Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821). Частина 3

DISPLAY-COPY презентовано на Ad-hoc Нараді у Національному антарктичному науковому центрі 11 лютого 2019 року.

Частина перша

Частина друга

Резюме про цю роботу можна прочитати у нашому анонсі публікації.


Василь Придатко-Долін

Розвідка з історії південно-полярної експедиції

 Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена

 (1819-1821)

(закінчення)

Про внесок Джеймса Кука

Спочатку, звернемось до рукописів самого Дж.Кука, створених під час другої полярної експедиції (1772-1775). Після третього  перетину Південного полярного кола, 30 січня 1774, коли він вперше у світі досяг  71°10′ S, 106°54′ W, капітан написав: «I who had ambition not only to go farther than anyone had been before, but as far as it was possible for man to go, was not sorry in meeting with this interruption…»[1]. Перекладаю: «Я, хто мав амбіції не тільки пройти далі, ніж будь-хто інший, але і настільки, наскільки  це, взагалі, було можливо для людини, і не шкодував, коли зустрівся із цією перепоною.» Можна було б перекласти і так: «не відчував себе засмученим, коли зустрівся із цією нездоланною перешкодою».

Читаємо інший запис, датовані лютим 1775, де йдеться про можливість існування континенту: “[I] firmly believe it and its more than probable that we have seen a part of it[2]. Перекладаємо: “[Я] твердо вірю в це, і це більш ніж ймовірно, що ми побачили його частину“. Отже: «Я твердо вірю» і «Це більше, ніж ймовірно». Для повноти картини, згадаємо чудову карту, виконану Дж.Куком і британськими картографами у 1777 році, доступну на сервері Національної бібліотеки Австралії[3].

У звіті Ф.Беллінґсгаузена (1831), Дж.Кук згадується 154 рази, і там проглядає глибока повага до капитана: «Капитанъ Кукъ первый увидѣлъ сіи берега, и потому имена имъ данныя, должны оставаться неизгладимы, дабы память о толь смѣломъ мореплавателѣ могла достигнуть до позднѣйшихъ потомковъ. По сей причинѣ я называю сіи острова Южными Сандвичевыми островами»; «сей великій мореплаватель… встрѣтя непроходимые льды, пошелъ обратно въ меньшія широты, и не простиралъ плаванія далѣе къ Югу»; «множество льду въ томъ мѣстѣ, откуда Капитанъ Кукъ… возвратился въ меньшія широты…»; «я имѣлъ въ виду обозрѣть ту часть Ледовитаго Океана, въ которой никто еще не бывалъ. Капитанъ Кукъ предоставилъ сіе будущимъ мореплавателямъ…»; «Шлюпу Востоку назначилъ плаваніе сѣвернѣе пути Капитана Кука… которое еще никѣмъ изъ извѣстныхъ мореплавателей не было обозрѣваемо»; «я не хотѣлъ простирать плаваніе въ тѣхъ мѣстахъ, гдѣ шелъ уже Капитанъ Кукъ и не видѣлъ береговъ»; «я желалъ подняться къ Югу … въ томъ мѣстѣ, которое не было обозрѣваемо Капитаномъ Кукомъ»; «Въ нынѣшнемъ лѣтѣ въ первый еще разъ льды насъ допустили до широты 69°, 48′; казалось, что все намъ способствовало и подавало надежду что достигнемъ до той широты, гдѣ Капитанъ Кукъ встрѣтилъ преграду, и токмо по свѣту, видимому къ Югу, мы сомнѣвались въ сей надеждѣ.»

А тепер повернемося у 1949 рік, коли побачило світ друге видання звіту експедиції Ф.Беллінсгаузена. У ньому історик Є.Шведе узагальнив, зокрема те, що друкувалось в Росії, на російській мові, після 1831. (Тут Дж.Кук згадується вже 185 разів.) Навіть короткий витяг дає уяву про прірву, яка вже тоді відділяла російськомовну літературу від англомовної: «Именно мнение Кука, доказывавшего… что Антарктиды или не существует, или что её достичь вообще невозможно…»; «Кук, решительно отрицая наличие южного материка…»; «роковая ошибка Кука имела своим следствием то, что в конце XVIII и в начале XIX в. господствовало убеждение, что Антарктиды вообще не существует…».

Можливо пізніше, у когось із колег вистачить терпіння і часу перевірити, наскільки точно і неупереджено був перекладений на російську мову звіт Дж.Кука[i], але поки що маємо чотири орієнтири, аби підозрювати протилежне. По-перше, у часи цариці Катерини, як ми тепер знаємо, продовжувало розкручуватись колесо історичних маніпуляцій. По-друге, у звіті Ф.Беллінсгаузена взагалі немає нічого категоричного, щодо Дж. Кука. По-третє, ми вже читали жахливий переклад і перекручення висловлювань Е.Шеклтона. По-четверте, немов здивоване запитання-і-виклик із минулого, від Дж.Кука, виглядає сьогодні от те: «Я твердо вірю» і «Це більше, ніж ймовірно». Бумеранг із минулого повертається…

Таємниці 1-ї Дивізії

У 2017 році, так само, як і у 1949), у передмові до перевидання другого видання звіту Ф.Беллінсгаузена, видавці засвічують один цікавий абзац (від історика Є.Шведе): “К сожалению, оригинал рукописи Беллинсгаузена и Лазарева, а также все заметки их соплавателей и шханечные журналы шлюпов “Восток” и “Мирный” в архивах разыскать пока не удалось: нужно думать, что они были взяты Беллинсгаузеном при подготовке своего труда к изданию, а впоследствии утрачены.” Схожа думка (про зникнення, крадіжку) вже лунала й у кінострічці «Странник», де був натяк, мов, папери капітана-командора поцупили німці, хоча потім, документи успішно знаходять в морському архіві у папці, яка стосується справи декабриста Торсона. Єдине що не так у кінолегенді – документи експедиції мали би бути досить об’ємними.

Наважусь висунути припущення, яке повністю реабілітує ім’я Ф.Беллінґсгаузена: пакет із документами експедиції нікуди не зникав, а міг потрапити у відділи архівів із регламентованим, дуже обмеженим доступом, спочатку як засекречений, а потім, як штучно засекречений. Випадково, авторові вдалося з’ясувати, що копія інструкції для 1-ї Дивізії мала гриф «Секретно» – Рис.12. Йдеться про документ «1я; Морскаго Министра», де потім буде написано: «ЕГО ИМПЕРАТОРСКОЕ ВЕЛИЧЕСТВО, ввѣривъ первую дивизію, назначенную для открытій Капитану 2 ранга Беллинсгаузену, соизволилъ изъявить Высочайшую волю, касательно общаго плана сей кампаніи въ нижеслѣдующемъ…». Не міг капітан-командор, який фактично жив на кораблях, возити з собою документи із грифом «Секретно». У друкованому звіті експедиції, 1831, про такі обставини нічого не сказано.

Разом із фрагментом згаданої копії, автор бачив: солідний том якогось рукопису (десь, 5-7 см завтовшки), фрагменти таблиць складу експедиції, чернетку навігаційної карти із галсами і координатами, фрагмент запису із координатами 690 25’S, фрагмент карти із островами і кутовим підписом «Плоская карта, представляющая плаваніе, судовъ Востока и Мирнаго под началом К.К.Беллинсгаузена… и открытие острововъ Россіянъ… Съ оригиналомъ верно…», фрагмент сторінки із оригіналом підпису Беллінсгаузена.

Наостанок зазначу: хронічне засекречення старовинних, і навіть не дуже старовинних військово-морських карт, звітів морських та й інших експедицій, було явищем дуже розповсюдженим у колишньому СРСР та і пізніше. У штаб-квартирі Російського географічного товариства (Москва) можна побачити, наприклад, карту Кронштадта, 1856 року, розсекречену у 1992-му. У 1986-х, в одному із інститутів м.Києва, автор бачив звіт експедиції на Чукотський півострів (1936) із грифом «Таємно», і він зберігався у сейфі, у спецвідділку.

Підсумково, про маніпуляції…

Масштаби маніпуляцій із історичною інформацією щодо Арктики-і-Антарктики, були різні. Чого тут тільки немає: змінювання імен, під виглядом зручності, але що, взагалі, є позіханням на ідентичність, перефразування висловів славетних іноземців, тиражування і нав’язування власних текстів, перевидання перевиданного, перепереклад перекладеного.

