Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821). Частина 2

DISPLAY-COPY презентовано на Ad-hoc Нараді у Національному антарктичному науковому центрі 11 лютого 2019 року.

Частина перша

Резюме про цю роботу можна прочитати у нашому анонсі публікації.


Василь Придатко-Долін

Розвідка з історії південно-полярної експедиції

 Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена

 (1819-1821)

(продовження)

Допоміжні нотатки до біографії Ф.Беллінґсгаузена

Ф.Г.Т. фон Беллінґсгаузен – це всесвітньо відомий мореплавець, адмірал, прибалтійсько-німецького походження, який жив у Російській Імперії і служив у російському флоті. Він був одним із найвидатніших першопроходців і першовідкривачів Антарктики. У російських джерелах – це завжди відкривач Антарктиди. Але, як ми вже бачили раніше і побачимо далі, не все виглядає так лінійно, і, думаю, багато чого здивувало би сьогодні й самого Беллінґсгаузена.

Беллінгсга́узен Фабіан Готтліб Таддеус, Фабіан Готтліб Таддеус фон Беллінгсга́узен (*1778 1852) – див. вікіпедійні нариси на дев’яти мовах, у т.ч. українською[i]. Довідково, Fabian Gottlieb von Bellingshausen – нім.; Беллинсгаузенъ, Готлибъ, Фабіанъ, θадде́й θадде́евичъ[ii] – рос. Інше: Captain Thaddeus von Bellingshausen, F. G. von Bellingshausen. У документах морського міністерства 1890-х цей допис «θадде́й θадде́евичъ» слідує після «Готлибъ, Фабіанъ», а не перед ним. Скоріше за все, «θадде́й, θадде́й θадде́евичъ» було прозвиськом, отриманим мореплавцем для вжитку у середовищі простих матросів, яким, можливо, навіть і не намагались пояснювати, що капітана звали Готліб Фабіанович. Тому, вважатимемо, що вельмишановний прибалтійський німець на ім’я Fabian Gottlieb von Bellingshausen, штучно був перейменований російськими істориками-хитрунами у «Фадде́я Фадде́евича», що є подвійною маніпуляцією, адже у Белллінгсгаузена не було батька на ім’я Фаддей, звідси, він не міг бути «Фадде́евичем». Це, приблизно, як ескімосу або чукчі надавали б гучне ім’я-по-батькові «Іван Іванович», і що, взагалі, імперці роблять і до цього часу. Між іншим, саме так, «Іваном Івановичем» переназвали колись і тодішнього морського міністра, боса Ф.Г.Т. фон Белілінгсгаузена, а саме, адмірала Жана Батиста Прево де Сансака маркіза де Траверсі. Малопомітна, на перший погляд, процедура, яка теж ллє воду на млин імперської міфотворчої машини. Мабуть тому, в україномовному вікі-нарисі укладачами м’яко зазначено, що Фадій Фадійович – це псевдо. (Ймовірно, автори хотіли написати: «псевдонім», «псевдо ім’я» або щось схоже.) Із дев’яти згаданих вікі-нарисів про Беллінсгаузена, більшість укладачів віддали перевагу прибалтійсько-німецькому написанню імені мореплавця, і лише у трьох нарисах (російському, українському і білоруському) укладачі залишили «Фадія Фадійовича», що, взагалі, веде до неочікуваних вимовних спотвореннь, таких наприклад, як «Фадзей Фадзеевіч» або Faddeĭ Faddeevich. Існують й рідкісні написання: «Белингаузен», «Беллинксгаузен»[iii]. В україномовному вікі-нарисі, а також у повсякденному і літературному вживанні доцільно використовувати написання, наближене до оригінального, німецького – це Fabian Gottlieb Thaddeus von Bellingshausen (Фабіан Готтліб Таддеус фон Беллінгсга́узен).

Допоміжні нотатки до біографії І.Завадовського

І.Завадовський був другим по списку після Ф.Беллігсгаузена старшим офіцером на шлюпі «Восток», у званні капітан-лейтенанта. Дане деталізоване україномовне біографічне зведення фактично є першим.

