Київська старовина: Ілля Чиріков – п'ятий воєвода кам'янозатонський (1706-1711)

Василь Придатко-Долін

Видання друге, виправлене і доповнене

Історико-документальна публіцистична розвідка про стольника Іллю Чирікова, батька відомого мореплавця, Олексія Чирікова, відкривача Аляски (з берегів Російської Імперії). Автор спростовує розповсюджену версію 1950-х про те, що Ілля Чиріков начебто був «комендантом Києва», і розкриває, що насправді той служив п’ятим і останнім комендантом фортеці Кам’яний Затон у 1706-1711 (сучасна Запоріжчина), а також фактично був розвідником Петра Першого у таборі гетьмана Івана Мазепи. Відповідно, дитинство і початкове навчання Олексія Чирікова могло проходити десь на Київщині-Запоріжчині-Дніпровщині (Україна).

Перша електронна версія дослідження була оприлюднена на веб-ресурсі ArcticInUa[1] у липні 2017 року, і тоді ж автор розповів про неї колегам із НАНЦ (Київ), а також представнику Кам’янсько-Дніпровського міського історико-археологічного музею (Кам’янка-Дніпровська, Запорізька обл.). 31 жовтня – 10 грудня 2017 цей матеріал, у вигляді окремої брошури, був включений у презентаційний пакет – під час проведення персональної художньої виставки «Імпресії художника експедицій: живопис, графіка, освіта», яка відбулася у Музейно-культурному комплексі «Львіварня» (Львів, Україна); те саме – під час персональної художньої виставки «Україна, Арктика, Антарктика», 18-30 травня 2018, НАНЦ (Київ). 10 березня 2019 року автор несподівано отримав листа із Німеччини, від представника данської родини Берінгів (Bering), нащадка роду у восьмому поколінні, який самостійно знайшов англомовне резюме цього дослідження на веб-ресурсі ArcticInUa, і, далі, люб’язно поділився своїми новинами з історіографії. Отже, дослідження не загубилось у глибинах інтернету, а навпаки, знайшло цікавий відгук. Тому, на пропозицію інтернет-видання «Експедиція XXI» ми підготували передрук розвідки 2017 року, використавши авторський рукопис, і долучивши деякі виправлення і доповнення, пов’язані у т.ч. із «Експедиція XXI».

Вступ. Стольник Ілля Чиріков[2] (на відміну від мореплавця Олексія Чирікова) ніколи не був моїм історичним героєм. Він щиро служив імператору Петрові Першому, а той, як відомо із «крамольних» творів славетного просвітника Дмитра Яворницького, наполегливо знищував горде запорізьке козацтво – те саме легендарне запорізьке козацтво… з картини славетного художника, чугуївця, Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Фактично, молодий Ілля Чиріков допомагав цареві притиснути запорізьке козацтво й усунути гетьмана Війська Запорозького, голову козацької держави на Лівобережній і всій Наддніпрянській Україні, князя Священної Римської імперії, представника шляхетного роду Мазеп-Колединських Курч із Київщини, а саме Івана Мазепу. І се історичне минуле Іллі Чирікова мені зовсім не подобається.

У той же час, Ілля Чиріков був батьком відкривача Аляски (з берегів тодішньої Російської імперії[3]^,[4]), а саме капітана-командора Олексія Чирікова, про дитинство якого мало що відомо, хоча, без сумніву, воно якось було пов’язане, у тому числі, із місцями, де служив його батько.

Київський слід. Влітку 2017-го, після довгих розшуків, мені вдалося з’ясувати, що вперше про київський слід у біографії Чирікова-батька стало відомо… іще у 1890-х, коли просвітник Д.Яворницький здійснив титанічну роботу із вивчення архівів й укладання історії запорізького козацтва, але в океані фактів ніхто із сучасних біографів Чирікових не звернув на те уваги, і про відповідні записи забули на довгі роки. Вдруге, і незалежно від архівів, відкритих Д.Яворницьким, про київський слід Чирікова-батька літератори згадали у 1949, зразу після розвідок ленінградського історика Олексія Єфімова[5], про що потім нагадав спільноті історик-популяризатор Василь Дівін[6]. Далі, праця академіка О.Єфімова успішно витримала декілька перевидань, у тому числі, в інтернеті.

Справа в тім, що колись О.Єфімову пощастило знайти в ленінградських архівах особисту справу мореплавця Олексія Чирікова, а головне, рукопис його чолобитної на ім’я Петра Першого. Там-то і згадується Київська губернія. Ось витяг із чолобитної (орфографія й розділові знаки – згідно з джерелом; текст скорочено мною – В.П.-Д.): “…вели ж Государь нас в Адмиралтейской канцелярии записать и отослать в школу математико и навигацких наук во учение. Вашего Величества нижайшие рабы недоросли Алексей Ильин сын Чириков да Иван Иванов сын Чириков… генваря в день 25 1715 году… И по сей помете челобитчики Алексей Ильин сын Чириков – сказал от роду себе двенадцать лет. А отец де его служит в Киевской губернии камендантом. А ныне де он живет на Москве за Пречистенскими вороты в приходе у церкви у Пакрова богородицы у дяди своего радного у Ивана Радивонова сына Чирикова. …К сей сказке Алексей Чириков руку приложил…” [7]. І, додатково, як примітка: «…Алексей Чириков 12 лет, отец де его служит в Киевской губернии комендантом…» [8].

Далі, як іноді буває у істориків, з’явились варіації – це від Київської губернії до Києва, і від якогось коменданта, до коменданта Києва.

Отже, у Київській губернії, а не у Києві. Звідки ж тоді взявся Чиріков-комендант-Києва? Забігаючи вперед, додам, що цим словосполученням захопились не тільки історики арктикознавці, але і родичі Олексія Чирікова (зокрема, по лінії його рідної сестри – Марії Чирікової, пізніше, у шлюбі, Танєєвої; див. далі мої нотатки щодо ресурсу Rodovid). Колись, помітив того «коменданта» і киянин, полярник, Володимир Логінов. Помітив і літературно розгорнув чудову знахідку О.Єфімова, використовуючи більш сенсаційне трактування, як то «син київського коменданта»[9]^{,[10],[11],[12]}.

Дійсно, у книжці О.Єфімова, перевидання 1971 року ^{[4, стр.235]}, читаємо: «Из документов видно, что… Отец его служил в Киеве комендантом…».

Таким чином, саме звідси, від самого О.Єфімова, із керованого ним же перевидання 1971 року «Из истории великих русских географических открытий», і пішла у життя захоплююча, але помилкова історія про Київ, як місце служби Іллі Чирікова (батька Олексія Чирікова).

Є й інші побіжні деталі, які допомагають зрозуміти, чому в історичній літературі застрягла помилка «про Київ». Виявляється: а) єфімівське паперове перевидання 1971 року було підписане до друку у грудні 1970, а у біографічному нарисі про О.Єфімова[13]^,[14], знаходимо, що історик пішов із життя у грудні 1971, тобто, скоріш за все, О.Єфімову було не легко працювати над перевиданням; б) ймовірно, О.Єфімов був людиною складною, про що свідчить скандальний випадок із редагуванням атласу 1964-го року, де потім фахівці знайшли фальсифіковані зображення старовинних географічних карт, і після чого від Р.Єфімова пішли деякі поважні співробітники, тому, він був схильний до того, аби не прислухатись до зауважень колег; в) єфімовське перевидання 1971-го супроводжувалось роботою над доповненнями, яке він брав із своєї ж книги 1950-го, що додавало роботи; г) прикінцеве гіперпосилання на веб-версію перевидання 1971-го виводить на передмову, де сказано, що одночасно, О.Єфімов намагався оновити і доповнити свою ж монографію 1948-го року.

Виходить, в останній рік життя, людина виконувала надскладну видавничу й редакторську роботу, і, звичайно, могла щось пропустити, і, як бачимо, пропустила. Додам лише, що у книзі історика В.Дівіна (1953), яку той писав під враженням від знахідок О.Єфімова, знаючи про його книжку 1950-го, і посилаючись на О.Єфімова, немає от того «отец его служил в Киеве комендантом». Немає, і все. В.Дівін пише: «Алексей Ильич Чириков родился в 1703 году. Его отец служил в Киевской губернии комендантом» ^{[5, стор.26]}. У додатку В.Дівін повторює текст відомої чолобитної із фразою: «А отец де его служит в Киевской губернии комендантом» ^{[5, стор.252]}. Тобто, знову ж, у Київській губернії, а не у Києві. Не у Києві!

Розглянемо сенсаційну чолобитну ближче. Найцікавіше у цій історії – оригінал чолобитної. (Зазначу: у паперовому перевиданні книжки О.Єфімова 1971-го року, я її не знайшов.) Зате, вона потрапила у веб-перевидання 1971-го року, гіперпосилання на яке дає Вікіпедія. Ось це, сенсаційне речення про Київську губернію і комендантство (Іл. 1):

Ілюстрація 1. Фрагмент чолобитної братів Чирікових, Олексія та Івана, цареві Петру Першому, від 25.01.1715 — по О.Ефімову (1971, веб-версія); див. текст.

Figure 1. An extract of petition of brothers Chirikov, Alexei and Ivan, to Tsar Peter the First, dated of January 25, 1971 — by O. Efimov (1971, web version); see my text.

Погодьтеся, сучасній людині прочитати подібний стародавній рукопис дванадцятирічного хлопця, Олексія Чирікова, дуже важко. Фактично, потрібно перекладати із старослов’янської. Без звички такі слова, як «отец», «Киевской», «камендантом», «губерни» розпізнати сходу не вийде. Взагалі, добре, що колись, у 1949-ті, знайшовся перекладач зі старослов’янської, але дивно, що про нього зовсім не згадали ні сам О.Єфімов, ні його послідовник В.Дівін. Невже самі перекладали? Не знаю.

Все стає на свої місця. У наступні роки, сенсаційна деталь про Київську-губернію-чи-Київ повторювалась у десятках російськомовних нарисів про Чирікова-батька, і так само, десятки разів, автори не обтяжували себе посиланнями на першоджерела. (Якась дивна, наважусь сказати, радянська традиція.) Зате іноді, у художній літературі, зустрічались цікаві варіації на київську тему, наприклад: «Чириков действительно был отличным мореходом. Беринг неспроста поинтересовался как-то, не происходил ли его помощник из потомственных моряков? Но оказалось, что Чириков пришел во флот откуда-то из Киевской губернии, где отец его служил комендантом» [15].

Інша крайність – це коли сьогодні росіяни зовсім не згадують про київський слід у біографії славетного мореплавця, навіть у розгорнутих, осучаснених текстах, включаючи російськомовну вікіпедію^[16]. Можливо, роблять це штучно, із-за ревнощів, охороняючи від руйнування міфологему про постійне перебування родини Чирікових чи то десь поблизу родинних маєтків у Тульській губернії, чи то у Москві. (Не забуваємо, нажаль, і про тимчасове, дивне захворювання російськомовної історії і літератури на києвофобію, або, навпаки, на києвофілію, правда, вибіркову.)

Отже, з 1949 по 2017, ніхто із російськомовних істориків-знавців не просунувся вперед щодо «Київської губернії» та «коменданта», хіба що додалося загадок: начебто Чиріков-батько був не тільки от тим комендантом-міста-Києва, але ще й полковником і стольником.

Відповідне доповнення з’явилось у родинних колах Чирікових, і просочилось, зокрема, у потужний веб-ресурс Rodovid. Зокрема, у генеалогічному нарисі про сестру мореплавця Чирікова – Марію Іллінічну Чирікову (Танєєву)[17], читаємо, мов, у державному архіві Володимирської області (Росія) зробили сенсаційну знахідку: колись його сестра, Марія, взяла шлюб … і їхнім родичом, у п’ятому поколінні, став професор Сергій Танєєв, дідом якого був Ілля Танєєв, якого так назвали на честь його діда… коменданта міста Києва, полковника і стольника Іллю Родіоновича Чирікова.

На превеликий жаль, автори не вказують, звідки ж вони взяли, що Ілля Чиріков був і стольником, і полковником. Можливо, десь почули? Пізніше, мені вдалося знайти безперечні докази того, що він дійсно був, принаймні, стольником – див. нижче.

Дивно, взагалі, що за 68 років ніхто із російськомовних істориків Арктики, біографів мореплавця Чирікова, і навіть нащадків Чирікова, не задався питаннями: коли взагалі з’явилась Київська губернія, як адміністративна одиниця, і чи були у ній коменданти, і кому вони підпорядковувались, і хто взагалі був у списку правителів Києва?

В одному із старовинних документів, а саме зведенні В.Щербини від 1892 року[18], були перелічені імена всіх воєвод, губернаторів й генерал губернаторів міста Києва – з 1654 по 1775 рік, і, попутно, їхніх помічників (стольників, лантрихтерів, ландратів і навіть дяків). Так от, Іллі Чирікова серед не було, і комендантів міста-Києва не було, і це біографи Чирікова могли би помітити іще в 1949, 1950, 1971, і, потім, у 2017, але не помітили. Одночасно, у зведенні В.Щербини знайшлось важливе для нашого дослідження уточнення, про те, що «киевскому генерал-губернатору подчинялись коменданты». Отже, у складі тодішньої військової управлінської піраміди коменданти існували, але мались на увазі коменданти міст-і-містечок та фортець, що підпорядковувались Києву.

