Димитрій – син Євдокії, онук Сїмеона

Василь Придатко-Долін

Україномовного нарису про сахалінця Д.Гірєва (1889-1933), учасника експедиції капітана командора Р.Скотта іще ніхто не написав, але оттепер з’явилась причина. Автор розшукав рідкісні архівні записи про родину сахалінця по материнській лінії і з’ясував, що мешкали вони у Баранчинському (Верхотур’я). Уточнив староцерковні імена причетних до запису про народження полярника: не Семён, а Сїмеонъ, не Фёдор, а Феодоръ, не Иван, а Іоакимъ тощо. Зрештою, і сам полярник був записаний у метриці як Димитрій. До того ж, відкрилась дивна історія: якщо царизм засудив матір Димитрія на 8 років каторги і відправив із Сибіру на Сахалін, то сталінізм «віддячив» полярникові за участь в антарктичній експедиції Скотта, засудивши на 5 років і виславши… у зворотному напрямку, із Присахаління у Сибір. Сумарний кілометраж майже як до Антарктиди. Не кожний витримає подібні знущання. Тому, життя Димитрію вкоротив не абстрактний сердечний напад, а напад НКВС… на серце. Скільки ж ми іще не знаємо? Наприклад, «Гірєви» – чи не тюркського, бува, походження прізвище? Виявляється також, що після смерти полярника його удова залишилась не на Далекому Сході, а повернулася домів… на Полтавщину-Сумщину. Про це та інше у новій розвідці автора.

I

Україномовного нарису про уродженця Сахаліну[1], каюра Д.Гірєва, учасника другої британської антарктичної експедиції, очолюваної капітаном командором Робертом Скоттом у 1910-1913 роках, ви читачу, ніде не знайдете. Де Київ, а де Сахалін… Натомість, з’явилось чимало набавних причинків[2] аби такий нарис з’явився і ним могли скористатися не тільки мої колеги по перу, які цікавляться історією пізнання Арктики та Антарктики, але й  знавці, які опікуються україномовною вікіпедією.

Крім того, обставини арешту і засудження сахалінця Гірєва, каюра експедиції Скотта, дають нам уяву про те, що могло очікувати полтавчанина Омельченка, конюха експедиції.

В колишньому СРСР каюра Гірєва всякчас згадували (і згадують), головним чином, як одного із перших вихідців із Російської імперії, який ступив на землю Антарктиди. (Як відомо усьому світові, іще одним із «перших росіян», був українець Антон Омельченко.) Тим не менше, сучасні блогери (звідти) як зачаровані продовжують писати «русский – Антон Омельченко – украинец». Впираються в історичну правду, як нарти у тундрі… що на пусте каміння заїхали, але не повертають.

У вікіпедії, поки що, існує єдиний, стислий російськомовний текст про Д.Гірєва Див.[3], який досі не переклали іншими мовами. Пропоную спільноті, навспак, попрацювати над майбутньою україномовною версією, ретельніше розібрати першоджерела, долучити супровідний матеріял. І повірите, читачу, відкриється багато неочікуваного, чим і запрошую скористатися усіх бажаючих.

Фото 1. Dimitri Geroff після повернення з Бар’єру[4], 29 січня 1912 року. (Автор: Герберт Понтінг.) Photo 1. Herbert Ponting. Dimitri Geroff on Return from the Barrier, 29 January 1912. Scott Polar Research Institute. https://goo-gl.su/9ADgzC. Зменшений quick look.

Відповідно до російськомовного вікінарису ми знаємо, зокрема (із суттєвими скороченнями), що: «Дми́трий Семёнович Ги́рев», народився «1 [13] июня 1889» на «посту Александровский, Сахалинского отдела Российской империи»; його батьком був каторжанин «Матвей Иванович Космачёв», а матір’ю каторжанка «Евдокия Семёновна Гирева»; в 1910, в Ніколаєвську [Николаевск-на-Амуре, рос.] Дми́трий був зарахований «в состав экспедиции [Скотта]» і став «одним из двух русских участников»; «в январе 1911 года стал одним из двух первых русских, высадившихся на материк Антарктида»; «британское правительство наградило его серебряной медалью»; «В 1930 году был арестован ОГПУ и содержался в заключении во Владивостоке, но был освобожден. Умер в декабре 1932 года от сердечного приступа по дороге домой». (Суттєві помилки та деталі обговоримо нижче.)

Насправді, все відбувалось не по-вікіпедійному, а як у житті, і було справжньою драмою – Рис.2, 3.

II

Найпершим, хто написав про сахалінця, як про вихідця із Російської імперії, був зовсім не мешканець Російської імперії, а англієць, капітан командор Р.Скотт, а також учасники славетної південно-полярної експедиції – це, зокрема, Р.Прістлі, Ч.Гаррард та Г.Понтінг, витяги із творів яких автор нещодавно вибірково перекладав для видання «Експедиція XXI». (Спогади про Димитрія залишив також Ч.Райт   той самий молодий фізик, який пройшов пішки із Кембріджа до Лондона, аби переконати Скотта взяти його в експедицію.) Щодо Скотта, то мається на увазі широко відомий, на жаль, посмертний твір командора – «Scott’s Last Expedition…» (1913). Саме цю рідкісну книжку дарували в Лондоні усім учасникам експедиції, у тому числі, Димитрієві Гірєву та Антонові Омельченку. (Не випадково пишу Димитрієві, а не Дмитрові, але про це нижче.)

Вже в 1915 році, як помітив В.Юзефов (по Болотніков, 1969:121)[5], а потім і николаївський та сахалінський краєзнавчі музеї [6], Дмитрий (рос.) сам виступав із лекціями про експедицію — зокрема, в Ніколаївську, на Сахаліні (СРСР), а також у Крайстчерчі (Нова Зеландія)[7]. В подальшому, розповсюджувачами історії про експедицію стали перекладачі твору Роберта Скотта та радянські видавці – це в 1917, 1932, 1955 та 1969 роках і далі. (Нещодавно автор показував громаді спеціяльне зведення з цього питання Див. [2].)

Помітною наполегливістю, щодо популяризації імен Гірєва та Омельченка, відріжнявся радянський журналіст-північник М.Болотніков, який в 1969-х згадував про кропітку пошукову роботу письменника Л.Уліна, істориків Г.Яковлєва та В.Юзуфова. (Самого же Болотнікова деякі блогери, чомусь, продовжують помилково записувати як «Болотин». Лінуються читати першоджерела.)

Була іще одна дуже відома людина, внесок якої тоді, наприкінці 1960-х, не помітили це лікар і драматург Антон Павлович Чехов. Дякуючи Чехову, стало відомо, хто, вірогідно, був батьком Д.Гірєва, про що прочитаємо нижче.

По-друге, необхідно нагадати імена далекосхідників, які шукали і знаходили маловідомі  відомості про Гірєва – це, зокрема, Ф.Т.Орлова[8] та В.Кивистик[9], про що нагадував В.Юзефов (1996:412)[10]. Саме пані Кивистик (рос.), ймовірно, уродженка Естонії,  після довгих пошуків, у 1970 році, знайшла у церковній книзі запис про реєстрацію незаконнонародженого немовляти Гирева і встановила точну дату народження майбутнього видатного каюра. (Йдеться про метричну книгу Покровської церкви сторожі Олександрівської.) Сьогодні безадресний відбиток метрики, так важко віднайдений В.Ківістік, свобідно мігрує із одної російськомовної публікації в іншу, але частіше, без посилання на знавчиню архівної справи.

Ми подивимося на все це по-європейському, із точним посиланням на джерела інформації, шанобливою згадкою про В.Ківістік, та ще й із внесенням суттєвих виправлень у список імен усіх причетних до реєстрації немовляти в метричній книзі Покровської церкви.

Справа в тім, що деякі видавці, за радянською звичкою, не добачають важливого: подія відбувалась не в СРСР, а в Російській імперії, у 1889 році. Тому, забувають про дореформену абетку та орфографію. Нижче, сірим кольором автор підфарбував літери і слова, які в осучаснених, начебто надійно розпізнаних текстах, переписували невірно. Допоміжна ілюстрація додається — Рис.1.

Насправді, [Священникъ Георгій Сальниковъ] записав немовля церковнослов’янською як имитрій. Незаконнорожденный], а не Дмитрий. Там же зафіксовано ім’я мами немовляти – [Каторжная Александровской тюрьмы Євдокія Сїмеонова Гирева Православнаго Вероисповиданія].

Не забув священник і про свідків події – це [Каторжныя Александровской тюрьмы Феодоръ Іоакимовъ[11] Чупринскій и Анна Петрова Ведерникова].

Щодо Феодора Іоакимова у мене є запитання. По-перше, в метричній книзі в його прізвищі око розрізняє не дев’ять, а як би десять літер – Рис.1. Тому, здається, що ним міг би бути дехто Чупрвинскій, а не Чупринскій. У той же час, знайомлячись із томами відомостей про судимості за 1881-1885 роки (див. нижче), я не зустрів ні одної згадки про людину із прізвищем Чупрвинскій. Зате, навпаки, там були записи про «Червинскій», «Чупринскій». Отже, скоріше за все, маємо справу із прізвищем Чупринскій (старорус.). У згаданому, сучасному чеховському зведенні про цього свідка події взагалі нічого не написано. Тому, згадок про нього немає й в оцифрованому чеховському каталозі Див.[12]. Існує лише нотатка, у прикінцевому абетковому покажчику, яка заховалася, на сторінці 586, а саме: «Чупринский Ф.Г.». Інших деталей катмає. Натомість, дякуючи каліграфічним записам священника Григорія, знаємо, що йдеться про каторжанина [Феодоръ Іоакимовъ Чупринскій]. Тобто, ніякий він не Федор Иванович, як писали деякі блогери (Див. [13]). Ну а щодо «Ф.Г.», то тут відкрилась нова шарада: у всіх згадках про «Чупринскій», які мені вдалося розшукати у відомостях про судимості, зокрема, за 1881-1885-ті, знайшовся лише один Феодор, а саме – Чупринскій Ѳеодоръ Григорьевъ. Тому, не ясно, з якої причини священник записав у метричній книзі Іоакимовъ. (Пізніше, безумовно, з’ясуються додаткові подробиці, як це відбулося по відношенню Гірєвої та Ведернікової – див. нижче.)

Характерним для записів у староцерковній метричній книзі було також відмінювання батьківських імен присутніх, про що в осучаснених переписуваннях геть забули, а саме: Сїмеонова, Іоакимовъ, Петрова тощо.

Отже відповідні, надмірно осучаснені російськомовні публікації, містять чимало неточностей. Не зрозуміло також, чому матері Димитрія приписали ім’я Авдотья? Одне із припущень я висловлюю нижче.

Рисунок 1. Покрокове розпізнавання слів у записі про народження, із використанням [МЕТРИЧЕСКОЙ КНИГИ на 1898й ГОДЪ, ЧАСТЬ ПЕРВАЯ, О РОДИВШИХСЯ], віднайдений [В.Кивистик] у 1970 році. Старовинне каліграфічне написання літер «Я» та «Е» та імені (Приклад 6) взято із прописів, для порівняння. Копія відбитку метрики міститься у статті «Гребенник, Н.Г. Наш соотечественник – Д.С. Гирев. Вебсайт: МБУ “Межпоселенческий краеведческий музей им. В.Е.Розова” Николаевского муниципального района. www.nik-mkm.ru. Figure 1. Step-by-step recognition of words in a birth record, using [METRIC BOOK of 1898, PART ONE, ABOUT BORN]. The record page was found by [V. Kivistyk] in 1970. See the text.

Майже неймовірним є те, що лікар і драматург А.П.Чехов та його помічники, займаючись переписом каторжан Сахаліну, зустрічалися і розмовляли саме із батьками майбутнього учасника експедиції Скотта.

Тільки нещодавно праця Чехова побачила світ у повному обсязі Див.[14]. Драматург згадував: «Я объездил все поселения, заходил во все избы и говорил с каждым.». Однак, видавці уточнюють: А.П.Чехову допомагав містянин [Д.А. Булгаревич] та ієромонах [Ираклий].

З чеховських часів відомо, що батьком дитини був хазяїн квартири із будинку №40, каторжанин Сахаліну із Саратова, дехто Космачев Матвей [Космачевъ]. Як на мене, то я би додавав тут слово ймовірно. Тим не менше, в чеховському каталозі є відповідна, оцифрована карточка Див.[15]. Натомість, під час реєстрації у церкві, немовля отримало ім’я по батькові від матері. (Тобто мати і зробила відповідний вибір.) Тому, в сучасному написанні – Семёнович (рос.), але не Матвеевич (рос.). По факту, староцерковною, повне «фио» немовляти, вірогідно, записували як Гиревъ Димитрій Сїмеоновъ.

Зауважу, що А.П.Чехов та його помічники робили свій перепис у 1890 році, а священик Г.Сальников залишив запис у метричній книзі на рік раніше, у 1889-му.

У далекому 1890 році, упродовж майже двох місяців, Чехов та двоє помічників опитали всіх каторжан і заповнили 7446 карток, виконавши велетенську роботу. (На веб-сторінці Чеховский Сахалин можна зустріти нотатку про 10000 карток.) Звичайно, опитувачі могли в чомусь помилятися. А.Чехов згадував, що погрішності, дійсно, могли мати місце, наприклад, у відношенні імен.

Так чи інакше, записи у згаданій метричній книзі і відповідних карточках перепису різняться. Є очевидним, що текст священника Сальникова, виконаний ним у 1889-му та ще й староцерковною мовою, не був прямим відбитком тамтешньої побутової мови. Хоча, наприклад ім’я Димитрій носив родич діючого імператора, а саме «В.К. Димитрій Константиновичъ», про що писали популярні у той час адрес-календарі Пермської і Псковської губерній. В одній із метричних книг Баранчинського заводу за 1806 рік мені зустрілося ім’я Симіонъ. Пригадуємо, що у Сальникова – Сїмеонъ. Тюремний священик сахалінського Корсаківського приходу писав своє ім’я у листах як Симеонъ. Отже, багато чого залежало від конкретних обставин. У своїх щоденниках Р.Скотт писав ім’я каюра як ‘Demetri’, і що англійці могли вимовляти, як «Дімітрій»[16]. Один із каталожних підписів під фотопортретом каюра – Фото 1, нагадує, що там зображений «Dimitri Geroff». У деяких зарубіжних звітах –  Demitir.

Окрему увагу пропоную звернути на той факт, що староцерковне Евдокія Сїмеонова, що закарбувалося в записах священика Сальникова, а потім віднайдене мною в інших архівах (див. нижче), з якоїсь невідомої причини перетворилось на Авдотья Семёновна наприклад, у карточках перепису, а отже й в осучасненому перевиданні творів А.Чехова. Ну ладно, Семёновна, замість Сїмеонова, але як сталося, що звукоформа «євдокія» трансформувалася в дисонансне «авдотья»?

Так чи інакше, маємо наступне: 1) в 1889 році, в метричній книзі сахалінської Покровської церкви, було записано староцерковною мовою Евдокія (і може, навіть Явдокія?), але не Авдотья; 2) для тих, хто проводив у 1890 році перепис сахалінського населення, звукоформа «євдокія» легко могла бути сприйнята як «явдокія», і навпаки, але не «авдотья», хіба що як побутове «явдотя»; 3) в картці чеховського опитування, точніше, осучасненій версії результатів опитування, це перетворилось в Авдотья Семенова Гирева[17]; 3) ім’я Авдотья (рос.), надруковане в осучасненому варіанті рукописів А.П.Чехова під №253.2, могло утворитись від побутового Явдотья чи Явдотя; 4) першою літерою в цьому імені, старогрецького походження, занотованому в метричній книзі, є велика письмова Е (чи Я?), але не А, і там немає літеросполучення «тья»; 5) в метричній книзі, на сторінці про новонародженого Димитрія, взагалі немає слова Авдотья. Взагалі.

Врешті-решт, мені вдалося з’ясувати, як саме писали ім’я майбутньої матері Димитрія Гірєва в матеріалах судової справи, згідно із якою жінку етапували на Сахалін, і точно встановити, що це була Евдокія (старорос.), але не Авдотья (рос.) – див. нижче.

III

З того часу, як було віднайдено записи у метричній книзі, а потім опубліковано картки перепису населення, ніхто із радянських та пострадянських істориків не вияснив, як саме мати Димитрія Гірєва опинилась на Сахаліні? Звичайно, якщо би це було так легко, то підходящі матеріли давно з’явились би в популярних текстах. Але ми спробуємо.

Запис №253.2, із архівів А.П.Чехова, лише підказує, що каторжанка Гирева (рос.) прибула на Сахалін із Пермської губернії, у 1886 році, і що в 1890 їй було 27 років. От і все. Тим не менше, за останні майже півтора сторіччя накопичився чималий супровідний та порівняльний матеріял, і дещо можна не тільки успішно домислити, але й підтвердити фактами.

Ось мій невеличкий внесок в історіографію, а саме, рідкісний запис про судимість майбутньої матері каюра, тоді іще зовсім молодої дівчини. В часи царизму такі відомості мали гриф «Секретно». Пройшло 135 років, і нарешті, з’явився шанс їх прочитати. В розгорнутому вигляді, із деякими моїми уточненнями, а також коментарями (у квадратних дужках), запис виглядає наступним чином:

ГИРЕВА, Евдокія Семенова. Дочь Обывателя Баранчинскаго завода Верхотурскаго уезда [Пермской губернии], 21 годъ; приговоръ Пермскаго Окружнаго Суда, по 1155 статье Уложенія о наказаніяхъ, въ каторжныя работы на заводе на 8 летъ. Исполнено 23 Мая 1885 года[18].

Мені вдалося розшукати й схожий запис, де йшлося, про брата (?) Евдокії, а саме:

ГИРЕВЪ, Петръ Семеновъ. Сельскаго обывателя [сын?). Верхотурскаго уезда [Пермской губернии], Баранчинскаго завода (чернорабочий), 19 лет <…>. [17]

Якщо розшукувати далі, то у згадуваній статті 1155 (Уложение…, 1845:474) йдеться про покарання за купівлю-перепродаж викраденого, навіть якщо обвинувачені не знають про усі обставини викрадення та причетних. З якої причини, 21-річна дівчина, Євдокія, отримала вісім літ каторги, із відбуттям на Сахаліні, невідомо, хоча стаття №1155 ніяк не згадує про півострів «щастя», що знаходиться на краю глобуса, зате передбачає переселення засуджених у Сибір, на термін до чотирьох років. (Занотуємо: із Сибіру в Сибір, але…) Тодішній суд знайшов якісь обтяжуючі обставини, аби подвоїти термін ув’язнення і покарання! Які? Що це було? Беручи до уваги вік Євдокії,  можна припустити, що її просто втягнули в якусь схему, ввівши в оману. (Наприклад, хтось із знайомих попросив приховати щось викрадене або перепродати?) На виході – Сахалін. Одне із найжорстокіших покарань!

Бачимо, що осудні події розгортались в Сибіру, на території Верхотурського повіту, де розташовувались, різні промисли. На той час у селищі Баранчинський вже не менше як 30 років діяла церква Покрова Пресвятої Богородиці (інше – «Церковь Покрова Пресвятой Богородицы», «Церковь во имя Покрова Божией Матери», «Покровская церковь Баранчинского завода Верхотурского уезда Пермской губернии»). Можна вирахувати, що майбутня мати Димитрія могла народитися, приблизно, в 1864 році. Ймовірно, в баранчинських метричних книжках збереглися відповідні записи. Хтось, колись, їх розшукає.

