Краплина Антарктиди в океані Шевченкіани. 3 частина

Василь Придатко-Долін

(продовження, публікується із скороченнями)

Анонс публікації нарису

Частина 1

Частина 2

Частина 3. Острови Беллинсгаузенъ і Лазарєвъ у просторі і часі.

В Антарктиці, згідно зі списками SCAR Gazetteer[1], островів, названих на честь Беллінсгаузена і Лазарєва, немає. Зате, в Аральскому морі – колись були. Існує чимало попереджень про складність вивчення історії Аральского моря, і ось лише одне із них: «История Аральского моря противоречива и неясна, несмотря на то, что исследованию его посвящены многие фолианты…»[2]. Це пов’язано, у тому числі, з враженнями, що виникають у науковців після ознайомлення із фундаментальними працями дослідників кінця XIX – початку XX сторіччя, такими як В.Аленицинъ[3], Л.Бергъ[4], або із потужними сучасними звітами рівня NATO OTAN Science Programme, CAWater-Info та іншими.

Коли у 1850-му році к.л. О.Бутаков готував перший звіт Аральської описової експедиції, він гадки не мав про те, що Арал пережив п’ять чи шість трансгресій, і що на дні моря є залишки древнього храму «Кердері», рештки заростів саксаулу, і що із-за зниження рівня моря острови Барсакельмес, Ніколай [Николай I] та багато інших, виникли лише в кінці XVI та на початку XVII сторіччя.

Обидва острови (спочатку Беллинсгаузенъ, а потім Лазарева) експедиція відобразила на своїй карті 20 та 30-31 серпня 1849 року. Щодо топоніміки, то у першому рукописному звіті, й на карті, відповідні назви написано російською наступним чином: Беллинсгаузенъ, Беллинсгаузен, Островъ Беллинсгаузенъ, Островъ Лазарева [5]; у звіті, виданому окремою книжкою [6]Беллингсгаузен; на карті, виданій у Великій Британії [7]Bellingsgusen; у статті штабскапітана О.Макшеєва – Беллингсгаузен, Остр. Беллинсгаузен [8]. У листі О.Бутакова своїм батькам, було «Фад. Фад. Беллингсгаузен» – див. вище (ч.1).

Рисунок 7. Згадка про острови Беллінсгаузена і Лазарєва у першому звіті к.-л. О.Бутакова (див. Доклад… 1850; фотопортрет – по «ВікіпедіЯ» https://bit.ly/3ahdFv4)

Сьогодні знайти обидва острови навіть на IT-картах досить важко, настільки спотворився тамтешній ландшафт. Арал-море фактично перетворилось на пустелю Арал-Кум. У рукописі звіту експедиції є координати лише острова Беллінсгаузена, а саме: 440 35′ 35”N, 580 56′ 11”E – рис.7. Внесення їх у Google Earth (Pro) і подальша активізація опції Elevation, допомагає дистанційно вимірювати висоти, і дає можливість трохи доповнити звіт капітана О. Бутакова.

Наприклад, з’ясувалось, що 170 років тому астропункт Островъ Беллинсгаузенъ знаходився на березі мису, який проглядає і зараз на поверхні пустелі Арал-Кум. Висота мису над рівнем моря складає 167 футів (51,0 м). У той же час, як підказує Google Earth, на «острові» було й суттєвіше підняття – до 177 футів (54,0 м), із координатами 44°35’51.47″N і 58°55’10.77″E. Відстань від підняття до згаданого астропункту, який, скоріше за все, і був місцем висадки експедиції, сягає приблизно 0,6 км.

Щодо о.Лазарєва, то ні у рукописному, ні у книжковому звіті капітана О. Бутакова немає координат. Однак, їх можна вирахувати, використовуючи пожовклу старовинну карту 1850-х, або, що краще, із допомогою інструментів Google Earth. Північно-північно-східна частина «острова Лазарєва» є наближеною до південно-західного берега «острова Беллінсгаузена», що зволяє впевнено розпізнати її. Найвище підняття на о. Лазарєва – це 184 фути (56,0 м), із координатами 44°28’23.13″N і 58°53’40.56″E. Далі, мною було створено зведення про острови, із врахуванням нових даних щодо висот, а також фрагментів щоденникових записів О.Бутакова, О.Макшеєва та Л.Берга – про розміри, геологію і морську геоморфологію (на друкуванні).