Ілюстрація 2. Список воєвод фортеці Кам’яний Затон, фрагмент — за А.Макидонов (2011), див. текст.

Figure 2. List of voivodes of the Stone Zaton fortress, an extract — by A.Makidonov (2011), see the text.

Щодо Київської губернії, то вона була утворена Указом Петра Першого від 18 грудня 1708 року ^{(див. [19])}. Тому, на момент написання Чиріковим-сином чолобитної, у 1715-му, Київська губернія вже існувала. До 1708 року – це були території із досить складною історико-юридичною складовою, зокрема, із-за наслідків Андрусівського сепаратного перемир’я 1667 року, та із-за боротьби українців за незалежність, яка ніколи не вщухала на землях Правобережжя й Лівобережжя. Більше того, виявляється що у 1708-х до Київщини були приписані й міста-фортеці (Кам’яний Затон, Ново-Богородицьк, Ново-Сергіївськ і Азовська губернія), а ім’я Чирікова-батька зберіглось у списках персоналій адміністративного апарату пошматованої України часів Петра Першого – ілюстрація 2.

Нарешті, все стало на свої місця: з 1706 по 1711 стольник Ілля Родіонович Чиріков був воєводою, комендантом, але не у Києві, а від Києва, точніше, від промосковського керівництва Києва. Різниця суттєва.

Історичний ключ спрацював. Коли цей історичний ключ спрацював, зарясніли й інші несподівані подробиці із життя Чирікова-батька, які зовсім не помічали біографи Чирікова-сина, але про які вони могли би довідатись іще до історії із чолобитною, тобто, до 1949 року, звернувшись… до розвідок талановитого вченого, дослідника історії українського козацтва – Дмитра Яворницького (Еварницього, Эварницкого)[20]^,[21], а саме до тритомника «История запорожских козаков», 1892-1897 років видання, або до перевидання 1900 чи 1989-1990 ^{[див. нижче]}. Нарешті, з 2012 року ці твори продублював в інтернеті на своїй веб-сторінці Дніпровський (раніше – Дніпропетровський) національний історичний музей ім.Д.І. Яворницького, Дніпро.

Для прикладу, лише доторкнуся до окремих витягів із безцінних праць Д.Яворницького (окремі словосполучення спеціально виділено мною – В.П.-Д.).

«…Но за настроением запорожского войска помимо Скоропадского тщательно следил каменнозатонский воевода Илья Чириков. Он посылал ежемесячные донесения о настроении запорожцев в Киев к князю Дмитрию Михайловичу Голицыну и в Белгород к графу Головкину, а также в «разрядъ» самому государю…. Чириков успел разведать, что в Сичи осталось очень малое число запорожцев и что войско готовится к какому-то походу… Покидая Сичу, запорожцы оставили там наказным кошевым атаманом Михаила Симонченка, который, вслед за отходом Гордиенка, известил воеводу Каменного Затона Чирикова о том, что властный кошевой поднял рушение в малороссийские города не для измены великому государю, а «для самой певной слушности и досконалной рЪчи, для чего людямъ ихъ отъ находу разныхъ войскъ утиски и грабленіе чинятся, и, получивши свое желаніе, возвратитца на свое мЪсто…» [22]

«… Запорожцы … возражали, что с такими воеводами как бывший Степан Петров Бахметьев и настоящий Илья Родионов Чириков невозможно жить в миру…; …очень просят гетмана Мазепу подействовать на каменнозатонского воеводу вернуть взятых козаков в Сичу для избежания между запорожцами и каменнозатонцами «турбаціи и нечаянной трудности»… Воеводе Илье Чирикову приказывалось иметь с запорожцами добрый привет и ласку, задора с ними не чинить никакого и «обходиться съ ними, яко съ лехкомышленными» [23]

«… Сичевые же козаки …старались не допускать к себе московских ратных людей Каменного Затона под тем предлогом, как они сами каменнозатонскому воеводе Илье Чирикову писали, чтобы от «подпилого ихъ товариства великого государя ратнымъ людямъ, посылнымъ въ СЪчю не чинилась обида»… Ввиду такой опасности воевода крепости Чириков известил о том государя и приготовился дать отпор сичевикам…»[24]

Тобто, фортеця у Кам’яному Затоні була для запорожців, як більмо на оці, і ставала причиною чисельних сутичок між запорожцями і великоросами. Служба у фортеці не була спокійною!

У розвідках Д.Яворницького знаходимо й інші цікаві епізоди. Зокрема, ось такі (із листа Петра Першого князю Меншикову): «…потребно одинъ конный полкъ, хотя изъ тЪхъ, которые съ Кампелемъ, послать… и велЪть оному тамъ побыть, пока изъ Kіевa три полка будутъ въ Каменной Затонъ, изъ которыхъ велЪть сотъ пять водою туда отправить …» ^{[20, стор.12].}Звідси, знатимемо, що забезпечення фортеці всім необхідним здійснювалось, у тому числі, із Києва і водним шляхом. У ті часи і склади, і спеціальні причали могли знаходитись у Києві, десь на Подолі, де і сьогодні проглядають рештки припортових складських приміщень майже знищених часом. Відповідно, дуже ймовірно, що воєвода Чиріков часто бував по тих військових справах у Києві. Відомо також, що у 1706 у Києві перебував і Петро Перший: «Ввиду близости врага царь Петр Алексеевич июля 4 дня приехал в город Киев и провел в нем полтора месяца. Чтобы дать отпор врагу на случай прихода его в Киев царь августа 15 дня заложил крепость под Печерским монастырем…» ^{[21, с.12]}. Тоді ж, за Д.Яворницьким, у 1706, у Київ приїжджав гетьман Іван Мазепа, аби зустрітись із боярином Федором Головіним. Взагалі, будівництво тої фортеці, яку іще називали Цитаделлю, було справою грандіозною і, як на мене, нагадувало спорудження єгипетської піраміди.

Пригадаємо: для Чирікова-батька 1706-й був роком призначення на посаду воєводи Кам’яного Затону. Він також міг перебувати у вирії зазначених подій, і, може потім, після 1711 року, теж мав якесь відношення до петровської Цитаделі.

Підсумуємо: розшукуваний нами Ілля Чиріков, він же Ілля Родіонович Чиріков, він же Ілля Родіонов Чиріков, [Чириков] – це воєвода Кам’яного Затону у 1706-1711 роках, комендант Кам’янозатонського гарнізону, що був у складі Київщини (Київського воєводства, потім, Київської губернії). Цей Чиріков підпорядковувався: цареві Петру Першому; канцлеру Російської імперії – графу Головкіну Гаврилу Івановичу (1709); Київському губернатору, генерал-майору Гулицю Андрію Андрійовичу (1703-1707); Київському воєводі, губернатору, ближньому стольнику, князю Голіцину Дмитру Михайловичу (1707-1718). Звичайно, Чиріков-батько знав особисто і своїх попередників, воєвод Кам’яного Затону, принаймні, стольника Данилу Шеншина. Розумівся на військовій справі і міг командувати декількома тисячами військовослужбовців.

Колись, в одному з листів Петро Перший написав князю Меншикову, яким би хотів бачити тамтешнього воєводу: «…В Каменном Затоне учинить командира из бригадиров кто поумнее, ибо там не все шпагою, но и ртом действовать надлежит…»[25].

Ілля Чиріков та Іван Мазепа. Так, дуже ймовірно, що Ілля Чиріков не раз бував у Києві – на Подолі (у порту, де зберігали вантажі для фортеці), і на представленнях та із доповідями (у резиденції Київського воєводи-губернатора), а це або на території сучасної Києво-Печерської Лаври, або Софії Київської, або Цитаделі.

У чомусь правий був полярник-історик В.Логінов, коли писав у 2001, що Іван Мазепа і Ілля Чиріков могли разом вирішувати якісь питання. Так, могли, але зовсім не у тому сенсі, як очікувалось: запорожці жалілись Івану Мазепі на воєводу Іллю Чирікова, а сам воєвода Ілля Чиріков щомісяця відправляв донесення про настрої запорожців цареві Петру, та його ставленикам – канцлеру Головкіну та Київському воєводі Голіцину. Тобто, діяв не на користь Мазепі, а навпаки. Був слугою свого царя.

Існував іще один Ілля Чиріков. Вивчаючи Велику біографічну енциклопедію і пошуковик Wikireading_ru, біографи легко знайдуть іще один київський слід Іллі Чирікова, але іншого, який був «…пожалован из стряпчих в стольники в 1648 г. В 1660 г. находился при отпуске грузинского царевича Николая Давидовича; в декабре 1671 г. был послан в Симбирск и Казань “спросить о здоровье и сказать государскую милость” воеводам ратным и городским людям “за службу и нужное осадное сидение”, за сильное сопротивление шайкам Стеньки Разина. 1674 и 1675 гг. Чириков провёл в Киеве, откуда уволен по болезни… В 1681 г. … был отправлен великим послом в Турцию, но на дороге, на Дону, умер…»[26] . Родинне дерево «Чириковых», яке вибудовує Rodovid, показує лише роки життя цього другого Іллі Чирікова і те, що він був одружений на Лопухиній[27]. У нашому дослідженні – тупикова гілка.

І де ж тепер ця історична пам’ятка Кам’янозатонська? Сьогодні, тодішній Кам’яний Затон – це Кам’янка-Дніпровська, Запорізької області, але ланцюжок топонімічних змін був складнішим: Затон Каменный (1627)[28] → Каменный-Затонъ (1705)[29] → [Каменный Затон → Каменка → Малая Знаменка (1786) → Каменка→ Каменка-на-Днепре (1920) → Каменка-Днепровская (1944)] [30]. У вікі-нарисі про Кам’янку-Дніпровську[31] діє гіперпосилання на текст про Кам’яний Затон[32], де є коротка довідка і про Кам’янозатонську фортецю. Так чи інакше, ці джерела посилаються на первинний, старовинний нарис Л.Падалки[33], в якому, між іншим, представлена і карта-схема Кам’янозатонської фортеці – Ілюстрація 3. Це важливо, адже після 1686 року (час закладання фортеці воєводою Григорієм Увсоговим), тамтешній ландшафт не тещо змінився, а став просто непізнаванним. Через чверть століття, у 1711 році, Кам’янозатонську фортецю було спеціально зруйновано – на виконання вимог Прутського миру[34]. Іще через чверть століття, у 1736, на місці фортеці було споруджено Кам’янозатонський редут. І, нарешті, через 272 роки після засування фортеці, у 1955-1958, місцевість опинилась під водою Каховського водосховища. Отже, лише карта-схема Л.Падалки (1891) дає сьогодні уяву про локацію фортеці часів Чирікова-батька. Зате, наведений вище топонімічний ланцюжок є гарною основою для пошуку інших свідоцтв про життя тубільців.

Впевнений, що знаходитимуться нові, і навіть неочікувані деталі та загадки. Наприклад, історики чи краєзнавці знайдуть іще не одну церковну метричну книгу, тощо. У містечку Кам’янка-Дніпровська є своя регіональна газета «Новини дня». Так от, у жовтні 2016 директором Кам’янсько-Дніпровського районного історико-археологічного музею, пані Аліною Чернявською, продовжено екскурс по екземпляру церковної метричної книги 1866 року[35]^,[36]. Авторка зазначає, що у 1860-ті найбільш прийнятним рахувалось називати синів на честь дідусів. Ймовірно, так було і у 1700-ті? Але ж тоді, на честь кого було названо мореплавця Олексія Чирікова, якщо, його батька звали Ілля, батькового батька Родіон, а батька батькового батька Марко (по Rodovid[37])?

Ілюстрація 3. Карта-схема місцевості поблизу фортеці Кам’яний Затон — за Л.Падалка (1886), див мій текст.

Figure 3. Simple map of the area near the fortress Stone Zaton — by L. Padalka (1886), see my text.

Так коли ж народився Олексій Чиріков? У добу вікіпедій начебто смішно було б задавати це запитання, але… корисно розставити крапки над «і». Забігаючи вперед, скажу: сьогодні неросійськомовні джерела інформації[38]^{,[39],[40], ін.} є більш обережними у згаданому питанні і вказують лише рік народження Чирікова-сина, а саме 1703-й. І, між іншим, так само робили у 1970-х укладачі Великої радянської енциклопедії, скорочено «БСЭ». Сучасні російськомовні джерела, навпаки – почали вказувати і день, і рік. Хоча, буває, справедливо пишуть, що взагалі, це точно невідомо. Щодо україномовного вікі-нарису про Чирікова-сина, то ентузіасти його іще не створили. В усіх випадках, думаю, найкращим був би любий із нарисів, де є посилання на джерела інформації, але ж…

Згадаємо, що першим знайшов новину про можливий рік народження мореплавця ленінградський історик О.Єфімов: десь у 1949-му він оприлюднив старовинний рукопис, чолобитну, де було написано «генваря в день 25 1715 году… И по сей помете челобитчики Алексей Ильин сын Чириков – сказал от роду себе двенадцать лет» ^{[див. 6,7]}. Мабуть далі, історики виводили найпростіші формули для підрахунку року і/чи дати народження Чирікова-сина:

1715 – 12 = 1703, {1}

«генваря в день 25 1715 году» – 12 ≈ 25 січня 1703. {2}

Зараз вони могли би жартуючи підрахувати це із допомогою якогось онлайн калькулятора[41]^,[42], і легко отримали би «25 січня 1703» – Ілюстрація 4.

