Вид на Магелланову протоку з літака
Напевне, ви б ніколи не обрали в якості спеціального місця візиту Пунта-Аренас. Це містечко лежить у Чилі на березі Магелланової протоки на півострові Брансуік, який вінчає мис Фроуард – найпівденніша точка Південної Америки. Ми два дні добиралися сюди з України, щоб сісти на корабель до Антарктики. А коли дісталися, то вкотре зрозуміли, що далі може бути лише Антарктида.
А як дісталися до цього носику Довгого континенту давні люди? Вважається, що вони прийшли з Північної Америки через Панамський перешийок. Проте досягнути Чилі могли і полінезійці. Існує навіть легенда, що саме полінезійці відкрили Антарктику.
Вид на Пунта-Аренас
Виникнення першого європейського поселення Пунта-Аренаса пов’язують з іспанським мандрівником та дослідником доном Педро Сармієнто де Гамбоа. Він заснував своє перше поселення – колонію «Ім’я Ісуса» на мисі Віргінес при вході в Магелланову протоку з боку Атлантики у 1584 р. Наступним створеним ним поселенням стало в тому ж році Рей дон Філіпе, розташоване на 80 км на південь від сучасного Пунта-Аренаса. Пізніше це поселення набуло сумну назву Порт Голоду – Puerte del Hambre, адже поселення справді голодувало та загинуло. Розкопки в церкві Введення святої Богородиці XVI ст. відкрили рештки кам’яних фундаментів, поховання, глазуровану кераміку та залишки деревини. Це все, що лишили по собі перші колоністи на кінці світу. Окрім того, було виявлено рештки людей з вогнепальними пораненнями, що свідчило про гострі конфлікти між ними.
Іспанський шолом часів дона Педро Сармієнто де Гамбоа
План поселення Рей дон Філіпе
Призначенням поселення було не допустити проходу британських піратів Магеллановою протокою. Проте, за іронією долі, саме англійський пірат Томас Кавендіш врятував останніх колоністів з Порту Голоду, які вижили. Нещодавно в цьому місці виявлено також дві старі гармати.
Стратегічно важливу Магелланову протоку пробували підпорядкувати собі французи та англійці. В салезіанському музеї Пунта-Аренаса зберігається хрест, що був встановлений на могилі капітана відомого судна «Beagle» на англійському цвинтарі (1894 р.) в затоці Сан Хуан протоки Магеллана. З морською історією Пунта-Аренаса можна познайомитися в морському музеї по вулиці Presidente Pedro Montt, 981.
Проте, серйозно укріпитися на берегах Магелланової протоки вдалося саме Чилі. Саме чилійці збудували тут форт Бульнес на південь від сучасного Пунта-Аренаса і проголосили суверенітет над протокою. Наразі укріплення цього форту – досить примітивні – є місцем відвідування місцевих туристів. Тут же було зведено перший дерев’яний костел. Назва нагадує про президента Чилі Мануеля Бульнеса, за президенства якого було встановлено чилійський суверенітет над Магеллановою протокою. Ось він, в еполетах на коні, увічнений в бронзі на однойменній вулиці міста.
Пам’ятник президенту М. Бульнесу
Сучасне місто Пунта-Аренас було засновано 18 грудня 1848 р. чилійськими військовими як ще один форт. В цей рік німецький наутраліст Бернард Філіппі знайшов вугілля в районі, який називався Sandy Point. Ця знахідка зумовила те, що колоніальне поселення за наказом чилійської влади було перенесено з форту Бульнес на місце, де зараз знаходиться Пунта-Аренас. Перший форт тут розташовувався над річкою в районі сучасного міського театру. Поблизу також було закладено карну колонію.
Господарському підйому Пунта-Аренаса сприяло вирощування овець (завезених з Мальвінських островів), а також полювання на морських левів, шкури яких добре продавалися в Європі. Також в регіоні було знайдено поклади вугілля та навіть золота. Стрімкий розвиток міста відбувся в 1899-1910 рр. Руаль Амундсен, що повернувся до міста з експедиції в 1899 р., відзначив, що в місті з’явилися електричне освітлення та телефон, а його мешканці почали вдягатися по останній європейській моді.
Життя Пунта-Аренаса було тісно пов’язане з океаном. З 1902 р. починається активний розвиток китобійного промислу, спочатку в Магеллановій протоці. У 1903 р. Адльфо Андресен уполював першого горбача в протоці. Він же заснував Магеланське китобійне товариство, яке поступово поширило свою діяльність в Антарктику. Його наслідком стало різке скорочення популяцій китів у тутешніх водах.
До 1920 р. місто було останнім портом перед виходом в Тихий океан. Відповідно до цього місто розвивалося як великий транспортний вузол в руслі останніх європейських традицій. Зокрема, пришельці з півночі Європи принесли сюди свій стиль зведення дерев’яних будівель.