А от що вдалося мені вичитати в далеких родовідних розкопах. У зведенні А.Халікова (1992)[19] про предків татар Середнього Поволжя і Приуралля, знаходимо, що: «ГИРЕЕВЫ. От Гиреев — потомков золотоордынского хана <…> Фамилия, скорее всего, от тюркского (татаро-башкирского) Гирей, кирей «чёрный баран» (Баскаков 1979, с.188). См. Киреевы.» І далі: «КИРЕЕВЫ. От казанцев <…> от тюрко-индоевропейского прозвища Керай – “герой” (Баскаков 1979, с. 178).» Для різноманіття додам: гереy (башк.) – це бути таємним. (Взагалі, пермський краєзнавець І.Закіров відзначував, що багато імен і прізвищ у татар і башкирів звучать майже однаково.)

В 2013-2014 роках в’ятський краєзнавець  В.Старостін завершив багаторічну працю «Книга Вятских Родов», проаналізувавши дані за 1884-1892 роки, а краєзнавчий портал «Рідна Вятка» оприлюднив це у вигляді розгорнутого веб-ресурсу. Нагадаю, що в Російській імперії В’ятська губернія розташовувалась на захід від Пермської та межувала із нею. Записи Старостіна теж допомагають уважніше вдивитись у прізвище Гирев (рос.). Краєзнавець вважав, що воно є похідним від «Гирей» (тат.) Керай (араб.)», і що це був «Чернобыльский род с 1522 г., Московский с 1526 г.»[20] Признаюсь, для мене нотатка краєзнавця В.Старостіна була повною несподіванкою. Думаю, нехай читач отримає власну уяву про згадане, знайшовши російськомовний і україномовний вікіпедійний нариси про Чорнобиль (Чернобиль). Зазначу лише, що російськомовний і україномовний вікіпедійні тексти відрізняються як небо і земля.

Суто асоціативно, звукоформа «гирєв» («гірєєв») дійсно могла походити не від умовної, осучасненої пермської вимови, а більш давньої, тюркської. До того ж, наприклад, у списку «общерусских фамилий», «гірєїв» немає[21]. Так чи інакше, записи Н.Баскакова, А.Халікова та В.Старостіна підштовхують до пошуків у напрямку, який іще ніхто не розвідував: родина Димитрія Гірєва, по материнській лінії, могла бути носієм прізвища тюркського походження.

Взагалі, багатенько сучасної літератури присвячено огляду історії татар та башкирів Сибіру, у т.ч. Пермського краю. Все це є відгомоном виникнення і розпаду Золотої Орди, утворення, а потім занепаду Казанського ханства, як наслідок московіянсько-казанської війни (1535—1552), і подальшої докорінної зміни етнічної мапи регіону. Довідково: на карті Герхарда Меркатора, 1595 року, простір Permia розташований в країні TATRTARIA. Краєзнавець П.Распопов (2018)[22] писав, із посиланням на гідролога В. Ложкіна, що назва річки Баранча утворилася від татарського слова «беренче», тобто «перший». (Перша велика притока Тагілу від верхів’їв). Додам, що в межах с.Баранчинський, що на річці Баранча, є затока Ак-Тай.

Підсумуємо: мати Димитрія, його дядько та дід (Гірєви) були мешканцями с.Баранчинське (Верхотур’я), що знаходиться поблизу р.Баранча, у Пермському краї; можливо, прізвище їхньої родини мало тюркське походження.

IV

Отже, довгий шлях Євдокії на Сахалін починався в селищі Баранчинському. Ймовірно, потім була Пермь (і, навряд чи Верхотур’я, до якого із Баранчинського потрібно було би долати додатково 122 кілометри, і потім звідти повторювати частину шляху назад, рухаючись до Пермі, майже через Баранчинський), а далі – етап… кудись, звідки ув’язнених переправляли до Одеси. Це були різні міста імперії.  Зрештою, весь матеріял, який мені вдалося зібрати, перетворився на вражаючу карту – Рис. 2.

В одній із публікацій[23] я розшукав нотатку проте, що на сахалінську каторгу ув’язнених збирали у двох  тюрмах – «Бутырки» (Москва) і Харківський централ (Харків). Додам, також що і «<…> губернская [Псковская] тюрьма относилась к разряду каторжной <…> в 1882 году <…> арестантов-мужчин отправили на каторжные работы на далёкий Сахалин. Добирались они туда в два этапа <…> по маршруту Псков – Одесса. Из Одессы <…> морским путем – на пароходах добровольного флота.»[24].

Про Одесу згадував А.Чехов: «Вещи <…> было бы выгоднее приобретать <…> на материке или в Одессе»; «В Одессе [каторжан] выспрашивали в докторской, скидывали одёжу всю, оглядывали. Потом собрали нас и погнали на пароход <…>»; «<…> в Одессе на пароход вели <…>»; [із телеграми] «Доброволец «Петербург», выгрузив каторжных… вышел Корсаковский <…> отправится Одессу <…>»[25]. Відомо, що в кінці 1890-го А.Чехов повертався із Владивостока до Одеси на пароплаві добровільного флоту «Петербург», і на ньому ж, з ініціативи А.Чехова, в сахалінські школи відправляли книжки.

Повернімося до Євдокії. Вирок був виконаний в травні 1885. «Сплави» на Сахалін із Одеси відповідні служби виконували два рази на рік – у травні та червні. Згідно із картками Чехова, Євдокія прибула на Сахалін у 1886. Отже, вірогідно, з травня 1885 і до травня(?) 1886 року, Євдокія знаходилася десь… у в’язницях імперії. На першому етапі, після Баранчинського, скоріше за все, – у Пермському централі. Наступний, «найближчий» на шляху до Одеси – це Харківський.

Додам, що для деяких засуджених саме місто Перм вже ставало або місцем заслання, як наприклад, для графа М.Сперанського, або місцем перечікування, як для філософа О.Радіщева, який зупинявся у Пермі, коли повертався в Петербург із сибірського заслання. Цікаво, що обидва державні діячі хоча і відчули на собі тягар переслідувань за вільнодумство, і бачили заслання на власні очі, потім вдячно послужили державі, допомагаючи реформувати законодавство при Александрі Iму, який, взагалі-то і підписував в 1822 році «Устав о ссыльных».

Нагадаю, що це був той самий Александрі Iй («Благословенный»), ім’ям якого Ф.Беллінгсгаузен назвав у 1821 році одну із земель в майбутній Антарктиді. Там же, неподалік – острів Петра Iго. Мало хто знає, що перша пересильна в’язниця для етапів до Сибіру була побудована за наказом саме… Петра Iго. То був наказ, адресований воєводам Верхотурського острогу від 1 вересня 1697 року. Отже, обидва імператори були, як кажуть, в курсі дєла, і знали як різний люд, пересуваючись пішкодралом, опиняється і на засланні, і на каторзі. Коротше кажучи, не мали нічого проти. Інші імператори продовжили цю грандіозну справу. Якщо при  Петрові Iму і Александрі Iму острів Сахалін іще не бачився як «низовые сибирские городы», то при Александрі IIму указом від 18 квітня 1869 року такий різновид каторги нарешті був винайдений.

Для задовільнення сахалінської забаганки уряду пенітенціарна служба збирала каторжан в один «сахалінський потяг» не тільки уздовж всього Сибірського тракту, але із чисельних потічків, з відрізків «сахалінського етапу». Імперія мала грандіозні розміри, тому навіть скорочений перелік концентраційних опорних пунктів є лише краплиною: Пермь, Оса, Казань, Вятка, Малмиж, Дебес, Козмодемянськ, Арзамас, Муром, Москва, Ніжній Новгород, Санкт-Петербург, Харків, Одеса, Білосток, Каменець-Подільський, Херсон, Тифліс та ін. Пересувні складові цього «потягу» були різні: «пеше-этапныя», кінно-підводові, баржево-річкові, залізничні, а на завершальному етапі, пароплавно-морські.

Наприклад, із Пермі, після звільнення річок від криги, каторжан (і в тому числі Євдокію), ймовірно, відправляли баржами у Нижній Новгород. Відбувалось це тричі кожні два тижні. Відповідно, подорож займала десь 4 доби. Пермської залізниці тоді іще не було. (У добаржеві часи, каторжани йшли із Пермі до Нижнього Новгорода пішки. Шкандибали Сибірським трактом у кайданах: 42 переходи за 59 днів.) Що ж було із ними далі, як нещасні діставалися Одеси? В 1885-х, коли етапували Євдокію, вже діяла Курсько-Харківська-Азовська залізниця. Отже із Нижнього Новгорода «сахалінський потяг», ймовірно, рухався по маршруту: Курськ (через Москву?), Харків, Кременчук , Одеса. Уявляєте, читачу, всю цю божевільну географію? Я був здивований, коли зібрав в одну мапу приблизний шлях, який подолала 21-річна Євдокія – Рис.2.

Наостанок, як могла виглядати каторжанка Євдокія? В романі «Воскресение» Л.Н.Толстого читаємо: «Потом шли женщины, тоже по порядку, сначала – каторжные, в острожных серых кафтанах и косынках, потом – женщины ссыльные и добровольно следующие, в своих городских и деревенских одеждах.»

V

Згідно з поінформованою російськомовною вікіпедією, Д.Гірєва заарештували в 1930 році, і далі етапували у Владивосток; потім, через два роки, достроково звільнили, і в 1932-му він помер від сердечного нападу дорогою домів.

Коротко і стисло… як у сухих довідках НКВС-ОДПУ, якими поштували родичів ув’язнених людей – на запити про долю матері, батька, сина, дочки. А як же все було насправді? По багатоманітних джерелах розпорошилися важливі деталі.

Краєзнавчий музей[26], що в Ніколаєвськ-на-Амурі, інформує[27]: у 1930 році спецслужбісти заарештували Гірєва звинувачуючи у шпигунстві і підриві державної промисловости. (В.П.-Д.: це трапилось, вірогідно, в січні-березні 1930.)

Можна не сумніватися, що причиною арешту Димитрія був чийсь ганебний наклеп. Певне, нащадки наклепника і зараз живуть десь на Далекому Сході? У той час, колишній каюр експедиції Скотта мешкав десь на хуторі, в селищі Чля (Хабаровський край) – Рис.2. Звідти, в лютому-березні (?) 1930 року,  заарештованого перевезли в Ніколаєвськ (там же), а потім у Владивосток (Приморський край), де 4 квітня 1930 суд оголосив вирок [27]. Припускаємо, що далі ув’язнений утримувався, скоріше за все, у Владивостокському ВТТ.

Серед статей КК РРСР (УК РСФСР – рос.), відповідно до яких карали за шпигунство, були, зокрема, статті 58.1, 58.10, а також 193.16 Див.[28]. Натомість, у відношенні Димитрія застосували статті 58.6 та 58.7 КК РРСР, із відбуванням покарання в Примор’ї [27].

Таким от чином, радянська влада «подарували» хлопцеві п’ять років таборів, і, начебто, у Примор’ї. Але, як дізнаємося далі, відбувати покарання полярникові прийшлося також у Сибіру.

Перед цим, нагадаю читачеві окремі деталі статей (58.6 та 58.7, із згадкою про 58.1) – це «<…> участие в организации <…> направленное к свержению, подрыву или ослаблению власти <…> помощи … международной буржуазии <…> свержению [власти] путем интервенции или блокады, шпионажа <…> путем возбуждения населения к массовым волнениям, неплатежу налогов и невыполнению повинностей <…> противодействие нормальной деятельности государственных учреждений  <…> разрушения и подрыва государственной промышленности, торговли и транспорта <…>» Див. [24].

Отже, з квітня 1930 року Димитрій відбував покарання у Примор’ї. 16 січня 1932 року його перевели в Сиблаг [27]. Куди саме, Н.Гребенник не уточнює, однак, Сахалінлагу тоді іще не було Див.[29]. 14 лютого перемістили у Верхньо-Обське відділення Сиблагу [27]. (Воно було створене 1 вересня 1931 року і знаходилось в однойменному районі Алтаю[30] та спеціалізувалось на заготівлі лісу; сьогодні адміністративним центром району є селище Верх-Обське, на місці злиття річок Бії та Катуні, РФ – Рис.2). 8 лютого 1933 року Гірєв був достроково звільнений із табору, що розташовувався під Томськом [27]. (На території Томської області тоді діяло шість виправно-трудових таборів; в якому із них перебував Д.Гірєв, поки-що невідомо.) Пішов засвіти полярник наприкінці березня 1933 року, на шляху додому, до хутора в селищі Чля [27].

Таким чином, дати, які зібрав музей[27] підказують: в сьогоднішній російськомовній вікіпедії (та і в багатьох блогах) рік смерти Гірєва «декабрь 1932» вказаний із помилкою; такий самий, помилковий «декабрь 1932» знаходимо й на краєзнавчому ресурсі  Г.Смекалова (2016, ч.2:10). Звідси, помилковою може бути й нотатка цього ж шановного блогера, мов в грудні 1932 Дмитрія «в очередной раз вызвали с золотых приисков на берегу озера Чля (Николаевский район, Хабаровского края) в краевой центр «на беседу» в НКВД». Ця ж помилка, щодо року смерти полярника, потрапила (із застарілих російськомовних джерел), зокрема, й у звіт групи, яка займалась упорядкуванням артефактів експедиції Скотта для музею Canterbury, що у Новій Зеландії (Див. Identifying Artefacts… 2008:34), та в інші популярні тексти. Насправді, в грудні 1932 Димитрій іще знаходився в Сіблагу (див. вище).

Підсумуємо: після арешту (який, без сумнівів, був беззаконним і злочинним), та після дострокового звільнення, Димитрій подолав шлях 16…18 тис. кілометрів: Чля (Хабаровський край) Ніколаєвськ (там же) → Владивосток (Приморський край) → Алтай (с. Верх-Обське) → Томськ →… Далі, після звільнення, повертався домів у зворотному напрямку, маючи на меті дістатися м.Чля (майже). Майже… На жаль. Для порівняння, від селища Чля до… Антарктиди, навпрямки, через весь глобус, приблизно 13 тис. км. Якщо прийняти за гіпотезу, що ув’язнили Димитрія, наприклад, 8 лютого 1930, то до 8 лютого 1933, він провів в ув’язненні 1096 днів, або рівно 3 роки! На зворотній шлях до Чля хлопець витратив майже 1,5 місяці. Для порівняння, його майбутня мати, Євдокія, у 1885 році подолала шлях на каторгу в 22…23 тис. км – Рис.2.

Рисунок 2. Шлях на каторгу, який зборола в 1885 році Євдокія (фіол.) та шлях у табори ГУЛАГу, який звідав у 1930-1933 роках Димитрій (жовт.). Figure 2. The Eudokia’s way to Sakhalin’s Katorga, which she endured in 1885 (violet) and the Dimitriy’s way to GULAG points, which he endured during 1930-1933 (yellow).

Мені довелося працювати в експедиціях, зокрема, на Алтаї, в тому числі на Катуні, і я бував у місці злиття Катуні та Бії, а тому добре уявляю життя за тим небокраєм. В 1930-х, ймовірно – безлюддя, суцільна тайга, комарі, відсутність комунікацій тощо. Якщо радянські, а тепер і пострадянські вікіпедійні історики вважають, що витримати гулагівські знущання хлопцеві нічого не коштувало, вони лукавлять. Коштувало! Нехай навіть то був мужній і витривалий каюр, який пройшов Антарктиду.

Влаштувавши герою-полярнику, людині неординарній, якесь совітсько-єзуїтське випробування (беззаконний арешт, ув’язнення, брехливе звинувачення, етапування за тисячі кілометрів, лісоповал, життя в бараках, табірне харчування, відсутність нормальної медичного допомоги тощо), ОДПУ фактично вбило його. От про що потрібно було би написати у вікіпедії різними мовами!

Два роки тому один російський блогер визнав (у моєму перекладі українською): «Ні на території Сахалінської області (ні в Ніколаєвську-на-Амурі, та й ніде в Росії) на честь Дмитра Гирєва не названі ні вулиця, ні острів, ні провулок, ні гора, ні найменша скеля… Нічого!». (Посилання не додаю, аби не наражати блогера на якісь неприємності. Хто міг подумати, що настане такий час?)

Повний текст російськомовного вікіпедійного нарису про Чля проголошує: «село в Николаевском районе Хабаровского края. Административный центр Члянского сельского поселения. Расположено на берегу одноимённого озера.». От і все. Ніяких згадок про Димитрія немає. Немає згадок про хлопця й у списках жертв політичного терору СРСР. Поки що немає, зокрема, й на веб-сторінці благодійного товариства «Меморіал». Немає у проекті «Открытый список», що може свідчити як про відсутність родичів у Димитрія, так і про те, що якісь матеріали справи до цього часу залишаються або закритими, або неоцифрованими. Крім того, і могила його не зберіглася [7].

Зате всюди, де тільки можна (на тій стороні), в тому числі на Алтаї – бачимо приклади «вшанування» памяти… відвертих злочинців, найманців, які наприклад, захоплювали частину території України. (Деякі імперці ніяк не заспокоюються, і до сьогодні воліють удобрювати собою чорноземи та інші різновиди ґрунтів планети.) Більше того, деякі пострадянські невгамовні «шанувальники» історії примудряються й отепер розмножувати банери у пам’ять про головного ідеолога і архітектора ГУЛАГу. Не забувають про свого ката… Не забувають! От такий парадокс.

VI

І останнє, теж  малоочікуване для багатьох моїх колег. В записах Н.Болотнікова (1969:121)[5] я відшукав коротку, і, думаю, забуту всіма нотатку, про удову Д.Гірєва, а саме: «<…> а вдова его уехала на свою родину – то ли на Полтавщину, то ли на Сумщину. Где она сейчас, остался ли кто из родственников Гирёва в живых – неизвестно <…>».

Отже, серед близьких Димитрія була людина родом з України! Як склалася доля тої жінки, на превеликий жаль, невідомо. Одне можна додати на згадку: Чля і Ніколаєвськ – населені пункти, які колись входили в територію «Зелений Клин», відому великою кількістю переселенців з України. Отже, друга дружина Димитрія, ймовірно, була… кимось із зеленоклинівців. Можливо, після повернення в Україну вона повторно вийшла заміж, і пам’ятаючи про жахливу гулагівську долю Димитрія, скоріше за все, не використовувала прізвище полярника.

Рисунок 3. Колаж «Пам’яти полярника Димитрія Гірєва, засудженого сталінським режимом на 5 років таборів Сиблагу (ГУЛАГу)». Колаж створений автором із використанням зображень вільного доступу: i) фрагменту мапи Wikimedia, Gulag Location Map (Antonu, 2011) – https://goo-gl.su/81he; ii) ‘Dimitri Geroff…’ (Herbert Ponting, 1912) https://goo-gl.su/9ADgzC; замість в’язаного светру використано зображення типової для ув’язнених ГУЛАГу тілогрійки, додану із допомогою Adobe Photoshop;  iii) quick look фотографій, авторства Herbert Ponting із інтернет-сховища Scott Polar Research Institute – https://goo-gl.su/Cgxhu7; iv) фотографії часів новозеландського періоду життя полярника (Інтернет); v) зображення Баранчинської Церкви Покрова Пресвятої Богородиці із народного каталогу https://goo-gl.su/f8E0FA; vi) quick look фотографій експозицій ряду музеїв; vii) іншого. Figure 2. The Collage “In memory of the polar explorer Dimitry Girev (Geroff) who was convicted by Stalin’s Regime to 5-years of Siblag [GULAG]”. See the text.

***

Хто знає, якщо би про все це писали і говорили раніше та не зосереджувались на СРСР, то і пострадянського «ковіду» в головах було би менше. Хоча, говорити історичну правду ніколи не пізно, а зараз навіть медично необхідно.

Якщо царизм засудив мати Димитрія на 8 років каторги і відправив із Сибіру на Сахалін, вважаймо на довічно, то винахідливий сталінізм «віддячив» Дмитрові за участь в славетній антарктичній експедиції Скотта, засудивши хлопця на 5 років Сиблагу і відправив на неминучу загибель … у зворотному напрямку, із Присахаління у Сибір – Рис.2.