Ілюстрація 4. Приклад розрахунку приблизної дати народження Олексія Чирікова: за даними від самого Олексія Чирікова (зліва), і за даними із ВикипедиЯ (справа), з використанням одної із онлайн програм; див. текст.

Figure 4. Simple calculation of the data birth of Alexey Chiricov based on the archived data ‘from Alexey Chirikov’ (left), and of Wikipedia_ru (right) with usage of an online programme, see the text.

Так ні, звідкись у ВікіпедіЯ, Wikiwand, Rodovid, раптом, з’являється дата «13 (24) декабря 1703», ще й з уточненням: село Лужное, Тульской губернии. Звідки? А де посилання на джерело? Щодо с.Лужноє (раніше Аверкиевское, Аверково), то дійсно, існує відповідне припущення, з огляду на розташування родинного маєтку Чирікових на Тульщині, але ж це є припущенням, а не фактом! Колись, у листування із В.Логіновим, історик з Тульщини М.Романов писав йому, мов, ні в одній із місцевих «песцовых книг Тульского края» не знайшли записів про народження Олексія Чирікова. До того ж, у випадку «13(24)» на момент написання чолобитної Чирікову-сину виповнилося би… не 12 років, а 11 (одинадцять) – див. рисунки 1 та 4.

Мені відомий лише один випадок (крім тих, на які натякають згадані іномовні нариси у WikipediA), коли виникали сумніви щодо дати народження Чирікова-сина, і люди намагались це аналізувати. Наприклад, у 2001 році В.Богданов писав: «До сих пор мы не знаем точного места и даты рождения Алексея Чирикова… Из челобитной самого Чирикова можно предположить, что родился он во второй половине 1702 г., а не в 1703-м, как это утвердилось в литературе» [43]. Далі у В.Богданова іде посилання на «Вестник АН СССР» аж 1949 року. Я знайшов електронну версію того старого журналу і відповідне коротке повідомлення, де, виявляється, йшлося про доповідь Д.Лебедєва, а потім О.Єфімова на одному із засідань АН СРСР, присвячених 200-річчю з дня смерті Олексія Чирікова. Але там зовсім нічого не було — ні про дні, ні про рік народження мореплавця. Можливо, про це розмовляли у високих кулуарах Академії? Можливо… Натомість, на тому засіданні Д.Лебедев сказав, що під час першої Камчатської експедиції (1728) Олексію Чирікову було 23-роки. Ймовірно, він обмовився, інакше тоді Чиріков мав би народитись десь у 1705, що протирічить сенсаційним знахідкам О.Єфімова, який був присутній… на тому самому засіданні Академії!

Бувало, помилялись і художники, малюючи Чирікова значно старшим за свої роки. Наприклад, у 1988 році побачив світ гарний діафільм про експедиції Беринга, створений Українською ордена «Знак пошани» студією хронікально-документальних фільмів, із чудовими ілюстраціями Г.Григорєва[44]. Потім і другий, «Сундучок Беринга», але вже в іншому виконанні, і з іншим авторським складом та графікою від художника Володимира Мочалова[45]. У виконанні В.Мочалова, Чиріков-син зображений… із сивими вусами, і виглядав він на всі 55-60 літ, хоча, у діафільмі йшлося про Другу камчатську експедицію 1741-х, а мореплавцю Чирікову тоді було би… десь 38 років! Але я згадав цей епізод не для того, щоби критикувати художника. (Створювати історичні реконструкції дуже важко.) Справа в тім, що у 1740-х, як намальовано, міг виглядати не Чиріков-син, а Чиріков батько – див. ілюстрацію 6.

Так чи інакше, популярні джерела інформації на тому, 1703-му році народження Чирікова-сина, зупинились. В україномовному зведенні біографій Mykniga[46] з’явилась гарна україномовна деталь, а саме: «з’явився на світло». Нехай так воно і буде: славетний мореплавець Олексій Чиріков міг з’явитись на світло 25 січня 1703 року, за старим стилем.

У царську навігаційну школу – із придніпровських степів? Отже, на час призначення воєводою у Кам’янозатонську фортецю (1706) Ілля Чиріков, мав дружину (ймовірно, віком старше 40 років), дочку Марію (18 років) та сина Олексія (десь 3 років). І, як ми вже знаємо, у московську математично-навігаційну школу Олексій Чиріков поступив у війці 12 років. Але не пішов же він у ту школу математичних та навігаційних наук неграмотним, як кажуть, «з нуля»? Звичайно, ні. Хлопець мав би десь вчитись упродовж декількох років, починаючи, приблизно, з 1709-1710. У школу тоді починали ходити у віці 6-7 років. Варіантів декілька: а) він вчився на Тульщині, поблизу родинного маєтку, або десь у Москві, де жив його дядько – тобто в Росії; б) або в Україні, поблизу місця служби його батька, Іллі Чирікова, який переїхав на нове місце служби, Кам’яний Затон, у 1706, а може і раніше?

У ті часи на Лівобережжі були поширені полкові і гарнізонні школи, де вчили читати, писати й рахувати; одночасно, згідно з петровською реформою, розгорталась початкова освіта у цифірних школах з математичним ухилом[47]. Широке викладання, скоріше за все здійснювалось на російській мові, так як українська постійно витискалась ^{[див. [48]]}. Як бачимо, були підстави, аби віддати хлопця, наприклад, у гарнізонну чи цифірну петрівську школу.

Скоріше за все, Чиріков-батько, офіцер рівня коменданта фортеці, навряд чи залишив дружину із дітьми на Тульщині на цілих п’ять років, за вісімсот верст від Кам’яного Затону, маючи можливість поселити родину або безпосередньо на місці служби, або неподалік. Зважаючи на те, що у 1706-1711 роках Кам’янозатонську фортецю не можна було назвати місцем тихим (див. вище записи Д.Яворницького про відносини великоросів із запорожцями), Ілля Чиріков, як турботливий батько, міг віднайти для сім’ї помешкання у кращій і безпечнішій місцині. Це, зокрема, у Києві, де, з великою ймовірністю, він час від часу бував: чи то на доповідях генерал-губернатору, чи то по справах із забезпечення фортеці всім необхідним, а може навіть і для зустрічі із Петром Першим. Інші варіанти, які я би не став розглядати – це найближчі до Кам’яного Затону навколишні села, майбутні міста, які тільки-но народжувались, як то Нікополь, що поблизу Микитиного перевозу, який, разом із Кам’яним Затоном, діяв тоді як потужна переправа через Дніпро, важлива у військовому сенсі. До того ж, з огляду на старовинні карти, місцевість за порогами, поблизу Кам’яного Затону, була не освоєною. У наш час вона годилась би, наприклад, для створення справжнього природного заповідника.

Отже, якби само собою виникає неочікуване припущення: починаючи з 1706-х дитинство і початкове навчання сина Іллі Чирікова, Олексія Чирікова, могло проходити не у Московії, а десь на Київщині-Запоріжчині-Дніпровщині. У царську навігаційну школу, що у Москві, майбутній мореплавець міг приїхати… із придніпровських степів, із Києва-Запоріжжя-Нового-Кодака (Дніпра). Чом би й ні? Для довідки: дитинство іншого славетного мореплавця, Юрія Лисянського, пройшло у Ніжині, в Україні[49].

Корисні доповнення. Отже, окремі цікаві подробиці із життя Чирікова-батька автор наводив, використовуючи перше російськомовне видання творів Д.Яворницького, 1890-тих ^{[див. 20,21,22]}. Майже через сто років їх переклали на українську мову[50] і доповнили пошуковиками. Книжки є доступними віддалено, а саме: том перший – у форматі pdf, томи другий і третій – як djvu. Географічний та іменний покажчики (у виконанні перекладача І.І.Сварника) дають можливість швидко знайти сторінки, де згадуються і урочище Кам’яний Затон, і однойменна фортеця, і Чиріков – ілюстрація 5. Зверніть увагу: варіант написання прізвища-та-ім’я-по-батькові, запропонований перекладачем – це «Чириков Ілля Родіонів», а не «Чиріков». З огляду на те, що в українській мові, як чується, так і пишеться, я би трохи посперечався із перекладачем, але це не так важливо. Так чи інакше, авторський колектив виконав колосальну роботу і фактично реанімував задум Д.Яворницького, адже у імперські часи ніхто не дозволив би видати згадану Історію на українській мові.

Ілюстрація 5. Ключові слова «Кам’яний Затон» і «Чириков» у третій книзі твору Д.Яворницького (див. посилання у тексті).

Figure 5. Key words (about Kamjanyy Zaton and Chirikov) in the 3^rd book of D.Yavornytsky (see references in the text)

У 1700-х в реформованій армії Петра Першого носили форму на зразок шведської (каптан, камзол, штани вузькі до колін, чоботи з розтрубами, трикутні капелюхи та інше), бороди голили, але вуса носити дозволялося[51]. Комендант Кам’янозатонської фортеці міг виглядати приблизно, як комендант шведської фортеці Carlsten (Marstrand), у виконанні реконструктора, звичайно. Якщо додати до зображення ще й версію від В.Мочалова, про яку я писав вище, то матимемо якийсь узагальнений образ «Чирікова-батька» – Ілюстрація 6. Фото шведського коменданта фортеці я знайшов на ресурсі Northern Fortress[52], але той ресурс не дав потрібного посилання. Лише після додаткових пошуків мені вдалося знайти ім’я реконструктора – це пан Eiwe Swanberg [53]^,[54], а щодо фото, то, скоріше за все, його створив шановний Frank Caprin.

Ілюстрація 6. Приблизно так міг виглядати комендант Кам’янозатонської фортеці у 1700-х: реконструкція із використанням інших зображень, створених Eiwe Swanberg, Frank Caprin та В.Мочаловим, див. текст.

Figure 6. Reconstruction of image of a Commandant of the Kamenozoton Fortress in the 1700s using pictures by Eiwe Swanberg, Frank Caprin and V. Mochalov, see the text.

Корисні нотатки. Якщо моїм читачам зведення здаватиметься складним, то нехай скористаються одинадцятьма нотатками:

з 1949 по 2017 ніхто із російських істориків, а також біографів Олексія Чирікова, не просунувся вперед у дослідженні сенсаційних слів Олексія Чирікова, датованих 1715 роком, про «Київську губернію» та про «коменданта»;
з 1949 по 2017 ніхто із біографів не поцікавився: чи керували колись, у 1700-х, містом Київ «коменданти»;
саме від історика О.Єфімова, відкривача стародавньої чолобитної Олексія Чирікова, із перевидання його книжки 1949 років у 1971, і пішла у життя захоплююча, але хибна формула про те, що батько Олексія Чирікова, Ілля Чиріков, начебто був «комендантом Києва»;
насправді, як свідчать чисельні старовинні документи, батько мореплавця Олексія Чирікова, Ілля Родіонович Чиріков, ніколи не був «комендантом Києва», але був стольником і служив комендантом фортеці Кам’яний Затон (1706-1711), і, можливо, надалі продовжив служити Петрові Першому десь у тій же Київській губернії;
дуже ймовірно, що у роки військової служби стольник Ілля Чиріков не раз бував у Києві, наприклад, на представленнях та із доповідями – це у резиденції Київського воєводи-губернатора (на території сучасної Києво-Печерської Лаври, Софії Київської, Цитаделі або інде), у тимчасовій резиденції Петра Першого (у Лаврі, на Подолі, у Цитаделі), у порту (на Подолі);
із документів, відкритих у 1890-х Д.Яворницьким, відомо, що запорожці жалілись Івану Мазепі на воєводу Іллю Чирікова, а сам воєвода Ілля Чиріков щомісяця відправляв донесення про настрої запорожців цареві Петру Першому, канцлеру Головкіну та київському воєводі Голіцину;
у 1675-х у Києві служив стольником й інший, представник роду Чирікових – Ілля Іванович, але який не має відношення до даної історії;
скоріше за все, місцевість, де раніше було урочище Кам’яний Затон, а потім і однойменна фортеця, де служив Ілля Чиріков, і пізніше, однойменний редут, сьогодні не є доступними, так як знаходяться десь під водами Каховського водосховища, поблизу міста Кам’янка-Дніпровська, Запорізької області (Україна);
Олексій Чиріков не міг з’явитись на світло 13(24) грудня 1703 року, як стверджує російськомовна ВикипедиЯ, інакше би 25 січня 1715 року йому виповнилося повних 11 років, а не 12, як він сам свідчив у чолобитній, поданій на ім’я Петра Першого 25 січня 1715, за старим стилем; за простими розрахунками, він міг народитися (25?) січня 1703;
досі невідомо, на честь кого було названо мореплавця Олексія Чирікова, якщо, його батька звали Ілля, батькового батька Родіон, а батька батькового батька Марко.
зважаючи на те, що протягом п’яти років місцем служби Чирікова-батька був Кам’яний Затон (сучасна Запорізька область, Україна), а саме однойменна фортеця, яка підпорядковувалась Києву, дитинство і початкове навчання Чирікова-сина, тобто Олексія Чирікова, майбутнього мореплавця, могло проходити десь поблизу місця служби його батька, тобто на Київщині-Запоріжчині-Дніпровщині; з більшою ймовірністю – у Києві.

Київ-Шаян-Сойми-Ушуайя-Київ.

Травень-липень 2017, травень 2019.

[1] Придатко-Долін В. Київська старовина: Ілля Чиріков – п’ятий воєвода кам’янозатонський (1706-1711). ArcticInUa.↑. В.П.-Д.: із-за змін версій WordPress, pdf-версія публікації іноді не завантажувалась, але завжди була доступною на запит.

[2] В.П.-Д.: далі скорочено, як Чиріков-батько та Чиріков-син.

[3] В.П.-Д.: у часи того відкриття Аляска була населена щонайменше тридцятьма народами (інуїти, тлінгіти, алеути та ін.). Тубільці Північної Америки (Аляски) і Північної Євразії (Чукотки), морські мисливці могли знати про землі одні одних, і контактувати між собою іще задовго до 1740-х. Див., зокрема, потужне дослідження: Хомчук О., Хомчук Т. Аляска після Росії. КВІЦ: 2016.– 896 с.

[4] В.П.-Д.: існує припущення, що за декілька років до О.Чирікова береги Аляски бачив М.С.Гвоздєв та І.Федоров, бот «Святой Гавриил»↑ Перевірено 5 червня 2017.

[5] Ефимов А. В. Из истории великих русских географических открытий. М.: Наука, 1971. С.242. – pdf. Перевірено 20 травня 2017.

[6] Дивин В. А. Великий русский мореплаватель А. И. Чириков. М. : Географгиз, 1953. 285 с. pdf. Перевірено 26 травня 2017. В.П.-Д.: див. стор 27.

[7] № 13. Из личного дела А. И. Чирикова. ЦГВМФ, фонд Адмиралтейская коллегия, д. № 106. л. 74 с 1715 г. Восточная Литература. Средневековые исторические источники Востока и Запада. ↑ Перевірено 20 травня 2017.

[8] Документы об определении в школу Алексея Ильича Чирикова и других. Адмиралтейский комиссар Андрей Гуляев. ЦГАВМФ, ф. Адмиралтейская канцелярия, д. 106, л.л. 86-90, подлинник. Восточная Литература. Средневековые исторические источники Востока и Запада. ↑ Перевірено 20 травня 2017.

[9] Логинов В. Сын киевского коменданта. «Табакерка «Принца Альберта»». К.: Сфера, 2000. С. 227-238.

[10] Хазан Л. Северное сияние. Ведущий специалист Национального Антарктического научного центра… Владимир Логинов: «Чукчи угощали нас копальхеном — мясом моржа, куски которого бросают в яму, пока оно не подгниет». «Бульвар Гордона», №21 (109), 23 мая 2007↑. Перевірено 16 травня 2019.

[11] Логинов В. Сын киевского коменданта. “Експедиція ХХІ” № 9-10 (2014-2015).— Стр.19-23.

[12] В.П.-Д.: у цій малотиражній публікації в “Експедиція ХХІ”, 2015, див. [10], на яку я натрапив випадково, вже після публікації своєї розвідки про І.Чирікова, взагалі не було жодних посилань на джерела інформації, у т.ч. щодо чолобітної. Це є істотним упущенням! Так само, без посилань на джерела, В.Логінов коротко додав, що І.Чиріков мав відношення до двох фортець (стр. 19, цит.): «Киево-Печерской и Каменно-Затонской».

[13] Ефимов, Алексей Владимирович. ВикипедиЯ ↑ Перевірено 26 травня 2017.

[14] Примітка (В.П.-Д.): у цей біографічний нарис потрібно було б додати, що, скоріш за все, п.Єфімов був членом Компартії.

[15] Северов П.Ф. Морские были. Изд. второе. Киев: ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1956.↑ Перевірено 26 травня 2017.

[16] Чириков Алексей Ильич. ВикипедиЯ ↑ Перевірено 26 травня 2017.

[17] Мария Ильинична Чирикова (Танеева). Запись:739492. Rodovid.↑Перевірено 20 травня 2017.

[18] Щербина В. И. Киевские воеводы, губернаторы и генерал-губернаторы от 1654 по 1775 г. // Чтения в историческом обществе Нестора летописца. — К., 1892. — Кн. VI. — Отд. II. — С. 123148. Ізборник. ↑ Перевірено 20 травня 2017.

[19] Київська губернія. ВікіпедіЯ ↑ Перевірено 25 травня 2017.

[20] Яворницький Дмитро Іванович. ВікіпедіЯ. ↑ Перевірено 26 травня 2017.

[21] В.П.-Д.: між іншим, це його, Дмитра Еварницького, колись вивів у ролі писаря Ілля Рєпін, у картині «Запорожці пишуть листа…».

[22] Мазепа и Карл ХІІ. Статті, що мають мітку ‘Запорізька Січ’. Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького. Додано 14 Авг. 2012. ↑ Перевірено 20 травня 2017. [Дод. див. 48].

[23] Кошевой Кость Гордиенко. Статті, що мають мітку ‘Запорізька Січ’. Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького. Додано 14 Авг, 2012. ↑ Перевірено 20 травня 2017. [Дод. див. 48].

[24] Уничтожение Чертомлыцкой Сечи. Статті, що мають мітку ‘Запорізька Січ’. Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького. Додано 14 Авг, 2012.↑ Перевірено 20 травня 2017. [Дод. див. 48].

[25] Історія й топографія восьми запорізьких Січей. Д.І. Яворницький. Історія запорізьких козаків. ГЕТМАНАТ (Каневско-Трахтемировская Казацкая Сечь).↑ Перевірено 26 травня 2017.

[26] Чириков, Илья Иванович. Составитель: Н. Тычино. {Половцов} ВикиЧтение.

[27] Илья Иванович Чириков. Rodovid.

[28] Цит.: «А ниже Микитиного Рогу миля Затон Каменный…» [По Жуковський М. Про час заснування і місце розташування Микит инської Запорозької Січі. 2001↑], який посилається на “Книга Большему Чертежу” (1627). У той же час, у веб-версії [«Книга большому чертежу. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1950.»↑] я цього не знайшов, хоча використовував внутрішній пошук CtrF. Натомість, у «Реконструкция данных КБЧ [Книга большому чертежу] по Н.Ломако (Лисичанск)» цей затон є ↑. Перевірено 23 травня 2017.

[29] Эварницкий Д.И. Вольности запорожских казаков. С.П.: Т.л.ф. П.И.Бабкина,1898. 525 с.

[30] Каменка-Днепровская. MISTA UA. ↑ Перевірено 26 травня 2017.

[31] Кам’янка-Дніпровська. ВікіпедіЯ.↑ Перевірено 26 травня 2017.

[32] Кам’яний Затон. ВікіпедіЯ.↑ Перевірено 26 травня 2017.

[33] Л.Падалка. Каменный затон и белозерское городище на Днепре : Киевская старина №12, 1891. pdf. Перевірено 20 травня 2017.

[34] Прутський мир. ВікіпедіЯ.↑ Перевірено 26 травня 2017.

[35] Чернявская А. Малая Знаменка (Каменка-Днепровская), год 1866. Кто кому кум, и какие имена были тогда популярными. «Новини дня». 20.10.2016.↑ Перевірено 23 травня 2017.

[36] Титульний напис на книзі є таким: «Метрическая книга данная из Таврической духовной консистории в Богородничную церковь селений Большой Знаменки Мелитопольского уезда для записи родившихся, бракосочетавшихся и умерших на 1886 год». По Чернявская А. Кто кому был кумом в Большой Знаменке в далеком 1866 году. «Новини дня». 26.01.2017.↑ Перевірено 23 травня 2017.

[37] Илья Родионович Чириков ↑. Перевірено 23 травня 2017.

[38] Aleksei Chirikov. WikipediA ↑. Retrieved June 25, 2017.

[39] Alekséi Chírikov. WikipediA ↑. Retrieved June 25, 2017.

[40] Alekseï Tchirikov. WikipediA ↑. Retrieved June 25, 2017.

[41]Age Calculator ↑

[42] ∑ Age Calculator↑

[43] Богданов В.В. Колумб Росский. Неизвестные страницы биографии командора Алексея Чирикова. “Природа” № 3, 2001, с.91-97.↑ Перевірено 23 червня 2017.

[44] [Диафильм] К неведомым берегам: Первое плавание Витуса Беринга; Второе плавание Витуса Беринга. [Текст] Орлов О.П. Илл. Григорьев Г. Ред. и др. Гудзенко Г. (71 кд.). Киев : Укркинохроника. 1988, 71 кд. Национальная электронная детская библиотека (НЭДБ).↑

[45] [Диафильм] Сундучок Беринга. [Текст] Орлов О.П. Москва: Диафильм «Госкино СССР»: 1988. Илл.: Мочалов Владимир Георгиевич. Редакторы: Плевин Владимир Федорович, Витухновская Галина Михайловна. 43 кд. ↑ Перевірено 16 липня 2017.

[46] Біографія Олексія Чирикова. Mykniga ↑ Перевірено 2 липня 2017.

[47] 9.5. Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України у 2 пол. XVII- 1 пол. XVIII ст.↑

[48] Хронологія заборон української мови. ВікіпедіЯ.↑ Перевірено 16 червня 2017.

[49] В.П.-Д.: за версією письменника П.Сєверова (див. ^[11]), мореплавець Юрій Лисянський, уроджений ніжинець, теж починав звідси: «…Где-то в Киеве случилось ему как-то познакомиться с проезжим капитаном…».

[50] Розділ 13. Проект гетьмана Мазепи… (216-246). Розділ 14. Звернення царя Петра Олексійовича… (247-273). Розділ 15. Стан справ у Запоріжжі… (274-292)./ Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків / Пер. з рос., показчики І.І. Сварника; Упоряд. іл. О.М.Апанович; Худож. Е.Є. Дацюк, В.М. Дозорець.— Львів: Світ, 1992.— 456 с.: іл.—Бібліогр. в підряд. приміт. ISBN 5-11-000870-1 (т.3). ISBN 5-11-000907-4

[51] Униформа русской армии.↑Проверено 19 июля 2017.

[52] Herr Commandant: In Carlsten (Marstrand): Northern Fortress.↑ Retrieved July 19, 2017.

[53] Fästningsspelen pa fästning.↑ Retrieved July 19, 2017.

[54] Kommendanten.↑ Retrieved July 19, 2017.

Придатко-Долін В. Київська старовина: Ілля Чиріков – п’ятий воєвода кам’янозатонський (1706-1711). Видання друге, виправлене і доповнене. Київ: ArcticInUa, 2017; Експедиція XXI, 2019. — 16 c., іл. 6.↑. Історико-документальна публіцистична розвідка про стольника Іллю Чирікова, батька відомого мореплавця, Олексія Чирікова, відкривача Аляски (з берегів Російської Імперії). Автор спростовує розповсюджену версію 1950-х про те, що Ілля Чиріков начебто був «комендантом Києва», і розкриває, що насправді той служив п’ятим і останнім комендантом фортеці Кам’яний Затон у 1706-1711 (сучасна Запоріжчина), а також фактично був розвідником Петра Першого у таборі гетьмана Івана Мазепи. Відповідно, дитинство і початкове навчання його сина, Олексія Чирікова, могло проходити десь на Київщині-Запоріжчині-Дніпровщині (Україна).

Придатко-Долин В. Киевская старина: Илья Чириков – пятый воевода каменнозатонский (1706-1711). Издание второе, исправленное и дополненное. Киев: ArcticInUa, 2017; Експедиція XXI, 2019. — 16 c., илл. 6. (Укр.)↑ Историко-документально-публицистическое исследование о стольнике Илье Чирикове, отце известного мореплавателя, Алексея Чирикова, открывателя Аляски (со стороны Российской Империи). Автор опровергает распространённую версию 1950-х о том, что Илья Чириков был «комендантом Киева», и доказывает, что на самом деле, тот служил пятым и последним комендантом крепости Каменный Затон в 1706-1711 (современная Запорожская область), а также фактически был разведчиком Петра Первого в стане гетмана Ивана Мазепы. Соответственно, детство и начальное обучение его сына, Алексея Чирикова, могло проходить где-то вблизи Киева-Запорожья-Днепра (Украина).

Prydatko–Dolin, Vasyl. The Kiyv’s antiquity: Illya Chirikov as the fifth Kamyanozatonskyy’s voivode (1706-1711). Second edition – revised and updated. Kyiv: ArcticInUa, 2017; Expedition XXI, 2019. — 16 pp., 6 illustrations. (UA)↑. There is historical-and-documentary issue about voivode Ilya Chirikov, who was father of the famous explorer, Alexei Chirikov, discoverer of Alaska (from site of the Russian Empire). The author refutes the widespread version of 1950s’ that Ilya Chirikov was ‘commandant of Kyiv City’ and alternatively proposed version that Ilya Chirikov was the fifth and last voivode of the Zaton Stone (Kamjanyy Zaton) fortress in 1706-1711 i.e. in modern Zaporizhzhya region, Ukraine. He was also an agent of Peter-the-Great in camp of Hetman Ivan Mazepa. Respectively, childhood and primary education of Alexei Chirikov could take place also somewhere in the Kyiv-Dnipro-Zaporizhzhya Region, Ukraine.