Краплина Антарктиди в океані Шевченкіани. 2 частина

Василь Придатко-Долін

Як художник-у-засланні Тарасъ Шевченко допомагав відкривати острови Беллинсгаузенъ і Лазаревъ. Чи встиг він їх змалювати?

(продовження)

Перша частина – тут.

Частина 2. Кванти обставин, або як все починалось.

Спробуємо вибудувати деталізований історичний ряд щодо подорожі Т. Шевченка на Аральске море, неодмінно згадавши й про Імператорський Університет Св. Володимира, створений у 1833, на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею[i].

Колись тут викладали й академічне рисування. Кабінет образотворчих мистецтв знаходився на другому поверсі Червоного корпусу[ii] – фото 1, де вчителем був, точніше, мав би стати, майбутній зачинатель топографічного пейзажу[iii], майбутній академік з гравірування[iv],[v] – Тарас Шевченко. Думаю, деякі пожовклі експонати, із допомогою яких ми (у 1972-х) вивчали анатомію людини, зберігались з отих, антикварних років. Саме звідси, із Києва, з поромної дніпровської переправи, й почалась для Тараса Шевченка дворічна аральска експедиція.

Фото 1. Кабінет образотворчих мистецтв Червоного корпусу Київського університету (другий поверх, кінець XIX ст.) https://bit.ly/2Pztl50

Взагалі, масштаби цієї вистави життя, перелік дійових осіб, їхні високі імена, посади, кількість, географія, листування, просто вражають: імператор, генерал-губернатори, генерал-майори, контрадмірали, князі, графи… Розбираючи архіви, я знайшов деталі, на які, чомусь, перестали зважати. Наприклад, на задокументовану академічну спеціалізацію Т.Шевченка, або на канцелярську мову, якою раніше спілкувались й писали офіційні папери. Виявляється, в епоху оцифровування старовинних текстів, тотального їх осучаснення, не обійшлося без чисельних точкових викривлень і змістовних втрат. Лише крихти відсвіжлено мною нижче.

 1845…1846

Отже, Тарас Шевченко, здобувши звання свободного неклассного художника [vi],[vii],[viii]по живописи исторической и портретной [ix], із квитком від імператорської академії мистецтв, від 23 березня 1845 року[x],[xi], вирушив в Україну, яку наші сусіди-імперці здавна «шанобливо» називали Малоросією. Цікаво, що точний маршрут художника невідомий [xii], хоча потім він був частково реконструйований із використанням творів мистця і архівів. Зокрема, за канцелярськими даними, 12 серпня 1846 року Т.Шевченко перебував у Києві[xiii]. (Нещодавно з’ясувалось, що у жовтні 1846 він заїжджав у село Вербки, і, далі, Секунь, нині Старовижівського району, що на Волині, де у храмі Св. Михайла реставрував ікону Богородиці.[xiv],[xv]) 27 листопада 1846 року, у Києві, написав заяву (на той час – Прошеніе) на ім’я г.-м. О.Траскіна, цит. : «…опредѣлить меня, на открывшуюся ваканцію, учителемъ рисованья в Университетѣ Св. Владиміра», маючи на меті викладати живопис і, на безоплатній основі, виконувати завдання з літографування. [xvi],[xvii]

1847

Призначення Т.Шевченка на посаду вчителя рисування університету відбувалось 15 березня 1847 року, за результатами серйозного конкурсу, – після отримання згоди міністра освіти графа С.Уварова[xviii],[xix], із одночасною відмовою іншим кандидатам, а саме академіку живопису І.Габерцеттелю[xx], художникам І.Буяльському[xxi],[xxii] та П.Шлейферу[xxiii], й із повідомленням про все це генералгубернаторові Д.Бібікову[xxiv]. Щасливими були ті миттєвості весни для новопризначеного викладача рисування, адже планувалось, що на жаданій посаді він працюватиме цілий рік[xxv],[xxvi], але не відпрацював і доби[xxvii]. Далі почалося пекло…

Вже 17 березня, за доносом студента А.П. (немає потреби озвучувати це ім’я), г.-г. Д.Бібіков пише листа Начальнику III відділку г.-а. графу О.Орлову про існування в Києві таємного політичного об’єднання — «Кирило-Мефодіївського братства»[xxviii],[xxix]. 22 березня г.-а, г. О.Орлов видає розпорядження г.-г. Д.Бібікову, г.-г. М.Долгорукому, а також ц.г. І.Фундуклєю[xxx] про обшук, арешт і допит членів братства, у т.ч. й художника Шевченка[xxxi]. Допити, допити, допити…

Арешт на дніпровському поромі 6 квітня [xxxii],[xxxiii],[xxxiv],[xxxv], етапування в Санкт-Петербург, у супроводі квартального наглядача Київської поліції [xxxvi]. Листи, листи, у тому числі, й до Його Імператорської Високості Президента Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, герцога Максиміліана Лейхтенбергського[xxxvii]. 26 травня – начальник III Відділку г.-а. г. О.Орлов доповідає імператорові Николаю Iму про Кирило-Мефодіївське товариство й пропонує покарати учасників[xxxviii]. Фінал усього – у тому числі, сумнозвісна олівцева резолюція імператора Николая Iго (див. мою нотатку «7» у ч.1), і покотилось…

30 травня – з’являється рішення про відправлення Т.Шевченка в окремий Оренбурзький корпус, у званні рядового[xxxix]; заборона і вилучення творів[xl]. 11 червня – зарахування у 3-ю роту 5-го батальйону [xli],[xlii].  (Не забуваємо: під час арешту у Т.Шевченка забрали все майно, не залишивши нічого, що зазвичай має у дорозі художник.)