Мабуть, лише одне забув виокремити колись, у своєму вікопомному романі «Тигролови»[31], талановитий Іван Багряний: спецпотяги-дракони НКВС рухались по залізницях безмежного СРСР фактично у ритмі вічного диявольського двигуна; одні дракони «на сорок чєлавєк ілі восемь лашадєй” —  з Далекого Сходу у Сибір, інші… навпаки— із Сибіру на Далекий Схід. І всім причетним була робота і місце у совітському житті. Ув’язненим – лісоповал і бараки, загин; мучителям – стаж, пайок, відпочинок біля моря, в тому числі, у гостинному Криму, нагороди, квартири, пенсія, довголіття. (Я би навіть сказав, вічноліття: нещодавно у залі хімкінського суду, що в Росії, блогери помітили на стіні, на почесному місці… Ні, не портрет, А.С.Пушкіна, але фотопортрет колишнього голови НКВС СРСР Генріха Ягоди, творця ГУЛАГу). Зате, морозиво було дуже смачним, а лідер СРСР… був найвеличнішим і наймудрішим.

От тільки навіщо той вусатий комуніст забрав життя у сотень тисяч людей, в тому числі, й у полярника Димитрія, учасника експедиції капітана командора Скотта, правосудної відповіді немає до цього часу. (До слова, геніального поета Василя Стуса послідовники того ж комуніста відправили на загибель – з України… в заклад ВС-389/36, що знаходився у селі Кучино, Чусовського району тої ж Пермської області. Це лише в сотні кілометрів від Баранчинського, звідки походила мати каюра Димитрія Гірєва.) Історія Димитрія підказує: полтавчанину Антонові Омельченку, конюхові експедиції Скотта, загрожувало таке саме звинувачення – за статтями 58.6 та 58.7 КК РРСР, із відбуванням покарання якнайдалі від України, наприклад, у Пермському краї.

Оттак, зовсім непередбачувано переплітаються долі людей. Проте, сліди їхні зостаються надовго.


[1] Російська (Всеросійська) імперія.

[2] У квітні 2019 року автор першим зауважив, що на сторінках українських інтернет-ресурсів вже довгий час замість фотозображення А.Омельченка, чомусь, публікують фотозображення Д.Гирєва. Після цього, наприклад, у ВікіпедіЯ помилку виправили. (Див.  Роберт Фалькон Скотт, Леонард Хакслей та Сер Клементс Р. Маркхем «Остання експедиція Скотта» (1913). Вибране: спогади про Антона Омельченка. (Літературний переклад з англійської В.Придатко-Доліна.) К.: «Експедиція ХХІ», 27 квітня 2019.— 16 c., 1 ілл.. https://goo-gl.su/wyM7f. Перевірено 8 лютого 2021.)

[3] Гирев, Дмитрий Семёнович. ВикипедиЯ. https://goo-gl.su/4yDfa0Gb. Перевірено 8 лютого 2021.

[4] Величезне крижане утворення, шириною понад 400 миль і ще більшої довжини, між південною частиною острова Росс і західною частиною Землі Вікторії (Barrier. Glossary. Scott’s Last Expedition, v.1.).

[5] Болотников Н. Их имена запечатлены на карте Антарктиды. (О судьбе русских участников антарктической экспедиции Роберта Скотта). «Наука и жизнь», №10, 1969.—Стр. 116-121.

[6] [Экспедиция английского капитана Скотта…]. 1915. «Амурский лиман», 21 ноября. (см. Гребенник, Н.Г. 2013–2020.  Наш соотечественник – Д.С. Гирев. https://goo-gl.su/CK1OyC.) Перевірено 8 лютого 2021.

[7] Смекалов, Г. 2016. Под созвездием Южного Креста. Ч.1 (2.09.2026): 1-12. Ч.2. (5.09.2016): 1-17. Сахалинский Париж – блог Григория Смекалова. https://goo-gl.su/Yyyts. Перевірено 8 лютого 2021.

[8] [Орлова Феодосия Терентьевна – старожилка пос. Колчан].

[9] Ймовірно, мова йде про [В.Н. Кивистик]; тоді – [научный сотрудник Сахалинского областного архива]; з 1993 року – [первый директор филиала Государственного архива Сахалинской области] – див. «Краткий справочник…» (2016)», https://goo-gl.su/q3lhz. Перевірено 8 лютого 2021. Примітка: прізвище [Кивистик] є досить розповсюдженим, зокрема, в Естонії.

[10] Юзефов, В. И. 1966. Северный Сахалин-Антарктида (О русском участнике экспедиции Р. Скотта к Южному полюсу. 1911-1912 гг.. В журнале: Вестник Сахалинского музея, 1: 407-413.

[11] Саме Іоакимовъ, а не Иоакимовъ. Це відповідно до дореволюційної, дореформеної абетки обидві літери «и восьме­ри́чное» та «і десяте­ри́чное» (а також «ѵ – и́жица») відповідали за майже схожий вимовний звук, але правила вжитку відрізнялися. (Детальніше – див. у ВікіпедіЯ.)

[12] Материалы переписи населения о. Сахалин, 1890 г.. Вебсайт: Чеховский Сахалин. http://sakhalin-chekhov.ru/people/.

[13] SAKHALIN_WAR, 2006 [2010]. Сахалинец в Антарктиде среди первых её покорителей. 3 янв., 2010. LiveJournal, 1-7. https://sakhalin-war.livejournal.com/20575.html. (Ссылка не «Особое мнение. Южно-Сахалинск», 2006.) Перевірено 8 лютого 2021.

[14] Чехов, А.П. 1890. [2005]. “Быть может, пригодятся и мои цифры…». Материалы сахалинской переписи А.П.Чехова.1890 год. Под ред. О.П.Кузнецова. Южно-Сахалинск -“Рубеж”, Владивосток – «Дальпресс»: 1-604.

[15] Матвей Иванов Космачев. Материалы переписи населения о. Сахалин, 1890 г.. Вебсайт: Чеховский Сахалин. http://sakhalin-chekhov.ru/person/352/?page=90&order=. Перевірено: 15 лютого 2021.

[16] Роберт Фалькон Скотт, Леонард Хакслей та Сер Клементс Р. Маркхем «Остання експедиція Скотта» (1913). Вибране: спогади про Антона Омельченка. (Літературний переклад з англійської В.Придатко-Доліна.) К.: «Експедиція ХХІ», 27 квітня 2019.— 16 c., 1 іл.. https://goo-gl.su/wyM7f. Перевірено: 15 лютого 2021.

[17] Авдотья Семенова Гирева. Материалы переписи населения о. Сахалин, 1890 г.. Вебсайт: Чеховский Сахалин. http://sakhalin-chekhov.ru/person/353/?page=4&order= . Перевірено: 15 лютого 2021.

[18] Вѣдомость справокъ о судимости. (Секретно). 1881…1887. Изданіе Министерства Юстиціи, Типографія правительствующаго сената. Санктпетербург. Вебсайт: Российская государственная библиотека. http://search.rsl.ru/. Перевірено: 5 грудня 2020.

[19] Халиков, А.Х. 1992. «132. ГИРЕЕВЫ. 206. КИРЕЕВЫ». В кн.: 500 русских фамилий булгаро-татарского происхождения. Казань, изд. Казань, 1-192. Ремезовы.Ру. [2001-2020]. https://bit.ly/3juVpn7. Перевірено: 2 лютого 2021.

[20] Старостин, В. [1994-2014]. Гирев. В кн.: Словарь фамилий. Книга Вятских родов. Краеведческий портал «Родная «Родная Вятка». https://rodnaya-vyatka.ru/kvr/families/2664. Перевірено 8 лютого 2021.

[21] Список общерусских фамилий. ВикипедеЯ. https://goo-gl.su/dgwybJP. Перевірено 8 лютого 2021.

[22] Распопов, П. 2018. Посёлок Баранчинский. Вебсайт «Ураловед». https://goo-gl.su/5nuyl. Перевірено 8 лютого 2021.

[23] Волынец, А. 2016. Тайна двух океанов. Вебсайт: Медиазона, 7 января, 13:23. https://goo-gl.su/wUOb. Перевірено 8 лютого 2021.

[24] Машкарина, О. 2010. Город историй: Сахалинский ветер Псковского централа. 13 октября. «Псковское агентство информации». https://blogs.informpskov.ru/news/68721.html. Перевірено 8 лютого 2021.

[25] Чехов, А. П. 1889—1895. Остров Сахалин: (Из путевых записок). В кн.: Полное собрание сочинений и писем в 30 т. Т. 14/15. Из Сибири. Остров Сахалин. АН СССР, Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького, М.: Наука, 1976, 39—372. https://goo-gl.su/B9nr8IdY. Перевірено 8 лютого 2021.

[26] Межпоселенческий краеведческий музей им. В.Е.Розова Николаевского муниципального района.

[27] Гребенник, Н.Г. 2013–2020.  Наш соотечественник – Д.С. Гирев. Веб-сайт: МБУ “МКМ им. В.Е.Розова” Николаевского муниципального района. https://goo-gl.su/CK1OyC. Перевірено 8 лютого 2021.

[28] Уголовный кодекс РСФСР 1926 года/Редакция 05.03.1926. https://goo-gl.su/5y6pr8Wu. Перевірено 8 лютого 2021.

[29] Табори ГУЛАГу. ВікіпедіЯ. https://goo-gl.su/OC3nEqn. Перевірено 8 лютого 2021.

[30] Куденко, Н.В. 2018. Реализация политики Советского государства в отношении деклассированных групп населения на Алтае в 1920-е–1930-е гг. Дисс. на соиск. уч. ст. к.и.н. по спец. 07.00.02 – Отечественная история. ФГБОУВО Алтайский государственный университет, Барнаул, 1-321. https://goo-gl.su/gcmade5o. Перевірено: 15 лютого 2021.

[31] Багряний, І. [1943]. 2015. Тигролови. Апріорі. 1-480.


Придатко-Долін, В.І. 2021. Димитрій – син Євдокії, онук Сїмеона. НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–19, іл.4. Перший деталізований україномовний нарис про сахалінця Д.Гірєва (1889-1933), учасника експедиції капітана командора Роберта Скотта. Автор розшукав рідкісні архівні записи про родину каюра, по материнській лінії, і з’ясував, що походила вона із Баранчинського (Верхотур’я), а також уточнив староцерковні імена усіх причетних до запису про народження полярника: не Семён, а Сїмеонъ, не Фёдор, а Феодоръ, не Иван, а Иоакимъ тощо. Зрештою, і сам полярник був записаний у метриці як Димитрій. (Але ж «Гірєв» – чи не тюркського, бува, походження прізвище?) До того ж, відкрилась дивна історія: якщо колись царизм засудив матір Димитрія на 8 років каторги і відправив із Сибіру на Сахалін, то сталінізм «віддячив» полярникові за участь в антарктичній експедиції Скотта та засудив на 5 років ГУЛАГу, відправивши у зворотному напрямку, із Присахаління у Сибір. Сумарний кілометраж – майже як до Антарктиди. Не кожний витримає подібні знущання. Тому, життя Димитрієві вкоротив не абстрактний сердечний напад, а напад НКВС… на серце. Скільки ж ми іще не знаємо? Виявляється, після смерти полярника його удова повернулась домів не на Далекий Схід, а … на Полтавщину-Сумщину. Про це та інше – у новій розвідці автора.

Ключові слова: Гірєв, Гирев, Омельченко, Скотт, Антарктика, Баранчинське, Пермь, Сахалін, Сибір, Україна.


Prydatko-Dolin, V.I. 2021. Demetrius is the son of Evdokia, the grandson of Simeon. NASC “Expedition XXI” (website), Kyiv, 1-19, fig. 4. The first detailed Ukrainian-language essay on the polar dog-handler D. Girev (1889-1933) from Sakhalin (Russian Empire, USSR), a member of the Captain Commander Robert Scott Polar Expedition. The author found out a rare archival record related to his mother, Evdokia, and argued that the family came from Verkhoturye (Perm Krai, Siberia), and also clarified the old church names of all those were involved in the record of the birth of the polar explorer: not Semyon, but Simeon, not Fedor, but Feodor, not Ivan, and Joachim etc. After all, the polar explorer name was recorded in the church metrics as Demetrius [Dimitriy]. (What if his ‘girev’ family name might had Turkic roots?) In addition, a strange story was revealed: if tsarism once sentenced Dimitri’s mother to 8 years of hard labor and sent her from Siberia to Sakhalin, then Stalinism ‘thanked’ the polar explorer for participation the Antarctic expedition and sentenced him to 5 years, and sent… in the opposite direction, to Siberia. The total mileage is almost like to Antarctica. Not everyone will withstand such abuse. Therefore, Dimitri’s life was shortened not by an abstract heart attack, but by an NKVD attack on his heart. How much do we not know yet? It turns out that after the polar explorer’s death, his widow returned home not to the Far East, but to Poltava-Sumy region in Ukraine. About this and other things read in the author’s new investigation.

Key words: Girev, Geroff, Omelchenko, Scott, Sakhalin, Baranchisky, Perm, Antarctic, Siberia, Ukraine.


1 грудня 2020 – 17 лютого 2021, Київ.

 

Related posts

Leave a Comment