Маркіян Прохасько
Про філософію фотографування як споживання, яке заважає бути зі світом у конкретний момент.
Адже багато фото робити не потрібно. У порту Ушуаї я бачив двох росіян, що їхали в Антарктиду і мали із собою десь по п’ять валіз з біса дорогої фотоапаратури. Вірогідно, вони заробляють фотозйомкою по кілька тисяч доларів на місяць, а позаду у них понад 10 років професійного досвіду. Але я припускаю, що ті ж таки американці у середньому випереджають цих росіян різною дорогою технікою. Відповідно, щоб зробити ще якісніше, ніж всі вони, фото хвоста кита, хвилі чи заходу сонця над айсбергами – потрібно роки та тисячі доларів інвестицій. Але вкладаючи стільки у фотографії з Антарктиди, тобі доведеться бути як той японець із анекдоту: “Як Париж? – Не знаю, я ще плівку не проявив”.
На самому початку, коли ми прийшли у води Антарктики і побачили перші айсберги, то кілька днів фотографували майже все. Потім бувають ситуації, коли ти надаєш перевагу тому, щоб полежати у теплому спальнику і відпочити, а не розглядати панорами назовні. А наприкінці перебування у Антарктиді я чистив фотоматеріал, який відзняв у мандрівці. Із фото-серій за деякі дні, із понад пів тисячі фото, я знищив майже все і залишив менше сотні. Переважаюча цінність моїх фотографій – це хіба що унікальна мить, місце і атмосфера.
Сьогодні доступно зробити унікальне фото через якість і доступність навіть посередньої техніки. Головне – добре впіймати момент, якого ніхто інший не побачив.
Тож наступного разу я б узяв у Антарктиду лише плівковий фотоапарат і 3-5 плівок. Чи вистачить мені їх? Їх буде явно забагато. До того ж, це змушує бути ретельним – думати, чи цей кадр дійсно цінний, чи у інтернеті можна буде знайти таке ж, але значно якісніше.
Джерело: Антарктида
Читайте також:
