Пунта-Аренас. Етюди містечка на кінці світу

Вид на Магелланову протоку з літака

Напевне, ви б ніколи не обрали в якості спеціального місця візиту Пунта-Аренас. Це містечко лежить у Чилі на березі Магелланової протоки, на півострові Брунсвік, що є найбільш південним пунктом власне Південної Америки. Неподалік знаходиться мис Форвард – найпівденніша точка цього континенту. Ми два дні добиралися сюди з України, щоб сісти на корабель до Антарктики. А коли дісталися, то вкотре зрозуміли, що далі може бути лише Антарктида.

А як дісталися до цього носику Довгого континенту давні люди? Вважається, що вони прийшли з Північної Америки через Панамський перешийок. Проте досягнути Чилі могли і полінезійці. Існує навіть легенда, що саме полінезійці відкрили Антарктику.


Вид на Пунта-Аренас

Виникнення Пунта-Аренаса пов’язують з конкістадором доном Педро Сармієнто де Гамбоа. Він заснував своє перше поселення – колонію «Ім’я Ісуса» при вході в Магелланову протоку з боку Атлантики у 1584 р. Наступним його поселенням стало в тому ж році Рей дон Філіпе, розташоване на 80 км на південь від сучасного Пунта-Аренаса. Пізніше це поселення набуло сумну назву Порт Голоду – Puerte del Hambre, адже поселення справді голодувало та загинуло. Розкопки в церкві Введення святої Богородиці XVI ст. відкрили рештки кам’яних фундаментів, поховання, глазуровану кераміку та залишки дерева. Це все, що лишили по собі перші колоністи на кінці світу. Окрім того, було виявлено рештки людей з вогнепальними пораненнями, що свідчило про гострі конфлікти між ними.

Іспанський шолом часів конкістадора дон Педро Сармієнто де Гамбоа

 

План поселення Рей дон Філіпе

Призначенням поселення було не допустити проходу британських піратів Магеллановою протокою. Проте, за іронією долі, саме англійський пірат Томас Кавендіш врятував останніх колоністів з Порту Голоду, які вижили. Нещодавно в цьому місці виявлено також дві старі гармати.

Стратегічно важливу Магелланову протоку пробували підпорядкувати собі французи та англійці. В селезіанському музеї Пунта-Аренаса зберігається хрест, що був встановлений на могилі одного з капітанів відомого судна «Бігль» на англійському цвинтарі (1894 р.) в затоці Сан Хуан протоки Магеллана. З морською історією Пунта-Аренаса можна познайомитися в морському музеї

Проте, серйозно укріпитися на берегах Магелланової протоки  вдалося саме Чилі. Саме чилійці збудували тут форт Бульнес на південь від сучасного Пунта-Аренаса і проголосили суверенітет над протокою. Наразі його укріплення – досить примітивні – є місцем відвідування місцевих туристів. Тут же було зведено перший дерев’яний костел. Назва нагадує про президента Чилі Мануеля Бульнеса, який домовився з Аргентиною про чилійський суверенітет над Магеллановою протокою. Ось він, в еполетах на коні, увічнений в бронзі на однойменній вулиці міста.

Пам’ятник президенту М. Бульнесу

Сучасне місто Пунта-Аренас було засновано 18 грудня 1848 р. чилійськими військовими як ще один форт. Поблизу також було закладено карну колонію.

Господарському підйому Пунта-Аренаса сприяло вирощування овець (завезених з Мальвінських островів), а також полювання на морських левів, шкури яких добре продавалися в Європі. Також в регіоні було знайдено поклади вугілля та навіть золота. Стрімкий розвиток міста відбувся в 1899-1910 р. Руаль Амундсен, що повернувся до міста з експедиції в 1899 р., відзначив, що в місті з’явилися електричне освітлення та телефон, а його мешканці почали вдягатися по останній європейській моді.

До 1920 р. місто було останнім портом перед виходом в Тихий океан. Відповідно до цього місто розвивалося як великий транспортний вузол в руслі останніх європейських традицій. 

Зважаючи на це Пунта-Аренас не схожий на інші міста в Чилі. У вишуканій європейській архітектурі центральної частини міста (цим воно разюче відрізняється від дуже простої Ушуаї з її переважно дерев’яною архітектурою) простежується історія його економічного злету. Тут наявні численні пам’ятки історизму (неокласицизму). На вулицях Пунта-Аренаса можна навіть знайти зразки справжнього арт-деко та конструктивізму. В оздобленні будинків, їх огорож часто зустрічаються мотиви, пов’язані з морем та його мешканцями: різноманітні риби, зокрема, крилаті.

Крилата риба -декорація будинку по вул. 990 Ернандо де Магальянес
Колишня міська ратуша Пунта-Аренаса

Будинок губернатора у Пунта-Аренасі

 

Герб Пунта-Аренаса на фасаді колишньої міської ратуші

Серед цікавих архітектурних пам’яток міста будинок державного банку, особняк місцевого бізнесмена Монтеса Пелло, будинок страхової полярної компанії.

Численні архітектурні та скульптурні пам’ятки наявні і на історичному кладовищі. Тут можна відшукати мініатюрний грецький храм (склеп родини Менендес-Монтес) та навіть поховання у формі піраміди. А ще тут велика кількість ангелів, витончених істот з такими різними характерами.

Садиба “короля Патагонії” бізнесмена Хосе Менендеса

Розкішні садиби Пунта-Аренаса оздоблені салонами з витонченими меблями. Все тут гармонійно підібрано – освітлення, завіси, картини на стінах, скульптури. Старе добре ХІХ ст. Проте вони обладнані за останнім словом тогочасної техніки. Садибу «короля Патагонії» – Хосе Менендеса (1846-1918) – найбільш удачливого бізнесмена регіону можна відвідати безкоштовно. Тут зараз розташовується регіональний музей Магелланії. Хосе Менендес прибув з першою групою переселенців ще у 1873 р.

Інтер’єри особняка Хосе Менендеса

Він зайнявся комерцією, розведенням худоби та індустрією в Чилі та Аргентині. Одружився з Марією Бенеті Капітал. Здається, що зараз тут можна почути тихий звук шовкових суконь та запах дорогого тютюну.

В Пунта-Аренасі Менендес збудував багато споруд, в тому числі театр. На головній площі встановило йому пам’ятник. Втім, не поспішаймо захоплюватися цією постаттю. Наразі відомо що керуючі його господарств з відома свого шефа послідовно реалізували геноцид індіанців-селькнамів.

Палац Сари Браун

Іншою перлиною архітектури Пунта-Аренаса є садиба Хосе Ногуєри – Сари Браун. Елегантний палац з двома верандами та балконом. Палац в стилі неокласицизму французьких провінційних замків збудував у1895-99 р. французький архітектор Нума Маєр. Його автограф розміщено на одному з декоративних елементів фасаду будівлі.

Наразі палац Сари Браун є національною пам’яткою Чилі, в ньому окрім законсервованого духу золотого часу Пунта-Аренаса, зберігається цінна колекція живопису. На деяких полотнах та акварелях представлено зокрема дику природу регіону: акварелі краєвидів Вогняної Землі британського капітана Carl Carlson та чилійського монаха-селезіанина Mariano Ortúzar Cariola.

Одна з веранд палацу облаштована як зимовий сад. Її скло з середини обплітають пагони винограду.

В невеличкому павільйоні прибудованому до фасаду палацу ми можемо побачити саму Сару Браун – місцеву красуню-меценатку, що походила з Російської Імперії.

Постать Сари Браун у невеликій капличці поруч з особняком

Портрет Сари Браун

Іншим місцем пам’яті про неї є надзвичайно мальовниче кладовище в Пунта-Аренасі (1894 р.). Тут свої усипальниці мали всі впливові родини. Тут також є усипальниці національних спільнот.

Кладовище Пунта-Аренаса характеризується витонченою архітектурою та скульптурою

Є тут і каплиця в православному стилі, де похована сама Сара. У вікнах каплиці ми можемо побачити візерунки подібні до гілок винограду з зимового саду її палацу.

Тихі алеї, порослі сформованими деревами південного кедру (Austrocedrus chilensis) зберігають пам’ять про багатьох піонерів регіону. Монументальна вхідна група в стилі неокласицизму 1919 р. – це дарунок місту від Сари Браун.

Капличка-усипальниця «патагонської королеви» Сари Браун

На кладовищі Пунта-Аренаса знаходимо також згадку про битву біля Мальвінських островів 1914 р., де британці потопили кораблі азіатської ескадри німців адмірала Шпее. Це пам’ятник зведений німецькою спільнотою з виразним орлом та справжніми снарядами.

Пам’ятник німецьким морякам, що загинули в бою у Мальвінських островів в 1914 р. у Пунта-Аренасі

Життя Пунта-Аренаса було тісно пов’язане з океаном. З 1902 р. починається активний розвиток китобійного промислу, спочатку в Магеллановій протоці. Його наслідком стало різке скорочення популяцій китів у тутешніх водах.

На цьому кладовищі знаходиться поховання Тихоокеанської війни 1879 р., жертв вибуху британського корабля HMS Doterel 26 квітня 1881 р., чилійців, які служили в британській армії в Першій та Другій світовій війні. Тут також поховані робітники, жертви зіткнень з поліцією в 1920 р.

Є тут і пам’ятник невідомому індіанцю (Ділянка 11, ряд 5-N-1- P) – дещо запізніле каяття за винищення місцевих аборигенів. У місцевих мешканців є дуже популярним торкатися руки індіанця, що начебто зцілює. Можливо, в такій формі збереглася пам’ять про давні вірування місцевих аборигенів?

Пам’ятник невідомому індіанцю на історичному кладовищі Пунта-Аренаса

А власне, описуючи місцеві реалії, ми зовсім забули про індіанців. На північ від Пунта-Аренаса мешкали індіанці туельче (аонікенк). Туельче полювали на гуанако та нанду. Їх життя було сильно пов’язане з цими тваринами. Для полювання вони використовували болеадори – спеціальні кульки на мотузках, що кидалися та спутували ноги тварині. Ці індіанці виготовляли взуття та одяг з шкур тварин, з шерсті гуанако вони виготовляли декоровані вироби.

Індіанці туельче на зустрічі з білим торговцем

На південь від туельче були поширені індіанці кавескар (алакалуфи). Кавескар використовували каноє і жили з дарів моря. Їх мова суттєво відрізнялася від мови ямана (ягана) півдня Вогняної Землі, до яких вони за стилем життя були дуже подібними. Нащадки цих племен досі живуть в Пунта-Аренасі та Пуерто Еден (острів Велінгтон).

На південь від кавескар на островах Вогняної Землі, аж по мис Горн проживали ямана.

Індіанець ямана

Вони були мисливцями на морських левів та збирачами молюсків. Для цього використовувалися гарпуни та кошики для збирання дарів моря.

На півночі Великого острова Вогняної Землі мешкали она (селькнами). Ці індіанці теж полювали на гуанако за допомогою луків. Вони характеризувалися високим зростом та атлетичною статурою. Молоді мисливці проходили ініціацію. Цікаво, що для доброго воїна престижним вважалося мати повну дружину. Також она практикували спортивну боротьбу.

Она (селькнами) не визнавали претензій білих на пасовища

З племенем она було пов’язане ще одне плем’я – гауш, що мешкало на крайньому півострові Великого острова Вогняної Землі навпроти острова Штатів (Isla de los Estados). Проте його представники мали іншу мову. Загалом, про це плем’я відомо дуже небагато.

Зі способом життя усіх цих індіанських племен можна познайомитися в селезіанському музеї Пунта-Аренаса. Саме монахи-селезіанці розпочали роботу в Магелланії з 1887 р., збираючи свідчення про вимираючу культуру індіанців. Засновник цього ордену – Ян Боско був оголошений патроном Патагонії. В Пунта-Аренасі стоїть йому пам’ятник.

Наразі у місті виситься монументальний комплекс санктуарію Богородиці Неустанної допомоги  (архітектор Хуан Бернабе),  заснований селезіанцями. Висока вежа увінчана постаттю Марії з немовлятком Ісусом. Биття костельних дзвонів наповнює Пунта-Аренас своєрідним духом. Хрест на горі св. Хреста поставили у Пунта-Аренасі також селезіани.

В частині монастирського комплексу розміщується цінна колекція артефактів індіанських культур регіону та місцевих реліквій.

Фігура Богородиці з першої церкви в Пунта-Аренасі

Перший храм в Пунта-Аренасі був збудований ще у 1854 р. В місцевому музеї пам’яті зберігся хрест, що зроблений з двох колон від першої дерев’яної церкви Пунта-Аренаса.

Хрест зроблений з колон першого костелу в Пунта-Аренасі

Головну увагу привертає у відвідувачів головна площа містечка названа на честь першого губернатора міста – Муньоса Гомеро (початково традиційно називалася площею Зброї -Plaza de Armas). На старих світлинах поблизу головної пам’ятки – пам’ятника Магеллану ми бачимо тут щойно посаджені тепер столітні південні кедри.

Увагу привертає розташований на ній будинок губернатора. У 1910 р. тут, в палаці губернатора було влаштовано прийом на честь Жана Батиста Шарко – французького дослідника, відкривача Аргентинських островів, де знаходиться українська антарктична станція.

Загалом, Пунта-Аренас був і залишається однією брам до Антарктики. Зрозуміло, що в міському ландшафті окрім раніш згадуваного будинку губернатора збереглися й інші численні місця пов’язані з антарктичними експедиціями. Зокрема, в будівлі Першої станції пожежників (не зберіглася) гостила 1897 р. перед експедицією в Антарктику команда бельгійського дослідника А. де Герлаха, що включала польського дослідника – у період перед Другою світовою війною професора Львівського університету Г. Арцтовського. Експедиція Герлаха вперше підійшла з півночі до району Аргентинських островів, де сьогодні розміщується українська антарктична станція «Академік «Вернадський». У залі цієї ж станції було розміщено врятованих судном «Ельчо» учасників експедиції Шакелтона та капітана Луїса Пардо – героя порятунку експедиції.

А у готелі «Франція» зупинявся Рауль Амундсен (оригінальна будівля готелю «Франція», на жаль, не збереглася).

На центральній площі розташований також т.зв. будинок Бланчарда, в якому наразі розміщується Чилійський полярний інститут. Хуан Бланчард був партнером Магелланського китобійного товариства, яке першим розвинуло кривавий китобійний промисел на Південних Шетландських островах та Антарктичному півострові.

Важливо згадати також поштову станцію, яка розташовувалася тут же в будинку забезпечувала для антарктичних експедицій зв’язок. Звідси розсилав листи Роберт Скотт, коли прибув Нової Зеландії після експедиції в Антарктику 8 липня 1904 р.

«Зелений мол» (номер 1) у Пунта-Аренасі

Збереглися рештки так званого «Зеленого мола» (пасажирського), на якому 16 грудня 1908 р. відбулося прощання Ж. Б. Шарко з губернатором та французькою громадоюміста. Тут Шарко отримав письмову згоду Магелланського китобійного товариства підтримати експедицію Шарко вугіллям і всім необхідним.

Готель «Рояль», в якому проживав Е. Шакелтон

Нажаль, не зберігся до нашого часу будинок готелю «Royal» (ріг вулиць О’гіггінса та Менендеза, в якому перебував  1916 р. Е. Шакелтон – наразі тут паркінг). Натомість збереглися будівлі Британського клубу (сучасний банк Чилі), та англіканської церкви міста, в яких дослідник виступав з лекціями. Проте, найбільш промовистим був виступ Франка Вілда з показом фотографій драматичної експедиції «Ендуранс» в міському театрі.

 

Англіканська церква в Пунта-Аренасі – місце промов Е.Шакелтона

Пам’ятник Ф. Магелану в Пунта-Аренасі

На головній площі відбувається щонедільне свято підняття прапора – мініатюрний парад підкреслює військову силу Чилі у регіоні.

Свято недільного підняття прапору в Пунта-Аренасі

Домінантою центральної площі є, звичайно ж, пам’ятник Фернандо Магеллану. На ньому зафіксовано пам’ять про першу появу європейців біля південного закінчення Довгого континенту. А неподалік Пунта-Аренаса у передмісті Ріо-Секо у невеликому музеї під відкритим небом можна побачити репліку судна Магелана «Нао Вікторія».

Реконструкція судна Магеллана «Нао Вікторія»

Піднявшись на його борт, можна відчути наскільки ненадійними були тогочасні судна, як мало було на них простору для життя. Скрипучі палуби. В порівнянні з судном Магеллана інше судно – «Бігль», на якому ходив Чарльз Дарвін, здається великим і просторим. До речі, цей корабель, а отже і місцеву протоку, названо на честь англійської породи собак з довгими вухами. Зважаючи на що, саме її представлено під бушпритом судна.

Пробираючись по внутрішніх приміщеннях «Бігля», намагаюся уявити собі життя Ч. Дарвіна на судні. Тут також представлено шлюпку на якій Шакелтон добирався з острова Елефант на Південну Георгію, а також шхуну «Анцуд», яка проголосила суверенітет Чилі в Магеллановій протоці.

Репліка шхуни «Анцуд», яка закріпила чилійський суверенітет у Магеллановій протоці

Пам’ятник шхуні «Анцуд» та її екіпажу зведено на набережній Пунта-Аренаса в районі виходу вул. Колумба.

На березі протоки Магеллана спостерігаємо свідчення минулої епохи – остови суден. Такі судна ми можемо побачити на багатьох старих фотографіях Пунта-Аренаса. На них вони живі і в роботі, тут же в реальному часі залишилися лише їх старі проржавілі каркаси. На мальовничому остові британського фрегата «Лорд Лондсдейл» відпочивають баклани чи місцеві сірокрилі ібіси (Theristicus melanopis).

Скелет британського фрегата «Лорд Лондсдейл»

Сірокрилий ібіс

Цікаво, що в місті ми можемо відшукати і деякі місця, пов’язані з Україною. Як ми вже зазначали, в колишньому будинку Бланчарада розташований Чилійський полярний інститут. Над входом до нього вивішені прапори усіх країн Антарктичного договору, серед яких і Україна.

Український прапор при вході до Чилійського полярного інституту

Ще сліди пов’язані з перебуванням українців в місті знаходимо на видовій площадці міста – горі Святого Хреста. Тут на стовпах прибиті вказівники відстаней до різних міст світу. Серед них знаходимо українські Севастополь та Київ.

В Пунта-Аренасі зупинялися члени не однієї української антарктичної експедиції. На жаль, раніше місця їх проживання не реєструвалися. В сезон 2018 р. це були готелі Diego del Almagro та хостел Tatys. Сезон 2019 р. зупинявся в цілій низці готелів та хостелів: Tatys, Navigantes, Patagonia та Diego del Almagro. Перед відправленням в 2019 р. склад сезонної української експедиції мав зустріч в ресторані готелю Савой (Savoy).

Хостел «Татис», в якому два сезони зупинялися українські полярники

Готель «Дієго дель Альмагро», в якому також два сезони зупинялися українські полярники

В 2020 та 2021 рр. українські полярники зупинялися в готелях Патагонія та Matic Apartments.

В Пунта-Аренасі знаходиться клінка “Редсалюд”, де проходив лікування учасник зимівлі 23-ї УАЕ.

Надзвичайно цікавим є Музей Пам’яті (Museo del Recuerdo) при університеті Магеланії. Тут представлено найрізноманітніші машини та механізми. Насправді вражає, що тут застосовували парові трактори, екскаватори та укладачі асфальту на початку ХХ ст. Тобто, тоді, коли в Україні їх просто не було.

Парові трактор та екскаватор

Збережені тут і старі магазинчики та ремісничі майстерні, колекція старих автомобілів. Уся атмосфера тутешнього музею нагадує кадри з вестерну, що характеризує давній уклад життя Нового Світу. Тут збережено також носову скульптуру одного з чилійських суден «Проа», що досліджувало Антарктику. Тут також можна побачити і дзвони першої силезіанської місії.

Скульптура з чилійського судна «Проа» знайдена на острові Гринвіч (Південні Шетландські острови) в Антарктиці

Цікавою є також експозиція військового музею.

Прогулюючись вилицями літнього Пунта-Аренаса тяжко собі уявити як це місто виглядає взимку. Звичайно засніжений Пунта-Аренас з надзвичайно коротким світловим днем привабливим не назвеш. Проте його мешканці вміють підняти собі настрій. В розпал зими тут відбувається багатоденний фестиваль Зими, під час якого вибирають королеву свята, вулицями міста проходить справжній латиноамериканський карнавал і всі бажаючі купаються у водах  Магелланової протоки.

Під час прогулянки Пунта-Аренасом варто також оглянути старий вугільний мол. Це місце колись активного завантаження вугілля з місцевих копалень. Вугілля досі помітне в прибережній зоні, де перемішується з галькою. Сюди його виносить місцева річка, яка початково називалася Вугільною, а згодом у зв’язку з копальнями була названа річка Копалень (Rio de las Minos). Окрім нього тут трапляються шаруваті піщаники. Якщо їх розколоти, то можна побачити листки рослин давньої флори Патагонії.

Відбиток листка південного бука у сланці з Пунта-Аренаса

Наразі на старих молах відсиджуються баклани. Вони байдуже оглядають трансформації, яких зазнає місто.

Імператорські баклани на старому вугільному молі в Пунта-Аренасі

Колись територію міста було вкрито густим магеллановим лісом. Тепер він відступив на верхівки гірського ланцюга. Тут збережено його фрагмент у резерваті Магелланес. Деревостан сформовані з листопадного (Nothofagus pumilo) та зимово-зеленого південного бука (Nothofagus betuloides), на гілках якого зростає аналог нашої омели – місодендрум (Misodendrim punctulatum)  та гриб цитарія Дарвіна (Cyttaria darvini), який ще називають індіанським хлібом. В лісах зростає багато лишайників та мохів. Гілки буків декоровані білим мереживом лишайника – бороданя (Usnea barbata).

В пологу зростають папороть блехнум (Blechnum penna-marina), ситниковидні (Marsippostermum grandiflorum), плаун магеланський (Lycopodium magellanicum), свиняче виногроно (Grunera magellanica) та калюжниця бестеблова (Caltha sagittata).

Рештки подібного лісу можна побачити і в межах міста у парку Марії Бенеті на південній околиці міста. Тут же зроблено надзвичайно вдалу спробу відтворити тварин Патагонії з минулих епох. Зокрема, наявні реконструкції виявлених в південній Патагонії та Антарктиді динозаврів, таких як титанозавр та гадрозавр (145-66 млн. років тому).

Титанозавр – велетень з Патагонії

В парку реконструйовано також водних рептилій, зокрема плезіозавра (99-66 млн. років тому). Плезіозаврів знайдено в багатьох місцях Магелланії. Нещодавно на території парку Торрес дель Пайн виявлено і найбільше в південній півкулі родовище залишків іхтіозаврів (140-130 млн. років).

Плезіозавр

Крайній південь Патагонії характеризувала також своєрідна плейстоценова фауна. Це хижаки: патагонський ведмідь (Arcthotherium sp.) та шаблезубий тигр (Smilodon populator). Велетенський ссавець макроухенія (Macrauchenia patachonica) вимер перед 12 тис. років тому. Ягуар (Panthera onca mesembrina) зник тут 12 тис. років тому. Його залишки знаходять в місцевих печерах. Також цю фауну представляли південний кінь (Hippidion saldiasi), примітивний вовк (Canis avus) та славнозвісний велетенський лінивець – мілодон (Milodon darwini). Завдяки останньому прославилося містечко Пуерто-Наталес, біля якого знайдено печеру Cueva de Milodon з муміфікованими рештками мілодона.

В самому парку наявна невелика річка, на якій створено ставки. Зустрічається тут і патагонський барбаріс – калафате (Berberis microphylla). З ягід цієї рослини – одного з символів Патагонії роблять смачні джеми. Парк надзвичайно популярний у мешканців містечка і особливо у дітей.

Макрохенія (Macrauchenia patachonica)

На околицях Пунта-Аренаса свідчення культу гаучо Гіля – маленькі каплички з червоними прапорцями та дарами цьому неофіційному святому.

Капличка Гаучо Гіля

В сучасному Пунта-Аренасі можна знайти численні свідчення слов’янської присутності – це назви вулиць та будинки пов’язані з хорватами: Хорватський дім, клуб «Сокіл», вулиця Хорватія тощо. Численні хорвати поховані на історичному цвинтарі, а на вулиці Бульнеса встановлено також пам’ятник хорватським іммігрантам у вигляді хорватського герба.

Пам’ятник хорватській спільноті в Пунта-Аренасі

У місті наявно багато пам’ятників: пам’ятник вівчарям, пожежникам, батьку хорватської літератури Марко Марулічу, нафті, бюст Магеллана, пам’ятний знак на честь Чилійської Антарктики та чилійський фундаторів китобійного промислу в Антарктиці, пам’ятник слави чилійського флоту, пам’ятник Бернарду О’Гіґґінсу та генералу Сан Мартину та ін.

Але найцікавіше в містечку це, безумовно, Магелланова протока. Червоний світанок наповнює її широку смугу різноманітними кольорами. З іншого боку видніються гори островів Вогняної Землі. В добру погоду можна навіть побачити засніжену верхівку гори Сармієнто (2187м н.р.м). Неповторна блакить морської протоки, яку постійно непокоять тутешні вітри.

На акваторії протоки зустрічаються численні морські птахи: баклани імператорський (Phalacrocorax atriceps), неотропічний (Phalacrocorax brasilianus) та скельний (Phalacrocorax magellanicus), південний велетенський буревісник (Macronectes giganteus), сріблястий буревісник (Fulmarus glacialoides), чорнобровий альбатрос (Thalassarche melanophris), чилійський скуа з темною шапочкою (Stercorarius chilensis), пуфінур магеланський (Pelecanoides magellani) та ін.

Узбережжя протоки поросло псамофітною і галофітною рослинністю. Великі поля водорості макроцистіса грушовидного (Macrocystis pyrifera) з хвилястими пластинами слані тягнуться вздовж мілководдя. На водах протоки інколи навіть з’являються кити, такі як малі смугачі.

Літораль Магелланової протоки справжній клондайк для натураліста. Тут можна відшукати рештки численних крабів, включаючи короля тутешніх вод – королівського магелланського краба (Lithodes santolla). А ось, наприклад, велика клешня, імовірно від краба (Homalaspis plana). Трапляються схожі на трилобітів рачки Serolis sp., Edotea magellanica, Exsocphaeroma giga та Ogygia buchi. В певні періоди року вода стає червоною від рачків лангустинів (Munida gregaria). А що ж за морська літораль без мушель молюсків? Тут можна відшукати високі конусоподібні черепашки магелланського лімпета (Nacella magellanica), великі рапановидні раковини (Odontocymbiola magellanica), їстівних мідій (Choromytilus chorus та Aulacomya atra), ногітки (Ensis macha). Трапляються також білі схожі на чорноморську мідію черепашки їстівного молюска (Retrotapes exalbidus), гребінець (Zygochlamis patagonica). На черепашках молюсків чи камінні оселяються велетенські балянуси (Megabalanus psittacus).

Рачки лангустинів

Багатство безхребетних, яких викидає на літоралі приваблює сюди численних птахів таких як домініканські (Larus dominicanus) та дельфінячі мартини (Larus scoresbii), чорноголові мартини (Larus maculipennis), чубата (Lophonetta specularioides) та пароплавна качки (Tachyeres leucocephalus), а також крячок американський (Sterna hirundinacea). На пляжах гуляють кулички побережники (Callidris sp.) та пісочники (Charadrius sp.).

На літоралі трапляються численні птахи: домініканські (Larus dominicanus) та дельфінячі мартини (Larus scoresbii), чорноголові мартини (Larus maculopennis), качки: Lophonetta specularioides та Chloephaga poliocephala, Tachyeres leucocephalus, баклани (Phalacrocorax atriceps, Phalacrocorax brasilianus) та крячок (Sterna hirundincaea). На пляжах гуляють кулички (Callidris sp., Charadrius sp.).

Магелланові гуси в резерваті Tres Puentes в Пунта-Аренасі

На північній околиці Пунта-Аренаса розатшоване невеличке селище Ріо Секо, в якому збереглися елементи старої забудови – каплиця 1910 р. та перші холодильники, для зберігання м’яса в Чилі відкриті в 1902 р. Неподалік Ріо Секо знаходиться резерват птахів – Tres Рuentes – ділянка естуарію річки Секо. Тут на невеликих водоймах тримаються коскороба (Coscoroba coscoroba), чорношиї лебеді (Cygnus melancoryphus), очкові качки (Anas specularis), південні лиски (Fulica armillata) та чайка чилійська (Vanellus chilensis). В резерваті також тримається велика популяція магеланових гусей (Chloephaga picta). Під час міграцій тут зупиняються навіть чилійські фламінго (Phoenicopterus chilensis), попелясті (Chloeophaga polycephala) та рудуваті гуси (Chloephaga rubidiceps). З горобиних птахів трапляються патагонський негрито  (Lessonia rufa) та  хінголо (Zonotrichia capensis). З денних хижих птахів тут можна побачити звичайну каракару (Caracara plancus),  мандрівного сокола (Falco peregrinus) та мінливого яструба (Geranoaetus polyosoma).

В самому місті можна легко виявити  усюдисущого фолклендського дрозда (Turdus falcklandii). Він дуже схожий на наших дроздів, проте має чорну шапочку та жовті груди. Легко виявити і американського боривітра (Falco sparverius), який полюбляє зависати в повітрі, або та галасливу хіманго (Milvago chimango). В місті повно звичайних міських голубів (Columba livia) звичайних горобців (Passer domesticus), а також сільські ластівки (Hirundo rustica). А вночі вулицями міста заволодівають домініканські мартини.

В околицях Пунта-Аренаса зустрічаються кролі (Oryctolagus cuniculus) та сірі зайці (Lagomarpha leporidae), які мають європейське походження.

Прощаємося з Пунта-Аренасом. Корабель відчалює від пристані та направляється у фіорди Вогняної Землі. Вздовж узбережжя півосторва Брунсвік проходимо до миса Форвард – найбільш південної точки південно-американського континенту. Тут розташовано хрест на честь едикта імператора Костянтина,  який дозволив визнавати християнство.

На захід від цього півострова розташовується морський парк імені Франциска Колоане – місце де зустрічаються різні китоподібні, найчастіше горбаті кити, рідше косатки, самці кашалотів чи різні дельфіни. На острові Леон знаходиться колонія магеланських (Spheniscus magellanicus), золотоволосих (Eudyptes chrysolophus) та чубатих пінгвінів (Eudyptes chrysocome). Трапляються тут також і королівські пінгвіни (Aptenodytes patagonicus). Зауважимо, що ці пінгвіни гніздують і неподалік від Пунта-Аренаса у затоці Інутіль.

Глибокі канали – затоплені льодовикові ложа оточені гірськими хребтами. Тутешні топоніми зберігають пам’ять про місцевих піонерів та китобоїв. По захищених схилах ховаються зарості південного буку, а з крутих схилів падають довгі водоспади.

Не позбавлені тутешні острови і сумних сторінок. Тут треба згадати концентраційний табір Río Chico. Тут утримувалися як політичні супротивники режиму Піночета, так і індіанці селькнами.

За першими рядами гір висяться високі засніжені вершини. Місцями по схилах гір сповзають льодовики. В інших місцях наявні осипи. Найвеличніші гори спостерігаємо в районі національного парку Альберто Августині. Тут над засніженим пасмом вивищується монументальна гора Дарвін (2438 м.н.р.м).

Водоспад на схилах острова архіпелагу Вогняної Землі

Китів тут небагато, лише один раз нам показав свою спину мандрівний малий смугач (Balaenoptera acutorostrata). Частіше зустрічаються морські леви (Otaria flavescens). На прибережних скелях видно глибину-припливів та відпливів. Дерева спускаються до самої води.

Тутешні острови мають дуже бідну фауну. Тут масово поширені щури (Ctenomys magellanicus). На прибережному камінні помітні численні пари мисових гусей (Chloephaga hybrida). Суцільно білий самець цієї птахи, на відміну від темнішої самки, помітний здалеку. А на воді тримаються трохи незграбні пароплавні качки. Час від часу над водою пролітає кільчастий рибалочка (Megaceryle torquata) чи хижа смугаста каракара (Phalcoboenus australis).

З чилійських фіордів дорога веде до канала Бігль. Вночі проходимо сяючу у вогнях Ушуайю. Тут знову пінгвінячі береги. Магеланські пінгвіни гніздують тут в норах на березі невеличкого острова Хаммер. Тут також можна зустріти ще одного субантарктичного королівського пінгвіна.

В протоці Бігля зустрічаємо жвавих темних атлантичних дельфінів (Lagenorhynchus obscurus), які весело стрибають обок нашого судна.

Щоб перечекати шторм стаємо на якір біля Пуерто Вільямс. Місто названо на честь капітана Хуана Вільямса – командира шхуни «Анцуд», яка в 1843 р. заклала форт Бульнес та проголосила чилійський суверенітет над Магеллановою протокою. Це містечко змагається з Ушайєю за звання найбільш південного. Втім, поки це звичайно село. Один костел з двоскатним дахом, оббиті металом будинки. Острів Наварино, на якому знаходиться Пуерто Вільямс – колишня  зона поширення племені ямана. Тут зростає також одне з небагатьох аборигенних видів дерев Вогняної землі – канелло (Drimys winteri). Поблизу наявні кургани з харчових решток стоянок ямана – ракушок морських молюсків. Все що залишилося від вимерлого народу…

Вид на Пуерто-Вільямс

На виході в океан біля острова Піктон лежить на каменях затонуле судно. Тут також варто згадати  про прикордонний конфлікт між Чилі та Аргентиною, в 1978 р. Аргентина домагалася передачі  їй трьох островів Піктон, Ленокс та Ісла-Нуева

Після відмови чилійців Аргентина почала готувати інвазію. Це призвело до концентрації чилійської армії вздовж усієї протоки Бігля, будівництва укріплень, вогневих точок, спорудження траншей, дротяних загороджень та мінних полів, які можна побачити і по сьогодні. Лише в 1984 р, Аргентина і Чилі підписали мирний договір у Ватикані, який залишив спірні острови Чилі, але морські права в цьому районі надав Аргентині.

Далі нас супроводжує зграя темних дельфінів (Dusky-Dolphin, Lahenorhynchus obscurus). Корабель залишає по лівому борту крайній півострів Південної Америки та стріловидні піки острова Штатів. Далі перед нами відкриваються непривітні скелі острова в районі мису Горн. Біля мису зривається вітер, посилюється шторм…

Скелі біля острова Deceit, неподалік мису Горн

Тут наш корабель кидає якір в бухті острова Deceit, щоб перечекати шторм в протоці Дрейка. На схилах цього острова зустрічаються навіть південні буки (Nothophagus sp.).

Ще південніше знаходиться маяк на островах Дієго Рамиреса. Далі – тільки Антарктика – південна корона освітлена крижаними лампами, як писав Пабло Неруда.

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», завідувач біологічного відділу НАНЦ,  д.б.н. 

Протока Дрейка, 27.01.2019 р.,

відредаговано й доповнено – Пунта-Аренас, 5.02.2021 р.


Читайте також попередні частини циклу «Українська Антарктида»:

 

Related posts

Leave a Comment