 r.)

Серед заслужених киян-поляків слід згадати також Венантія Бурдзинського – незмінного секретаря Київського товариства любителів природи (розміщувалося на вул. Володимирська, 51. Будинок не зберігся), першого директора Київського зоопарка, а також засновника та першого директора Варшавського зоопарку. Похований В. Бурдзинський у Варшаві на кладовищі Повонзки поле 100, ряд 6, місце 7. На честь В. Бурдзинського названо старі черешні  та  тополі на території зоопарка, оголошені пам’ятками природи місцевого значення.

Некрополь

Нове для Києва Байкове кладовище виникло внаслідок перенесення старого Лютеранського цвинтаря з берега Либіді на схил її долини. Пізніше сюди перенесли також Печерське кладовище за Васильківською рогаткою у зв’язку з будівництвом Нової Печерської фортеці. Таким чином кладовище одразу стало місцем поховання різних визнань. У 80-х р. XIX ст. цвинтар було розділено і розширено, виникло два Байкових — «Старе» кладовище ліворуч від дороги і «Нове», де ховали з 1880 р. На “Старому” кладовищі 1841 р. було збудовано дерев’яну Дмитрівську церкву, яка після побудови теперішньої Вознесенської церкви розібрали.

Схема Байкового кладовища, 1894 р. Позначено католицьку, лютеранську та православну частини / Plan Cmentarza Bajkowa, 1894 r. Zaznaczono część katolicką, luterańską i prawosławną

«Нове» кладовище огороджене кам’яною стіною, яка має входи-брами – надбрамну Димитрієвську церкву  та брами стилізовані під костел і кірху. В 1884 р. на його території збудовано кам’яну Вознесенську церкву. Також на території Нового кладовища поблизу колумбарію у 2008 р. побудована дерев’яна церква Воскресіння Словущого УПЦ (МП).

До католицької польської частини на Новому кладовищі веде стилізована під костел готична брама з латинським написом на фасаді: «Благословенні померлі, що відійшли до Бога». Ще не так давно у цьому написі бракувало кількох літер. За ініціативи польського товариства “Згода” 2012 р. вони були відновлені.

This slideshow requires JavaScript.

Вхідна брама католицької частини Нового кладовища з написом: «Благословенні померлі, що відійшли до Бога» / Brama wejściowa na katolicką część Nowego Cmentarza z napisem: „Błogosławieni umarli, którzy odeszli do Boga

На території Байкового кладовища розташовано біля двадцяти старих склепів (гробівців). Вони мають схожу структуру – маленька кімнатка, куди могли зайти люди, які хотіли пом’янути померлих, і огороджене решіткою підземелля, де і знаходилися труни. Багато склепів було побудовано відомими архітекторами: Владиславом Городецьким, Володимиром Ніколаєвим та іншими.

This slideshow requires JavaScript.

Склеп лікаря Людвига Гурецького у радянські роки був практично знищений / Kaplica lekarza Ludwika Góreckiego w czasach radzieckich była praktycznie zniszczona

Всі ці склепи є надзвичайно цінними, бо були побудовані за давніми традиціями відповідно до віровизнання померлих – православного, католицького, лютеранського чи ін. Не завжди відомо якій родині вони належали. Адже, на превеликий жаль архів кладовища було знищено під час Другої світової війни. Проте вціліла метрична книга Вознесенської церкви.

This slideshow requires JavaScript.

Склеп графа де Вітте (авторства того ж В. Городецького колись мав стрільчасту готичну верхівку, яка перегукувалася з верхівкою костела св. Миколая. Наразі його втрачено / Kaplica hrabiego de Vitte miała kiedyś spiczasty gotycki szczyt, który harmonizował z wieżami kościoła św. Mikołaja. Obecnie niestety zawaliła się

Сьогодні склепи знаходяться у надзвичайно занедбаному стані. Всі усипальниці розкриті та пограбовані. Вони постійно руйнуються і вимагають негайної реставрації.

Нагробок Станіслава Сирочинського / Nagrobek Stanisława Syroczyńskiego

Нагробок родини Радлінських / Nagrobek rodziny Radlińskich

З видатних представників київської польської громади на цьому кладовищі поховані художник Вільгельм Котарбінський (Нове Байкове кладовище), мати київського поета та фотографа Володимира Висоцького, граф Маурицій Понятовський (Hr. Maurycy Poniatowski), професор Володимир Високович (Włodzimierz Wysokowicz), ксьондз Петр Жмигородський (Piotr Żmigorodzki) (1834-1910) – пробощ (настоятель) київської парафії, прелат Житомирської капітули, Ципріан Улашин (Cyprian Ulaszyn) – колишній маршалок Ліповецького полку, Феофіла Гівлінська-Скальска (Teofila z Giwlińskich Skalska) (1840-1924), Леон Ідзиковський (Leon Idzikowski), полковник Владислав Бірон (Władysław Biron) та ін.

Могила художника Вільгельма Котарбінського / Grób malarza Wilhelma Kotarbińskiego

Про місця останнього спочинку видатних киян-поляків ви можете більше довідатися, відвідавши спеціальну виставку у національному історико-архітектурному музеї «Київська Фортеця».

У кін. ХІХ-поч. ХХ ст., як вже згадувалось, у Києві функціонувало вже два католицьких костели, каплиці при навчальних закладах. Окрім того, у Києві існувала громада маріавітів – сектантського руху у римо-католицькій церкві, який виник 1893 р. у Польщі та знайшов підтримку у деяких католиків Києва, Одеси та Варшави. У довіднику адрес за 1914 р. наводитися каплиця цієї секти за адресою вул. Бульварно-Кудрявська, 34. За цією адресою містилася садиба П. Рогальського, в якій було споруджено двоповерховий будинок (арх. А. Краус, 1894) з флігелем (арх. О. Шилле, 1882). У цій садибі і орендувалося приміщення під каплицю. Садиба не збереглася, вона була знесена 1986-1989 рр. Цікаво, що ця секта мала своє поле для поховання на Лук’янівському кладовищі, що стало другим після Байкового кладовищем, де ховали представників різних конфесій. На відміну від Байкового кладовища, Лук’янівський цвинтар наразі є національним заповідником, а його архів його пережив Другу світову війну.

Схема Лук’янівського цвинтаря, 1900 р. Позначено маріавітську ділянку / Schemat Cmentarza Łukianowskiego, 1900 r. zaznaczono kwartał mariawicki

***

Лише побіжний огляд місць пов’язаних з життям та діяльністю київської польської громади перелому ХІХ-ХХ ст. показує яким різноманітним і багатогранним було її життя, а також який вагомий внесок внесла київська польська громада в життя міста над Дніпром. Проте входило у свої права жорстоке ХХ ст., що несло війни та важкі випробування.

Використано матеріали Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», власні фото автора, К. Войцехівського, Д. Вишневського, Л. Шевченка, С. Джоновича, а також наступних джерел:

Висловлюю також подяку К. Войцеховському, А. Сьлєнзак-Парнікозі, Д. Вортману, Т. Пархоменко, Г. Заворотній.

Іван Парнікоза, старший науковий співробітник істерико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», д.б.н. 


Вперше опубліковано: Частина 4. На зламі століть

«Матеріали дозволено використовувати на умовах GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах»


Читайте також:

 

 

Related posts

Leave a Comment