Т. Г. Шевченко серед учасників експедиції на березі Аральського моря. 1848-1849 рр.
Папір, акварель. 13,7 × 22,9. Національний музей Тараса Шевченка, Київ
Торік напередодні шевченківських днів Експедиція ХХІ опублікувала нарис Василя Придатко-Доліна у чотирьох частинах «Краплина Антарктиди в океані Шевченкіани». Публікація викликала жвавий інтерес читачів, оскільки відкрила малознані факти з життя Тараса Шевченка і фактично започаткувала новий напрямок шевченкознавства – Антарктичну шевченкіану.
Популяризатор історії Арктики і Антарктики, біолог і художник Василь Придатко-Долін у назві свого дослідження виразив його суть: «Були колись на старовинних картах острови Беллинсгаузенъ і Лазаревъ, але змалювати їх встиг лише Тарас Шевченко».
Виявляється, що художник у засланні Т.Шевченко був обізнаний із творами Ж.Араґо, Ж.Дюмон-Дюрвіля, А.Крузенштерна, Ф. фон Беллінґсгаузена, В.Головніна, і що він встиг поспілкуватися з декількома сучасниками експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена, та навіть замалював одного із них. Сучасники навіть звертались до Ф. фон Беллінґсгаузена, аби той замовив слово за рядового Т.Шевченка перед самим Імператором.
Антарктична шевченкіана заохочує подивитися на діяльність і оточення Шевченка під іншим кутом зору, де переплітаються імена і долі таких людей як Беллінґсгаузен, Лазарєв, Бутаков, Анжу, Семенов-Тянь-Шанський…
Наукова стаття автора, яка є підґрунтям опублікованого нашим виданням нарису, була розміщена в журналі Geo&Bio (2020, v.18), де вона має назву «Про відкриття островів Беллінсгаузена і Лазарєва Аральською описовою експедицією (1848–1849) та імовірний творчий внесок художника у засланні Тараса Шевченка». Це сучасний погляд на маловідомі обставини відкриття островів Беллинсгаузенъ і Лазаревъ (Лазарева), але вже з врахуванням особливості їхньої геології, геоморфології і залученням даних з кліматології, а також ІТ-картографії.
Все разом, дозволило авторові відобразити, як могли виглядати відповідні берегові пейзажі 170 років тому, і, відповідно, попрацювати із датами і ракурсами. Були уточнені місця висадки експедиції, а головне, з’ясовано, що острови здіймалися над водою достатньо, аби в очікуваному морському пейзажі міг з’явитися зміст, ритм і глибина. На основі цього, вперше робиться припущення про те, що відповідні замальовки Тараса Шевченка існували, але не були розпізнані музейниками з різних причин.
У вступному слові до нарису, автор пише: «Пройшов час і немає вже нічого того, і нікого немає – ні Арал-моря, ні царя, ні доносителів, ні Орської фортеці, ні Раїмського укріплення… Проте, залишилась пам’ять про славетну Аральську експедицію, про геніального поета-кобзаря і про акварелі його чудові. І спогади капітана-лейтенанта Олексія Бутакова залишились, і карти Аральского моря, і звіти експедиції, створені за участі художника-у-засланні, піхотного рядового Тараса Шевченка… І раптом, зовсім неочікувано, промені від далеких аральських подій переплелися із променями пам’яті про історію обрѣтєния Антарктиди».
Більше:
Краплина Антарктиди в океані Шевченкіани. Частина 1
