Маркіян Прохасько
У інструкції Морського міністра Беллінсгаузену даються розпорядження щодо того, що потрібно досліджувати у експедиції до Південного Льодовитого океану, адже про Антарктиду ще не відомо. Із сьогоднішньої перспективи здається, що людина із цікавістю до світу і якимось базовими знаннями із природничих наук, а також пройденим інструктажем могла б виконати ті завдання. З одного боку це показує поступ сьогодення. З іншого – стає зрозумілим, як мало люди мали тоді інструментів для дослідження світу, і як відчайдушно стояли перед обличчям невідомості.
Серед завдань міністра було: записувати інформацію про припливи та відпливи всюди, де буде нагода. Також описувати погоду, вітри як близько від поверхні моря, так і на висоті. Для цього експедиція отримала спеціальні повітряні кульки: піднімаєш і бачиш, як її там вітер зносить – куди і як сильно. Також необхідно було вивчати течії, спостерігати при можливості Південне сяйво, а також спостерігати за затемненнями Місяця, збирати дані із барометра – прилада для вимірювання атмосферного тиску. Крім цього, команда, у якій було кілька науковців, мала перевіряти магнітну силу у тих точках, де магнітна стрілка компаса відхиляється найбільше і найменше.
Я припускаю, що робив би такого роду записи і спостереження із велетенським задоволенням. Принаймні, спочатку. Бо за кілька місяців це могло би остогиднути. Цим і відрізняється професіоналізм і захоплення. Коли комусь хочеться у Антарктиду, варто подумати про те, що ти там робитимеш. Чи хотів би я кожних три-чотири години знімати показники з приладів? Так, звісно, це ж цікаво! А кілька місяців чи рік? Ні. Чи хотів би я побачити підводних мешканців Антарктиди? Так, без сумніву! А чи хотів би відщипнути шматочок ніжки, щоб зробити важливе дослідження ДНК? Може, один раз. Чи хотів би я кілька років намагатися виділити це ДНК? Навряд. Я прямо-таки відчуваю, скільки болю у шиї накопичилося б за той час.
Та ти не одразу про це думаєш. Спершу здається, що робив би будь-яку роботу, лиш би побувати у Антарктиді. Але тепер мені здається, що можливо це актуально, якщо перебувати треба всього кілька місяців. Якщо цілий рік – то краще любити те, що робиш. Думаю, писати про Антарктиду в Антарктиді я цілий рік зміг би, бо я це дуже люблю. Перевага писання, яким я займаюся, у свободі: хочеш – трішки про паразитів у рибах. Хочеш – про бактерії, хочеш – про колекцію платівок на антарктичній станції. Одноманітність же настає скоріше, ніж може здатися. Навіть у писанні про все на світі. Настанова “якщо можеш не писати – не пиши” актуальна для всього. Можеш не займатися дослідженнями – не займайся. А хто не може без цього жити – саме той хай і займається.
Джерело: Антарктида
Читайте також:
Гіперспоживання людства загрожує Землі