Зважаючи на це, Пунта-Аренас є одним з найсвоєрідніших міст в Чилі. У вишуканій європейській архітектурі центральної частини міста (цим воно разюче відрізняється від дуже простої аргентинської Ушуаї з її переважно дерев’яною архітектурою) простежується історія його економічного злету. Тут наявні численні пам’ятки історизму (неокласицизму). На вулицях Пунта-Аренаса можна навіть знайти зразки справжнього арт-деко та конструктивізму. В оздобленні будинків, їх огорож часто зустрічаються мотиви, пов’язані з морем та його мешканцями: різноманітні риби, зокрема, крилаті.
Будинок губернатора у Пунта-Аренасі
Герб Пунта-Аренаса на фасаді колишньої міської ратуші
Серед цікавих архітектурних пам’яток міста будинок державного банку, особняк місцевого бізнесмена Монтеса Пелло та будинок страхової полярної компанії.
Садиба “короля Патагонії” бізнесмена Хосе Менендеса
Розкішні садиби Пунта-Аренаса оздоблені салонами з витонченими меблями. Все тут гармонійно підібрано – освітлення, завіси, картини на стінах, скульптури. Старе добре ХІХ ст. Проте вони обладнані за останнім словом тогочасної техніки. Садибу «короля Патагонії» – Хосе Менендеса (1846-1918) – найбільш удачливого бізнесмена регіону можна відвідати безкоштовно. Тут зараз розташовується регіональний музей Магелланії. Хосе Менендес прибув з першою групою переселенців ще у 1873 р.
Інтер’єри особняка Хосе Менендеса
Він зайнявся комерцією, розведенням худоби та індустрією в Чилі та Аргентині. Одружився з Марією Бенеті Капітал. Здається, що у його садибі ще й зараз можна почути тихий шелест шовкових суконь та запах дорогого тютюну.
В Пунта-Аренасі Менендес збудував багато споруд, в тому числі театр. На головній площі місто встановило йому пам’ятник. Втім, не поспішаймо захоплюватися цією постаттю. Наразі відомо що керуючі його господарств з відома свого шефа послідовно реалізували геноцид індіанців-селькнамів.
Іншою перлиною архітектури Пунта-Аренаса є садиба Хосе Ногуєри – Сари Браун. Елегантний палац з двома верандами та балконом. Палац в стилі неокласицизму французьких провінційних замків збудував у 1895-99 рр. французький архітектор Нума Маєр. Його автограф розміщено на одному з декоративних елементів фасаду будівлі.
Наразі палац Сари Браун є національною пам’яткою Чилі, в ньому окрім законсервованого духу золотого часу Пунта-Аренаса, зберігається цінна колекція живопису. На деяких полотнах та акварелях представлено зокрема дику природу регіону: акварелі краєвидів Вогняної Землі британського капітана Carl Carlson та чилійського монаха-салезіанина Mariano Ortúzar Cariola.
Одна з веранд палацу облаштована як зимовий сад. Її скло з середини обплітають пагони винограду.
В невеличкому павільйоні прибудованому до фасаду палацу ми можемо побачити саму Сару Браун – місцеву красуню-меценатку, що походила з Російської Імперії.
Постать Сари Браун у невеликій капличці поруч з особняком
Портрет Сари Браун
Іншим місцем пам’яті про неї є надзвичайно мальовниче історичне кладовище в Пунта-Аренасі (1894 р.). Численні архітектурні та скульптурні пам’ятки наявні тут. Тут можна відшукати мініатюрний грецький храм (склеп родини Менендес-Монтес) та навіть поховання у формі піраміди. А ще тут велика кількість ангелів, витончених істот з таким різним характером. Тут свої усипальниці мали всі впливові родини. Тут також є усипальниці національних спільнот.
Кладовище Пунта-Аренаса характеризується витонченою архітектурою та скульптурою
Є тут і каплиця в православному стилі, де похована сама Сара. У вікнах каплиці ми можемо побачити візерунки подібні до гілок винограду з зимового саду її палацу.
Тихі алеї порослі сформованими деревами кіпарису великоплідного (Cupressus macrocarpa) зберігають пам’ять про багатьох піонерів регіону. Монументальна вхідна група в стилі неокласицизму 1919 р. – це дарунок місту від Сари Браун.
Капличка-усипальниця «патагонської королеви» Сари Браун
На кладовищі Пунта-Аренаса знаходимо також згадку про битву біля Мальвінських островів 1914 р., де британці потопили кораблі азіатської ескадри німців адмірала Шпее. Це пам’ятник зведений німецькою спільнотою з виразним орлом та справжніми снарядами.
Пам’ятник німецьким морякам, що загинули в бою біля Мальвінських островів в 1914 р. у Пунта-Аренасі
На цьому кладовищі знаходиться також поховання учасників Тихоокеанської війни 1879 р., жертв вибуху британського корабля Doterel 26 квітня 1881 р., чилійців, які служили в британській армії в Першій та Другій світовій війні. Тут також поховані робітники – жертви зіткнень з поліцією в 1920 р.
Є тут і пам’ятник невідомому індіанцю (Ділянка 11, ряд 5-N-1- P) – дещо запізніле каяття за винищення місцевих аборигенів. У місцевих мешканців є дуже популярним торкатися руки індіанця, що начебто зцілює. Можливо, в такій формі збереглася пам’ять про давні вірування місцевих аборигенів?
Пам’ятник невідомому індіанцю на історичному кладовищі Пунта-Аренаса
А власне, описуючи місцеві реалії, ми зовсім забули про індіанців. На північ від Пунта-Аренаса мешкали індіанці теуельче (аонікен) з мовної родини чоно. Туельче полювали на гуанако та нанду. Їх життя було сильно пов’язане з цими тваринами. Для полювання вони використовували болеадори – спеціальні кульки на мотузках, що кидалися та спутували ноги тварині. Ці індіанці виготовляли взуття та одяг з шкур тварин, з шерсті гуанако вони виготовляли декоровані вироби.
Індіанці туельче на зустрічі з білим торговцем. Діорама в салезіанському музеї Пунта-Аренаса
На південь від теуельче були поширені індіанці кавескар (алакалуфи). Кавескар використовували каное і жили з дарів моря. Їх мова суттєво відрізнялася від мови ямана (ягана) півдня Вогняної Землі, до яких вони за стилем життя були дуже подібними. Нащадки цих племен досі живуть в Пунта-Аренасі та Пуерто Еден (острів Велінгтон).
На південь від кавескар на островах Вогняної Землі, аж по мис Горн проживали ямана.
Індіанець ямана
Вони були мисливцями на морських левів та збирачами молюсків. Для цього використовувалися гарпуни та кошики для збирання дарів моря.
На півночі Великого острова Вогняної Землі мешкали она (селькнами) з мовної родини чоно. Ці індіанці теж полювали на гуанако за допомогою луків. Вони характеризувалися високим зростом та атлетичною статурою. Молоді мисливці проходили ініціацію. Цікаво, що для доброго воїна престижним вважалося мати повну дружину. Також она практикували спортивну боротьбу.
Она (селькнами) не визнавали претензій білих на пасовища. Діорама в салезіанському музеї Пунта-Аренаса
З племенем она було пов’язане ще одне плем’я – ауш або манек’енк, що мешкало на крайньому півострові Великого острова Вогняної Землі навпроти острова Штатів (Isla de los Estados). Проте його представники мали іншу мову з родини чоно. Загалом, про це плем’я відомо дуже небагато.
Зі способом життя усіх цих індіанських племен можна познайомитися в салезіанському музеї Пунта-Аренаса. Саме монахи-салезіани розпочали роботу в Магелланії з 1887 р., збираючи свідчення про вимираючу культуру індіанців. Засновник цього ордену – Ян Боско був оголошений патроном Патагонії. В Пунта-Аренасі стоїть йому пам’ятник.
Наразі місто прикрашає монументальний комплекс санктуарію Богородиці Неустанної допомоги (архітектор Хуан Бернабе), заснований салезіанами. Висока вежа дзвінниці увінчана постаттю Марії з немовлятком Ісусом. Биття костельних дзвонів наповнює Пунта-Аренас своєрідним духом. Хрест на горі св. Хреста поставили у Пунта-Аренасі також салезіани.
В частині монастирського комплексу розміщується цінна колекція артефактів індіанських культур регіону та місцевих реліквій.
Фігура Богородиці з першого костелу в Пунта-Аренасі
Перший храм в Пунта-Аренасі був збудований ще у 1854 р. В місцевому музеї пам’яті зберігся хрест, що зроблений з двох колон від першого дерев’яного костелу Пунта-Аренаса.
Хрест зроблений з колон першого костелу в Пунта-Аренасі
Головну увагу привертає у відвідувачів головна площа містечка названа на честь першого губернатора міста – Муньоса Гамеро (початково традиційно називалася площею Зброї – Plaza de Armas). На старих світлинах поблизу головної пам’ятки – пам’ятника Магеллану ми бачимо тут щойно посаджені, а наразі столітні дерева кіпариса великоплідного.
На цій площі розташований будинок губернатора. У 1910 р. тут було влаштовано прийом на честь Жана Батиста Шарко – французького дослідника, відкривача Аргентинських островів, де знаходиться українська антарктична станція «Академік «Вернадський».
Загалом, Пунта-Аренас був і залишається однією брам до Антарктики. Зрозуміло, що в міському ландшафті окрім раніш згадуваного будинку губернатора збереглися й інші численні місця пов’язані з антарктичними експедиціями. Зокрема, в будівлі Першої станції пожежників гостювала 1897 р. перед експедицією в Антарктику команда бельгійського дослідника А. де Герлаха, що включала польського дослідника – у період перед Другою світовою війною професора Львівського університету Г. Арцтовського. Експедиція Герлаха вперше підійшла з півночі до району Аргентинських островів, де сьогодні розміщується українська антарктична станція «Академік Вернадський». У залі цієї ж станції було влаштовано урочисту подію на честь врятованих судном «Yelcho» учасників експедиції Ернста Шеклтона та капітана Луїса Пардо – героя порятунку експедиції.
А у готелі «Франція» зупинявся Руаль Амундсен (оригінальна будівля готелю «Франція», на жаль, не збереглася).
На центральній площі розташований також т.зв. будинок Бланчарда, в якому наразі розміщується Чилійський полярний інститут. Хуан Бланчард був партнером Магеланського китобійного товариства, яке першим розвинуло кривавий китобійний промисел на Південних Шетландських островах та вздовж Антарктичного півострова.
Пошта, яка розташовувалася поблизу сучасного готелю «Cabo de Hornos» (Plaza Benjamín Muñoz Gamero, 1025) біля будинку Бланчарда забезпечувала для антарктичних експедицій зв’язок. Звідси розсилав листи Роберт Скотт, коли прибув на судні «Discovery» до Пунта-Аренаса з Нової Зеландії після експедиції в Антарктику 8 липня 1904 р.
«Зелений мол» (номер 1) у Пунта-Аренасі
Напроти вулиці Pdte. Federico Errázuriz знаходився «Зелений мол» (пасажирський), на якому 16 грудня 1908 р. відбулося прощання Ж. Б. Шарко з губернатором та французькою громадою міста. Тут Шарко отримав письмову згоду Магеланського китобійного товариства підтримати його експедицію вугіллям і всім необхідним. До сьогодні рештки цього молу не збереглися.
Готель «Рояль», в якому проживав Е. Шеклтон
На жаль, не зберігся до нашого часу будинок готелю «Royal» (ріг вулиць О’Гіггінса та Менендеза, в якому перебував 1916 р. Е. Шеклтон – наразі тут паркінг). Натомість збереглися будівлі Британського клубу (сучасний банк Чилі), англіканської церкви та англійської школи, в яких дослідник виступав з лекціями. Проте, найбільш промовистим був виступ члена його команди Франка Вілда з показом фотографій драматичної експедиції «Endurance» в міському театрі.
В Пунта-Аренасі також зупинявся Річард Берд на судні «Bear» в 1939 р. Його приймали місцеві авторитети, він також відвідав розташовані поблизу місцевості, такі як Ріо Секо, форт Бульнес та Порт Голоду. Він взяв на борт в якості гостей двох чилійських морських офіцерів: Фредеріка Бонерта та Ексікеля Родригеза, які зробили перший фільм про Чилійську Антарктику.
Англіканська церква в Пунта-Аренасі – місце виступів Е.Шеклтона
Пам’ятник Ф. Магелану в Пунта-Аренасі
На головній площі відбувається щонедільне свято підняття прапора – мініатюрний парад підкреслює військову силу Чилі у регіоні.
Свято недільного підняття прапору в Пунта-Аренасі
Домінантою центральної площі є, звичайно ж, пам’ятник Фернандо Магеллану. На ньому зафіксовано пам’ять про першу появу європейців біля південного закінчення Довгого континенту. А неподалік Пунта-Аренаса у передмісті Ріо Секо у невеликому музеї під відкритим небом можна побачити репліку судна Магеллана «Victoria».
Реконструкція судна Магеллана «Victoria»
Піднявшись на його борт, можна відчути наскільки ненадійними були тогочасні судна, як мало було на них простору для життя. Скрипучі палуби. В порівнянні з судном Магеллана інше судно – «Beagle», на якому ходив Чарльз Дарвін, здається великим і просторим. До речі, цей корабель, а отже і однойменну протоку на Вогняній Землі, названо на честь англійської породи собак з довгими вухами. Зважаючи на що, саме її представлено під бушпритом судна.
Пробираючись по внутрішніх приміщеннях «Beagle», намагаюся уявити собі життя Ч. Дарвіна на судні. Тут також представлено репілки шлюпки на якій Шеклтон добирався з острова Елефант на Південну Георгію, а також шхуни «Ancud», яка проголосила суверенітет Чилі в Магеллановій протоці.
Репліка шхуни «Ancud», яка закріпила чилійський суверенітет у Магеллановій протоці
Пам’ятник шхуні «Ancud» та її екіпажу зведено на набережній Пунта-Аренаса в районі виходу вул. Колумба.
На березі протоки Магеллана спостерігаємо свідчення минулої епохи – остови суден. Такі судна ми можемо побачити на багатьох старих фотографіях Пунта-Аренаса. На них вони живі і в роботі, тут же в реальному часі залишилися лише їх старі проржавілі каркаси. На мальовничому остові британського фрегата «Lord Lonsdale» відпочивають баклани чи місцеві сірокрилі ібіси (Theristicus melanopis).
Скелет британського фрегата «Lord Lonsdale»
Сірокрилий ібіс
Цікаво, що в місті ми можемо відшукати і деякі місця, пов’язані з Україною. Як ми вже зазначали, в колишньому будинку Бланчарада розташований Чилійський полярний інститут. Над входом до нього вивішені прапори усіх країн Антарктичного договору, серед яких і Україна.
Український прапор при вході до Чилійського полярного інституту
Сліди пов’язані з перебуванням українців в місті знаходимо також на видовій площадці міста – горі Святого Хреста. Тут на стовпах прибиті вказівники відстаней до різних міст світу. Серед них знаходимо українські Севастополь та Київ.
В Пунта-Аренасі зупинялися члени не однієї української антарктичної експедиції. На жаль, раніше місця їх проживання не реєструвалися. В сезон 2018 р. це були готелі «Diego del Almagro» та хостел «Tatys». Сезон 2019 р. зупинявся в цілій низці готелів та хостелів: «Tatys», «Navigantes», «Patagonia B&B» та вже згадуваний «Diego del Almagro». Перед відправленням в 2019 р. склад сезонної української експедиції мав зустріч в ресторані готелю «Savoy».
Хостел «Tatys», в якому два сезони зупинялися українські полярники
Готель «Diego del Almagro», в якому також два сезони зупинялися українські полярники
В 2020 та 2021 рр. українські полярники зупинялися в готелях «Patagonia» та «Matic Apartments».
В Пунта-Аренасі знаходиться клінка Clínica RedSalud Magallanes, де проходив лікування учасник зимівлі 23-ї УАЕ.
Надзвичайно цікавим є музей Пам’яті (Museo del Recuerdo) при університеті Магеланії. Тут представлено найрізноманітніші машини та механізми. Насправді вражає, що тут застосовували парові трактори, екскаватори та укладачі асфальту на початку ХХ ст. Тобто, тоді, коли в Україні їх просто не було.
Парові трактор та екскаватор
Збережені тут і старі магазинчики та ремісничі майстерні, колекція старих автомобілів. Уся атмосфера тутешнього музею нагадує кадри з вестерну, що характеризує давній уклад життя Нового Світу. Тут збережено також носову скульптуру судна, знайдену на острові Грінвіч. Тут також можна побачити і дзвони першої салезіанської місії.
Носова скульптура судна, знайдена на острові Грінвіч (Південні Шетландські острови) в Антарктиці
Цікавою є також експозиція військового музею.
Прогулюючись вилицями літнього Пунта-Аренаса тяжко собі уявити як це місто виглядає взимку. Звичайно засніжений Пунта-Аренас з надзвичайно коротким світловим днем привабливим не назвеш. Проте його мешканці вміють підняти собі настрій. В розпал зими тут відбувається багатоденний Фестиваль зими, під час якого вибирають королеву свята, вулицями міста проходить справжній латиноамериканський карнавал і всі бажаючі купаються у водах Магелланової протоки.
Під час прогулянки Пунта-Аренасом варто також оглянути старий вугільний мол. Це місце колись активного завантаження вугілля з місцевих копалень. Вугілля досі помітне в прибережній зоні, де перемішується з галькою. Сюди його виносить місцева річка, яка початково називалася Вугільною, а згодом у зв’язку з копальнями була названа річка Копалень (Rio de las Minos). Окрім нього тут трапляються шаруваті піщаники. Якщо їх розколоти, то можна побачити листки рослин давньої флори Патагонії.
Відбиток листка південного бука у піщанику з Пунта-Аренаса
Наразі на старих молах відсиджуються баклани. Вони байдуже оглядають трансформації, яких зазнає місто.
Імператорські баклани на старому вугільному молі в Пунта-Аренасі
Колись територію міста було вкрито густим магеллановим лісом. Тепер він відступив на верхівки гірського пасма. Тут збережено його фрагмент у резерваті Магелланес. Деревостани резервату сформовані з листопадного (Nothofagus pumilio) та зимово-зеленого південного бука березового (Nothofagus betuloides), на гілках якого зростає аналог нашої омели – місодендрум (Misodendrum punctulatum) та гриб цитарія Дарвіна (Cyttaria darwinii), який ще називають індіанським хлібом. В лісах зростає багато лишайників та мохів. Гілки південних буків декоровані білим мереживом лишайника – бороданя (Usnea barbata).
Під пологом лісу зростають папороть блехнум (Blechnum penna-marina), ситниковидна рослина (Marsippospermum grandiflorum), плаун магеланський (Lycopodium magellanicum), свиняче виногроно (Gunnera magellanica), калюжниця бестеблова (Caltha sagittata) та ін.
Рештки подібного лісу можна побачити і в межах міста у парку Марії Бенеті на південній околиці міста. Тут же зроблено надзвичайно вдалу спробу відтворити тварин Патагонії з минулих епох. Зокрема, наявні реконструкції виявлених в південній Патагонії та Антарктиді динозаврів, таких як титанозавр (Titanosaurus sp.) та гадрозавр (Hadrosaurus sp.), (145-66 млн. років тому).
Титанозавр – велетень з Патагонії
В парку реконструйовано також місцевих морських рептилій, зокрема плезіозавра (99-66 млн. років тому). Плезіозаврів (Plesiosaurus sp.) знайдено в багатьох місцях Магелланії. Нещодавно на території національного парку Торрес-дель-Пайне виявлено і найбільше в південній півкулі родовище викопних залишків іхтіозаврів (140-130 млн. років).
Плезіозавр
Крайній південь Патагонії характеризувала також своєрідна плейстоценова фауна. Це хижаки: патагонський ведмідь (Arcthotherium sp.) та шаблезубий тигр (Smilodon populator). Велетенський ссавець макраухенія (Macrauchenia patachonica) вимер перед 12 тис. років тому. Ягуар (Panthera onca mesembrina) зник тут 12 тис. років тому. Його залишки знаходять в місцевих печерах. Також цю фауну представляли південний кінь (Hippidion saldiasi), примітивний вовк (Canis avus) та славнозвісний велетенський лінивець – мілодон (Milodon darwini). Завдяки останньому прославилося містечко Пуерто-Наталес, біля якого знайдено печеру Cueva de Milodon з муміфікованими рештками мілодона.
В самому парку наявна невелика річка, на якій створено ставки. Зустрічається тут і патагонський барбаріс – калафате (Berberis microphylla). З ягід цієї рослини – одного з символів Патагонії – роблять смачні джеми. Парк надзвичайно популярний у мешканців містечка і особливо у дітей.
Макрахенія (Macrauchenia patachonica)
На околицях Пунта-Аренаса наявні свідчення культу гаучо Гіля – маленькі каплички з червоними прапорцями та дарами цьому неофіційному святому.
Капличка Гаучо Гіля
В сучасному Пунта-Аренасі можна знайти численні свідчення слов’янської присутності – це назви вулиць та будинки пов’язані з хорватами: «Хорватський дім», клуб «Сокіл», вулиця Хорватія тощо. Численні хорвати поховані на історичному цвинтарі, а на вулиці Бульнеса встановлено також пам’ятник хорватським іммігрантам та монумент Хорватії у вигляді хорватського герба.
Пам’ятник у вигляді хорватьского герба, Пунта-Аренас
У місті наявно також багато інших пам’ятників: пам’ятник вівчарям, пожежнику Santiago Violic, батьку хорватської літератури Марку Маруличу, Яну Боско, нафті, бюст Магеллана, пам’ятний знак на честь Чилійської Антарктики та чилійських фундаторів китобійного промислу в Антарктиці (так званий антарктичний моноліт), пам’ятник слави чилійського флоту, Мануелю Бульнесу, Хосе Менендесу, Хуану Вільямсу, Бернардо О’Гіґґінсу та генералу Хосе де Сан-Мартину та ін.
Але найцікавіше в містечку це, безумовно, Магелланова протока. Червоний світанок наповнює її широку смугу різноманітними кольорами. З іншого боку видніються гори островів Вогняної Землі. В добру погоду можна навіть побачити засніжену верхівку гори Сармієнто (2187м н.р.м). Неповторна блакить морської протоки, яку постійно непокоять тутешні вітри.
На акваторії протоки зустрічаються численні морські птахи: баклани імператорський (Phalacrocorax atriceps), неотропічний (Phalacrocorax brasilianus) та скельний (Phalacrocorax magellanicus), південний велетенський буревісник (Macronectes giganteus), сріблястий буревісник (Fulmarus glacialoides), чорнобровий альбатрос (Thalassarche melanophris), чилійський чилійський поморник з темною шапинкою (Stercorarius chilensis), пуфінур магеланський (Pelecanoides magellani) та ін.
Узбережжя протоки поросло псамофітною і галофітною рослинністю. Великі поля водорості макроцистіса грушоподібного (Macrocystis pyrifera) з хвилястими пластинами таломів тягнуться вздовж берега на мілководдях. На водах протоки інколи навіть з’являються кити, такі як малі смугачі (Balaenoptera acutorostrata) чи сейвали (Balaenoptera borealis).
Літораль Магелланової протоки справжній клондайк для натураліста. Тут можна відшукати рештки численних крабів, включаючи короля тутешніх вод – південного королівського краба (Lithodes santolla). А ось, наприклад, велика клешня, імовірно від краба (Homalaspis plana). Трапляються схожі на трилобітів рачки Serolis sp., Edotea magellanica та Exosphaeroma giga. В певні періоди року вода стає червоною від рачків лангустинів (Munida gregaria).
Тут можна відшукати високі конусоподібні черепашки магелланського лімпета (Nacella magellanica), великі рапановидні раковини (Odontocymbiola magellanica), їстівних мідій (Choromytilus chorus та Aulacomya atra) та ногітки (Ensis macha).
Трапляються також білі схожі на чорноморську мію черепашки їстівного молюска (Retrotapes exalbidus) та гребінець (Zygochlamys patagonica). На черепашках молюсків чи камінні оселяються велетенські балянуси (Megabalanus psittacus).
Рачки лангустини
Багатство безхребетних, яких викидає на літоралі приваблює сюди численних птахів таких як домініканські (Larus dominicanus) та дельфінячі мартини (Larus scoresbii), чорноголові мартини (Larus maculipennis), чубата (Lophonetta specularioides) та пароплавна качки (Tachyeres leucocephalus), а також крячок американський (Sterna hirundinacea). На пляжах гуляють кулички побережники (Calidris sp.) та пісочники (Charadrius sp.).
Магелланові гуси в резерваті Tres Puentes в Пунта-Аренасі
На північній околиці Пунта-Аренаса розташоване невеличке селище Ріо Секо, в якому збереглися елементи старої забудови – каплиця 1910 р. та перші холодильники, для зберігання м’яса в Чилі відкриті в 1902 р. Неподалік Ріо Секо знаходиться резерват птахів – Tres Рuentes.
Тут на невеликих водоймах тримаються коскороба (Coscoroba coscoroba), чорношиї лебеді (Cygnus melancoryphus), очкові качки (Anas specularis), південні лиски (Fulica armillata) та чайка чилійська (Vanellus chilensis). В резерваті також тримається велика популяція магелланових гусей (Chloephaga picta). Під час міграцій тут зупиняються навіть чилійські фламінго (Phoenicopterus chilensis), а також попелясті (Chloeophaga polycephala) та рудуваті гуси (Chloephaga rubidiceps). З горобиних птахів трапляються патагонський негрито (Lessonia rufa) та хінголо (Zonotrichia capensis). З денних хижих птахів тут можна побачити звичайну каракару (Caracara plancus), мандрівного сокола (Falco peregrinus) та мінливого яструба (Geranoaetus polyosoma).
В самому місті можна легко виявити усюдисущого фолклендського дрозда (Turdus falcklandii). Він дуже схожий на наших дроздів, проте має чорну шапинку та жовті груди. Легко виявити і американського боривітра (Falco sparverius), який полюбляє зависати в повітрі, та галасливу хіманго (Milvago chimango). В місті повно звичайних сизих голубів (Columba livia), хатніх горобців (Passer domesticus), а також чилійських ластівок (Tachycineta meyeni). А вночі вулицями міста заволодівають чилійські чайки.
В околицях Пунта-Аренаса зустрічаються кролі (Oryctolagus cuniculus) та сірі зайці (Lagomarpha leporidae), які мають європейське походження.
Прощаємося з Пунта-Аренасом. Корабель відчалює від пристані та направляється у фіорди Вогняної Землі. Вздовж узбережжя півострова Брансуік проходимо до миса Фроуард – найбільш південної точки південно-американського континенту. Тут розташовано хрест на честь едикта імператора Костянтина, який дозволив визнавати християнство.
На захід від цього півострова розташовується морський парк імені Франциска Колоане – місце де зустрічаються різні китоподібні, найчастіше горбаті кити (Megaptera novaeangliae), рідше косатки (Orcinus orca), самці кашалотів (Physeter macrocephalus) чи різні дельфіни. На острові Леон знаходиться колонія магеланських (Spheniscus magellanicus), золотоволосих (Eudyptes chrysolophus) та чубатих пінгвінів (Eudyptes chrysocome). Трапляються тут також і королівські пінгвіни (Aptenodytes patagonicus). Зауважимо, що ці пінгвіни гніздують і неподалік від Пунта-Аренаса у затоці Інутіль.
Глибокі канали – затоплені льодовикові ложа оточені гірськими хребтами. Тутешні топоніми зберігають пам’ять про місцевих піонерів та китобоїв. По захищених схилах ховаються зарості південного буку, а з крутих схилів падають довгі водоспади.
Не позбавлені тутешні острови і сумних сторінок. Тут треба згадати концентраційний табір Río Chico. Тут утримувалися, як політичні супротивники режиму Піночета, так і індіанці селькнами.
За першими рядами гір висяться високі засніжені вершини. Місцями по схилах гір сповзають льодовики. В інших місцях наявні осипи. Найвеличніші гори спостерігаємо в районі національного парку Альберто Августині. Тут над засніженим пасмом вивищується монументальна гора Дарвін (2438 м.н.р.м).
Водоспад на схилах острова архіпелагу Вогняної Землі
Китів тут небагато, лише один раз нам показав свою спину мандрівний малий смугач (Balaenoptera acutorostrata). Частіше зустрічаються морські леви (Otaria flavescens). На прибережних скелях видно глибину-припливів та відпливів. Дерева спускаються до самої води.
Тутешні острови мають дуже бідну фауну. Тут масово поширені щури (Ctenomys magellanicus). На прибережному камінні помітні численні пари мисових гусей (Chloephaga hybrida). Суцільно білий самець цієї птахи, на відміну від темнішої самки, помітний здалеку. А на воді тримаються трохи незграбні пароплавні качки. Час від часу над водою пролітає кільчастий рибалочка (Megaceryle torquata) чи хижа смугаста каракара (Phalcoboenus australis).
З чилійських фіордів дорога веде до канала Бігль. Вночі проходимо сяючу у вогнях аргентинську Ушуайю. Тут знову пінгвінячі береги. Магеланські пінгвіни гніздують тут в норах на березі невеличкого острова Хаммер. Тут також можна зустріти субантарктичного королівського пінгвіна.
В протоці Бігля зустрічаємо жвавих темних атлантичних дельфінів – темних глекорилів (Lagenorhynchus obscurus), які весело стрибають обабіч нашого судна.
Щоб перечекати шторм стаємо на якір біля Пуерто Вільямс. Місто названо на честь капітана Хуана Вільямса – командира шхуни «Ancud», яка в 1843 р. заклала форт Бульнес та проголосила чилійський суверенітет над Магеллановою протокою. Це містечко змагається з Ушайєю за звання найбільш південного. Втім, поки це звичайно село. Один костел з двоскатним дахом, оббиті металом будинки. Острів Наварино, на якому знаходиться Пуерто Вільямс – колишня зона поширення племені ямана. Тут зростає також одне з небагатьох аборигенних видів дерев Вогняної Землі – канелло (Drimys winteri). Поблизу наявні кургани з харчових решток стоянок ямана – черепашок морських молюсків. Все що залишилося від вимерлого народу…
Вид на Пуерто-Вільямс
На виході в океан біля острова Піктон лежить на каменях затонуле судно. Тут також варто згадати про прикордонний конфлікт між Чилі та Аргентиною, в 1978 р. Аргентина домагалася передачі їй трьох островів Піктон, Ленокс та Ісла-Нуева.
Після відмови чилійців Аргентина почала готувати інвазію. Це призвело до концентрації чилійської армії вздовж усієї протоки Бігля, будівництва укріплень, вогневих точок, спорудження траншей, дротяних загороджень та мінних полів, які можна побачити і по сьогодні. Лише в 1984 р, Аргентина і Чилі підписали мирний договір у Ватикані, який залишив спірні острови Чилі, але морські права в цьому районі надав Аргентині.
Далі нас супроводжує зграя темних глекорилів. Корабель залишає по лівому борту крайній півострів Південної Америки та стріловидні піки острова Штатів. Далі перед нами відкриваються непривітні скелі островів в районі мису Горн. Біля мису зривається вітер, посилюється шторм…
Скелі біля острова Deceit, неподалік мису Горн
Тут наш корабель кидає якір в бухті острова Deceit, щоб перечекати шторм в протоці Дрейка. На схилах цього острова зустрічаються навіть південні буки (Nothofagus sp.).
Ще південніше знаходиться маяк на островах Дієго-Рамірес. Далі – тільки Антарктика – південна корона освітлена крижаними лампами, як писав Пабло Неруда.
Джерела:
- Архітектурна пам’ятка Патагонії – палац Сари Браун
- Архітектурна пам’ятка Патагонії – палац Хосе Менендеса
- Битва поблизу Фолклендських островів 1914 р.
- Битва поблизу Фолклендських островів
- Гармати з корвету «Есмеральда» біля будівлі полку піхоти «Пудето» в Пунта -Аренасі
- Історичний цвинтар в Пунта-Аренасі
- Історія Пунта-Аренаса
- Історія Пунта-Аренаса
- Історія Пунта-Аренаса (відео)
- Конфлікт за острови в каналі Бігля
- Національний резерват «Магелланес»
- Поселення ім’я Ісуса
- Поселення ім’я Ісуса
- Резерват птахів поблизу Пунта-Аренаса
- Салезіанський музей в Пунта-Аренасі
- Щур туко-туко
- Barnes J.G. 10 anios en la Antarctica / 10 years in Antarctica . – 2003-2013. -137 s.
- Martinic M. B., Baeriswyl R. Palacio Sara Braun : ícono patrimonial de Punta Arenas / Sara Braun Palace : heritage icon of Punta Arenas. [Punta Arenas :s.n.] 2010. 197 p.
- Traces of Antarctica around Punta Arenas and the Straits of Magellan: subtitles in English / Chilean Antarctic Institute. Rosamaría Solar, lit. ed.; Robert Runyard, trans.-2nd edn.- Punta Arenas: INACH, 2013.
Іван Парнікоза,
старший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», завідувач біологічного відділу НАНЦ, д.б.н.
Протока Дрейка, 27.01.2019 р.,
відредаговано й доповнено – Пунта-Аренас, 5.02.2021 р.
Читайте також попередні частини циклу «Українська Антарктида»:
