Громадянська наука і перспективи її розвитку в Україні

Олександр Савицький

Нещодавня зміна роботодавця “за власним бажанням“ навела автора на певні роздуми щодо ролі і місця науки в соціальній структурі суспільства сучасної України. Що ж таке Її Величність Наука і якою вона повинна бути у високорозвиненому суспільстві?

Спершу, безперечно, звертаємось до Google і її Високоцитованості Вікіпедії, а там написано наступне:

«Наука — сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорійгіпотеззаконів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами і прогнозувати їх перебіг».

З таким визначенням важко не погодитись, дійсно все вірно, – наука це діяльність, що пов’язана із виробництвом нових знань. А хто ці знання може виробляти? Мабуть, що люди. Сучасна наука настільки складна і комплексна діяльність, що нею займаються певні наукові інституції. В першу чергу це Національна Академія Наук України, всі інші галузеві академії, університети та інші навчальні заклади.

Окремо хочеться виділити об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ), оскільки де як не там – в еталонних ділянках нашої природи отримувати нові знання про функціонування наших природних екосистем в умовах сучасних кліматичних та соціальних катаклізмів та змін. Заняття науковою діяльністю в об’єктах ПЗФ також передбачено  нашим вітчизняним законодавством. Зокрема, в Законі України “Про природно-заповідний фонд” у Статті  9. “Види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду” чітко сказано, що території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом  та  іншими  актами  законодавства України, можуть використовуватися у природоохоронних та науково дослідних цілях. А на самому початку цього Закону йде мова, про те, що природно-заповідний фонд створюється для збереження   природної   різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного  світу,  підтримання загального   екологічного балансу та забезпечення фонового
моніторингу навколишнього природного середовища. А для виконання завдань моніторингу без наукових підходів та науковців ніяк не обійтися.

Власне, головною ціллю написання цієї статті були не особисті міркування автора про тяжкі долі вітчизняної науки на тлі всіх перипетій історичного моменту розвитку нашого суспільства, а бажання ознайомити широкий загал зі ще одною галуззю діяльності, що спрямована на видобування наукових знань. Це ніщо інше, як громадянська наука. Причому, дуже важливо розвивати саме цей напрямок соціальної діяльності, оскільки дуже багато сучасних наукових установ як у нас в Україні, так і в інших країнах розпочинали свою історію саме із громадянської науки.

Згадаємо Дніпровську гідробіологічну станцію, що була заснована Київським товариством любителів природи на самому початку 20-го століття і існувала як цілком недержавна установа, основним видом діяльності якої було саме отримання нових знань про життєдіяльність біоти Дніпра і навколишніх екосистем. Вже пізніше ця структура трансформувалася в декілька державних науково-дослідних установ, які мають вже свою індивідуальну історію і свій шлях.

Що ж зараз являє собою громадянська наука і чим вона займається? Традиційно звертаємось до Google.com і її Високоцитованості Вікіпедії. Там написано, що Громадянська наука (англ. Citizen science, також Crowd science, crowd-sourced science, civic science, networked science) — концепція проведення наукових досліджень добровольцями-аматорами та непрофесійними науковцями за допомогою краудсорсингу та краудфандингу.

Формально громадянська наука визначається як «систематичний збір та аналіз даних, розвиток технологій, дослідження природних явищ та поширення цих видів досліджень науковцями, що працюють на самодіяльній основі». Громадянську науку часом називають «публічною партиципацією в наукових дослідженнях».

Додамо сюди також трохи історії з тої ж самої сторінки Вікіпедії. Пол Фейєрабенд у своїй книзі «Наука у вільному суспільстві» (1978) та Ервін Чаргафф у праці «Heraclitean Fire» (1979) закликали до «демократизації науки» й розвитку «аматорства замість грошової орієнтації технічних бюрократів». Ервін Чаргафф виступав за заміну на його думку спотвореної університетської науки після 1950 року й бажав повернутися до науки, яку б провадили «залюблені в природу» «аматори», як то було у XVI–XVIII століттях (наприклад, Декарт, Ньютон, Лейбніц, Бюффон). Ми ще раз переконуємося, що явище появи Дніпровської гідробіологічної станції, діяльність багаточисленних людей, що займаються науковою діяльністю в якості хобі, та мабуть  і спостереження за яблуком Ньютона це все явища одного порядку. Це прояви саме тої діяльності, що зараз підпадає під визначення «громадянська наука».

Дуже багато відомих науковців світу починали в свій час як активні діячі в галузі громадянської науки. Вже пізніше, коли їх науковий авторитет діставав широке визнання, вони отримували державну і приватну підтримку для подальшого продовження досліджень і їх професійного зростання.

Минулого року автору випала нагода взяти участь у Всеукраїнській науковій конференції «Стан і біорізноманіття екосистем Шацького Національного природного парку та інших природоохоронних територій», присвяченої 100 річниці з дня народження Костя Андріановича Татаринова. Під час конференції деякі доповіді звучали через Zoom он-лайн. Особливо мені запам’яталась доповідь індійського орнітолога д-ра Вітар Джолі, який серйозно займається вивченням біоти Гімалаїв і всебічно розвиває напрямок громадянської науки в Індії. На його думку, гірські масиви Гімалаїв це одна із найбільших «гарячих точок», тобто визначних регіонів для збереження світового біорізноманіття.

Вказане питання повинно отримувати найбільший ефект людської стурбованості і дій щодо їх благополуччя і охорони. Високий рівень загроз біорізноманіттю регіону спричинений типовими і для інших регіонів планети причинами, а саме, зростанням антропогенного чинника, збільшенням сільськогосподарської діяльності, розвитком туристичної діяльності і всім, що в результаті призводить до екологічних катастроф, неконтрольованих повеней, втрати лісових насаджень, лісових пожеж та інших лих. Крім того, браконьєрство, нелегальний і неконтрольований збір лікарських рослин негативним чином впливають на сучасний стан біоти Гімалаїв. Більше того, зміни клімату також значним чином руйнують чутливі гірські екосистеми.

Все перераховане вище вказує на те, що заходи спрямовані на збереження природи цього унікального регіону мають бути прерогативою. З цієї причини уряд Індії створив особливу мережу природоохоронних територій з метою зберігати і захищати біорізноманіття регіону саме через участь громад місцевих жителів як основного компонента екосистем Гімалайських гір. І в цьому питанні саме громадянська наука буде тим ефективним засобом для промоції природоохоронних питань серед місцевої молоді шляхом їх активного залучення до вказаних вище процесів.

Хорошим позитивним прикладом у цих питаннях є ініційовані в останні декілька років проекти з громадянської науки, що здійснювалися он-лайн (через пандемію COVID-19). Це такі, як облік садових птахів та підрахунок метеликів у Штаті Гімачал Прадеш. Місцева молодь приймала участь у вказаних проектах і вчилася визначати тварин і підраховувати їх чисельність. Кожного учасника просили використовувати для цього звичайні облікові гугл-форми. Ними було визначено 38 видів птахів і 25 метеликів, що вони спостерігали на власних подвір’ях.

Долучення до таких програм молоді є дуже важливим для розвитку у них особливого наукового мислення і виховання в них екологічної свідомості з метою ставати ближче до природи. Надалі розвиток таких навичок зможе допомогти молодим людям стати хорошими місцевими експертами і гідами. Вони зможуть працювати в області екотуризму і самостійно забезпечувати себе завдяки такій професійній діяльності. Тому громадянська наука в цьому випадку слугує для двох цілей, з одного боку підтримує розвиток природоохоронної діяльності, а також вирішує питання із працевлаштуванням населення в регіоні Гімалайських гір. Подібні ініціативи мають високі шанси на продовження і в інших регіонах.

Під час розвитку проектів громадянської науки дуже важливо, щоб вони розпочиналися і виконувалися під керівництвом професійних науковців, оскільки для наукової діяльності дуже важливо, щоб вся інформація і обставини виконання роботи виконувалися системно і професійно. Ось як, наприклад, така проблема вирішується в Німеччині.

В далекому 2007 році мені пощастило побувати на професійному стажуванні навчанні в румунському місті Клудж-Напока. Це навчання було започатковане Міжнародною Комісією із дослідження Дунаю та Програми ООН з довкілля. Навчання було присвячене методам діагностування екологічного стану гірських та рівнинних водотоків у відповідності із вимогами Водної Рамкової Директиви. Тренерами були науковці з Німеччини, які розповідали нам про те, яким чином будуються програми моніторингу екологічного стану водотоків. Приблизно раз на три роки в країні проводиться такий моніторинг. Для цього попередньо створюється мережа фахівців (як правило це викладачі університетів), які починають виконувати таку діяльність в себе на місцях. Далі, ті в свою чергу задіюють вже більш широку мережу фахівців, які відбирають проби на всіх водотоках басейну тої, або іншої річки. Такими фахівцями можуть бути вчителі біології, керівники екологічних гуртків, тощо. Вони відбирають дві проби організмів, що мешкають в точці спостереження. Одна проба надсилається в будь-який університет відповідному фахівцю, а інша визначається на місці (або самим керівником роботи по регіону, або таку роботу робить відповідно та особа, що відбирала матеріал. В разі ідентичності видових списків, такий результат зараховується і вважається, що моніторинг проведено вдало. На наш погляд, задіяння широкого загалу населення для виконання завдань моніторингу є ні що інше, як елемент громадянської науки.

Наприкінці – кілька слів про перспективи розвитку цієї діяльності в Україні. Бажаємо ми, чи ні, але окремі елементи громадянської науки розвиваються самі по собі. Приклади: окремі зоологи використовують опитування жителів населених пунктів під час вивчення міграцій певних видів тварин для  фенологічних досліджень, деякі науковці задіюють колективи молодіжних центрів учнівської молоді для первинної обробки і сортування наукової інформації, тощо. В такому разі молоді люди отримують чудову практику попрацювати зі справжніми науковцями і отримати необхідну професійну орієнтацію.

Для розвитку різноманітних проектів громадянської науки потрібна тільки підтримка та координація діяльності з боку профільних міністерств і відомств, а також корисні приклади і успішні практики з різноманітних областей науки. А існування сучасних комунікаційних інструментів, соціальних мереж значно полегшують досягнення кінцевих цілей для розвитку такої діяльності. Ну і, знову ж таки, об’єкти ПЗФ тут як ніщо інше будуть в поміч, оскільки там завжди не вистачає науковців, фінансування, а для працівників цих установ як ніколи гостро стоїть питання взаємодії з місцевими громадами.

Було би дуже корисно щоб така діяльність розвивалася в нашій країні саме тепер, коли вона стоїть на порозі відбудови і створення передумов закладення основ соціальної взаємодії для формування громадянського суспільства оновленого типу і розвитку у європейському векторі.


Інші статті автора:

Подорож в геологічну історію нашої планети 

Конкурс «Запроси полярника до себе – 2018/2019». Як це було і що далі

Мандрівка Прип’ятським краєм і транскордонні річкові проблеми України

Related posts

Leave a Comment