Супутник «Барс-М»
Найпотужнішим засобом розвідки в сучасних війнах є розвідувальні апарати. Україна користується знімками, зробленими військовими та комерційними супутниками демократичних країн. Росія, відрізана санкціями від цивілізованого світу, покладається на те, що сама запускала протягом останніх років. Про російські супутники розповідає Олександр Бурлака у статті для видання The Universe. Space. Tech.
Що бачать на Землі розвідувальні супутники
Широкомасштабне вторгнення росії в Україну показало, наскільки потужним засобом розвідки можуть бути супутники, що спостерігають за поверхнею Землі з космосу. За їхньою допомогою можна перевіряти реальний стан речей на полі бою з періодичністю в кілька діб, а то й годин. І супротивник із цим нічого не може зробити.
Сучасні супутники для спостереження за Землею поділяються на кілька типів, у залежності від того, в якій частині спектра вони працюють. Найбільше тих, що отримують зображення в діапазоні, видимому людським оком. Вони здатні робити фото лише вдень за умови ясної погоди. Також вистачає інфрачервоних або мультиспектральних апаратів, які можуть сприймати інші довжини хвиль і бачать набагато більше, ніж людина, яка дивиться на Землю з космосу.
Ще один різновид — різноманітні радарні супутники, які випромінюють і вловлюють радіохвилі, створюючи картинку того, що відбувається на Землі, незалежно від погоди й часу доби. Окремо треба згадати апарати радіотехнічної розвідки, здатні вловлювати будь-який сигнал від достатньо потужного випромінювача, включно з військовими радарами та навігаційними системами супротивника.
Усі ці типи супутників так чи інакше є чи були у росії. Проте скільки з них зараз здатні виконувати свої функції, лишається під питанням.
Радянська спадщина росії
Більшість супутників, які збройні сили агресора можуть застосовувати для виявлення цілей як на лінії зіткнення, так і в глибокому тилу, є спеціалізованими апаратами, створеними спеціально з цією метою. Через технічне відставання росія довгий час використовувала конструкції ще радянської доби. Вони отримували зображення не на матриці та електронні носії, а на плівку, яку треба було повертати на Землю у спеціальних капсулах.
Йдеться про апарати «Янтарь», що запускалися ще з 1974 року. Останній із них — «Космос-2505» — був виведений на орбіту 2015-го. Усе це були супутники оптичного діапазону. При цьому, попри примітивність технології, вони мали достатньо потужні фотокамери. Останнє покоління забезпечувало роздільну здатність до 30 см. Її достатньо не лише для того, аби знайти окремий танк, а й із певною вірогідністю визначити його тип.
Головна проблема навіть із «сучасними» супутниками «Кобальт-М» (вони ж «Янтарь-4К2М») полягала в необхідності чекати, поки вся плівка буде використана, потім скидати капсулу, далі шукати її, діставати плівку, проявляти й розшифровувати. Отже, використання подібних апаратів для оперативного наведення на ціль було неможливим. Через це їх ніхто навіть не намагався робити довговічними. Той же «Космос-2505» відпрацював лише до вересня того-таки 2015 року, після чого впав десь у російському болоті. Навіть якщо йому і вдалося виявити якісь позиції ЗСУ, що тоді відбивали російську агресію на Донбасі, ця інформація швидко застаріла. Тому росія вирішила нарешті наздоганяти цивілізований світ і запускати супутники з цифровими камерами.
Сучасні розвідувальні супутники росії
Першу спробу створити супутник, здатний зберігати оптичні зображення у цифровому форматі й швидко передавати їх на Землю, росія здійснила задовго до запуску останнього «Янтаря». «Ресурс-ДК1» був виведений на орбіту 2006 року і вважався суто цивільним апаратом, призначеним нібито для моніторингу сільськогосподарських і природних угідь. Він мав роздільну здатність до 1 м у чорно-білому режимі й 1,4–1,8 м — у багатосмуговому.
Проте, як і практично щодо кожного російського космічного апарата, в цьому випадку не можна бути впевненими, що військові не використовували його у своїх цілях. Хай там як, «Ресурс-ДК1» працював до 2016 року, після чого був виведений з експлуатації. Однак військові лишилися задоволені випробуваннями та замовили на його основі серію розвідувальних апаратів «Пєрсона». Вони мали приблизно таку ж роздільну здатність (близько метра чи трохи краще), тільки могли передавати кольорові зображення. Це достатньо великі супутники масою до 7 тонн, які виводяться на полярні орбіти висотою 710 км.
Загалом були успішно запущені лише 2 «Пєрсони» — у 2013 та 2015 роках. Гарантійний термін їхнього функціонування становить 7 років, з чого деякі фахівці роблять висновок, що вони або вже вийшли з ладу, або це з ними станеться невдовзі. Хоча, з урахуванням досвіду експлуатації «Ресурса-ДК1», вони досі можуть лишатися працездатними.
«Пєрсони» не здатні робити такі детальні фото, як супутники Maxar і Planet Labs, проте для виявлення позицій і одиниць техніки, не кажучи вже про аеродроми, електростанції й інші стратегічні об’єкти, їхніх можливостей більш ніж достатньо.
Також росія має апарати серії «Барс-М». Вони сучасніші у плані «заліза», але за роздільною здатністю камер трохи поступаються «Пєрсонам». Основне їхнє призначення — оперативне складання військових карт місцевості, хоча для виявлення позицій і скупчень техніки вони теж цілком придатні. А ось визначення технічного стану чи аналіз уражень для них є проблематичним.
Два супутники «Барс-М» росія вивела на орбіту у 2015 та 2016 роках. Термін їхньої експлуатації вже завершується, але розраховувати на те, що вони вже не здатні нічого сфотографувати, не варто. Крім того, ще два апарати цього типу росіяни вивели на орбіту після початку широкомасштабного вторгнення до України — у травні 2022-го та березні 2023-го. Ці сателіти принаймні раз на кілька діб фотографують територію України.
Усі вищезгадані апарати не варто плутати з системами попередження про ракетний напад. Останні формально теж належать до супутників оптичного й інфрачервоного діапазонів, однак при цьому вони розташовані на значно вищих орбітах — 1600–2000 км над Землею.
Завдяки цьому вони бачать усю її поверхню одночасно та здатні помітити факел від балістичної ракети зразу після старту. А ось виявляти такі «дрібні» цілі, як позиції військ, вони категорично неспроможні. Росія регулярно оновлює парк цих апаратів. За останні вісім років у космос вивели п’ять супутників типу «Тундра». Всі вони офіційно перебувають на бойовому чергуванні.
Крім того, варто згадати апарати серії «Кондор», виведені на орбіту ще у 2013 та 2014 роках. Відповідно до заявки виробника, вони призначалися саме для космічних військ РФ. Перший із них припинив функціонувати в листопаді 2022 року, про другий нічого не відомо. Проте у травні 2023-го росіяни змогли запустити нову версію цього апарата під назвою «Кондор-ФКА». Згідно з повідомленнями, роздільна здатність його камер у залежності від режиму може становити від 1 до 12 м.
«Цивільні» супутники
Крім того, у росії вистачає апаратів, які офіційно вважаються цивільними, але при цьому цілком можуть використовуватися для розпізнавання цілей артилерійських або ракетних ударів. Насамперед це стосується апаратів «Ресурс-П» — «цивільних» версій «Пєрсони», здатних виконувати всі задачі, які тільки можна поставити перед супутниками.
Роздільна здатність «Ресурса-П» трохи менша за 1 м. На що здатні ці апарати, можна оцінити за знімками штаб-квартири NATO, опублікованими 2022 року тодішнім головою «Роскосмосу» Дмітрієм Рогозіним. Щоправда, тоді він чомусь представив зображення дворічної давнини, що навело експертів на думку, начебто свіжих у нього просто немає. Це й не дивно, з огляду на те, що два «Ресурси-П», запущені у 2013 та 2014 роках, офіційно вже завершили свою роботу. А ось третій, виведений на орбіту 2016 року, досі працює.
Також не можна не згадати супутники «Канопус-В». Саме до цього типу належить іранський апарат «Хаям». Його запуск у серпні минулого року наробив чимало галасу, оскільки з’явилась інформація, що росія використовуватиме його для спостережень за територією України.
Насправді особливих причин хвилюватися з цього приводу не було. Відомості щодо роздільної здатності «Канопуса-В» різняться від джерела до джерела, але переважно її оцінка лежить у діапазоні від 2 до 10 м. Тобто такі апарати значно гірше пристосовані для виявлення цілей на Землі, ніж ті ж «Пєрсони» чи «Барс-М».
Крім уже згаданого «Хаяма», з 2012 року росія вивела на орбіту ще шість апаратів цього типу, один з яких веде зйомку в інфрачервоній області спектра, тобто теоретично може виявляти джерела тепла на нічному боці Землі. Скільки з них досі працює — наразі невідомо.
Теоретично до категорії апаратів оптичного спостереження за Землею належать також метеосупутники, які росія час від часу запускає. Наприклад, з 2014 року вона вивела на орбіту чотири апарати серії «Метеор-М», останній з яких запущений у червні 2023-го.
Якісь зображення території України ці апарати отримувати можуть, проте їхня роздільна здатність узагалі не дозволяє побачити щось суттєве. У будь-якому разі, російські війська можуть розраховувати на прогноз погоди.
Радіолокаційна розвідка
Окремо від усього вищезгаданого існують російські засоби радіотехнічної розвідки. Наразі вони представлені насамперед морською системою розвідки та цілевказання «Ліана» — спадкоємицею розробленої ще в Радянському Союзі «Лєгєнди». Ця система була призначена для виявлення активних радарів на кораблях супротивника та передачі їхніх координат безпосередньо на борт своїх кораблів, де їх могли використати для наведення ракет.
«Ліана» робить те саме, тільки вона може відстежувати цілі не лише в морі, а й на суходолі. Зараз до її складу входять 5 супутників типу «Лотос-С» та два — «Піон-НКС». Усі вони запущені протягом останніх 10 років, тож дуже ймовірно, що досі функціонують.
«Лотос-С» — це супутники пасивної радіолокації. Вони лише слухають ефір у пошуках радарів — наприклад, тих, що обслуговують зенітно-ракетні комплекси (такі як Patriot). Визначивши їхні координати, вони передають цю інформацію на кораблі, а звідти по виявлених цілях запускають «Кінжали» та «Онікси».
Більш сучасний «Піон-НКС» — супутник активної розвідки. На такому є власний радар, яким він опромінює поверхню. Що він насправді може — питання складне: росія заявляє навіть про можливість виявлення бронетехніки, але чи так це насправді — сказати важко. Принаймні літаки та великі безпілотники у повітрі цей апарат має бачити.
Попри те, що система «Ліана» подається росіянами як «глобальна», її апаратів на орбіті явно замало для того, аби постійно відстежувати всі важливі події на земній кулі. Моніторити територію України такі супутники можуть лише у певні години.
Чого ми не знаємо про російські військові супутники
У когось може виникнути підозра, що росіяни мають якісь супутники, про які ніхто нічого не знає. Варто прояснити цю ситуацію. Зовсім приховати факт запуску чогось на орбіту неможливо, бо у США також є супутники раннього оповіщення. Та й в ООН про свої активні апарати росіяни справно доповідають.
Інша справа, що, крім параметрів орбіти, вони не зобов’язані нічого повідомляти. Ще з 1950-х років Радянський Союз називає всі апарати непевного призначення словом «космос» і цифрами. Згодом досить часто виявляється, що це був супутник іншої серії.
Із понад 2500 «космосів» ми знаємо принаймні основне призначення більшості з них. Проте для деяких воно досі лишається таємницею. Зокрема, серед запущених росією з 2014 року апаратів мінімум про 10 невідомо практично нічого. Вони можуть виявитися чим завгодно.
Що реально може росія
Країна-агресорка не зупиняється на тому, що вона вже має. Зокрема, до кінця наступного року планується запуск ще трьох «Ресурсів-П». Вже кілька років точаться розмови про те, що росія запустить супутники нового покоління «Разгон» і «Раздан». Нібито вони матимуть навіть вищу роздільну здатність, ніж «Пєрсони».
Щоправда, розмови про це ведуться не один рік, а терміни запуску вже неодноразово переносилися. Але якщо навіть не ці супутники, то з великою ймовірністю росія запустить щось іще. Чи вплине це якось на хід війни?
Багато в чому відповідь на це питання залежить від того, як реально на російську космічну галузь впливають західні санкції. Чи можна якимось чином їх обійти? Чи є можливість спиратися на власні сили?
Наразі ситуація однаково далека і від переможних оцінок на кшталт «росія нічого не може», і від картини непереможності, яку створюють російські медіа. Супутникові можливості держави-агресорки явно поступаються тому, що має NATO. Але це зовсім не означає, що вона втратила всі свої «космічні очі»: принаймні раз на кілька днів її військові цілком здатні оглянути певну точку на території України, якщо вона не закрита хмарами. Які можливості їм це дає — то вже інше питання.
Читайте також:
Зоряні війни: як космічний простір використовують у земних протистояннях