Завадовський Іван Іванович (*1780, Сари?[1] — †1837, Одеса). Завадовскій Иванъ Ивановичъ[iv]; «Завадовский» – в особистому підпису (по Шведе, 1949 [2017]); Заводовскій – зокрема, у звіті Ф.Г.Т. Белінсгаузена (1824-1831), і так само (по відношенню до його молодшого сина, Олександра) – у наказі про присвоєння тому звання віце-адмірала[v]; Завадскій – помилково, і знову ж таки, у відношенні до молодшого сина, Олександра, на одній  із меморіальних плит у Володимирському соборі м.Севастополя; або як у відношенні до «Война-Завадський», замість «Война-Завадовський»[vi]; у старомовному російськомовному родовому відмінку – «Завадовскаго». Мав чимало однофамільців.

Перша біограма про І.Завадовського побачила світ наприкінці 1890-х, а саме, у словнику А.Половцова, який, у свою чергу, звертався до загального морського списку Морського міністерства. Взагалі, то був послужний список післяпетрівських часів, укладений стисло і по-військовому. В наші дні, домінуючі довідкові зведення про І.І.Завадовського[vii],[viii] з’явились, ймовірно, із появою вікіпедії, але так і залишилось російськомовними, одноманітними, і дуже схожими на вже згадану біограму авторства А.Половцева, і, як часто буває, без посилання на неї. За часів СРСР і УРСР, І.І.Завадовський не був включений у популярні багатотомні видання «БСЭ» і «УРЕ». Єдине пояснення, яке приходить на думку – небажання дописувачів ретельно вивчити навіть доступний в інтернеті матеріал, погане володіння іншими мовами (зокрема, українською, англійською, польською), штучне неприйняття всього не російського, маніпуляція свідомістю, схильність до безкарної міфотворчості. Наприклад, як би загальновідомо, що І.І.Завадовський – це «русский контр-адмирал, кругосветный путешественник». Тому, ми в Україні про нього майже не знали.

Натомість, уточнена формула, щодо знаності, соціально значущого статусу,  походження й кар’єри І.І.Завадовського, має бути зовсім іншою і революційнішою: І.І.Завадовський – це навколосвітній й південно-полярний мандрівник українсько-російського походження, із полтавських дворян, контр-адмірал (у флоті Російської Імперії), картограф, дослідник, збирач природних колекцій; миколаївець, одесит. Факти і відповідні посилання наведено мною нижче.

Походження (версія 1). Вже декілька років І.І. Завадовський згадується у вікі-переліку відомих представників роду Завадовських[ix], які, за родинною легендою, начебто походять від польського шляхтича Якова Завадовського, дворянина герба Равич. У деяких джерелах – Яків Равич-Завадовський[x]. При цьому, історики пишуть, мов, Яків із родиною «переселился на Украину в середине XVII века»[xi], або «переселився в Гетьманщину 1679 із Волинського воєводства»[xii]. Насправді, як слідує із нотаток про наслідки Андрусівського сепаратного перемир’я, Яків Завадовський не переселявся, як деякі собі уявляють – на кареті та ще й з чисельними валізами. Просто землі, де жив і панував Яків, змінювали своє підпорядкування. Наприклад, в описі до «герба Завадовських», є така допоміжна, російськомовна схема: «Речь Посполитая – Гетманщина – Российская империя». Думаю, краще б укладачам звернутись до історії зміни кордонів і підпорядкування Волинського воєводства, трансформоване потім у Волинське намісництво, і так далі. Так чи інакше, російські вікіпедійні історики пишуть, що Заводовські – це  «малороссийский (украинский) графский и дворянский род», а українські –  «козацько-старшинський, згодом дворянський та графський рід герба «Равич». Дійсно, такий історичний нюанс є надзвичайно привабливим, але головна вимога до істориків бути об’єктивними й неупередженими, що примушує мене звернути увагу прихильників даної першої версії на корисне застереження із потужного зведення «Енциклопедія історії України»: «були й інші дворянські роди Завадовських, можливо, спільного походження з графським, що внесені до 1-х частин Родовідних книг Волинської, Санкт-Петербургської та Херсонської губерній»[xiii].

Походження (версія 2). Авторові вдалось з’ясувати, що І.І.Завадовський мав родинне коріння, народився, (хрестився?) і, в різний час, проживав на території Лівобережної і Причорноморської України, адміністративно-територіальний статус якої суттєво змінювався, у ході довготривалих, майже 135-річних наслідків Андрусівського сепаратного перемир’я (1667), болючої незворотної трансформації гетьманської Лівобережної України й інкорпорації запорізького козацького устрою цих славетних земель, до Російської імператорської армії (РІА) і, загалом, Імперії, аж до повного її розчинення. Тобто – це від доби Речі Посполитої і Гетьманщини, до Російській Імперії і так званої «Малоросії». Штучному розчиненню, без сумнівів, посприяли й утиски української мови (у вигляді офіційних наказів, указів, ухвал, заборон, розпоряджень): наприклад, за документами 1627-1789 років, це відбувалось, принаймні, десять разів[xiv]. Далі, ймовірно, додалися жахливі роки репресій 1917, 1927-1937, цензурована радянщина і т.і. Звідси, виникла певна заплутаність у трактуваннях і майже інерційне, а за прихованим змістом і нюансами, маніпулятивне прив’язування біографії І.І. Завадовського тільки до сучасної Російської Федерації. До того ж, І.І. Завадовський, дійсно, відслужив 30 років у Чорноморському флоті і Балтійському флоті Російської імперії, у Російському імператорському флоті. Втім, так робили багато інших славетних людей.

«Завадовские» є у списку «Малороссийские фамилии из числа генеральной старшины и полковников войска Малороссийского до 1764 года»[xv]. Дуже цікаві деталі, у тому числі, щодо дворянства (саме нашого Завадовського), оприлюднив історик-ентузіаст з Миколаївщини – В. Н. Христенко[xvi], який написав, що у контр-адмірала І.І.Завадовського було двоє синів – Михайло Іванович Завадовський (1815 – після 1841) і Олександр Іванович Завадовський (1817 – 1877), і додав, що запис про народження і хрещення  Михайла був у метричній книзі «с. Крутьков Гадячского повета Покровской церкви». Сьогодні – це Церква в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці у кутку Крутьки села Сари Гадяцького району Полтавської області. (Дуже ймовірно, що на документах, які видавали у церкві, стояв ось такий штамп[xvii] – Рис.5.)  Можна припустити, що їхній батько, І.І.Завадовський, був родом із тих країв, з Полтавщини. У нотатках до біографії сина І.І.Завадовського, Михайла, майбутнього віце-адмірала, згадується, що Михайло був «из дворян Полтавской губернии, православный» – за записами В.Христенка. Додам, що у 1796 році І.І.Завадовський був зарахований у Чорноморський морський корпус, а, як відомо, «основная масса кадет была потомственными дворянами или детьми личных дворян»[xviii]. Ця версія, щодо Полтавщини, мені здається найцікавішою. Існують нотатки про зарахування «Завадовських» (яких?) до дворянства у Полтавській губернії[xix],[xx], але без деталей.

Неочікуваний пазл вдалося знайти на форумі «Родовое гнездо» – це короткий лист, написаний із помилками і пропусками, ймовірно людиною похилого віку: «Моя прабабушка, девичья фамилия – Завадовская Александра Ивановна (1836 -1916), имя её [старшего] брата Михаил Иванович; он был военным; отец, предположительно, Завадовский Иван Иванович, конр-адмирал, участник экспедиции Беллинсгаузена Ф.Ф., [тогда был] в чине капитан-лейтенанта (1784-1837); их род [ведётся] от Семена Завадовского, в 1690 году  – писаря Гадячского полка. Хочу найти родословную по восходящей и нисходящей линии. 09.11.2010»[xxi]. Пішов вже восьмий рік, як на цей лист ніхто так і не відповів, що не дивує: як показано мною нижче, ця загадка виявилась не те що складною, а надскладною, майже «теоремою Ферма».

Дійсно, у І.І.Завадовського був син Михайло, але не було дочок, як це видно із записів миколаївця В.Христенка. Тобто, респондент «1154. Борис» у чомусь помилився: «Александра Ивановна» не могла бути рідною сестрою «Михаила Ивановича». Щодо «писаря Гадячского полка» – то це додаткова загадка, але така, що має шанс спрацювати, як наріжний камінь. Виявляється, «Крутки, село» згадується у переліку опорних населених пунктів Гадяцької першої (полкової) сотні – це у зведенні В.М.Заруби (2007, стор. 129) про устрій Війська Запорізького[xxii], або «Крутків, село» – у пам’ятнику XVIII ст., так званому Рум’янцевському описі, виданому ЦДІА УРСР (1959, стор.13). Дійсно, таке може бути: Крутки→Крутків→Крутьки (наш час). Чудове зведення В.М.Заруби охоплює 1648-1782 роки, тобто включає 1690-й, але там у списку писарів Гадячського полку «Завадовського» немає. (Хоча, як випадково з’ясувалось, «Степани» серед гадячських писарів взагалі-то були, наприклад, серед «Залесських».) Зате, у переліку гадячських полкових суддів є «Война Федір Петрович (1759-1764)», і, ймовірно, тут у лапках тоді вказували роки суддівства. У свою чергу, у спогадах миколаївця В.Н.Христенка, згадується, що у Крутьках, у 1815 році, під час хрещення старшого сина І.І.Заводовського, Михайла, його «воспреемником», тобто хрещеним батьком був Степан Федорович Война, він же – майбутній тесть Михайла. Очевидно, суддя Федір Петрович Война, був батьком Степана Федоровича Войни. Отже, маємо що козаки Ф.Война і І.Завадовський (батько майбутнього мореплавця І.І. Завадовського) знали один одного, служили разом (?), або десь поряд, і не де небудь, а як випливає із знайдених нами документів, у Гетьманській Україні! Крім того, виявляється, що на старовинних картах, між Гадячем і Крутьками[xxiii], є хутір Заводовскаго – Рис. 6.

Іще одне доповнення щодо Гадяча: у вже згаданих миколаївських нарисах В.Н.Христенка є така деталь: Віктор Михайлович Завадовський (син Михайла, старшого сина нашого мореплавця – І.І.Завадовського, тобто його онук), був губернським старостою міста Гадяч. Знову маємо у спогадах місто Гадяч.

Дякуючи наведеним вище фактам, з’являється можливість додати до біографії нашого мореплавця декілька корисних припущень. Перший син у родині мореплавця І.І.Завадовського народився, коли тому було  35 років. Для тих часів – подія звичайна. Отже, батько майбутнього мореплавця міг бути десь 1745 року народження. Дуже приблизно, для орієнтирів, роки його життя – це, наприклад, 1745?…1805?

У згаданому зведенні В.М.Заруби, у розділі «Реєстр генеральної, полкової та сотенної старшини Війська Запорожського», знаходимо чотирьох Завадовських: Василь – бунчуковий товариш, Іван – полковник, Петро – намісник, і Яків – суддя. Всі різні, і лише один – Іван. Якщо, у наших пошуках, орієнтуватись лише на реєстр (за В.М.Зарубою) – то розшукуваним нами «батьком» міг бути Іван Васильович Завадовський, стародубський полковник, але згідно з малоросійським словником родів, укладеним В.Л.Модзалєвським, той полковник, а зрештою, генерал-майор, за три роки до своєї смерті (1786), іще був холостим[xxiv].

Звідси, все не так просто. «Завадовських» було чимало – від Полтави до Омська  (рис.7). Без додаткових деталей, які, можливо пізніше знайдуть нащадки мореплавця, рухатись далі у пошуках важко. Час від часу, у записах ентузіастів-дослідників з’являтимуться й зовсім екзотичні варіанти, поки що цікаві лише для літераторів. Наприклад, виявляється, що у генерального писаря Війська Запорізького, і, пізніше, судді, Василя Кочубея (1640-1708), був слуга Іван Завадовський, про якого архіви згадують ледь не єдиний раз – у 1748 році[xxv]. Цікавий, колоритний, однофамілець батька нашого мореплавця, і який жив іще за довго до народження останнього. Хоча, зазначена історія, знову ж таки, є прив’язаною до Гетьманщини. Або ось, у статті І.Кривошеї: «У 1736 р., будучи війтом, він [Коменко] купив за 50 карбованців у дружини бунчукового товариша Івана Завадовського, Гафії, двірзбудований на шляхетській землі»[xxvi].

Отримання дворянства. Залишається пояснити, яким чином старшини Війська Запорожського, ставали дворянами? Це був дуже складний процес, умови якого були закладені, зокрема, Гадяцьким договором (1658), Коломацькими статтями (1687), петрівсько-єкатерининсько-потьомкинськими адміністративно-військовими реформами 1708-1775-х років, і далі, націленими на подрібнення, переформатування і повне знищення Запорожської Січі. Досліджено, що це перетворення (на «запорізьку магнатерію», «новоросійське дворянство», «чорноморське дворянство») складалося з декількох головних процесів: отримання й закріплення земельної власності, отримання російських службових рангів і, врешті-решт, нобілітація.

Не виключено, що члени родини майбутнього мореплавця (дід – ?.?.Завадовський, батько – Іван ..? Завадовський), спроміглися отримати своє полтавське (гадячське?) дворянство, як військові люди (старшини Війська Запорожського), підлеглі когось із Гетьманів, а потім царів-та-імператорів-і-імператриць (Петра Першого, і, далі, може, іще восьми після нього), пройшовши процедуру отримання власності (землі і кріпаків), російського службового рангу (від прапорщиків до прем’єр майорів) і нобілітацію. Дослідники пишуть, що у XVIII мала місце шалена гонитва колишніх січовиків за дворянськими свідоцтвами. Зате, це давало привілеї, зокрема, діти дворян мали змогу отримувати освіту в привілейованих навчально-виховних закладах. Зрештою, так і відбулося: 1 січня 1796 року, у віці 16 років, Іван Іванович Завадовський був зарахований у Чорноморський кадетський корпус (Миколаїв).

Можливо, ця обставина, дворянське походження, стало причиною утисків родичів І.І.Завадовського після 1917 року, і, відповідно, причиною втрати спогадів і документів історичного значення.

Навчання і кар‘єра. При ретельному перечитування домінуючих російськомовних версій щодо карєри І.І.Завадовського, в око кидається очевидна повторюваність, а також схожість неточностей, що переконує: скоріше за все, вони є калькою якогось одного першоджерела. Наприклад, укладачі майже стандартно починають свій опис з речення «1 января 1796 года Иван Завадовский был зачислен в Черноморский корпус», і тут є одна малопомітна похибка. Виявляється, текст був запозичений із словника А.А. Половцова (1896-1918), де, у свою чергу, є посилання на «Общiй морской списокъ VI» (1892)[xxvii]. Насправді, в оригіналі у А.Половцева написано інакше  ̶  не «Черноморский корпус», а «Черноморский кадетский корпус». Останній був створений у Херсоні, у 1792 році, але переведений до Миколаєва під час переїзду контори Чорноморського адміралтейського правління. (Через чотири роки туди був прийнятий на навчання і виховання юнак Іван Завадовський.) Потім, адміралтейство вирішило, що краще мати один кадетський корпус замість декількох, а саме у Північній Столиці, С.-Петербурзі. Відповідно, у Миколаєві будівлю корпусу звільнили і перевезли туди (із Херсона?) штурманське училище й училище корабельної архітектури. Сьогодні – це миколаївське Чорноморське штурманське училище[xxviii]. Були події й масштабніші, ніж переїзд кадетського корпусу. Нарешті, одна із родзинок у біографії І.Завадовського – це капітан-лейтенанство на шлюпі «Восток, у складі експедиції Ф.Г.Т.Беллінсгаузена (1819-1821) – Рис.8.

Прижиттєві зображення. Таких майже не зберіглося. Московський художник Светозар Русаков пише на своїй веб-сторінці, що І.І.Завадовський був його прапрадідом, і демонструє те єдине, дореволюційне фото І.І.Завадовського, яке розійшлося інтернетом, а також маловідоме фото прабабусі «Александра Михайловна Заводовская-Война. 1876»[xxix]. На фото із Завадовським є фірмовий знак «ХЛОПОНИНЪ», на що біографи не звертали увагу. Фотостудія Хлопоніна була на розі вулиць Дерібасівської і Преображенської, в Одесі – Рис.9.

Географія переміщень. Вибудовується наступний перелік географічних і територіально-адміністративних назв, з якими пов’язано ім’я І.І.Завадовського, з урахуванням усіх згаданих тут текстів, посилань, згадок тощо: Волинь (Волинське воєводство, Волинське намісництво)?, Лівобережна Гетьманщина (Гадяч) – ймовірно, землі предків, і, одночасно, місто, де був старостою його онук, Віктор;  «с.Крутьков Гадячского повета» (сьогодні – кут Крутьки села Сари Гадяцького району Полтавської області) – місце народження і хрещення першого, старшого сина, Михайла, і, ймовірно, місце розташування родинного, батьківського маєтку (?); Миколаїв (Николаев) – місто, де юнак виховувався і навчався, а також місце сьогоднішнього проживання родичів, у яких і зараз зберігається рідкісні сімейні фото, а також мінерал, привезений (ним?), з острова Завадовського (Антарктида), і де до пам’ятного списку адміралів міста включено його молодшого сина – Олександра; Севастополь, Корфу, Триєст, Анкона, Бриндизи, Константинополь, Херсон, Севастополь, Кострома, р.Дунай, Варна, Чорне море, Балтійське море, сьогоднішня Антарктика (і морський шлях до неї), р.Дунай, Ізмаїл; Одеса – місце служби і місто останніх років життя і поховання, і де поблизу Приморського бульвару є «будинок контр-адмірала Завадовського».

Але чи мав мореплавець І.І.Завадовський відношення до тої садиби? Якщо йдеться про село Завадовка, що у Березовському районі Одеської області, то там жили представники трьох відомих родів: Завадовського (Петра Васильовича), Демидова і Рауха[xxxiii].  При цьому, як відомо, Петро Васильович, теж походив з українського старшинського козацького роду. Отже, навколо різних Завадовських народжуються різні легенди.

Останні роки життя. Широкому загалу достеменно не відомо, як проходили останні роки життя мореплавця, але дещо історія нам залишила. У 1830, за сім років до відходу у інший світ, І.І.Завадовський завершив в Одесі будівництво дохідного будинку на 60 квартир, за проектами архітекторів А.Мельникова і Ф.Боффо, і який у 1833 перекупив у нього француз (Верелю?), і де потім був готель «Петербургский», а також престижний ресторан[xxx]. У готелі зупинялись відомі особистості. Сьогодні, це будинок №8 на Приморському бульварі в Одесі, який носить народну назву «Дом Завадовского», хоча і належить декільком власникам[xxxi]. Зберігся документ, за яким у 1863 році в одеський ботанічний сад, який тільки народжувався, було передано 200 унікальних рослин із садиби Завадовського[xxxii]. В інтерв’ю, де згадується цей документ, є роз’яснення, що йдеться про контр-адмірала Івана Завадовського, всесвітнього мандрівника. Щодо рослин, то сьогодні їх можна побачити в теплиці Бернардацці в Ботанічному саду Одеського національного університету імені Іллі Мечникова. Щодо садиби – то сьогодні це територія ландшафтного заказника «Завадовський» у складі природно-заповідного фонду України.

Пам’ять і вшанування. І.І.Завадовський був похований у 1837 році, в Одесі, на Першому (Старому) Християнському цвинтарі, поблизу Церкви Всіх Святих, або Усіхсвятської церкви. Могила не зберіглася, так як у 1920-1934 роках і храм і цвинтар були зруйновані більшовиками; у 1937 році на частині території кладовища почали діяти парк культури, танцмайданчик, тир, кімната сміху, атракціони, зоопарк. Зберігся лише церковний запис «Завадовский Иван Иванович 1780 — 1837 командующий Дунайской флотилии контр-адмирал»[xxxiv]. Зараз, територія старого одеського цвинтаря перебуває на реконструкції. (Схожий випадок із занепадом місця поховання трапився й щодо іншого учасника експедиції Беллінсгаузена, а саме астронома І.Симонова: цвинтар Кизичського Введенського монастиря у Казані, де він був похований, знищили у радянський час[xxxv]).

23 грудня 1819 (4 січня 1820) Ф.Беллінґсгаузен назвав іменем І.Завадовського один Південних Сандвічевих островів[xxxvi],[xxxvii], а академік живопису П.Михайлов встиг намалювати острів аквареллю – Рис.10.

Острів Завадовського (етюд з натури). Акварель Акад. П.Михайлова.

Більш відомою є чорно-біла версія малюнка – із додатку «Атлас к путешествию капитана Беллинсгаузена…». Острів входить до складу Британських заморських територій (South Georgia and the South Sandwich Islands). В 1956 році радянська антарктична експедиція відкрила і назвала іменем І.Завадовського іще один острів – у Західному шельфовому льодовику поблизу Антарктиди[xxxviii].

У 2016 році Уряд Південної Джорджії та Південних Сандвічевих Островів надрукував чотири поштові марки «Острів Завадовського»[xxxix] – Рис. 11.

У кіноповісті Олександра Довженка «Антарктида» (1950?) Іван Завадовський є одним із домінуючих персонажів[2]. Дуже ймовірно, що О.Довженко неодноразово згадував капітана-лейтенанта у кіносценарії «Відкриття Антарктиди», і про що ми дізнаємось, якщо цей рукопис буде знайдений.

Продовження читайте у наступній публікації.


[1] Робоче припущення; так само, може розглядатись і «Хутір Заводовскаго».

[2] Згадується 63 рази.

[i] Беллінсгаузен Фадей Фадейович. Вікіпедія . Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[ii] Общiй Морской списокъ Часть VI. Царствованiе Павла I и царствованiе Александра I. А-Г. – стр.16. СПб:  Изд. Морского Министерства в Главном Адмиралтействе, 1892. — 662 с.

[iii] Иванова Л.А. «Ведомость редкостям, отданным из Музеума бывшаго…». Музеи. ЭО, 2009, №2. . Перевірено: 10 січня 2019 р.

[iv] Завадовскій Иванъ Ивановичъ. Русский биографический словарь: В 25 т. /А.А. Половцов. / М., 1896-1918. Том: 10, Стр. 135. . Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[v] Завадовский, Александр Иванович. Крымология . Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[vi] Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. – Стор. 65, 258.

[vii] Завадовский, Иван Иванович. ВикипедиЯ . Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[viii] Завадовский, Иван Иванович. WIKI 2 Википедия, переиздание. Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[ix] Известные представители рода Завадовских. Завадовские. ВикипедиЯ . Перевірено: 10 жовтня 2018.

[x] Голик Н.А. Родословная Завадовских.. Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[xi] Завадовские. Википедия . Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xii] Завадовські. ВікіпедіЯ . Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xiii] ЗАВАДОВСЬКІ. (Укладач нарису: В.В.Томазов. 2005). Енциклопедії історії України.. Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xiv] Хронологія заборон української мови. ВікіпедіЯ.. Перевірено: 5 листопада 2018. Chronology of Ukrainian language suppression. WikipediA. Retrieved on November 5, 2018.

[xv] Завадовские. Малороссийские фамилии из числа генеральной старшины и полковников войска Малороссийского до 1764 года.. Перевірено: 4 лютого 2019.

[xvi] Вице-адмирал А.И. Завадовский (1817-1877). Николаев литературный. Николаевские адмиралы. Часть 3 (Д-И). 193 с. (к.т.н., доцент В. Н. Христенко). 2014-2018.. Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xvii] Печатка Покровської церкви села Крутьки Гадяцького повіту Полтавської губернії. GENEO-ГЕНЕО. Moderator. 03-05-2016.. Перевірено: 4 лютого 2019.

[xviii] Кузнецов Н.А. Русский флот на чужбине.  Вече, 2009. 464 с. . Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[xix] РГИА. ф. 1343 оп.22 д.225. О причислении к дворянству Завадовских. Полтавская губерния. 1890. /Завадовские (Zawadowski). Всероссийское Генеалогическое Древо.. Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xx] Завадовский. Список дворянских родов Полтавской губернии. ВикипедиЯ.. Перевірено: 12 жовтня 2018 р.

[xxi] 1154. Борис (09.11.2010 23:22). Родовое гнездо . Перевірено: 10 жовтня 2018 р. (Примітка: текст листа злегка відредаговано мною – В.П.-Д.)

[xxii] Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. Дніпропетровськ: ПП «Ліра ЛТД», 2007.— 380 с. . Перевірено: 17 жовтня 2018 р.

[xxiii] Лист 22-12 Гадяч, 1869 г. Военно-топографическая карта Российской Империи. Трехверстовка.. Перевірено: 17 жовтня 2018 р.

[xxiv] 5.\3. Иван Васильевич/Завадовские — 102.IV// Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Том второй. Е – К. Киев: Типография Т-ва Г. Л. Фронцкевич и К°. 1910. Стр. 100 . Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[xxv] №242 1748 г. –  Родинна записка про генерального суддю Василя Кочубея. Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах. /Упоряд. С. Павленко. – К: ВД «Києво-Могилянська академія», 2009. — 1054 с.

[xxvi] Кривошея І. Неурядова старшина Гетьманщини і міщанська верхівка в середині xviii ст. (на прикладі м. Стародуба). Сiверянський лiтопис. — 2009. — № 2-3. — С. 40-48. — Бібліогр.: 38 назв. — укр..

[xxvii] Можливо, джерело було вказано укладачем із помилкою, так як документі немає прізвищ між Забѣлло і Загоскинъ. Див. Общiй Морской списокъ Часть VI. Царствованiе Павла I и царствованiе Александра I. А-Г. .—  Стр. 88-89. СПб.: Тип. Морского Министерства в Главном Адмиралтействе, 1892. 662 с.

[xxviii] Черноморское штурманское училище. Історія освіти. (По «Ковалева О.Ф.,Чистов В.П. Очерки истории культуры Южного Прибужья.(От истоков до начала XX века) Кн.1.Из прошлого культурной жизни на Николаевщине [Текст] / Ковалева О.Ф.,Чистов В.П. – Николаев : Тетра, 2000. – С.98-102.»). Регіональний інформаційний портал «Прибужжя» . Перевірено: 10 жовтня 2018.

[xxix] Светозар Русаков. Интернет-ресурс . Перевірено: 5 лютого 2019 р.

[xxx] Кузнецов А. История одного одесского дворика… Одесская жизнь. 2017-02-21.. Перевірено: 31 жовтня 2018 р.

[xxxi] №8. [Бывший дом контр-адмирала Завадовского]. Кому принадлежит Одесса. Часть 1 – Приморский бульвар… (Авторы – Николай Ларин, Жанна Жукова, Сергей Дибров). 15 апреля 2016. . Перевірено: 31 жовтня 2018 р.

[xxxii] Крыша для пальм: как в Ботаническом саду отметили восстановление оранжереи Бернардацци. Пушкинская. 6 октября 2018. (Ася Голокоз) . Перевірено: 1 листопада 2018 р.

[xxxiii] Жданов Д. “Спасите умирающие памятники”: остатки имения Завадовских, Демидовых и Раухов. Odessa Incognita. 4 августа 2017. Перевірено: 31 жовтня 2018 р.

[xxxiv] Завадовский Иван Иванович. Список захороненных людей. Храм всех святых-Одесская Епархия-Украинская Православная Церковь. Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xxxv] Симонов, Иван Михайлович. ВикипедиЯ . Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xxxvi] Остров Завадовского (Южные Сандвичевы острова).. Перевірено: 5 лютого 2019 р.

[xxxvii] Zavodovski Island.. WikipediA. Перевірено: 2 лютого 2019.

[xxxviii] Остров Завадовского (Антарктида).. Перевірено: 5 лютого 2019 р.

[xxxix] Stamp Issue – South Georgia & the South Sandwich Islands – Zavodovski Island. (28/11/16).. Перевірено: 8 лютого 2019 р.

Related posts

Leave a Comment