Пам’яті отця митрата Василя Гриника та піонерів утворення прибалтійської української громади
Попередні частини циклу “Українці в околицях Ельблонга”:
Українці в околицях Ельблонга: початки спільноти
Українці навколо Ельблонга: розвиток спільноти
У попередніх частинах нашої розповіді ми зупинилися на становленні української греко-католицької церкви та української громади на землях околиць Ельблонга в Вармінсько-Мазурському воєводстві Польщі. Багато років минуло з того моменту, як перший вогник рідної українцям віри спалахнув завдяки отцю Василю Гринику в Циґанку біля Нового Двору Гданського. Дбайливо підхоплений українським духовенством він розгорівся, утворилися нові парафії, а з ними і українські культурні осередки. Акція «Вісла» не спричинила повної асиміляції переселених на береги Вісляної затоки українців. Про це свідчать нові українські церкви, що зведені чи зводяться тут. У 1990-ті роки після повалення комуністичного режиму в Польщі українські громади набули більші можливості організувати парафії. В цій частині нашого циклу розповідь про них.
Греко-католицька парафія св. Апостола Іоанна, вул. Митрополита Андрія Шептицького (Metropolity Andrzeja Szeptyckiego, 8) в Ілаві заснована в 1990 р. В 1993 р. влада міста Ілава передала парафії покинутий будинок газовні, який перебудовано на церкву. 8 грудня 1996 р. тут відправлено першу службу. Церква була освячена 26 вересня 1998 р. архієпископом Іваном Мартиняком. Стараннями місцевої громади вулиці, на якій розташовується церква надано ім’я митрополита Андрія Шептицького.
Містечко Бранево (Branewo, німецька – Braunsberg) – центр сусіднього з Ельблонзьким повіту. Бранево має одні з найстаріших сторінок пов’язаних з русинами-українцями в Польщі. В тутешньому славному колись Collegium Hosianum – першій єзуїтській школі у Польщі на поч. XVII с. навчалися майбутні київські уніатські митрополити: Йосиф Веніамін Рутський та Гавріїл Коленда. Було ще кілька десятків уніатських єпископів, які навчалися тут. Необхідно на честь цих людей відкрити меморіальну дошку на приміщенні колишньої колегії.
У Бранево, на виїзді до Фромборка, розміщується також найбільший в регіоні цвинтар радянських солдат, які загинули в боях 1945 р. з німцями. Тут поховано аж 31331 осіб. Спеціальне обстеження показало о тут поховано багато солдат – українців. Проте відвідують цей цвинтар лише росіяни з сусідньої Калінінградської області.
У 1947 р. на терени Браневського повіту було виселено біля 1750 українських родин з 6600 особами. В кінці 1980-х рр. почалося відродження українського духовного життя. Спочатку українські священики спробували домовитися з католицьким духовенством про дозвіл відправляти службу в одному з костелів Бранева. Такої згоди не було. В той же час українці пробували звести свій храм. Навіть розглядалося питання адаптації на потреби церкви каплиці св. Роха на комунальному цвинтарі на вул. Ольштинській.
Коли українська громада урочисто відзначала 1000-ліття хрещення Русі, було отримано згоду на проведення східної евхаристії у костелі святого Хреста в Бранево.
Абат монастиря ордену редемптористів з розумінням підійшов до нашого прохання і дав згоду на це богослужіння. В молитві взяло участь біля 500 осіб, що вказувало на пильну потребу створення парафії. Така можливість з’явилася в 1990 р., коли греко-католикам було передано костел св. Трійці по вул. Костюшки, 1, який до цього виконував роль місця відспівування покійних.
Передача цього костелу відбулася за рішучої постави Вармінського єпископа Едмунда Піща, а також старання отця Юліана Гбура. 15 лютого 1992 р. відбулася урочиста служба, що ігногурувала утворення греко-католицької парафії св. Трійці в Браневі. Літургію з участю 300 осіб керував архієпископ Іван Мартиняк – тодішній митрополит Перемишльсько-Варшавський УГКЦ в Польщі. Першим пробощем став о. Юліан Гбур (навчався в семінарії отців-вербистів у Пененжні). У 1994 р. він став єпископом-помічником Львова, а пізніше греко-католицьким єпископом Стрия. 24.03.2011 р. у віці 69 років помер і похований у Стрию.
В липні 1994 р. парафію прийняв отець Артур Маслей, тоді як в 2002 р. сучасний священик о. Петро Гудко. Поряд з цим функції пробоща заміщували о. Дарій Вовк, о. Богдан Панчак. Участь в літургіях брали також о. Кшиштоф Блажевський з близького Пецишева (Peciszewa), висвячений єпископом Мартиняком в Браневі, о. Богдан Пушкар з Мюнхена, о. Михайло Бундз зі США, отець-митрат Андрій Сорока, о. Ян Галушка та о. Іван Лайкош.
Велику роль в стабілізації діяльності парафії відіграли Сестри Василіянки – сестри Магдалена, Анна, Олена та Моніка, які допомагали священикам.
У 1997 р. в храмі було встановлено іконостас, а в 2002 р. табернакулюм. Сама парафія нараховує 70 родин. При оказії більших свят збирається до 200 людей. Служби відправляються українською мовою. Вірні беруть участь в усіх важливих подіях пов’язаних з українською історією. В церкві згадуються річниці Вісли, Голодомору, української незалежності, Шевченківські дні, річниці народження Андрія Шептицького. Відправляються служби за українські жертви російської агресії. За посередництва церкви проводяться різні суспільні акції, інформаційні, навчальні, протестні, що формують національну свідомість тутешніх українців. Зокрема влаштовуються виїзди в родинні місця депортованих. Священики парафії працюють в середніх школах №6, №3 та гімназії № 1 в Браневі. Тут вони проводять уроки релігії для українських дітей-греко-католиків. У склад парафії входять: місто та гміна i Бранево за винятком Пенцишево, Залізна Гора, Красноліпе i Кшевно та місто та гімна Фромборк.
23 вересня 2017 р. українці, греко-католики парафії св. Трійці в Бранево святкували ювілей 25-річчя своєї парафії. Урочистість зібрала біля 300 вірян, а також багато гостей, представників місцевої влади різного рангу, а також духовних різних визнань. Господарем урочистості був настоятель парафії – о. Петро Гудко. Ювілейну літургію очолював архієпископ Євген Попович – митрополит Перемишльсько-Варшавський греко-католицької церкви (до речі в минулому настоятель парафії в Ельблонгу). Також були присутні греко-католицькі священики о. Артур Маслей (парафія св. Михайла в Пененжні), о. Іван Лайкош (парафія Воздвиження св. Хреста в Гурові-Ілавецькому), о. Юліан Кравецький (парафія св. Апостола Андрія в Бартошицях), о. Віталій Леончук – православна парафія в Браневі та ін.
Був також присутній віце-маршал сейму Вармінсько-Мазурського воєводства. У службі не бракувало екуменічних акцентів. На церемонії співав хор парафії св. Варфоломія та опіки Божої матері з Гданська під керівництвом Ореста Михалика. У хорі також бере участь о. Роман Михалик. Обидва – учасники славного хору «Журавлі».
Характеризуючи українські сліди в Браневі, необхідно згадати і православну Спаську парафію в цьому містечку. Адже до Бранева вивезли також 352 православних українця зі станції Холм та 308 – зі станції Буг Влодавський. Парафія утворилася в 1948 р. у житловому будинку о. Миколи Костишина – першого настоятеля. Пізніше отримано цвинтарну каплицю ХІХ ст., яка служить парафіяльною церквою і по сьогодні. 1964 р. каплиця була відремонтована. В ній розміщено іконостас, який походив з розібраної гарнізонної церкви в Ломжі. Більшість пробощів цієї парафії впродовж її існування були українцями. Особливо цікавим для нас є цвинтар розташований біля православної церкви. В 1972 р. частина тутешнього протестантського цвинтаря була передана православній парафії. Поховання на ньому свідчать, що саме тут початково ховали православних українців після операції «Вісла».
Українською визитівкою Бранева є також фестиваль Українські барви приграниччя, який проходить в Браневському центрі культури з 2015 р.
В рамках фестивалю відбуваються концерти, вистави, проекція фільмів i вечірка-забава під українсько-польську музику. Захід отримує дофінансування з бюджету Браневського повіту.
Одночасно з парафією в Бранево у 1992 р. виникла парафія св. Розалії в місцевості Суш (Susz). Вона розміщується на вулиці Слов’янській (Slowianska), 1. В цьому містечку у роки другої світової війни також розташовувалася філія концтабору Штутхоф, де разом з іншими в’язнями утримували українців. Місце її розташування ще необхідно з’ясувати.
З документів також відомо, що зі станції Буг-Влодавський до м. Суш було відправлено 348 осіб – депортованих в ході акції Вісла. Проте православної церкви в цьому містечку немає.
В Орнеті греко-католицька парафія благословенного Омеляна Ковча міститься в пристосованому до цього складському будинку початку ХХ ст., розташованому на вул. Млинарській (Mlynarska), 1. Храм має одну баню. Всередині наявний сучасний іконостас. Церква отримала свою посвяту на честь блаженного о. Омеляна Ковча 13 червня 2010 р., від перемишльсько-варшавського митрополита Івана Мартиняка.
До Орнети також було вивезено 307 православних українців з Холмщини та Підляшшя. Ці люди утворили православну парафію св. Миколая. На церкву перетворено колишній євангелітський костел. З 1948 р. триває його ремонт. Парафія дуже мала. Більшість українців православного віросповідання асимілювалися.
15 липня 1947 р. з Холма було виселено останніх Васиньчуків (див. Холм та Холмщина для українця). Другий брат відомого діяча Холмщини Антона Васинчьчука – Миколай вмер ще 1938 р. Після його смерті господарство по вул. Броварній, 2 площею 2,21 га вела його удова Катерина. Проте вона разом із синами Славомиром та Андрієм в рамках «Вісли» була виселена до Орнети.
В Пенцишево (Pеciszewo) знаходиться парафія св. Володимира та Ольги (адреса Pеciszewo, 24), яка заснована в 2002 р.
Мальовнича і давня Оструда (Ostróda, Osterode – нім.) також має порівняно молоду греко-католицьку громаду Введення в храм Пресвятої Богородиці. Храм знаходиться по вул. Дрвенцька (Drwęcka). Деканом є о. маг. протоірей Ярослав Петро Госьцинський. Сквер поблизу церкви названо на честь бл. Омеляна Ковча.
Відомо, що до Оструди було вивезено в рамках акції «Вісла» з Підляшшя 281 православного українця. Втім, православної церкви в містечку немає.
Греко-католицька церква (і парафія) Св. Юрія у Моронгу, вул. Домбровського (Dąbrowskiego) 30 – це сучасний храм збудований в 1995-2000 рр., освячений в 2000 р. Всередині знаходиться сучасний іконостас. В 1947 р. до Моронга з Підляшшя вивезли 171 православного українця. Діє філія православної парафії св. Миколая в Орнеті у колишній цвинтарній каплиці – наразі церкві св. Володимира.
У 2008 р. в свій перший візит до Польщі автору довелося побувати в Цисні в Бещадах. Тоді в очі кинулася дикість цих гір в порівнянні з сусідніми українськими Карпатами. Тут бракувало сіл та людей. Їх колишню присутність видавали лише кущі калини посеред смерекового лісу та колекції лемківських ікон, якими місцеві агрогосподи намагаються привабити туристів. Куди поділися тутешні мешканці? В 1947 р. один з транспортів з депортованими звідси був скерований до Годкова (Godkowo, колись Göttchendorf) і околиць. «Найкращі по німецькі господарства вже були зайняті переселенцями з центральної Польщі та колишніх земель Польщі на сході. Родину привезено з Кривого (Krzywe) в гміні Цисна (Cisna), і не було де оселитися. лише в шопі в Шимборах (Szymborach). Лише потім знайшли ми собі помешкання, а з роками побудувалися», – розповідає Славомир Лесик, солтис Годкова, заступник голови громадського комітету будови церкви. Родина Марії Бесараб – солтиса Шимбор, приїхала з Явожа (Jaworza). З собою можна було тільки підручні речі. Отримали по німецькі будівлі та 8 га землі. Поступово стали на ноги. Анна Коженевська – директор бібліотеки в Годкові теж має українське походження. Її мама переїхала з-під Цисни. — «Я виховувалася в колі української культури — оповідає Анна. — Проте, як вийшла заміж то змінила греко-католицьке визнання на римське. Багато інших теж помішалися, проте відзначають і польські і українські свята». В Годкові не було ані римського костелу, ані греко-католицької церкви. Найближча церква була в Пасленку. Пробощ о. митрат Андрій Сорока шукав можливості збудування церкви в Годкові, де була досить міцна українська громада. І тут відбулася несподівана і дуже символічна історія. Проф. Рома Целантковська з Гданської політехніки запропонувала отцю Андрію перевезти до Годкова рештки лемківської церкви з Купної та відновити на їх основі храм.
Збудована в 1729 р., і залишена по депортації вірних а згодом перетворена на склад церква Покрова Богородиці з Купної (Kupnej) неподалік Перемишля розвалилася. Її залишки детально промарковані до Годкова в 2011 р. перевезли парафіяни. Завдяки жертовності і праці локальної спільноти храм був відбудований. Першу літургію відправив в ній 14 жовтня 2013 р. Вроцлавсько-Гданський ординарій Володимир Ющак. Освячення церкви 10 жовтня 2015 р. за асисту греко-католицьких та латинських священиків виконав єпископ греко-католицької перемишльсько-варшавської дієцезії Євген Попович. В олтарі святині були запечатані реліквії благословенного о. Петра Вергуна (беатифікованого у Львові 27 червня 2001 р. папою Іоанном Павлом ІІ).
Перенесена в Ґодково відновлена церква
Церква в Годкові вміщує біля 150 осіб. Цього достатньо. Раніше мешканці Годкова, Осека та Скаршев доїжджали на молитви до церкви в Пасленку. Тепер о. Андрій Сорока служить для них літургію на місці. Священик має надію, що для вистрою церкви вдасться отримати оригінальні ікони та інші елементи вистрою із фондів музею в Ланцуті.
***
Як свідчить наша коротка подорож, головна мета злочинної акції «Вісла», зокрема в околицях Ельблонга, досягнута не була. Ліквідувати і повністю асимілювати українську громаду не вдалося. Надзвичайно адаптивні у різних умовах українці змогли пристосуватися до нових умов – утворивши зони компактного проживання над Вісляною затокою. Вони освоїли і лесові ґрунти поморських бучин і родючі землі дельти Вісли. Але найголовніше – їх потяг до власної культури та віри був сильнішим за всі протидії комуністичної влади та упередження націоналістичних польських елементів.
Подвижники української греко-католицької церкви – орли з гнізда митрополита Андрія – не залишили свій народ у важкі роки випробувань. Легально чи нелегально, при підтримці братів у Христі з римської церкви, вони наполегливо відбудовували українські парафії в новому вимушеному місці проживання українців. В умовах, коли все це здійснювалося силами вчорашніх депортованих – кожна новозбудована церква, адаптований під церкву, відремонтований покинутий німецький храм – це пам’ятки подвижництва.
Наразі життя українців тут трохи стабілізувалося. В проведенні своїх культурних заходів та реставрації храмів вони спираються на програми підтримки меншостей в Польщі та можливості дофінаснування Євросоюзу. Попри останні негативні для української громади політичні зміни в країні, намагаються доносить свою точку зору на складні події українсько-польської історії. В останні роки окрім вищезгаданих українських парафій, в описуваному регіоні діють пасторські осередки в Янтару (Jantar) по вул. Гданська (Gdańska), 26a, Криниці-Морській по вул. Телекспресу (Teleexpresu), 4. Священник з Ілави (Ельблонзького деканату) обслуговує також парафію блаженного Івана Зятика, вул. Вишинського (Kardynała Wyszyńskiego), 7/9 в Торуні.
Останнім часом польські туристичні оператори активно рекламують туристичний потенціал Вармінсько-Мазурського воєводства в Україні. Насправді, вибратися сюди на літній відпочинок надзвичайно гарна ідея. Проте, на жаль, більшість українців приїжджає в Прибалтику не відпочивати, а працювати. В будь-якому разі необхідно пам’ятати що поруч з поляками тут живуть депортовані українці та їх нащадки. Тож необхідно контактувати з ними: відвідувати найближчу українську церкву, наші місця пам’яті, українські культурні заходи, привносити нові краплі українського духу та української культури, в разі можливості підтримувати співвітчизників фінансово. Всьому цьому нас вчать численні приклади діяльності таких подвижників, як о. Василь Гриник. Намагаймося бути достойними їх.
Джерела:
Keller Jaroslaw Mnohaja lita w swojej wierze // IKAT Gazeta braniewska, 6.10.2018. – s. 4.
Греко-католицька парафія в Ілаві
Греко-католицькі парафії деканату ельблонгського
Ґодково – церква примандрувала за вірними
Греко-католицька церква в Оструді
Українці з Холмщини і Підляшшя на Вармії та Мазурах
Ілава, вул. Метрополита Андрія Шептицького історія назви та боротьба польського шовініста проти неї
Іван Парнікоза,
науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», к.б.н.
Бжезіна під Ельблонгом,
10.07.2018 р.
Інші статті цього автора:
Цикл Гданськ для українця
Цикл Краків для українця
Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші
Цикл Холм та Холмщина – подорож для українця
Цикл Познань для українця