Приклади навести дуже легко: Фадей Фадеєвич – це Фабіан Готліб Тадеус фон Беллінсгаузен, Іван Іванович – це Жан Батист Прево де Сансак (маркіз де Траверсі), Іван Іванович – це Ві́тус Йона́ссен (Бери́нг), Федір Петрович – це Фридрих Беньямин Граф фон Лютке, Іван Федорович – це Адам Йоган фон Крузенштерн, Фердинанд Петрович – це Фердинанд Фридріх Георг Людвиг фон Врангель.

Іноді, забувають видалити щось застаріле, як наприклад, у передмові до перевидання другого видання звіту експедиції Ф.Беллінсгаузена (2017): «При проведении своей экспансионистской политики, англо-американский блок обратил свои взоры и на Антарктиду и стремится определить режим этого материка без участия Советского Союза, имеющего неотъемлемые права на участие в решении вопросов, касающихся судьбы земель открытых русскими мореплавателями

Крізь тексти проглядає і таке: розмноження слова «Антарктида» у другому виданні звіту Ф.Г.Т. Беллінґсгаузена, здійсненому у 1949 році. Там воно 66 разів – див. тут[4]. У Беллінсгаузена такого немає.

Звичайно, коли читаєш передрук, де чимало речень, схожих на такі, як «наиболее подходящим начальником первой дивизии, предназначенной для открытий в Антарктике, Крузенштерн считал…», або «русские военные моряки с честью выполнили сложное задание и полностью завершили обход всего антарктического водного пространства…», то підсвідомо починаєш добудовувати історію про «Фадде́я Фадде́евича» або «Івана Івановича».

У 1952 цей імпульс мав продовження. Зокрема, у зведенні документів, названих «М.П.Лазарев», том перший, виданих під редакцією підполковника Самарова, були наступні речення та назви: «Русское правительство ставило перед [экспедицией] задачу — исследовать южно-полярные широты и найти антарктический континент», або «Раздел III. Экспедиция капитана 2 ранга ф. Ф. Беллинсгаузена и лейтенанта м. П. Лазарева к Южному полюсу и открытие ею Антарктиды (1819-1821 гг.)».

Випадково, 5 січня 2019, авторові вдалося виявити приховані в популярному інтернет-додатку Google Translate, «чіпи» які розсекречують присутність маніпулятивного втручання. На запит перекласти фразу «The term Antarctic, referring to the opposite of the Arctic Circle, was coined by Marinus of Tyre in the 2nd century AD[5]», комп’ютером було отримано наступний переклад (підкреслено мною): «Термін Антарктика, що відноситься до Росії Протилежний від Полярного кола, був придуманий Маріном Тирським у Росії 2 ст.». Зрозуміло, що Google-транслятор не є досконалим і може створювати досить кострубатий переклад, але додавання у переклад неіснуючого слова «Росія», та ще й двічі – це вже занадто! Звичайно, я виправив кострубатий переклад, видалив слово «Росія», і запропонував роботові зміну, тому зараз такий же результат ви не отримаєте, але копія залишилася у моїй бібліотеці зображень – Рис.13.

Рисунок 13. Прояв маніпулятивних чипів таємно інкорпорованих у Google Translate.

Через місяць, первинний варіант фрази був скорочений кимось у вікіпедії (Eng, Ru, UA) вдвічі і тепер виглядає, наприклад, ось так: «Марин Тирский впервые ввёл термин Антарктика, как области противоположной Арктике». Натомість, первинна фраза зберіглася, зокрема, у збірці вправ з англійської мови (Евтишенков, 2018)[6], а також у вікі-нарисі History of Antarctica[7].

В оригіналі, у моєму перекладі, вона звучить так: «Термін Антарктика, як протилежність Полярного колу, був придуманий Маріном Тірським у 2 ст. н.е.».

Інший приклад маніпуляції, у полегшеній формі, але із дуже глибокими коріннями, можна знайти у вікі-нарисі про американця Натаніела Пальмера (Nathaniel Brown Palmer[8]), теж одного із першовідкривачів Антарктиди. Якщо у розділі Sealing career and Antarctic exploration, у реченні «Aggressively searching for new seal rookeries south of Cape Horn, on 17 November 1820…» навести курсор на слово «rookeries», то у вікні, яке випливає, з’явиться… міні-копія картини О.Саврасова «Граки прилетіли» – Рис.14.

Рисунок 14. Приклад малопомітної маніпуляції із деталями у тексті про першопрохідця Антарктики.

Висновки

  1. Експедиція на шлюпах «Восток» і «Мирный» (1819-1821) під керівництвом капітана 2-го рангу Ф.Г.Т. фон Беллінґсгаузена і його старших офіцерів – капітана-лейтенанта І.Завадовського, лейтенанта (капітана) М.Лазарєва, лейтенантів І.Ігнат’єва, А.Лескова, М. Абернибесова і М.Аннєнкова, була і залишається перлиною в історії мореплавства, і не потребує додаткових вигадок.
  2. За місією, підготовчими документами, наказами, розпорядженнями і фінальним звітом, це була «1а Дивізія», Перша морська експедиція Російської Імперії до Південного Льодовитого Океану, або Перша російська морська експедиція у приполярні води Південного Океану, або Перша російська експедиція до Південного полюса. Загалом – Перша морська експедиція Російської Імперії до Південного Льодовитого Океану і Південного Полюса. Така місія була величною. У радянсько-імперську добу у гонитві за першістю, створювачі міфів нав’язали суспільству назву «Перша російська антарктична експедиція», не помічаючи, що із-за цього автоматично виникатимуть такі формули, як «відкриття Антарктиди відбулось під час Першої російської антарктичної експедиції».
  3. У фінальному 640-сторінковому звіті експедиції (1824-1831), підписаному її керівником, капітаном 2-рангу (пізніше контр-адміралом) Ф.Беллінґсгаузеном, а також лейтенантом М.Лазарєвим, слова «Антарктида» немає. (За виключенням одного словосполучення «антарктичний полюс»). У біографічному послужному списку Ф.Белінгсгаузена, виданому адміралтейством у 1879 р., іще за життя командора, зазначено: «совершил кругосветное плавание в южный океан, достигнул 70 южной широты и открыл 29 островов».
  4. Майже через сто років після експедиції, у радянсько-імперському середовищі, просинається будяк пропаганди: у другому перевиданні звіту (1949), слово «Антарктида» згадується 66 разів. Маніпуляція свідомістю будується на: а) перефразуванні текстів із звітів Дж.Кука; б) упередженій інтерпретації фраз із звіту експедиції, зокрема, про «материк криги», чи то «кригу з материка»; в) зомбуючому повторюванні слова «Антарктида» і «перші»; г) помітному неврахуванні іншомовних публікацій.
  5. Сьогодні, у боротьбі за першість «Першої російської антарктичної експедиції», мабуть враховуючи навалу потужного англомовного контенту, деякі вікіпедійні історики зосередились на відстоюванні різниці у днях: «28» січня 1820 (Беллінґсгаузен), у противагу, «30» січня 1820 (Бренсфілд і Сміт). У той же час, запис у звіті експедиції Ф.Белінсгаузена, датований 28 січня, має більш скоромний зміст. Натомість, англомовна громада давно погодилась із тим, що першими людьми, які (в силу трагічних обставин) досягли антарктичних островів, були моряки з іспанського фрегата «Сан Тельмо» (1819); другими були Бренсфілд і Сміт.
  6. У боротьбі за скрепу, радянські історики втратили не тільки час, але й історичні документи. Найдивнішим і найприкрішим фактом є втрата (?) першорукописів експедиції, зокрема, бортових журналів обох шлюпів, які начебто зберігав десь у себе капітан-командор Ф.Беллінґсгаузен. Натомість, автор демонструє фрагмент копії документу експедиції із грифом «Секретно», і висуває реабілітуючу гіпотезу про те, що документи експедиції могли потрапити у спецхрани.
  7. Автором документально підтверджено, що вихідці з України теж були у складі експедиції. Другий за рангом офіцер після Ф.Г.Т. фон Беллінґсгаузена на шлюпі «Восток», капітан-лейтенант Іван Завадовський, дуже ймовірно, був вихідцем з Лівобережної України, нащадком старшини Війська Запорожського (свого батька або діда?), нобілітованого за часів Гетьманщини, і що є історичною сенсацією, якщо це так. За кіносценарною версією «Антарктида» українського драматурга О.Довженка, у складі експедиції був «хохол» Іван Гладких, учасник експедиції на бригу «Рюрік», під командуванням О.Коцебу. Після ретельного вивчення архівів це припущення драматурга про участь Гладких в експедиції на «Рюрік» нами не підтверджено. Українське походження міг мати також денщик Івана Завадовського, але його прізвище невідоме. Теоретично, в експедицію могли потрапити рекрути із Азовської, Київської, Чернігівської і Першої Малоросійської губерній.
  8. Взагалі, більшість членів команди шлюпів «Восток» і «Мирний» могли бути рекрутами, вихідцями із 13 губерній (Азовська, Архангелогородська, Казанська, Київська, Калузька Ліфляндська, Московська, Орловська, Перша Малоросійська, С.-Петербурзька, Сибірська, Смоленська і Тульська). Серед них – росіяни, прибалтійські німці, євреї, поляки, україніці й інші (точно не визначено). Отже, Перша морська експедиція Російської Імперії до Південного Льодовитого Океану і Південного Полюса  була багатонаціональною.
  9. Стаття вчить критичніше ставитись до художніх творів часів СРСР про Північ, допомагає переосмислити майже забутий кіносценарій О.Довженка «Антарктида», закликає творчих людей не забувати про українців-першопроходців Арктики і Антарктики, активніше створювати щось нове, розумне, просвітницьке – у вікі-, кіно-, медійному, науковому та артсередовищі.

Ushuaia (травень 2015),

Київ (7 жовтня 2018 – 9 лютого 2019)

Розвідка опублікована зі скороченнями.


Додаток 1

(надається на запит)

Авторські нотатки до списку команди шлюпа «Восток». Авторські нотатки до списку команди шлюпа «Мирный»  (в роботі, станом на 9 лютого 2019) 


Джерела інформації

[i] Переклад з французького перекладу Ж.Б.Л. Сюара виконав, по велінню Катерини II, російський геодезист і картограф, історик Л.І.Голеніщев-Кутузов (1769-1846).

[1] Rigby, Nigel; van der Merwe, Pieter (2002). Captain Cook in the Pacific. London, England: National Maritime Museum. ISBN 0-948065-43-5. (p.24)./Second voyage of James Cook/WikipediA..

[2] Beaglehole, J.C. (1968). Cook, Journals, vol.2. Cambridge: Hakluyt Society. p. 643, n.3. ISBN 978-1-4724-5324-2./History of exploration/Antarctica/WikipediA..

[3] Cook, James (1777). A voyage towards the South Pole, and round the world : performed in His Majesty’s ships the Resolution and Adventure, in the years 1772, 1773, 1774, and 1775 … Volume 1, London: W. Strahan and T. Cadell, p. 1..

[4] Ф. Ф. Беллинсгаузен. Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане и плавание вокруг света в продолжение 1819, 1820 и 1821 годов, совершенные на шлюпах «Востоке» и «Мирном» под начальством капитана Беллинсгаузена командира шлюпа «Восток», шлюпом «Мирным» начальствовал лейтенант Лазарев. Второе издание. Под редакцией, со вступительной статьей и комментариями доктора военно-морских наук Е. Е. Шведе. 1949. e-reading.club . Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[5] Marinus of Tyre. WikipediA.. Перевірено 5 січня 2019.

[6] Евтишенков И.Н. ОГЭ. Английский язык. Сборник упражнений. 2018.. Перевірено 2 лютого 2019.

[7] History of Antarctica. WikipediA. . Перевірено: 2 лютого 2019.

[8] Nathaniel Palmer. WikipediA. . Перевірено: 2 лютого 2019.


Придатко-Долін, В.І. 2019. Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821). НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–56. Переглянуто: 15.02.2019. https://bit.ly/2Xc9hIw [Prydatko-Dolin, V.I. 2019. Exploration on history of the Southern-polar expedition of Fabian Gottlieb von Bellingshausen (1819-1821). NANC ‘Expedition XXI’ (website), Kyiv, 1–56. Accessed on February 15, 21019.  https://bit.ly/2Xc9hIw (In Ukrainian)]

Related posts

Leave a Comment