Пунта-Аренас. Етюди містечка на кінці світу

Напевне, ви б ніколи не обрали в якості спеціального місця візиту Пунта-Аренас. Це містечко лежить у Чилі на березі Магелланової протоки, на півострові Брунсвік, що є найбільш південним пунктом власне Південної Америки. Саме тут знаходиться мис Форвард – найпівденніша точка цього континенту. Ми два дні добиралися сюди з України, щоб сісти на корабель до Антарктики. А коли дісталися, то вкотре зрозуміли, що далі може бути лише Антарктида.

А як дісталися до цього носику Довгого континенту давні люди? Вважається, що вони прийшли з Північної Америки через Панамський перешийок. Проте досягнути Чилі могли і полінезійці. Існує навіть легенда, що саме полінезійці відкрили Антарктику.


Вид на Пунта-Аренас

Виникнення Пунта-Аренаса пов’язують з конкістадором доном Педро Сармієнто де Гамбоа. Він заснував своє перше поселення – колонію «Ім’я Ісуса» при вході в Магелланову протоку з боку Атлантики у 1584 р. Наступним його поселенням стало в тому ж році Рей дон Філіпе, розташоване на 80 км на південь від сучасного Пунта-Аренаса. Пізніше це поселення набуло сумну назву пункт голоду – Puente el Hambre, адже поселення справді голодувало та загинуло. Розкопки в церкві Введення святої Богородиці XVI ст. відкрили рештки кам’яних фундаментів, поховання, глазуровану кераміку та залишки дерева. Це все, що лишили по собі перші колоністи на кінці світу.

Іспанський шолом часів конкістадора дон Педро де Гамбоа

 

План поселення Рей дон Філіпе

Призначенням поселення було не допустити проходу британських піратів Магеллановою протокою. Проте, за іронією долі, саме англійці врятували останніх колоністів з Пункту Голоду, які вижили.

Магелланову протоку пробували підпорядкувати собі французи та англійці. В селезіанському музеї Пунта-Аренаса зберігається хрест, що був встановлений на могилі одного з капітанів відомого судна «Бігль» на англійському цвинтарі (1894 р.) в затоці Сан Хуан протоки Магеллана.

Пізніше, зі становленням Чилі, ця держава побудувала форт Бульнес на південь від сучасного Пунта-Аренаса. Наразі його укріплення – досить примітивні – є місцем відвідування місцевих туристів. Тут же було зведено перший костел. Назва нагадує про президента Мануеля Бульнеса, який домовився з Аргентиною про чилійський суверенітет над Магеллановою протокою. Ось він, в еполетах на коні, увічнений в бронзі на однойменній вулиці міста.

Пам’ятник президенту М. Бульнесу

Пунта-Аренас колись був важливим пунктом на Магеллановій протоці, якою до будівництва Панамського каналу, активно йшло судноплавство. Він же був воротами в Антарктику. Але і це значення місто втратило, на користь аргентинської Ушуаї. У вишуканій архітектурі центральної частини міста (цим воно разюче відрізняється від дуже простої Ушуаї з її переважно дерев’яною архітектурою) читається історія заможних родин. Тут наявні численні пам’ятки історизму (неокласицизму). На вулицях Пунта-Аренаса можна навіть знайти зразки справжнього арт-деко та конструктивізму. В оздобленні будинків, їх огорож часто зустрічаються мотиви, пов’язані з морем та його мешканцями: різноманітні риби, зокрема, крилаті.

Архітектура Пунта-Аренаса

Герб Пунта-Аренаса на фасаді міської ратуші

Численні архітектурні та скульптурні пам’ятки наявні і на історичному кладовищі. Тут можна відшукати мініатюрний грецький храм (склеп родини Менендес-Монтес) та навіть поховання у формі піраміди. А ще тут велика кількість ангелів, витончених з такими різними характерами.

Садиба короля Патагонії Хосе Менендеса

Розкішні садиби Пунта-Аренаса оздоблені салонами з витонченими меблями. Все тут гармонійно підібрано – освітлення, завіси, картини на стінах, скульптури. Старе добре ХІХ ст. Проте вони обладнані за останнім словом тогочасної техніки. Садибу короля Патагонії – Хосе Менендеса (1846-1918) – самого удачливого бізнесмена можна відвідати безкоштовно. Хосе Менендес прибув з першою групою переселенців ще у 1873 р.

Інтер’єри особняка Хосе Менендеса

Він зайнявся комерцією, розведенням худоби та індустрією в Чилі та Аргентині. Одружився з Марією Бенеті Капітал. Здається, що зараз тут можна почути тихий звук шовкових суконь та запах дорогого тютюну. В Пунта-Аренасі Менедес збудував багато споруд, в тому числі театр. На головній площі вдячне місто встановило йому пам’ятник.

Вілла Сари Браун

Не менш витонченою є садиба Хосе Ногуєри – Сари Браун. Елегантний палац з двома верандами та балконом. Скло однієї з веранд з середини обплітають пагони винограду. В невеликій капличці прибудованій до садиби ми можемо побачити саму Сару Браун – місцеву красуню-меценатку, що походила з Російської Імперії.

Постать Сари Браун у невеликій капличці поруч з особняком

Портрет Сари Браун

Іншим місцем пам’яті про неї є надзвичайно мальовниче кладовище в Пунта-Аренасі. Тут свої усипальниці мали всі впливові родини. Тут також є усипальниці національних спільнот.

Кладовище Пунта-Аренаса характеризується витонченою архітектурою та скульптурою

Є тут і каплиця в православному стилі, де похована сама Сара. У вікнах каплиці ми можемо побачити візерунки подібні до гілок винограду з тераси її будинку. Тихі алеї порослі сформованими деревами південного кедру (Austrocedrus chilensis) зберігають пам’ять про багатьох піонерів регіону. Потужна вхідна група в стилі неокласицизму – це дарунок місту від Сари Браун.

Капличка-усипальниця патагонської королеви Сари Браун

Є тут і пам’ятник невідомому індіанцю – дещо запізніле каяття за винищення місцевих аборигенів. У місцевих мешканців є дуже популярним торкатися руки індіанця, що начебто зцілює. Можливо, в такій формі збереглася пам’ять про давні вірування місцевих аборигенів?

Пам’ятник невідомому індіанцю на історичному кладовищі Пунта-Аренаса

А власне, описуючи місцеві реалії, ми зовсім забули про індіанців. На північ від Пунта-Аренаса мешкали індіанці туельче (аонікенк). Туельче полювали на гуанако та нанду. Їх життя було сильно пов’язане з цими тваринами. Для полювання вони використовували болеадори – спеціальні кульки на мотузках, що кидалися та спутували ноги тварині. Ці індіанці виготовляли взуття та одяг з шкур тварин, з шерсті гуанако вони виготовляли декоровані вироби.

Індіанці туельче на зустрічі з білим торговцем

На південь від туельче були поширені індіанці кавескар (алакалуфи). Кавескар використовували каноє і жили з дарів моря. Їх мова суттєво відрізнялася від мови ямана (ягана) півдня Вогняної Землі, до яких вони за стилем життя були дуже подібними. Нащадки цих племен досі живуть в Пунта-Аренасі та Пуерто Еден (острів Велінгтон).

На південь від кавескар на островах Вогняної Землі, аж по мис Горн проживали ямана.

Індіанець ямана

Вони були мисливцями на морських левів та збирачами молюсків. Для цього використовувалися гарпуни та кошики для збирання дарів моря.

На півночі Великого острова Вогняної Землі мешкали она (селькнами). Ці індіанці теж полювали на гуанако за допомогою луків. Вони характеризувалися високим зростом та атлетичною статурою. Молоді мисливці проходили ініціацію. Цікаво, що для доброго воїна престижним вважалося мати повну дружину. Також она практикували спортивну боротьбу.

Она (селькнами) не визнавали претензій білих на пасовища

З племенем она було пов’язане ще одне плем’я – гауш, що мешкало на крайньому півострові Південної Америки навпроти острова Штатів (Isla de los Estados). Проте його представники мали іншу мову. Загалом про це плем’я відомо дуже небагато.

Зі способом життя усіх цих індіанських племен можна познайомитися в селезіанському музеї Пунта-Аренаса. Монахи-сілезіанці розпочали роботу в Магелланії з 1887 р., збираючи свідчення про вимираючу культуру індіанців. Засновник цього ордену – Ян Боско був оголошений патроном Патагонії. В Пунта-Аренасі стоїть йому пам’ятник.

Наразі у місті виситься потужний комплекс санктуарію Богородиці Помічниці (архітектор Хуан Бернабе) заснований селезіанцями. Висока вежа увінчана постаттю Марії з Христом. Потужний комплекс, в якому розміщується цінна колекція артефактів індіанських культур регіону та місцевих реліквій.

Постать Марії з першої церкви в Пунта-Аренасі

Проте перший храм в Пунта-Аренасі була збудована ще у 1854 р. В місцевому музеї пам’яті зберігся хрест, що зроблений з двох колон від першої дерев’яної церкви Пунта-Аренаса.

Хрест зроблений з колон першого костелу в Пунта-Аренасі

Головну увагу привертає у відвідувачів головна площа містечка названа на честь першого губернатора міста – Муньоса Гомеро. На старих світлинах ми бачимо тут щойно посаджені тепер столітні південні кедри.

Увагу привертає розташований на ній будинок губернатора. У 1910 р. тут в палаці губернатора було влаштовано прийом на честь Жана Батиста Шарко – відкривача Аргентинських островів, де знаходиться українська антарктична станція. В Пунта-Аренасі зупинявся і Рауль Амундсен (оригінальна будівля готелю, нажаль, не збереглася).

Пам’ятник Ф. Магелану в Пунта-Аренасі

На головній площі відбувається щонедільне свято підняття прапора – мініатюрний парад підкреслює військову силу Чилі у регіоні.

Свято недільного підняття прапору в Пунта-Аренасі

Домінантою центральної площі є, звичайно ж, пам’ятник Фернандо Магеллану. На ньому зафіксовано пам’ять про першу появу європейців біля південного закінчення Довгого континенту. А неподалік Пунта-Аренаса у передмісті Ріо-Секо можна побачити репліку судна Магелана «Нао Вікторія».

Реконструкція судна Магеллана «Нао Вікторія»

Піднявшись на його борт, можна відчути наскільки ненадійними були тогочасні судна, як мало було на них простору для життя. Скрипучі палуби. В порівнянні з судном Магеллана інше судно – «Бігль», на якому ходив Чарльз Дарвін здається великим. До речі, цей корабель, а отже і місцеву протоку, названо на честь англійської породи собак з довгими вухами. Зважаючи на що, саме її представлено під бушпритом судна.

Пробираючись по внутрішніх приміщеннях «Бігля», намагаюся уявити собі життя Ч. Дарвіна на судні. Тут також представлено шлюпку на якій Шакелтон добирався з острова Елефант на Південну Георгію, а також шхуну «Ансуд», яка проголосила суверенітет Чилі в Магеллановій протоці.

Репліка шхуни «Ансуд», яка закріпила чилійський суверенітет у Магеллановій протоці

На кладовищі Пунта-Аренаса знаходимо також згадку про битву біля Мальвінських островів 1914 р., де британці потопили кораблі азіатської ескадри німців адмірала Шпее. Це пам’ятник зведений німецькою спільнотою з виразним орлом та справжніми снарядами.

Пам’ятник німецьким морякам, що загинули в бою у Мальвінських островів в 1914 р. у Пунта-Аренасі

Життя Пунта-Аренаса було тісно пов’язане з океаном. З 1902 р. починається активний розвиток китобійного промислу, спочатку в Магеллановій протоці. Його наслідком стало різке скорочення популяцій китів у тутешніх водах. Морський парк імені Франциска Колане на захід від Пунта-Аренаса в протоці Магеллана – це місце, де ще тримаються горбачі.

На березі протоки Магеллана спостерігаємо свідчення минулої епохи – остови суден. Такі судна ми можемо побачити на багатьох старих фотографіях Пунта-Аренаса. На них вони живі і в роботі, тут же в реальному часі залишилися лише їх старі проржавілі каркаси. На мальовничому остові британського фрегата «Лорд Лондсдейл» відпочивають баклани чи місцеві чорнолиці ібіси (Theristicus melanopis).

Скелет британського фрегата «Лорд Лондсдейл»

Чорнолобий ібіс

На головній площі Пунта-Аренаса розташований Чилійський полярний інститут. Над входом до нього вивішені прапори усіх країн Антарктичного договору, серед яких і Україна.

Український прапор при вході до Чилійського полярного інституту

Ще сліди пов’язані з перебуванням українців в міст знаходимо на видовій площадці міста – горі Святого Хреста. Тут на стовпах прибиті вказівники відстаней до різних міст світу. Серед них знаходимо українські Севастополь та Київ.

В Пунта-Аренасі зупинялися члени не однієї української антарктичної експедиції. На жаль, раніше місця їх проживання не реєструвалися. В сезон 2018 р. це були готелі Diego del Almagro та хостел Tatys. Сезон 2019 р. зупинявся в цілій низці готелів та хостелів: Tatys, Navigantes, Patagonia та Diego del Almagro. Перед відправленням в 2019 р. склад сезонної української експедиції мав зустріч в ресторані Савой (Savoy).

Хостел «Татис», в якому два сезони зупинялися українські полярники

Готель «Дієго дель Альмагро», в якому також два сезони зупинялися українські полярники

Надзвичайно цікавим є Музей Пам’яті (Museo del Recuerdo) при університеті Магеланії. Тут представлено найрізноманітніші машини та механізми. Насправді вражає, що тут застосовували парові трактори, екскаватори та укладачі асфальту на початку ХХ ст. Тобто, тоді, коли в Україні їх просто не було.

Парові трактор та екскаватор

Збережені тут і старі магазинчики та ремісничі майстерні, колекція старих автомобілів. Уся атмосфера тутешнього музею нагадує кадри з вестерну, що характеризує давній уклад життя Нового Світу. Тут збережено також носову скульптуру одного з чилійських суден «Проа», що досліджувало Антарктику. Тут також можна побачити і дзвони першої силезіанської місії.

Скульптура з чилійського судна «Проа» знайдена на острові Гринвіч (Південні Шетландські острови) в Антарктиці

Під час прогулянки набережною Пунта-Аренаса варто оглянути старі вугільні моли. Це місце колись активного завантаження вугілля з місцевих копалень. Вугілля досі помітне в прибережній зоні, де перемішується з галькою. Сюди його виносить місцева річка. Окрім нього тут трапляються шаруваті піщаники. Якщо їх розколоти, то можна побачити листки рослин давньої флори Патагонії.

Відбиток листка південного бука у сланці з Пунта-Аренаса

Наразі на старих вугільних молах відсиджуються баклани. Вони байдуже оглядають трансформації, яких зазнає місто.

Імператорські баклани на старому вугільному молі в Пунта-Аренасі

Колись територію міста було вкрито густим магеллановим лісом. Тепер він відступив на верхівки гірського ланцюга. Тут збережено його фрагмент у резерваті Магелланес. Саме тут зростають старі дерева двох видів південного бука. Рештки лісу в межах міста можна побачити у парку Марії Бенеті на південній околиці міста. Тут же зроблено надзвичайно вдалу спробу відтворити тварин Патагонії з минулих епох. Зокрема, наявні реконструкції виявлених в південній Патагонії та Антарктиді динозаврів, таких як титанозавр та гадрозавр (145-66 млн. років тому).

Титанозавр – велетень з Патагонії

В парку реконструйовано також водних рептилій, зокрема плезіозавра (99-66 млн. років тому). Плезіозаврів знайдено в багатьох місцях Магелланії. Нещодавно на території парку Торрес дель Пайн виявлено і найбільше в південній півкулі родовище залишків іхтіозаврів (140-130 млн. років).

Плезіозавр

Крайній південь Патагонії характеризувала також своєрідна плейстоценова фауна. Це хижаки: патагонський ведмідь (Arcthotherium sp.) та шаблезубий тигр (Smilodon neogaueus). Велетенський ссавець макроухенія (Macrauchenia patagonica) вимер перед 12 тис. років тому. Ягуар (Panthera pathagonica) зник тут 12 тис. років тому. Його залишки знаходять в місцевих печерах. Також цю фауну представляли південний кінь (Hippidon saldiasi), примітивний вовк (Canis avuus) та славнозвісний велетенський лінивець – мілодон (Milodon darwini). Завдяки останньому прославилося містечко Пуерто Наталес, біля якого знайдено печеру Cueva de Milodon з муміфікованими рештками мілодона.

В самому парку наявна невелика річка, на якій створено ставки. Наявні види природної флори магелланового лісу. Це ленга – листопадний південний бук (Nothophagus pumilo), стовбури якого вкриті лишайником – бороданем (Usnea barbata). Зустрічається тут і патагонський барбаріс. Парк надзвичайно популярний у мешканців містечка і особливо у дітей.

Макрохенія (Macrauchenia patagonica)

На околицях Пунта-Аренаса свідчення культу гаучо Гіля – маленькі каплички з червоними прапорцями та дарами цьому святому.

Капличка Гаучо Гіля

В сучасному Пунта-Аренасі можна знайти численні свідчення слов’янської присутності – це назви вулиць та будинки пов’язані з хорватами: Хорватський дім, клуб «Сокол», вулиця Хорватія тощо. Численні хорвати поховані на історичному цвинтарі, а на вулиці Бульнеса встановлено також пам’ятник хорватським іммігрантам у вигляді хорватського герба.

Пам’ятник хорватській спільноті в Пунта-Аренасі

Серед сувенірів можна побачити ляльку в хорватському національному одязі

Але найцікавіше в містечку це безумовно Магелланова протока. Червоний світанок наповнює її широку смугу різноманітними кольорами. З іншого боку видніються гори островів Вогняної Землі. В добру погоду можна навіть побачити засніжену верхівку гори Сармієнто. Неповторна блакить морської протоки. Великі поля водоростей макрофітів з хвилястими пластинами тягнуться вздовж мілководдя. На водах протоки інколи навіть з’являються кити.

Літораль Магелланової протоки справжній клондайк для натураліста. Тут можна відшукати рештки численних крабів, включаючи короля тутешніх вод – королівського магелланського краба (Lithodes centolla). А ось, наприклад, велика клешня, імовірно від краба (Homalaspis plana). Трапляються схожі на трилобітів рачки Serolis, Edotea magellanica, Exsocphaeroma giga та Ogygia buchi. В певні періоди року вода стає червоною від рачків лангустинів (Mundia gregaria). А що ж за морська літораль без мушель молюсків? Тут можна відшукати високі конусоподібні черепашки магелланського лімпета (Nacella magellanica), великі рапановидні раковини (Odontocymbiola magellanica), мідії (Choromytilis chorus та Aulacomys atra), ногітки (Ensis macha). Трапляються також білі схожі на чорноморську мію черепашки (Retrotapes exalbidus), гребінець (Zygochlamis patagonica). На черепашках молюсків чи камінні оселяються велетенські балянуси (Megabalanus psittacus).

Рачки лангустинів

На літоралі трапляються численні птахи: домініканські (Larus dominicanus) та дельфінячі мартини (Larus scoresbii), чорноголові мартини (Larus maculopennis), качки: Lophonetta specularioides та Chloephaga poliocephala, Tachyeres leucocephalus, баклани (Phalacrocorax atriceps, Phalacrocorax brasilianus) та крячок (Sterna hirundincaea). На пляжах гуляють кулички (Callidris sp., Charadrius sp.).

Гуси в резерваті Tres Puentes в Пунта-Аренасі

На околиці Пунта-Аренаса знаходиться резерват птахів – Tres Рuentes – ділянка естуарію річки Секо. Тут на невеликих водоймах тримаються кокосороба (Coscoroba coscoroba), чорношиї лебеді (Cygnus malanocoryphus), качки (Anas specularis), південні лиски (Fulica armillata) та чайка чилійська (Vanellus chilensis). В резерваті також тримається велика популяція гусей (Chloephaga polycephala).

В самому місті ми відмітили південноамериканського боривітра (Falco sparverius) та хімангу (Milvago chimango). В околицях Пунта-Аренаса зустрічаються кролі та зайці.

Прощаємося з Пунта-Аренасом. Корабель відчалює від пристані та направляється у шхери та фіорди Вогняної Землі. Глибокі канали оточені гірськими хребтами. Тутешні топоніми зберігають пам’ять про місцевих піонерів та китобоїв. По захищених схилах ховаються зарості південного буку, а з крутих схилів падають довгі водоспади. За першими рядами гір висяться високі засніжені вершини. Місцями по схилах гір сповзають льодовики. В інших місцях наявні осипи. Найвеличніші гори спостерігаємо в районі національного парку Альберто Августині.

Водоспад на схилах острова архіпелагу Вогняної Землі

Китів тут небагато, лише один раз нам показав свою спину мандрівний малий смугач (Balenopthera austro-rostrata). Частіше зустрічаються морські леви. На прибережних скелях видно глибину-припливів та відпливів. Дерева спускаються до самої води.

Тутешні острови мають дуже бідну фауну. Тут масово поширені щури (Ctemomys magellanicus). На прибережному камінні помітні численні пари мисових гусей (Chloephaga hybrida). Суцільно білий самець цієї птахи помітний здалеку. Вночі проходимо сяючу у вогнях Ушуайю. Тут знову пінгвінячі береги. Пінгвіни Магеллана гніздують в норах на березі.

Щоб перечекати шторм стаємо на якір біля Пуерто Вільямс. Це містечко змагається з Ушайєю за звання найбільш південного. Втім, поки це звичайно село. Один костел з двоскатним дахом, оббиті металом будинки. Острів Наварино, на якому знаходиться Пуерто Вільямс – зона поширення ямана. Тут зростає також одне з небагатьох аборигенних видів дерев Вогняної землі – канелло (Drimys winteri). Поблизу наявні кургани з харчових решток стоянок ямана – ракушок морських молюсків. Все що залишилося від вимерлого народу…

Вид на Пуерто-Вільямс

На виході в океан біля острова Піктон лежить на каменях затонуле судно. Далі нас супроводжує зграя темних дельфінів (Dusky-Dolphin, Lahenorhynchus obscurus). Корабель залишає по лівому борту крайній півострів Південної Америки та стріловидні піки острова Штатів. Далі перед нами відкриваються непривітні скелі острова в районі мису Горн. Біля мису зривається вітер, посилюється шторм…

Скелі біля острова Deceit, неподалік мису Горн

Тут наш корабель кидає якір в бухті острова Deceit, щоб перечекати шторм в протоці Дрейка. На схилах цього острова зустрічаються навіть південні буки (Nothophagus sp.). На острові працювала французька експедиція в 1882-1883 рр. Ще південніше знаходиться маяк на острові Дієго Рамиреса. Далі – тільки Антарктика – південна корона освітлена крижаними лампами, як писав Пабло Неруда.

Читайте також попередні частини циклу «Українська Антарктида»:

 

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», завідувач біологічного відділу НАНЦ,  к.б.н. 

Протока Дрейка

27.01.2019 р.

Related posts

Leave a Comment