Спробуємо відтворити хід подій щодо відкриття островів, аби дізнатись: чи мав, взагалі, рядовий Т. Шевченко можливість висадитись на берег, аби змалювати тамтешні ландшафти.

На рассвете [30 августа 1849]’, знаходячись поблизу західного берега острова Николай I, бутаковці знялися з якоря і пішли ‘отыскивать новооткрытый 20 августа островъ’. (Пізніше з’ясується, що ним буде о. Лазарєва.) Наблизились до берега (майбутнього о. Беллінсгаузена) ‘в час пополудни’, і побоюючись ‘шторма от N’, а точніше ‘жестокаго шторма от NNW’, заховались за острів [Беллінсгаузена] і стали на якір, де провели ніч. Можливо, якірна ночівля мала місце там, де на кресленні карти 1850-го року – рис.7, у скороченні «Остр.», проглядає буква «О». ‘Утромъ и в полдень’ 31 серпня попрацювали на о. Беллінсгаузена, визначившись із астропунктом і виконавши топографічну зйомку. Далі, знялися з якоря і пішли на південь, у бік острова, ‘открытаго 20 августа’, до якого допливли ‘в исходе 2-го часа’, і ‘куда [Бутаков] немедленно отправил для съемки партию’. (Це був майбутній о. Лазарєва.) Отже, 30-31 серпня Т.Шевченко бачив обидва острови зблизька і, безумовно, мав можливість разом із топографами зійти на сушу й помалювати краєвиди.

Наскільки привабливими могли бути ті краєвиди? Як високо здіймались над водою острівні кручі? Складне питання. Однак, у нас є можливість використати рідкісну, розрахункову, інформацію про коливання рівня Аральского моря. І тут, майже традиційно, посилаються на дослідження гідролога М.Рогова[9] і відповідне осучаснення[10]. Супровідне накладання даних підказує, що у роки експедиції О.Бутакова рівень моря був з п’ять десятків метрів. (У роки експедиції Л.Берга – трохи більше.) Е.Курбанбаєв та ін. (2010)[11] стверджували, що карта О.Бутакова була створена в період стояння горизонту води в Аральскому морі на середній позначці 51.45 м, але у тому ж звіті оприлюднили й роговську таблицю, згідно із якою рівень моря був на позначці 50,6 м. Взагалі, у другій пол. XIX ст. рівень Аралу зіставляли із рівнем Каспію, спираючись на дані геодезичного нівелювання і вважали, що помилка складала плюс-мінус 5 футів (1,5 м). Так чи інакше, маємо дані про рівень моря. Нагадаю: острів Беллінсгаузена, по О.Бутакову, був «песчаный, безъ выходовъ плотныхъ породъ», а о.Лазарєва  – «весь каменный… из тех же пластов, как восточный берег острова Николая […известняк … переходит в песчаник и потом в глину]».

Наші порівняння запомагають помітити важливі тенденції. По-перше, це на десятикратне збільшення ширини острова Беллінсгаузена (у 1901-х, у порівнянні із 1849-ми). Друге – на суттєве «зменшення» висоти, на яку піднімався над водою острів Лазарєва (у 1901-х, у порівнянні із 1849-ми). Взагалі, на одній із сторінок своєї книги Л.Берг занотував, мов о.Лазарєва був «не болѣе 1 м». Однак, це суперечило його ж нотатці про «коническіе барханы высотой до 5 м» на о.Лазарєва. Крім того, у 1849-му, під час відкриття острова Лазарєва, капітан О.Бутаков нічого не казав про незначну висоту цієї суші, і більше того, він згадував про тришаровість, схожість його берегів із такими на сході о.Николай!

Ідемо далі. Дуже вірогідно, що за 170 років, з 1849 по 2019, із-за ерозії, висота обох островів суттєво зменшилась! Якщо вести мову тільки про кам’янистий о. Лазарєва, то при швидкості вивітрювання вапняку 2–3 см/рік, розрахункові втрати могли скласти 3,4…5,1 м.

Беручи до уваги середню висоту моря, по М. Рогову, вирахувану мною середню висоту островів, втрати від ерозії, отримуємо наступне суттєве доповнення до звіту капітана О.Бутакова: у роки експедиції експедиції острів Беллінсгаузена височів над водою приблизно на 4 м (і, мабуть, більше), а острів Лазарєва на 9 м (і, мабуть, більше). На додаток, як писав Л. Берг: «на о. Лазарева… на песчаникѣ сидятъ закрѣпленные джингыломъ коническіе барханы высотой до 5 м».  Отже, скоріше за все, у роки Аральскої описової експедиції (1848–1849), «кам’янистий», а точніше, вапняково-пісковиково-глиновий о. Лазарєва був вкритий барханами з піску, утримуваними чагарниками (тамариску), і височів над водою на десяток метрів. Для літературного порівняння – це як на третину загальної висоти шлюпу Мирный, яким колись командував лейтенант М. Лазарєв.

Цікаво, що обидва підняття залишались островами до 1973-х, але вже у 1984-х з’єднались у спільний масив, що добре видно на космічних знімках Landsat. Пізніше, після катастрофічного висихання Аральского моря, ці острови зникли, перетворились на підняття серед пустелі.

Острови Беллинсгаузенъ і Лазаревъ у творчому просторі Тараса Шевченка. В осучасненому, книжковому варіанті звіту експедиції 1953-х, укладачі створили вказівник топонімів із 81 назв. Якщо зіставити вказівник із вікіпедійно-ізборниковим каталогом картин і малюнків Т. Шевченка, то з’ясується, що під час Аральскої експедиції шевченковою графікою була охоплена заледве 21 назва. Чому так «мало»? По-перше, в у мовах морської експедиції далеко не завжди у художника є можливість сісти і намалювати етюд. По-друге, звіт к.-л. О.Бутакова починається з травня 1848-го і закінчується вереснем 1849-го, тобто охоплює лише частину творчого періоду художника. Осучаснені топоніми Беллингсгаузена остров та Лазарева остров також увійшли у вказівник, але у каталоговому списку олівцевих чи акварельних творів Т.Шевченка їх немає. Але ж мали бути! Малоймовірно, що нововідкриті острови не потрапили в альбоми художника. На мій же погляд, мистецтвознавці просто не розпізнали ці твори. Спробуємо проаналізувати причини.

Острови Беллинсгаузена і Лазарева були відкриті 20.VIII, 30-31.VIII.1849. Упродовж серпня-вересня 1849 року Т. Шевченко створив шість графічних творів (по «Ізборник», 2019)[12],[13], а саме: Кара-Тамакъ з. б., Оврагъ Кара-Тамак Арал (1.VIII); Кизилъ-Булакъ з. б. (1-2.VIII); Каска джулъ з. б. (2.VIII)); акъ-тумъ-сукъ (3.VIII); М. Улькунъ-тумсукъ (13-19.VIII); бишъ кумъ (1-3.IX)). Увага: всі шість творів були виконані олівцем, на альбомному папері розміром 11…11,9 см – 17,3…17,7 см. Тобто – ні одної акварелі. Зазвичай, на створення акварельного твору, художникові потрібно витратити значно більше часу, ніж на олівцевий ескіз.

Теоретично, Тарас Шевченко, неофіційний, але єдиний створювач топографічних пейзажів експедиції, міг зарисувати нововідкриті острови лише 31 серпня, між виконанням творів «Улькунъ-тумсукъ» і «бишъ кумъ». Ймовірність того, що він змалював нововідкриті острови, або хоча б один із них, наприклад, олівцем, є досить високою, адже мав у своєму розпорядженні першу половину дня – на о.Беллінсгаузена, і другу – на о. Лазарєва. Якщо так, то які складові могли увійти в морський пейзаж? Якими могли бути ракурси?

По-перше, звернемо увагу на важливі нотатки капітана О. Бутакова (1953:51) про змінюваність геологічних порід і ґрунтів на о. Лазарєва та о. Ніколая [Николай I]: «известняк… песчаник… глина». Цікаво, що схожу нотатку (про чередування вапняку, пісковику і глинистого сланцю, але не глини(!)) знаходимо у звіті й там, де йдеться про зовсім іншу територію, мис Бай-Губек (стор. 21): «Вообще берега Усть-Урта до Бай-Губека вышиною от 300 до 400 ф., обрывистые, утесистые и состоят из пластов известняка, твердого песчаника … и глинистого сланца… Они тянутся прямою чертою с малыми изгибами и весьма приглубы… Растительности почти никакой».

Згадати про мис Бай-Губек примушує наступний рідкісний запис в Шевченкіані: «Мис Байгубек зафіксований на двох акварелях Шевченка. Десь тоді ж намальовано акварель «Крутий берег Аральського моря»»[14]. Мається на увазі твір, який у Шевченкіані записаний як №25[377][15] – див. рис. 7.

З якої причини в укладачів «Ізборник» виникла впевненість про «десь тоді ж», мені невідомо, хоча видно, що автори намагалися ретельно відтворити хроніки експедиції, додаючи до тексту й непідписані твори Т.Шевченка, але сортуючи їх за подібністю.

У той же час, колеги не помітили наступне: 1) кручі поблизу Бай-Губека, розрахунково, мають висоту 91 м…121 м, тобто є грандіозними; 2) уяву про них дають дві акварелі із серії «Бай-Губек», де Т.Шевченко передбачливо розмістив мініатюрні фігурки людей; 3) натомість, на акварелі «Крутий берег Аральського моря», яка у каталозі має номер «25 [377]», кручі є значно нижчими, з десяток метрів, і вони не тягнуться «прямою чертою с малыми изгибами»; не відчувається, також, що вони «утесистые» і «весьма приглубы»; 4) глинистий сланець, саме сланець, на кручах Бай-Губек – це величезні скелі й уламки скель із твердої гірської породи, без рослинності; 5) натомість, глина, що проглядає на акварелі «25» – це брили із м’якої гірської породи, з рослинністю. Глина і глинистий сланець – не однакові об’єкти, тому на берегах сформованих ними, знаходять специфічні абразійні утворення. Виразні скульптурні форми виламування могли виникати лише на о.Лазарєва, але не на о.Беллінсгаузена.

У каталозі робіт Т. Шевченка (часів Аральської експедиції) є тільки одна акварель, на якій добре розпізнається, як на берегових кручах відбувається змінюваність геологічних порід – від світлих (вапняк, пісковик), до темно-коричневих (глина) – це т.з. твір «25. Крутий берег Аральського моря (VIII 1848–IX 1849), 16 × 28,5 см», ескізом для якої, без сумнівів, слугував однойменний твір «159…Олівець. (30.VII–23.IX 1848; 6.V–22.IX 1849), 16 × 28,8 см». Отже вапняк, пісковик, глина… То може твір «25» – це щось схоже на острів Ніколая [Николай I]? Думаю, що ні.

Створюючи коментарі до низки нерозпізнаних творів Т. Шевченка, ресурс «Ізборник» часто використовує такі словосполучення-формули, як: «по характеру зображеної місцевості нагадує о.Ніколая», «зображена місцевість нагадує о.Ніколая», «за манерою рисунка і характером окремих елементів пейзажу малюнок нагадує острів Ніколая».

Взагалі, у каталозі є тринадцять[16] творів Т. Шевченка, де у назві, або в описовій частині, згадано острів Ніколая [Николай I]. Із них, лише три Т. Шевченко власноручно і дуже лаконічно підписав латиною, яку, укладачі каталогу «Ізборник» інтерпретували, як острів Ніколая [Николай I], а саме: №№27, 166 і 170. Вони підписані, відповідно, як «О.N.», «В.Б.Куянъ Суюкъ О:NN» і «О.N.». Разом із тим, якщо складову «О» колеги із музеїв розтлумачили як «острів», то до складової «NN» у мене є питання, адже дане скорочення є, скоріше за все, фразою Nomen nescio (лат.), тобто «ім’я невідоме». Отже, абревіатура «NN» може й не мати відношення до слова Nicolaus (лат.), або Nikolay (пол.).

Як відомо, деякий час альбоми Т. Шевченка зберігались вдома у родини Бутакових. Прикметно, що на звороті твору №27, атрибутованого самим Т.Шевченком, як «О.N.», є й напис чорнилом (можливо, рукою О. М. Бутакової): «Берегъ Аральскаго моря». Навіть в цьому випадку О. Бутакова, чомусь, не згадала про острів Ніколая [Николай I]. У той же час, дякуючи саме чорнильним підписам О. Бутакової, інші твори, №26 і №28, були впевнено атрибутовані, як «Гористый берегъ острова Николая» і «Низменный берегъ острова Николая».

Так чи інакше, за всі роки, в описовій частині творів «25» і «159» мистецтвознавці ніде не стверджували, що місцевість нагадує о. Ніколая [Николай I]. На мій погляд, найважливішим є інше: в усіх творах, які потрапили у каталог із згадкою про острів Ніколая [Николай I], проглядає широка, підкреслюю, широка, горбкувата приморська тераса із розвиненою трав’янистою і деревинною рослинністю. Так от: на підсумковому зображенні №25 такої широкої тераси немає.

Є три ракурси, з яких, теоретично, Т. Шевченко міг змальовувати острівні пейзажі: а) вид на острів Лазарєва з моря, від південно-східного берега острова Беллінсгаузена – під час перечікування шторму, 30 серпня 1849, ввечері; б) вид на острів Лазарєва з астропункту Остр.Беллинсгаузенъ – 31 серпня 1849, у першу половину дня; в) вид на острів Беллінсгаузена з острова Лазарєва – 31 серпня 1849, у другу половину дня.

Ракурс «а» вважатимемо сумнівним, адже малювати ввечері, коли «ветр… начал крепчать», «перед жестоким штормом», зовсім незручно. Ракурс «б» – міг би мати місце, і єдине що заважає прийняти дану версію, так це відчуття того, що одноманітні береги з піску о. Беллінсгаузена є менш привабливими для художника, аніж кам’янисті, та ще й пластовані, береги о. Лазарєва. Ракурс «в» – дійсно, міг би мати місце, тим більше, що ми з’ясували, як приблизно виглядав берег о. Лазарєва.

Підсумуємо: усім переліченим умовам, щодо складу гірських порід, висот, зручного ракурсу і ландшафту, задовольняє скетч «Крутий берег Аральського моря» (№ 159), виконаний олівцем, і пізніше відтворений художником аквареллю (№25).

Рисунок 8. Тарас Шевченко «25 [377]. Крутий берег Аральського моря. Акварель». Немасштабована фотокопія. По «Список картин і малюнків…» https://bit.ly/3ci06h1. Див. текст.

Рисунок 9. Тарас Шевченко «159 [512]. Крутий берег Аральського моря. Олівець». Немасштабована фотокопія. По «Список картин і малюнків…» https://bit.ly/3ci06h1. Див. текст.

На творах «25» і «159» укладачами каталогу було впевнено проставлено дати: [159. (30.VII–23.IX.1848; 6.V–22.IX.1849)] і [25.(VIII.1848–IX.1849)], але переконливого пояснення цьому автори не дають.

На мою думку: 1) обидва твори («25» і «159») – це берегова круча на острові Лазарєва, із видом на острів Беллінсгаузена, за яким проглядає острів Ніколай [Николай I]; 2) акварельний твір «25» – це, одночасно, важливе для звіту експедиції узагальнення про те, що на берегових кручах відбувається змінюваність геологічних порід – від світлих (вапняк, пісковик) до темно-коричневих (глина); 3) дуже ймовірно, що олівцевий твір «159» був створений художником 31 серпня 1849 року, а підсумковий акварельний твір «29» – значно пізніше. (У листах полковника К.Герна до М.Лазаревського читаємо: «…Тарасъ привезъ съ собою множество эскизовъ, снятыхъ имъ во время пути, степью и во время плаванія по морю, частью карандашемъ, частью же слегка тронуты акварельными красками… Живя у меня, онъ много рисовалъ, въ особенности портреты, и сдѣлалъ нѣсколько превосходныхъ пейзажей акварелью изъ привезенныхъ съ Аральскаго моря эскизовъ…»[17]

На прикладі твору «25» видно, що іноді, при доопрацюванні, Т. Шевченко узагальнював топографічний пейзаж: зокрема, на рисунку «159» найближчий із островів заднього плану, [Беллінсгаузена], має у лівій частині два помітні підняття, а на завершальній акварелі «25» – варіант їхнього виположення; на рисунку «159» залишився олівцевий слід, який підказує, що спочатку, на ескізі, домінуюча берегова круча була іншою (нижчою, менш виразною).

Далі буде.


[1] SCAR Gazetteer. https://bit.ly/39rpPl2. Перевірено: 25 серпня 2019.

[2] Южное… 2003. Южное Приаралье – новые перспективы. Проект «НАУКА ДЛЯ МИРА», НИЦ МКВК. Под ред. В. А. Духовного и Ю. де Шуттера. Ecotec Resource, Ташкент, 1–156. https://bit.ly/2p6cqN2.

[3] Аленицинъ, В. Д. 1885. Суша на берегахъ Аральскаго моря; ея особенности, флора и фауна… Аральское море. Очеркъ II. Живописная Россія… Семенов, П. П. (ред.). X. Русская Средняя Азія… Изд .Тов. М. О. Вольфъ, Saint Petersburg, Москва, 42–76.

[4] Бергъ, Л. 1908. Аральское море. Опытъ физико-географической монографіи. Известия Туркестанскаго Отдѣла Императорскаго Русскаго Географическаго Общества, V: Научные результаты Аральской экспедиціи, снаряженной Туркест. отдѣл. ИМП. Русск. Географич. Общества, Выпускъ IX. Типо-графія М. М. Стасюлевича, С.-Петербургъ, 1–626.

[5] Меркарторская… 1850. Меркарторская карта Аральскаго моря, составленная съ описей капитанъ-лейтенанта Бутакова и Корпуса флотскихъ штурмановъ прапорщика Поспелова въ 1848мъ и 1849мъ годахъ. До-клад генерал-лейтенанта Бутакова об экспедиции по Сыр-Дарье в Аральское море. Фонд 1825-1897 гг. «Муравьев Михаил Николаевич…». Президентская библиотека, С.-Петербургъ, 1–2. https://bit.ly/2IAocGk.

[6] Дневные записки плавания А. И. Бутакова на шкуне “Константин” для исследования Аральского моря в 1848-1849 гг. Коржневский, Л., чл.-корр. АН УзССРН (ред.). Типография издательства АН УзССР, Ташкент, 1953.1–71. https://bit.ly/2R4i12k

[7] Butakoff, A. 1853. Survey of the Sea of Aral. The Journal of the Royal Geographical Society of London, 23: 93–101. JSTOR, www.jstor.org/stable/1797951.

[8] Макшеев. А. 1851. Oпиcaние Аральскаго Моря Генеральнаrо Штаба штабсъ-капитана Макшеева. Зaписки Императаркаго Русскаго Географическаго Общества. Подъ ред. П. Г. Рѣдкина. V. Изд. Мин. Внут-реннихъ дѣлъ, Санктпетербургъ, 30–61. https://bit.ly/31fFajG]

[9] Рогов, М. М. 1957. Гидрология дельты Амударьи. Гидрометеоиздат, Ленинград, 1–254.

[10] Database of the Aral Sea. 2019. CAWATERinfo. https://bit.ly/2qbDFWZ.

[11] Курбанбаев, Е., Артыков, О., Курбанбаев, С. 2010. Аральское море и водохозяйственная политика в рес-публиках Центральной Азии. Изд. Каракалпакстан, Нукус, 1–128. https://bit.ly/2OJWt9Y.

[12] Шрифтом Times New Roman Italic, показано оригінальну назву твору, відповідно до авторського підпису, який залишив Т. Шевченко (по «Ізборник», 2019), у дужках – дата, яку музейники, ймовірно, відтворили за щоденником л.(к.-л) О. Бутакова.

[13] У списку л.(к.-л) О. Бутакова топоніму «Кызыл-Булак» немає; проте, згідно з «Ізборник» (2019), одну із олівцевих робіт Т. Шевченко підписав як Кизилъ-Булакъ; одночасно, в розділі «Заслання.Орська фортеця» (Ізборник, 2919) зустрічається запис Кизилбулак.

[14] Бородін, В. С., Є. П. Кирилюк, В. Л. Смілянська, Є. С. Шабліовський, В. Є. Шубравський. 1984. Т.Г.Шевченко. Біографія. Наукова думка, Київ, 198-260. Веб-версія «Ізборник»: https://bit.ly/2MDJi7Y.]

[15] У квадратних дужках вказано інвентаризаційний номер цього ж твору із вікіпедійного каталогу «Список картин і малюнків Тараса Шевченка» <https://bit.ly/2FdUohl>.

[16] 26–31, 165–168, 170–172. (Іноді, як в «Ізборник», в описовій частині до твору «28», помилково вказують у т.ч. «165–172», хоча насправді, твір «169. Намети» із зазначеного інтервалу – це зворот твору «168».

[17] Письма… 1899. Письма К. И. Герна къ М. М. Лазаревскому о ШевченкЂ и Шевченка къ поэту Жуковскому и къ неизвЂстному. 1. Документы, извѣстія и замѣтки. Кіевская старина, Кіев, Тип. Императарскаго Университета Св. Владиміра, LXIV, Книга вторая – февраль, Отдѣлъ II, 67-73 [397-403] https://bit.ly/2vsFIZF. Перевірено 29 лютого 2020.

Related posts

Leave a Comment