1848

Мабуть там, в Орській фортеці, і догасав би художник, якби не лист пані В.М.Рєпніної [xliii], доньки Малоросійського генералгубернатора, князя Миколи Рєпніна-Волконського і княгині Варвари, з родини Розумовських, до г.-а. г. О.Орлова, датований 13 січня – з проханням дозволити художникові малювати[xliv]. Це було дуже вчасно, адже в паперах бюрократичної машини Тараса Шевченка почали називати… бывший художник.

На початку року (ймовірно, у квітні-травні – В.П.-Д.), за спогадами М.Лазаревського, в Оренбург, у справах Аральскої експедиції, приїжджає л. О.Бутаков, який «… просилъ корпуснаго командира Обручевa командировать къ нему Шевченка художникомъ; но генералъ призналъ это невозможнымъ, помня высочайшее запрещенiе Шевченкѣ брать въ руки перо и карандаш… Тогда Бутаковъ выпросилъ къ себѣ въ экспедицiю Шевченка, въ видѣ матроса…»[xlv],[xlvi].  У спогадах Ф.Лазаревського[xlvii] знаходимо і таке доповнення: «Мы знаемъ, что Обручевъ за данное имъ, по просьбѣ А. И. Бутакова, разрѣшеніе Ш—ку [Шевченку] участвовать своею животворною кистію въ опасной Аральской экспедиціи, получилъ изъ Петербурга строгое замѣчаніе…».

8 травня з’являється наказ командира 1ої бригади Л.Федяєва, адресований командирові 5го лінійного батальйону Д.Мешкову, про переведення Т. Шевченка до 4го батальйону, що знаходиться в Раїмському укріпленні[xlviii]. Насправді, коротке слово переведення означає далеку-далеку, важку подорож.

Занотуємо: в одному із рапортів к.-л. О.Бутаков називає Т.Шевченка рядовой і додає, що той «был назначен его высокопревосходительством господином корпусным командиром для снимания видов в степи и на берегах Аральского моря»[xlix]. Щось схоже, про рядового, потрапило в имянной списокъ, а саме: «…рядовые линейных баталионов Тарас Шевченко (живописец), Фома Вернер (для геологических исследований)»[l]. За спогадами Е. Косарева (у викладенні Н. Д. Н[овицкого]) – Тарас Шевченко був «импровизированный матрос»[li]. У доповіді П.Бутакова географічному товариству читаємо: «Команды моихъ судовъ состояли изъ матросовъ пополамъ с пѣхотными солдатами.»[lii]

Отже, в Аральскій експедиції Т.Шевченко не обіймав посаду художника, як помилково пишуть деякі автори. Т.Шевченко був і залишався рядовим (спочатку 3-ї роти 5-го батальйону, а потім 4го лінійного Оренбурзького батальйону 1ої бригади), «умеющего снимать виды рядовым», «в виде матроса». Тому, осучаснені формулювання, на кшталт «військовий моряк» чи «матрос»[liii], є, на мій погляд, різновидами літературних витіюватостей.

Нагадаю, що у флоті Російської Імперії, дійсно, існувала посада художника експедиції. Під час подорожі Ф. фон Беллінґсгаузена до Південного полюса на шлюпах Востокъ і Мирный (1819…1821), таку посаду обіймав академік живопису П.Михайлов, а в експедиції О.Коцебу до Північної Америки, на бригу «Рюрик» (1815…1818), – наш земляк, живописець Л.Хоріс[liv]. Тобто, виконувався відповідний штатний розклад і нараховувалась із казни заробітна платня, і більше того, ці художники вважались чиновниками художественной части! Художник-у-засланні Т.Шевченко, за визначенням, не міг бути чиновником. (Можливо, на майбутнє, для цього унікального випадку, є сенс створити у Шевченкіані якусь окрему, юридичну дефініцію.)

…Чиновники ученой и художественной части в конце кампании обязаны отдать вам, как начальнику отряда, все журналы, подписав на оных каждый свое имя, дабы после можно было возвратить их, кому принадлежат, когда на сие последует высочайшая воля…

Инструкция Ф. Ф. Беллинсгаузену от Морского министерства с изложением задач и плана экспедиции к Южному Полюсу… 1819 г.[lv]

…Рисовальщик должен снимать виды всех мест примечательных, где случится быть, также портреты народов, их одеяния и игры. Все и всякого рода собрания вещей, описания всего, рисунки и прочее в конце кампании обязаны художники вручить командующему отрядом, который все без изъятия должен представить государю императору чрез морского министра по возвращении в Россию…

Инструкция Ф. Ф. Беллинсгаузену от Адмиралтейского Департамента об астрономических, гидрографических, этнографических и других наблюдениях…1819 г.[lvi]

Отже, розпочалася далека і дуже важка подорож… Чернігівець Ф.Лазаревський, потім, згадував: «Въ началѣ 1848 года Т. Г—чъ [Тарас Григорович] съ ротой былъ отправленъ въ Уральское укрѣпленіе, а оттуда… въ Раимское укрѣпленіе, на берега СыръДарьи[lvii],[lviii],[lix]. Штабскапітан О.Макшеєв занотував: «Весь поход Шевченко сделал пешком, отдельно от роты, в штатском плохеньком пальто…»[lx]. Фельдфебель А.Ф. Капфер записав: «Только переправились мы через Орь и вступили в зеленую еще в то время степь, как Шевченко вдруг пал в строю, крепок был, а нет — сморила его духота.»[lxi], [lxii]

Перехід через Тургайський степ був складним, про що є спогади не тільки ш.-к. О.Макшеєва, але й сучасні цікаві узагальнення, зокрема, в «Ізборник». Раджу колегам почитати старовинні записи, аби уявити масштаб експедиції: 380 км – від Орської фортеці до Уральського укріплення, 316 км – від Уральського укріплення до Раїма; всього 696 км; а іще… 1500 підвід, 3000 верблюдів… спека, відсутність якісної води… Уявили? Для контрасту – траплялись і пожежі (рис.5).

Рисунок 5. Тарас Шевченко «Пожежа в степу». Твір #2 [353]. По «Список картин і малюнків…» https://bit.ly/3ci06h1. Немасштабована фотокопія.

Між іншим, у тих краях нерідко відбувалось щось «антарктичне» – коли походи через степ намагались здійснювати взимку, реалізуючи ідею про заміщення важкодоступної прісною води легкодоступним снігом. Наприклад, таким був Хівінський похід 1839 — 1840 рр., під командою г.-а. В.Перовського, супроводжувався значними жертвами, так як взимку в степу лютували снігові бурани й морози. (У тому поході мав узяти участь друг Тараса Шевченка, художник Василь Штернберг[lxiii], але захворів і повернувся в Петербург.) Навіть сучасні мандрівники, при бажанні, легко знайдуть в аральских краях щось не тільки «антарктичне», але й «океанічне» – я маю на увазі несподівані і небезпечні шторми. (Потрапивши на Аральське море, це відчули й учасники експедиції к.-л. О.Бутакова, де «вѣтры sдѣсь крепчаютъ вдругъ» і «вынуждали къ рискам, нерѣдко выходившимъ изъ предѣловъ благоразумія».)

На берег Аральського моря експедиція вийшла 14 червня, а до Раїмського укріплення добралися 19 червня 1848 р.;  далі, 25 липня, у складі двох шкун, вирушили по річці Сир-Дар’я у напрямку Аральського моря, із виходом у гирло Сир-Дар’ї, і далі, у затоку Кос-Арал, для зимівлі. Мандрівка завершилась у 20-х числах вересня, і відзначилася у т.ч. відкриттям декількох островів: Николай I, Наследника і Константина – рис. 3 та 6.

Маловідомий факт: першу карту Аральського моря експедиційники датували 1848-м роком – рис.6. Вона є справжнім мистецьким твором: туш-та-перо, акварель, розмивання. Островів Беллінсгаузена і Лазарєва на ній іще немає (Карта Аральскаго моря… 1848).[lxiv]

Рисунок 6. Одна із перших карт Аральського моря, створених картографами експедиції Російської імперії у 1848 році. Див. текст.

1849

Нову кампанію к.-л. О.Бутаков почав 6 травня і завершив 22 вересня там же, в устье Сыра. (На цей рік припадає й відкриття островів Беллингсгаузенъ і Лазарєвъ.) Обидві кампанії (1848, 1849) к.-л. О.Бутаков ретельно описав у своєму звіті ibid.

Про ключових бенефіціарів альбомів із краєвидами Аральського моря, авторства Т.Шевченка. Мені невідомо, щоби хтось звертав увагу на бенефіціарів. Отже… Як часто буває, спочатку художник самостійно зберігає свій скарб. Потім, твори потрапляють до родичів, знайомих чи інших людей, мігрують. У випадку із краєвидами, здобутими під час Аральської експедиції, ситуація була непересічною. Спроба реконструювати хід подій, з огляду саме на бенефіціарів, дозволяє увити, якими великими були загрози втратити цей скарб (із-за вилучення на користь бенефіціарів чи славнозвісного III Відділку[lxv]), і яким відважно-рятівним був вчинок к.л. О.Бутакова, який намагався як можна довше тримати поблизу себе і художника-у-засланні Т.Шевченка, і його альбоми.

По-перше, за усталеною практикою тих років, як можна здогадатись, усі напрацювання морської експедиції мали би передаватися на зберігання первинному отримувачу – primary beneficiary. Очевидно, для морської Аральської описової експедиції первинним бенефіціаром був Гидрографический департамент Морскаго Министерства.

Схожим чином діяли й учасники експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена, яким спеціальні інструкції грізно наказували не забувати про «Высочайшаю волю», «Государя Императора» і «Морскаго министра». Згідно з так званим Ташкентським рукописом (див. «Дневные записки…», 1953), у якому згадується лист к.л. О.Бутакова, адресований с.к., г.-а., а. О.Меншикову, після експедиції, у 1850-му, О.Бутаков активно працював над звітом, як для імператора, Николая Iго, так і для Императарскаго Русскаго Географическаго Общества.

Непередбачувано, і навіть скандально, виник й вторинний бенефіціар – це Генеральный Штаб Военнаго Министерства, посланцем якого в Аральскій експедиції був ш.-к. О.Макшеєв[lxvi], і який згодом представив власну доповідь виданню Вестникъ Императарскаго Русскаго Географическаго Общества[lxvii]. У виносці до його твору читаємо: «Препровождена в Императорское Русское Географическое Общество изъ Военнаго Министерства по Высочайщему повелѣнію». Найвище повеління – це, мабуть, «Его Императорское Высочество, Великий Князь Константинъ Николаевич, Председатель Общества».

З’являлися й третинні користувачі. Не знаю, чи звертали на це увагу історики, але сьогоднішня повна архівна адреса самого першого, рукописного звіту к.л. О.Бутакова – це фонд «Муравьев Михаил Николаевич, Граф, Генерал от Инфантерии, Директор Департамента Разных Податей и Сборов, Член Государственного Совета, Министр Государственных Имуществ (1857-1862 гг.), Военный Генерал-Губернатор Виленской Губернии (1863 г.)» –  див. «Доклад…» (1850).

На всіх згаданих, найвищих рівнях, про графічні твори Т.Шевченка, мабуть, не згадували і не писали, і що, вважатимемо, врятувало ці твори. Про відсутність розголосу свідчить і такий витяг із листа Т.Шевченка, адресованого поетові В.Жуквському: «Былъ я… и на Аральскомъ морѣ, при описной экспедиціи, два лѣта; видѣлъ много оригинальнаго еще нигдѣ невиданнаго, и больно мнѣ, что ничего не могъ нарисовать, потому что мнѣ рисовать запрещено…» (Письма… 1899; виокремлено мною) [lxviii].

Як саме «вміють» віддавати відібране майно у III-му Відділку, художник Т.Шевченко вже відчув, намагаючись повернути свої речі і малюнки, у т.ч. рисунок известного французского живописца Вато[lxix], на що отримав «турботливі» відповіді: «…но как предметы эти оказались совершенно незначительными и не заслуживающими пересылки, то приказано оставить оные при делах 3-го отделения собственной его императорского величества канцелярии»[lxx],[lxxi]. Так само, під час арешту Т.Шевченка на Київській переправі, 6 квітня 1847 року, міг «загубитися» і портрет сільської прихожанки, про що розповів шевченкознавець В.Жадько[lxxii]. «Краєвиди Києва» [422] та «Київський сад» [423], за словами художника, теж «пропали у І.І. Фундуклея».[lxxiii]

Про долю альбомів із краєвидами Аральського моря авторства Т.Шевченка. Весною 1850 року художника-у-засланні знову арештували – це після рапорту генерала В.Обручева міністрові О.Чернишову[lxxiv]. (Між іншим, історик В.Дмитриев передає цю подію у зовсім іншому ключі.[lxxv],[lxxvi]) Згідно із описом вилучених речей, при художникові не було ніяких альбомів Аральского моря[lxxvii]. Отже, вони залишались чи то у капітанлейтенанта О.Бутакова, чи то у знайомих. Спроби простежити за зміною власників альбомів робилися неодноразово. Їхній шлях проглядає у спогадах і листах людей, які знали Т.Шевченка – це, зокрема, О.Макшеєва, К.Герна, О.Бутакова, О.Бутакової, Т.Газенап та ін. (див. «Т.Г.Шевченко. Біографія»[lxxviii]).

Історія не була простою. Навіть у наш час можна натрапити на помилкову версію. На старій веб-сторінці одного із київських музеїв і зараз є доступним твердження, із посиланням на «Шевченківський словник…» (1976)ibid, мов «Цей альбом пізніше повернули Шевченкові, й він подарував його К.Тернові. Подальша доля альбома невідома[lxxix]

Якщо бути точними, то у згаданому словнику це речення звучить інакше: «Цей альбом, поданий «по начальству», пізніше повернули Шевченкові, й він подарував його К.Тернові. Дальша доля альбома невідома.»[lxxx] (Тобто, словосполучення «поданий «по начальству»» було втрачено.)  Отже, альбом чи альбоми? А чи було, взагалі, подання по начальству? Хто такий К.Тернов?

По-перше, згідно із вже загаданим Шевченківським словником: «…В цей час [1848 – 1849], перебуваючи в складі Аральської описової експедиції, він [Т.Шевченко] виконав 170 мистецьких творів: 90 — на окремих аркушах, 80 — у двох альбомах.»[lxxxi] Тому, мова мала би йти не взагалі (про один альбом), а про якийсь альбом із декількох!

По-друге, у потужному іменному покажчику до творів Т.Шевченка Див. [lxxxii] імені-прізвища «К.Тернов» чи «К.Тернів» немає. Хоча, взагалі, прізвище «Терм (Терн)» в Шевченкіані зустрічається: ним був Густав Терм, матрос 1-ї статті у складі Аральскої експедиції – див. А.Дрбал (2016)[lxxxiii], «Дневные…» (1953).

Насправжки, в історії про аральскі альбоми йшлося про людину на ім’я-та-прізвисько «К.И.Герн» (рос.). В зазначеному інтернет-нарисі мало бути написано «подарував К.Гернові», або «Герну», але не «К.Тернові». Для довідки: Герн, Карл Іванович — це квартирмейстер Окремого Оренбурзького корпусу, відомий картограф.

У розділі «Заслання…»[lxxxiv] біографії Т.Шевченка є розгорнутий опис низки відповідних епізодів, пов’язаних із цим альбомом: від нотатки В.Семенова-Тян-Шанського, про те що «альбом этот, к сожалению, потерян», до спогаду О.Бутакової, мов «драгоценный альбом рисунков Аральского моря вовсе не потерян, а находится у меня», і про те, що у 1860 він іще знаходився у С.-Петербурзі, і що до альбому Т.Шевченко додав, у подарунок Ользі Бутаковій, декілька гравюр, і що через І.Бутакова (брата свого чоловіка[lxxxv],[lxxxvi]), Ольга, перед подорожжю до Англії, повернула цей скарб Т.Шевченкові. (У 1861 році Т.Шевченко пішов засвіти.) Чи все, що стосувалось аральского періоду, зберіглося?

Так чи інакше, згодом, найрізноманітніші тексти часів експедиції розмістили в е-бібліотеці «Ізборник»ibid, створили потужний, але не завершений «Список картин і малюнків Тараса Шевченка» [lxxxvii], який включає й розділ «Незнайдені твори». У двох цих зведеннях («Ізборник» і «Список…») згадок про острови Беллінсгаузена і Лазарєва немає! Більше того, в іменних покажчиках до біографії художника, видань 1958 і 1976 років, прізвищ Ф.Беллінсгаузена і М.Лазарєва теж не було. А мали би бути!

Продовження


[i] Київський університет у першій половині ХІХ ст. Історія. КНУ імені Тараса Шевченка. Вебсайт КНУ https://bit.ly/2uL5ecv. Перевірено: 15 серпня 2019.

[ii] Кабінет образотворчих мистецтв Червоного корпусу Київського університету (другий поверх, кінець XIX ст.). Червоний корпус КНУ. «Вікіпедія» https://bit.ly/2Pztl50 . Перевірено: 27 лютого 2020.

[iii] За визначенням, запропонованим А. Дрбал (2016)ibid.

[iv] №600.

[v] В.П.-Д.: в осучасненій версії документу №600 написано: «С.-Петербургская императорская Академия художеств за искусство и познания в гравировальном искусстве…». У той же час, на факсимільній копії, яка є в експозиції Націона́льного музе́ю Тара́са Шевче́нка у Києві, зазначене речення виглядає інакше (цит., відмінності віділено мною): «Санкт Петербургская Императорская Академія художествъ за искусство и познанія въ гравировальномъ художествѣ [искусствѣ] признаетъ и почитаетъ художника Тараса Шевченка своимъ Академикомъ, с правами и преимуществами в установленияхъ Академии предписанными. Данъ въ С.Петербургѣ за подписаниемъ Президента и съ приложениемъ печати 1860 года Октября 31 дня.»

[vi] №142.

[vii] №159.

[viii] №163.

[ix] №156.

[x] № 144. Примітка: у статті Г.Я.Сергієнко (1991) помилково вказано не 23-тє, а 25 березня 1845 р., але 25-м березня була датована копія цього ж документу, із архіву ДМШ, і про що є  відповідна примітка у №144.

[xi] Сергієнко, Г. Я. 1991. Діяльність Т. Ґ. Шевченка у Київській археографічній комісії (1845— 1847 рр.). Український історичний журнал, Київ, 3:43-54. https://bit.ly/32I2p8y. Перевірено: 2 березня 2020.

[xii] ЗНОВУ НА УКРАЇНІ (1845-1847). Т. Г. Шевченко. Біографія. К.: Наукова думка, 1984. — С. 127-184.] https://bit.ly/2VAKnn7. Перевірено: 2 березня 2020.

[xiii] № 168.

[xiv] Жадько, В. 2019. На Волині знайдено 500-річну ікону з авторським підписом Тараса Шевченка. Надслучанський вісник: Березнівська районна газета. N17/25 (квіт.): 8.

[xv] Рожко, В. 2012. Наукова подорож Тараса Шевченка на Ковельське Полісся.  Рівненський обласний тижневик «Волинь». Вип. №1099 від 17.11.2012. https://bit.ly/2uT3RbP. Перевірено: 2 березня 2020.

[xvi] Процитовано мною, згідно з факсимільною копією документу, яка є в експозиції Націона́льного музе́ю Тара́са Шевче́нка в Києві. (2-й поверх, зала IV.)

[xvii] Осучаснену версію документа можна знайти й у каталозі «Ізборник», див. № 184. Осучаснення тексту було хибним кроком. Із-за цього, втрачено нюанси мови і письма Т.Шевченка. (Хоча, писати цей документ йому допомагав художник О. Ф. Сенчило-Стефановський). Наприклад, Прошеніе перекладено, як «прохання», звернення про «определить» перекладено, як «призначити». Частину речення із словами «…ваканцію, учителемъ рисованья в Университетѣ Св. Владиміра», осучаснено, як «…вакансию учителя рисования в университете св. Владимира».

[xviii] №200.

[xix] Уваров Сергій Семенович. “ВікіпедіЯ”.. Перевірено: 19 серпня 2019.

[xx] Габерцеттель, Иосиф Иванович.. Перевірено: 19 серпня 2019. Примітка: україномовного вікі-нарису про І.Габерцеттеля іще немає.

[xxi] У листі графа С.Уварова є неточність: Буяльский не був художником, але був медиком, викладачем пластичної анатомії в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.

[xxii] Буяльський Ілля Васильович. “ВікіпедіЯ”.. Перевірено: 15 серпня 2019.

[xxiii] Шлейфер [Па́уль Йо́ган].. Перевірено: 19 серпня 2019.

[xxiv] №№200, 237.

[xxv] 6 травня 1847 року замість арештованого Т. Г. Шевченка, вчителем малювання Київського університету призначають художника Шлейфера (див. №237). Вже 2 червня – продовження звільнення:  «…учителя рисования Шевченко исключить из списка чиновников Киевского учебного округа»; «… учитель рисования Шевченко не был определен окончательно на службу при университете потому, что прежде окончания сношений о нем, сделанных по предписанию вашего сиятельства от 21 февраля сего года, № 1697, последовало распоряжение об арестовании его, Шевченка» – №№253, 267.

[xxvi] На той час Т.Шевченко був рисувальником Археографічної комісії – див. Ив. Н[овицкии] 247, Об аресте Шевченко, «Киевская старина», 1882, март, стор. 608 — 609./«Ізбоник»..

[xxvii] Формально, Т.Шевченко якби залишався викладачем малювання в університеті до 06.V.1847, упродовж 52 днів, допоки бюрократичний млин перемелювала папери. Тому, на меморіальній дошці, що є на фасаді Червоного корпусу Київського університету, мали б написати: «У цьому будинку у 1945-1947 роках працював рисувальником Археографічної комісії і був призначений на посаду викладача рисування Університету Тарас Шевченко», або «У цьому будинку у 1945-1947 роках працював рисувальником Археографічної комісії і був призначений на посаду викладача рисування університету Тарас Шевченко – свобідний некласний художник з живопису історичного й портретного». Сьогодні там написано наступне: «У цьому будинку у 1945-1947 роках працював співробітником Археографічної комісії Тарас Шевченко».

[xxviii] №201.

[xxix] Кирило-Мефодіївське товариство. “ВікіпедіЯ”.. Перевірено: 19 серпня 2019.

[xxx] Ц.г. – цивільний губернатор, або Київський цивільний губернатор.

[xxxi] №№202, 203, 204.

[xxxii] №.216. (Цит., виокремлено): «[1847 р., квітня 6]. Опис паперів, відібраних у Т. Шевченка при арешті в Києві… Описание бумагам художника Тараса Шевченка, препровожденным при отношении от 6-го апреля 1847 г. за №..

[xxxiii] №.217. (Цит., виокремлено мною): «…Художник Шевченко, при возвращении в Киев из Черниговской губернии, вчера был остановлен на заставе и доставлен в квартиру г[осподина] гражданского губернатора… Список с донесения полковника Белоусова г[осподину] начальнику 4 округа корпуса жандармов от 7 апреля 1847 года за № 83.)

[xxxiv] Див. «…арештував його на паромі косоокий квартальний» (Костомаров М. І. АВТОБІОГРАФІЯ (Уривки). [Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 148-153.] Ізборник ..

[xxxv] Текст «…7 квітня 1847 р. в Києві … Костомаров їхав до Андріївської церкви вінчатися з Аліною Кригельською» містить помилку щодо дати (Черкаська Г. Аліна і Костомаров. UAHistory. 2015?. https://bit.ly/2PU0Dfx). Насправді, Костомарова було заарештовано в Києві 28 березня 1847 р. (див. Костомаров М. І. АВТОБІОГРАФІЯ (Уривки)).

[xxxvi] №№218, 225.

[xxxvii] №220.

[xxxviii]  № 244.

[xxxix] №№245, 248, 249.

[xl] №№251, 254, 255, 257 – 261, 263 – 266, 269, 270…

[xli] №272…

[xlii] Також, на кашкеті рядового, в автопортреті 1947 року (твір #1 (352), є напис «3:р.», тобто третя рота.

[xliii] Рєпніна Варвара Миколаївна. “ВікіпедіЯ”.https://bit.ly/2vvmHGa.  Перевірено: 19 серпня 2019.

[xliv] № 301.

[xlv] Изъ воспоминанiй М.М.Лазаревскаго о Т.Г.Шевченкѣ [Сообщено Н. М. Тереховым]./Русскiй архивъ. Годъ тридцать седьмой. Историко-литературный сборникъ. Издаваемый Петромъ и Юрiемь Бартеневыми.. Книга первая. Выпуски 1, 2, 3 и 4.  М.: Университетская типографiя, l899.— 714 с. (Стр. 642-647). https://bit.ly/2PFp8ge. Перевірено: 1 вересня 2019.

[xlvi] Ці ж слова М.Лазаревського, але без використання «ѥръ» і «ꙗть», і так само джерело інформації, наведено в «Участь в Аральській експедиції. Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. Київ — 1958./Ізборник https://bit.ly/3akFnHi. Перевірено: 19 серпня 2019.

[xlvii] Федір Матвійович Лазаревський (1820–1890), чернігівчанин, брат Василя і Михайла Лазаревських.

[xlviii] № 308.

[xlix] №313.

[l] Дневные записки плавания А. И. Бутакова на шкуне “Константин” для исследования Аральского моря в 1848-1849 гг. (Под. ред. Чл. -корр. АН УзССРН. Л. Корженевского). Ташкент: Тип. Из-ва АН УзССР, 1953.— 71 с. https://bit.ly/2R4i12k. Перевірено: 14 березня 2019.

[li] Рассказ Е. Косарева. Н. Д. Н[овицкий] 288, На Сыр-Дарье у ротного командира, «Кіевская старина», 1889, март, стор. 567 — 568. (по «Ізбоник» https://bit.ly/3avwwTx ). Перевірено: 14 березня 2019.

[lii] Бутаков, А.И. 1853. Сведения об экспедиции, снаряженной для описи Аральского моря в 1848 году. Вестник Русского Географического Общества, ч. VII, отд VII, Спб, 1—9. https://bit.ly/2PGndYC.

[liii] Мамчак М. А. Тарас Шевченко і флот [Текст] / М. А. Мамчак. – Снятин : Прут Принт, 2010.—80 с.

[liv] Хоріс Логгин Андрійович. “ВікіпедіЯ”.https://bit.ly/32IkpQa. Перевірено: 14 березня 2019.

[lv] №46 Из инструкции Ф. Ф. Беллинсгаузену от Морского министерства с изложением задач и плана экспедиции к Южному Полюсу. [Июня 1819 г.]/ Лазарев М.П. «Документы», т. 1. Под ред. подполк. А. А. Самарова. М: Военно-морское издательство Военно-морского министерства Союза ССР, 1952. — Стр. 124-128. https://bit.ly/2vwMD43. Перевірено: 8 вересня 2019.

[lvi] №47 Инструкция Ф. Ф. Беллинсгаузену от Адмиралтейского Департамента об астрономических, гидрографических, этнографических и других наблюдениях в период плавания к Южному Полюсу. [Июня 1819 г.]. Гаврила Сарычев. ЦГАВМФУ, ф. 215, д. 780, лл. 26—31. Подлинник. По.: Лазарев М.П. «Документы», т. 1. Под ред. подполк. А. А. Самарова. М: Военно-морское издательство Военно-морского министерства Союза ССР, 1952. — Стр. 128-131.. Перевірено: 8 вересня 2019.

[lvii] Изъ воспоминаний Ѳ. М. Лазаревскаго о Шевченке. «Кіевская старина», 1899, февраль. — Стр. 151-167. pdf.

[lviii] Відповідний витяг із спогадів Ф.Лазаревського (с. 156), але у варіанті осучасненого написання, наведено в «Ізборник» https://bit.ly/2VAJbA5, але осучаснення робить посилання не точним.

[lix] «Уральское укрепление» було закладене а Киргизькому (Тургайському) степу у 1845-му році і пізніше перейменоване на м. Іргиз (Казахстан). Судячи по нотатках до акварелей Т.Г.Шевченка (в «Ізборник») – це Іргизкала, або Іргиз-Кала.

[lx] Макшеев, А. И. 1896. Путешествия по Киргизским степям и Туркестанскому краю. СПб. https://bit.ly/38f5mhO.

[lxi] Воспоминания К. Агапа Федоровича. По: А. Матов. Воспоминания о Т. Г. Шевченко, газ. «Русские ведомости», 1895, № 242. «Ізборник» https://bit.ly/2IbXPG4.

[lxii] Капфер Агап Федорович — фельдфебель однієї з рот 4-го Оренбурзького лінійного батальйону.

[lxiii] Штернберг Василь Іванович. “ВікіпедіЯ”.https://bit.ly/2PCov70. Перевірено: 15 серпня 2019.

[lxiv] Карта Аральскаго моря, составленная изъ съемокъ и обзренія, произвденныхъ во время плаванія

по оному на шкунахъ Николай и Константинъ; прикомандированными къ корпусу Топографов арміи правпорщиками: Головымъ и Акишеевымъ в теченіи лета 1848 года. Док. кінострічка “Таємниці Генія Шевченка”, 1+1, 2014.  https://bit.ly/2vuNVN5 . Перевірено: 2 березня 2020.

[lxv] Охранка (рос.) –  Третье отделение Собственной Его Императорского Величества канцелярии.

[lxvi] Макшеєв Олексій Іванович. “ВікіпедіЯ”. https://bit.ly/2TbVPUB. Перевірено: 2 березня 2020.

[lxvii] Oпиcaние Аральскаго Моря, Генеральнаrо Штаба штабсъ-капитана Макшеева/Зaписки Императаркаго Русскаго Географическаго Общества. Книжка V. САНКТПЕТЕРБУРГЪ: Изд. Подъ ред. П.Г. Рѣдкина, 1851.— С.30-61. https://bit.ly/32F5VR0. Перевірено: 2 березня 2020.

[lxviii] Письма… 1899. Письма К. И. Герна къ М. М. Лазаревскому о ШевченкЂ и Шевченка къ поэту Жуковскому и къ неизвЂстному). 1. Документы, извѣстія и замѣтки. Кіевская старина, Кіев, Тип. Императарскаго Университета Св. Владиміра, LXIV, Книга вторая – февраль, Отдѣлъ II, 67-73 [397-403] https://bit.ly/2vsFIZF. Перевірено 29 лютого 2020.

[lxix] № 285.

[lxx] № 286.

[lxxi] Скоріше за все, в староросійському оригіналі це словосполучення написали інакше: «Его Императорскаго Величества».

[lxxii] Осипчук И. На Волині знайдено 500-річну ікону з авторським підписом Тараса Шевченка. 3 сентября «ФАКТЫ»..

[lxxiii] [Шевченко, Т.Г.] 1846. «421. Краєвиди Києва» та «422. Київський сад». НЕЗНАЙДЕНІ ТВОРИ [Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830-1847. — Кн. 2.] https://bit.ly/2wQblN8. Перевірено: 29 лютого 2020.

[lxxiv] № 346. [Секретно]. Рапорт. № 373, 23 мая 1850 года. Оренбург.

[lxxv] Історик В.Дмитриев (1955) передає цю подію у зовсім іншому ключі: «К отчетным материалам экспедиции Бутакова был приложен альбом видов берегов Аральского моря, прекрасно выполненных Тарасом Шевченко в течение кампаний 1848 и 1849 годов. Альбом произвел хорошее впечатление на генерала Обручева и, пользуясь этим, Бутаков подал официальное ходатайство о производстве рядового Шевченко в унтер-офицеры, что в значительной степени облегчило бы положение ссыльного поэта.»

[lxxvi] Дмитриев, В. И. 1955. А.И.Бутаков. (Ред.: Шведе, Е. Е.) Государственное Издательство Географической Литературы, Москва, 1-288 (?). Веб-сайт Kungrad.com: https://bit.ly/2v9LO0S. Перевірено: 29 лютого 2020.

[lxxvii] №347.

[lxxviii] Заслання (Орська фортеця — Аральська експедиція — Оренбург. 1847 — 1850). — С. 198-259.// Т.Г.Шевченко Біографія. — К., 1984. — 557 с. (Сканування та обробка – 22.IX.2009).. Перевірено: 14 березня 2019.

[lxxix] Аральська описова експедиція. (Із посиланням на «Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1.»). Національний музей Тараса Шевченка. 2012.. Перевірено: 14 березня 2019.

[lxxx] АРАЛЬСЬКА ОПИСОВА ЕКСПЕДИЦІЯ. (Укл. В. Л. Смілянська.). Ам — Аш. [Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — 416 с.; К., 1978. — Т. 2. — 412 с.] . Перевірено: 7 вересня 2019.

[lxxxi] АКВАРЕЛІ ТА РИСУНКИ, ВИКОНАНІ ПІД ЧАС АРАЛЬСЬКОЇ ОПИСОВОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ. (Укл. В. Л. Смілянська)?. А — Ал. Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — 416 с.; К., 1978. — Т. 2. — 412 с.] . Перевірено: 7 вересня 2019.

[lxxxii] ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК. [Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. — К., 1958. — С. 425-435.]. Перевірено: 7 вересня 2019.

[lxxxiii] Густав Терм (Терн) – матрос. Див. Дрбал А. Тарас Шевченко та науки про всесвіт і землю. Українське небо 2. Студії над історією астрономії в Україні. Збірник наукових праць. Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, 2016. – стор. 415-436. .

[lxxxiv] Заслання (Орська фортеця — Аральська експедиція — Оренбург. 1847 — 1850). — С. 198-259.// Т.Г.Шевченко Біографія. — К., 1984. — 557 с. (Сканування та обробка – 22.IX.2009).. Перевірено: 14 березня 2019.

[lxxxv] Бутаков, Иван Иванович, контрадмірал; був одружений на Вірі Давидовій, дочці декабриста В.Давидова, яка з 1856 р. мешкала у маєтку Кам’янка Київської губернії – https://bit.ly/2I8v5xS .

[lxxxvi] В 1649 р. Кам’янкою володів гетьман Богдан Хмельницький https://bit.ly/2Pyk5hm

[lxxxvii] Список картин і малюнків Тараса Шевченка. “ВікіпедіЯ” https://bit.ly/2I8nW0v. Перевірено: 25 серпня 2019.


Придатко-Долін, В. 2020. Краплина Антарктиди в океані Шевченкіани. Як художник-у-засланні Тарасъ Шевченко допомагав відкривати острови Беллинсгаузенъ і Лазаревъ. Чи встиг він їх змалювати? НАНЦ «Експедиція XXI» (вебсайт), Київ, 1–32. 

[Prydatko-Dolin, V. 2020. A drop of Antarctica in the ocean of Shevchenkiana. A story about the artist-in-exile, Taras Shevchenko, who helped to discover the islands of Bellingshausen and Lazarev. Did he have chance to paint it? NASC ‘Expedition XXI’ (website), Kyiv, 1–32. (In Ukrainian)] 

Related posts

Leave a Comment