Про «Сельму»

Маркіян Прохасько

Коротко: довжина яхти, що праворуч, 20 метрів. Висота щогли – близько 30, якщо не більше. Але яка ж вона мала на фоні льоду позаду. Масштаби і велич Антарктики – те, що вражає чи не найбільше.

***

Довше. Про яхту:

“Сельма” – це яхта французького виробництва, що ходить під польським прапором. Вона пофарбована у червоний колір із білими смугами. Приблизно посередині палуби випинається кабіна, що доволі елегантно і плавно поєднана із палубою. За кабіною – прямокутне заглиблення із лавками та підвищенням для руля. Сюди виходять двері з кабіни. Всередині капітанської рубки – затишна полиця-ліжко, де спить капітан. Вона ліворуч. Посередині – панель приладів, де встановлений комп’ютер із навігацією, радар, а вгорі – рація; і ще багато чого. Всередині під ліжком і поверхнею з приладами – купа всяких дротів, кнопок, вимикачів і такого іншого. Там, наприклад, можна ввімкнути ліхтарі назовні яхти – вгорі на щоглах. А праворуч у тій кабіні – сходи вниз у коридорчик.

Коли сходиш вниз, то ліворуч по коридору – кают-компанія або їдальня. Польською – месса. З неї можна потрапити у три каюти і великий туалет. У сторону носу корабля веде малий коридорчик. Там з двох сторін дві каюти. У тих каютах найгірше закачує. З правої каюти виводять ще одні двері – у форпік яхти. Тобто, у носову частину. Звідти – коли ми відкривали двері – виходив специфічний нудкий запах металу, фарби, ґуми, двигунів для моторних човнів, палива, сміття, яке ми там пресували, а також картоплі, моркви та інших продуктів, які зберігалися там як у холодильнику, адже опалення там немає, а з усіх сторін, крім однієї, – металеві стінки, за якими – холодний океан.

У час, коли тебе піднуджує, ходити у “магазин” – як ми жартівливо називали ніс корабля, – а також готувати і прибирати було неприємно, бо запахи найгірше уражали стиснутий шлунок. Але стояти біля труби, що відводила тепло від обігріву яхти, було найгірше, навіть коли морська хвороба минула. А допоки вона ще тривала – та труба спричинила не одну нудоту, як я думаю.

Третя каюта – навпаки ближче до середини корабля, у неї можна зайти через інший коридорчик. Між тією каютою та коридором, куди я спустився сходами – приміщення із двигуном. Польською – машиновня. Воно, по суті, у самому центрі яхти. Це було головним джерелом безперервного і пронизливого шуму, коли яхта ішла не під вітрилами. Взагалі, коли ми пройшли протоку Дрейка і ввімкнули двигун – усі видихнули, бо корабель ішов рівно і його не гойдало на хвилях – їх, як і вітру, у водах Антарктики майже не було. Але потім, коли двигун працював уже довго, коли ми врешті однієї ночі стали на якір – усі знову видихнули. Бо хоч з мотором вже не качало, але голова боліла від безперервного звуку двигуна. Тиша, спокій і відносно рівна підлога під ногами були дуже приємними.

… А якщо піти від сходів праворуч, то там вздовж коридору попри зовнішню стіну розташовувалася кухонна мийка, плита та шафки. Усі дверцята закривалися на засувки (відео з кухні – у попередньому пості). В умивальнику не було теплої та холодної води. Там була солодка, тобто прісна, і солона, тобто морська вода. Тиску у трубі немає, тож аби вода текла – потрібно качати воду помпою – за допомогою педаль біля підлоги. Так само в умивальну у великому туалеті, де можна було навіть переодягнутися, почистити зуби, помитись вологими серветками.

Прісна вода містилася у резервуарі під підлогою. Її використовували виключно для пиття та приготування їжі. Також десь там під підлогою були резервуари для палива. Та і взагалі, Бог знає, що там ще тільки було.

Одне із перших вражень про яхту – те, що вона дуже ергономічна. Жоден сантиметр кубічний усього її простору не був використаний даремно. Наприкінці коридору, за кухнею був ще один маленький туалет. Сидіти там було дуже незручно. Це був радше запасний туалет, якщо хтось зайняв головний, а раптом у тебе виникла потреба. Здебільшого, цією потребою було поблювати.

Навпроти кухні був вхід у машиновню. Вона мала два яруси. Знизу – двигун. Він накривався перекриттям, по якому можна було повзати і частини якого можна знімати, щоб дістатися до тієї чи іншої частини двигуна.

А далі по коридору було ще три каюти. Одна прилягала до тієї, вхід куди був із кают-компанії. Ще дві – більше позаду яхти. Та за ними за стіною був ще вахтерпік – приміщення ззаду корабля. Там також не було опалення, і там зберігалися, наприклад, надувні човни, а також різні мотузки. Принаймні три з них були такими товстими і довгими, що займали цілий мішок кожна.

Ці три мотузки використовували для швартування корабля не у порту, а у бухтах.
Раз чи двічі я їхав вночі із Пітером моторним човном на протилежні береги бухти, щоб допомогти закріпити між камінням кінці тих канатів. Це потрібно було зробити надійно, бо у іншому випадку яхту могло здути на каміння та скелі.

Сам Пьотр (капітан яхти Selma Piotr Kuźniar, – ред.) розповідав у одному інтерв’ю, що завжди є “щось за щось”. “Сельма” – це яхта трохи старої, але особливої конструкції, пристосованої до штормів. Там немає таких зручних кают і приміщень, як на сучасних яхтах. Проте яхта чудово дає собі раду у дуже погану погоду.

Джерело: Антарктида