Т. Г. Шевченко серед учасників експедиції на березі Аральського моря. 1848-1849 рр.
Папір, акварель. 13,7 × 22,9. Національний музей Тараса Шевченка, Київ
Василь Придатко-Долін
(продовження, публікується із скороченнями)
Частина 4. Маловідомі факти та уроки історії.
Про спілкування Т.Шевченка із «безпосереднім учасником» південно-полярної експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена. В популярних іменних покажчиках до біографії Т.Шевченка 1958 та 1976 років, згадок про Ф. фон Беллінґсгаузена [Беллинсгаузена, Беллингаузена – рос.] і М.Лазарєва немає, хоча, як тепер бачимо, у цьому був би сенс, адже підходящі нотатки знаходимо в іменному покажчику до щоденника Т.Шевченка, перевиданого у 1931-му Див.[1], а потім у 2018-му Див.[2]. Виводять ті посилання на подружжя Зигмунтовских (рос.)[3],[4],[5], про яких Т.Шевченко почав згадувати у щоденнику, починаючи з 30 червня 1857 року, в Новопетровському укріпленні. Тоді, зі слів Зигмунтовскаго (рос.), Шевченко записав, мов, за порадою одного актора-трагіка С.Яковлєва, той Зигмунтовський «… должен был оставить избранное поприще и вступить в морскую службу, разумеется, лейтенантом. Здесь он совершил плавание (два раза) вокруг света и один только раз к Южному полюсу вместе с Лазаревым.» В одному із перекладів українською, виконаному, ймовірно, Л.Білецьким, цей же спогад звучить модерново: «Тут він плавав (двічі) навколо світу, і один тілько раз — до південного бігуна вкупі з Лазарєвим.»[6]. У спогадах Є.Косарєва[7], ротного командира Т.Шевченка, про цей епізод нічого не сказано.
Рисунок 10. Т.Шевченко. Подружжя Зигмунтовських, 1857. Немасштабована фотокопія. Див. текст.
Далі, читаємо, у Т.Шевченка: «пренаивный и самый безвредный лгунишка». Про лгунишку – все правильно, адже у списках екіпажів шлюпів Востокъ і Мирный ніякого офіцера, лейтенанта, на ім’я-та-прізвище К.Зигмунтовский (рос.) не існувало.
Сьогодні, маючи в руках новітню розвідку про історію південно-полярної експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена[8], наважусь висловити припущення: пан К.Зигмунтовський, хоч і був хитруном і розважав оточуючих вигадками про себе, коротаючи дні в невеселих умовах Новопетровської фортеці, міг скористатись тим, що у складі експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена, дійсно, була людина із схожим прізвищем – це лейтенант Завадовський (Іван). Так, може, Зигмунтовський, безвредный лгунишка, був навіть чимось схожий на Завадовського, і навіть тримав десь, на виду, для форсу, яке-небудь зображення І.Завадовського? Так, виявляється, ні: моряк Іван Завадовський носив козацькі вуса й виглядав бравим, а піхотинець К.Зигмунтовський був безвусим і виглядав… так собі. Зберігся олівцевий портрет подружжя Зигмунтовських, виконаний Т.Шевченком у 1857 році, опублікований, зокрема, при перевиданні щоденників кобзаря.[9] (У вікі-каталозі «Список картин і малюнків…» цей твір, чомусь, не згадується!) Зрозуміло, що у гостей п.Зигмунтовського, в Новопетровській фортеці, навряд чи виникало бажання перевіряти «сенсаційну» інформацію піхотинця про участь у південно-полярній експедиції! Зате, ми перевірили…
Про рідкісні нотатки щодо південно-полярної експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена, які потрапили у перевидання шевченківського рукопису «Дневник». Як у записах самого Т.Шевченка, так і у Шевченківських словниках різних років, якихось, дійсно, довгих текстів про полярну експедицію Ф. фон Беллінсгаузена не існувало. Зате, у перевиданні «Дневник» (1931) зустрічаємо рідкісне прикінцеве роз’яснення щодо Ф. фон Беллінсгаузена і М.Лазарєва (№67, 1931:317): «Неудачная экспедиция к южному полюсу известного исследователя полярных стран адмирала Ф.Ф.Беллинсгаузена состоялась в 1819–1821 гг.».
Автором примітки «67», як і всього розділу «Примечания», був знаний радянський літературознавець С.П.Шестеріков, людина важкої долі. (Із-за обмови пушкініста М.Ізмайлова, у 1930 р., він був заарештований, засуджений до розстрілу, який потім замінили на заслання у Соловки; дальше – роки поневірянь, розстріл у 1941-му, посмертна реабілітація[10].) Тобто, коли «Дневник» побачив світ, С.П.Шестеріков вже був за гратами. Цю ж примітку, але за номером «56», про невдалу експедицію Ф. фон Беллінсгаузена, слово в слово, повторило у 1939-му видавництво «Художественная литература». Див. [11]
Погодимося, що для пересічного читача, який звик до полярної героїки, коротке роз’яснення авторства С.П.Шестерікова, є повною несподіванкою. Більше того, це небезпечно дисонувало із патріотичними текстам радянської доби. Навряд чи ми довідаємось, із яких першоджерел С.П.Шестеріков отримав інформацію про невдалість південно-полярної експедиції, але… Можна припустити, що відбулось те літературне осяння у 1928-1930, після переїзду Шестерікова в Ленінград, іще до арешту. У ті дні він чаклував над рукописом перевидання «Дневники», і, звичайно, вивчав допоміжну літературу. Так от, якщо згадати, що в 1926-х історія відкриття Антарктиди не описувалась навіть у третьому томі «Большая Советская энциклопедия», і що помітив правник О. Овлащенко[12], то вищезгадана примітка «56», не виглядає, як випадковість і починає працювати, як історичний маркер, що заслуговує на увагу.
Місто Петрогра́д → Ленингра́д → Санкт-Петербу́рг завжди вважалося місцем сили, а тамтешня інтелігенція була генераторкою ідей. Якщо згадка про невдалість експедиції Ф. фон Беллінгсгаузена зародилась у північній столиці, то на те були причини! Наважусь перелічити деякі із них: а) південно-полярна експедиція Ф. фон Беллінгсгаузена мала на меті протиснутись крізь кригу до Південного полюса, перевершивши досягнення Дж.Кука, але не спроміглася, хоча, робила все можливе, і попутно, відкрила 29 островів (бувало, в навколосвітніх подорожах відкривали і більше); г) якоїсь помітної геополітичної переваги ці відкриття флотові Російської імперії довгий час не давали, допоки аж у 1940-х роках за справу не взялась радянська геополітична машина. Більш детально я вже розглянув це в окремій розвідці, забувши вказати на малопомітний факт: у 1950-х «правильне» знання про успішність експедиції насаджувалось в морських учбових закладах колишнього СРСР! Про це згадував письменник-мариніст В.Канецький: «… в одном морском училище во времена, когда знаменитое кафе на Невском «Норд» переименовали в «Север» [1951], на судоводительском факультете… на любом экзамене по любому предмету — и в астрономию, и в теорию корабля — обязательно вставляли в билет вопрос: «Кто открыл Антарктиду?» …На экзамене по электротехнике попадается… среди разных сериесных двигателей и генераторов сакраментальное: «Кто открыл Антарктиду?» …Преподаватель электротехники… сам этот идиотский вопрос в билеты вставлял…»[13]. Схоже насаджування трапляється і зараз.
Згадаймо про острови Аральського моря, як про… загублені світи Конан Дойла. Я знав, що людство ненормальне, але найненормальнішим було все ж таки людство із юесеса (СРСР). Це ж треба було додуматись: створити полігон з випробування бактеріологічної зброї, 40 найменувань бактерій і вірусів, на унікальному (колись) острові Николай I, перейменувавши його в острів Возрождения. І почали «возрождать»… Зрозуміло, що відповідний полігон поступово деградував, але секретна військова частина «Кантубек (Аральск-7)» проіснувала майже до 1980-х. Над чим вони там чаклували і до чого дочаклувались? Зараз там, як у Чорнобилі – немає нікого і нічого…
Аби відчути, що саме людство іноді втрачає, повертаючи ріки заради бавовни, або засновуючи полігон з випробування біологічної зброї, замість природного заповідника, приведу витяг із щоденника Аральскої описової експедиції.
…Остров Николая I-го … покрыт в огромном количестве саксаульником, гребенщиком и тальником; в копанях вблизи берега пресная вода, вкусом несколько похожая на Барса-Кильмесскую, но далеко не столь горькая. Здесь не было видно следа человеческой ноги: даже сайгаки, которых множество, смотрели на неизвестное им существо — человека без страха и с любопытством. Я посылал каждый день на охоту нескольких лучших стрелков, и команда имела каждый день свежее мясо, отлично вкусное, которого количества я не ограничивал, чтоб люди подкрепились после 1½ месяцев соленой пищи при беспрестанных трудах.
… Бай-Губек…На нем две небольшие бухточки … Первая замечательна тем, что белый известняк у горизонта воды весь облит икрою — по-видимому, весною рыба мечет тут икру и набивается туда в неимоверном множестве.
…На острове Джангыл, низменном с песчаными буграми, солонцем в середине, множеством камыша и разбросанными кустами гребенщика (джангыл-агач), видны следы небольшого киргизского кочевья, а также следы тигровые, волчьи, лисьи и кабаньи.
Відтворено по «Дневные записки плавания А. И. Бутакова…» (1953), із скороченнями
Зверніть увагу: на острове Джангил експедиційники знаходили тигрові сліди! Згідно з «ВікіпедіЯ», йдеться про один із вимерлих, найзахідніших підвидів, а саме Каспі́йського ти́гра (лат. Panthera tigris virgata, англ. Caspian tiger), який, як вважається, зник у 1970-х. Між іншим, у середньовіччі цей унікальний хижак мешкав й в українських степах, поміж Чорним і Азовськими морями, і, ймовірно, заходив навіть до лісостепової зони, до Чернігівського князівства. Мало хто згадує зараз (і не згадував в Україні навіть у Міжнародний день тигра, який зазвичай святкують 29 липня): під час Аральскої експедиції, Тарас Шевченко встиг намалювати (молодого?) тигра – рис. 11. Отже, мало колись людство загублений світ Конан Дойла на планеті Земля, на Аральскому морі, а отримало … «зону».
Рисунок 11. Т.Шевченко. «40. Тигр. Акварель». Немасштабована фотокопія. Див. текст.
Висновки (вибірково).
- В Аральскій описовій експедиції Гідрографічного департаменту Морського Міністерства, Т. Шевченко не займав і не міг займати посаду художника, як помилково пишуть деякі автори. У тодішньому флоті Російської Імперії художники були чиновниками, тобто державними службовцями і отримували відповідну винагороду. Перебуваючи на шкуні Константинъ, Т. Шевченко не був і матросом, але залишався рядовим (спочатку 3-ї роти 5-го батальйону, а потім 4го лінійного Оренбурзького батальйону 1ої бригади), «умеющем снимать виды», «в виде матроса».
- Враховуючи дані про рівень Аральского моря, а також беручи до уваги розрахункову середню висоту островів й середньорічну швидкість ерозії гірських порід, можна зробити припущення, що у роки Аральскої описової експедиції, острів Беллінсгаузен здіймався над водою на 4 м (і більше), а острів Лазарєва на 9 м (і більше). Дуже ймовірно, що на вершині о. Лазарєва, на виходах осадових порід, лежав плащ наносів з піску (барханів), висотою у декілька метрів, утримуваний корінням чагарнику (тамариксу).
- Тарас Шевченко бачив обидва острови зблизька 30-31 серпня і тоді ж, безсумнівно, мав можливість разом із топографами зійти на сушу й помалювати краєвиди.
- Як засвідчено у звіті експедиції, на острові Лазарев (рос.) і на сході острова Николай I (рос.) мала місце схожа змінюваність гірських порід і ґрунтів: «известняк… песчаник… глина». У каталозі художніх творів Т. Шевченка (часів Аральської експедиції) є тільки одна акварель, на якій добре розпізнається, як на берегових кручах відбувається змінюваність геологічних порід — від твердих світлих (вапняк, пісковик) до м’яких темно-коричневих (глина) — це твір «25. Крутий берег Аральського моря. Акварель», ескізом для якої, безумовно, слугував твір «159. Крутий берег Аральського моря. Олівець». Скоріше за все, обидва твори («25» і «159») — це берегова круча на острові Лазарєва, із видом на острів Беллінсгаузена, за яким проглядає острів Ніколай [Николай I].
- Дуже ймовірно, що первинний, олівцевий твір «159», міг бути створений художником 31 серпня 1849 року, на місці, а акварель «25» — по пам’яті, восени-взимку 1849 року.
- В Аральську описову експедицію художник потрапив із Києва. У 1846 році, маючи звання «свободного неклассного художника …по живописи исторической и портретной», він взяв участь у конкурсі «на открывшуюся ваканцію, учителемъ рисованья в Университетѣ Св. Владиміра», і прочекавши 108 днів, отримав цю посаду, перемігші трьох кандидатів, у т.ч. академіка живопису. Із-за наклепів, утисків і арешту, не встиг пропрацювати ні доби, хоча формально, залишався викладачем університету, упродовж 52 днів, допоки бюрократичний млин перемелювала папери.
- На меморіальній дошці, присвяченій Тарасові Шевченку, що є на фасаді Червоного корпусу Київського університету, історики могли би перезаписати: «У цьому будинку у 1945–1947 роках працював рисувальником Археографічної комісії і був призначений на посаду викладача рисування університету Тарас Шевченко — свобідний некласний художник з живопису історичного й портретного».
- До каталогу «Список картин і малюнків Тараса Шевченка» потрібно додати твір «Подружжя Зигмунтовських, 1857», який згадується на сторінці «65» книги «Дневник. Т.Г.Шевченко» (1939).
[1] Шевченко Т.Г. Дневник. (Предисл. Л.Старчакова, ред., вст. ст., примеч. С.П.Шестерикова.) М.-Л.:АСАDEMIA, 1931.- 438 с. https://bit.ly/39L4e7b. Перевірено 29 лютого 2020.
[2] Шевченко Тарас. Щоденник. Харків: Видавець Олександр Савчук, 2018.—416 с.
[3] ЗИГМУНТОВСЬКА Софія Самійлівна… ЗИГМУНТОВСЬКИЙ (Зигмантóвський) Костянтин Миколайович. [Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 225-243.]
[4] ЗЫГМУНТОВСКИЙ, Константин Николаевич…ЗЫГМУНТОВСКАЯ, Софья Самуиловна (Самойловна)./Оренбургская Шевченковская энциклопедия. Тюрьма. Солдатчина. Ссылка. Энциклопедия одиннадцати лет 1847—1858. (Авт. и сост. Л. Н. Большаков. Основан на издании:
Шевченкiвский словник. У 2-х т. — Киiв: Вища школа, 1976-1977.) Оренбург: ДИМУР, 1997.—511 с. https://bit.ly/2TusbKt. Перевірено 29 лютого 2020.
[5] Зиґмунтовські. 30 червня. Щоденник (1857-06). ЩОДЕННИК. Повне видання творів Тараса Шевченка. Том дев’ятий. Chicago: Видавництво Миколи Денисюка, 1960. ст.9-246. (Переклад українською Л.Білецькогого, ред. П.Зайцева і В.Якубовського й участі О.Лотоцького.) https://bit.ly/2w0bYDR.
[6] Зиґмунтовські. 30 червня… (див. вище).
[7] Косаревъ, Е. 1893. Извлеченіе изъ дЂлъ и памяти: нЂчто о ТарасЂ ГригорьевичЂ Шевченко, съ 1846 по 1857 годъ включительно. «Киевская старина», февраль, 253-256. https://bit.ly/33cPmMw. Переглянуто: 11.03.2020.
[8] Придатко-Долін, В.І. 2019. Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821). НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–56. https://bit.ly/2Xc9hIw. Переглянуто: 11.03.2020.
[9] Портрет Зигмонтовских (с.65). Дневник /Т.Г.Шевченко/. Под ред. О.Резника. М.: Гос. изд. «Художественная литература», 1939. — 360 с..
[10] Шестериков, Сергей Петрович. “ВикипедиЯ”.↑.
[11] [Шевченко, Т.Г.] 1939. Дневник /Т.Г.Шевченко/. Под ред. О.Резника. Гос. изд. «Художественная литература», Москва, 1–360.
[12] Про це згадував О. Овлащенко (2013:25).
[13] Конецкий В. Третий лишний. Гл.5. Полное собрание сочинений, т.6. С.-П.: Международный фонд “300 лет Кронштадту – возрождение святынь”, 2002. https://bit.ly/3cRbzV3
Придатко-Долін, В. 2020. Краплина Антарктиди в океані Шевченкіани. НАНЦ «Експедиція XXI» (вебсайт), Київ, 1–32.
[Prydatko-Dolin, V. 2020. A drop of Antarctica in the ocean of Shevchenkiana. NASC ‘Expedition XXI’ (website), Kyiv, 1–32. (In Ukrainian)]
