Українські сліди у Кракові: Українці в нових політичних реаліях 1918-1923 рр.

Попередню частину див. тут.

Після закриття читальні Краківської «Просвіти» єдиною легально діючою краківською українською організацією залишалася добре нам вже відома греко-католицька парафія св. Норберта по вул. Вісляній, 11. Керуючий в той час парафією о. Іван Уруський від 9.01.1914 р. як адміністратор, а від 3.06.1919 р. як настоятель «був улюбленцем як своїх парафіян так і «чужих». Йому також було довірено на зберігання майно краківської «Просвіти» після її ліквідації восени 1918 р.

Парафія на Вісляній залишалася єдиним прихистком краківських українців у непевні 1918-1923 рр. (Фото автора)

Образ Богородиці в бічному олтарі греко-католицької церкви св. Норберта пензля О. Куриласа

З осені 1919 р. почали прибувати до Кракова нечисленні українські студенти. У своїх спогадах з того часу Дем’ян Горняткевич, який після звільнення влітку 1919 р. з табору інтернування в Домб’ю продовжив перерване навчання в Краківській художній академії, окреслив їх контакти як дуже рідкісні і дуже офіційні. Зустрічалися головним чином під час служб у церкві св. Норберта. Подальші ж стосунки розвивалися головним чином на підставі товариських знайомостей та спільних зацікавлень.

Незважаючи на бойкот польських вищих навчальних закладів, який проводився патріотичними українцями до 1925 р. (в цей час більшість українських студентів навчалася в Чехословаччині та Німеччині), дехто з українців все одно навчався в Кракові. В цей час популярністю користувалися вже знайомі нам Ягелонський Університет та Краківська академія мистецтв, а також новостворена Краківська гірничо-металургійна академія.

Через хронічну недовіру польської влади, спроби українців поновити громадські організації провалювалися. Так, невдалими були спроби відновлення «Просвіти» під кінець 1920 р. Незважаючи на те, що організацію тоді відновлено не було, українці не сиділи склавши руки. В цих умовах вони почали активніше приватно контактувати з метою вироблення такої форми діяльності, яка б призвела до накопичення матеріальних засобів на ширшу діяльність та підтримку українських студентів у навчанні.

Для того, щоб уявити собі як збиралися краківські українці в ті роки, помандруємо на вул. Шлях (Szlak) та зупинимося перед будинком під номером 30.

Саме тут знаходилося приватне помешкання Марії Пепчинської, де в лютому 1920 р. відбувся вечір української патріотичної пісні. Чоловік Марії Пепчинської у першій половині 1920-х років був директором однієї з канцелярій Краківського апеляційного суду. Донька ж – Володимира Пепчинська, по закінченню вчительської семінарії в Кракові працювала до 1926 р. у книгарні Крижановського на вул. Щепянській (Szepianska). Належала до Української військової організації (УВО).

З покоління старих українців-краків’ян тоді тут були присутні, зокрема, духовні особи – др. Й. Маркевич і православний польовий капелан (очевидно з гарнізонної православної церкви, яка з 1918 р. знаходилася в приміщенні колишнього манежу на вул. Могильскій, не збер.) О. Циганюк.

Тут, у приватному помешканні Марії Пепчинської по вулиці Шлях (Szlak), 30 відбувалися українські патріотичні зібрання (Фото автора)

Присутня також була українська молодь, зокрема студенти Краківської академії мистецтв: Дем’ян Горняткевич, Наталія Мілан (вчилася у 1920-25 рр.), Осип Сорохтей (1890-1941 вчився у Кракові у 1911-1920 рр.), студенти медицини Ягелонського університету: Маркіян Дзерович, Юліан Худюк, Ярослава Рудницька, Стефанія Левицька, Федір Кінасевич, Ярема Совяковський, Осип Гора, Володимир Рихвицький, студенти права: Єлизавета Крук, Олена Пашкевич, Адам Пепчинський (по закінченню навчання працював суддею в Хшанові – Chrzanowe), Олександр Маленький, Олександр Нівинський, студенти філософії: Ольга Фіал та Володимир Кубійович (відомий український географ і етнограф, що гратиме важливу роль в житті української «колонії» в 1930-х-40-х рр.). Присутні постановили організувати традиційний концерт на честь Тараса Шевченка.

Він відбувся навесні 1920 року в тому ж самому помешканні по вул. Шлях, 30. Там звучала підбірка пісень українських січових стрільців та промова Альфреда Будзиновського – рахункового радника Намісництва в Краківському інспектораті окружної сільськогосподарської допомоги. Під час боїв за Львів він був начальником української польової жандармерії, а пізніше в’язнем в Домб’ю, звідки випущений на волю у 1919 р. За висновками реабілітації 22 грудня 1919 року йому було дозволено працювати лише в західній частині краю.

Повіяв вітер степовий – пісня українських січових стрільців

Концерт подібного характеру відбувся і в квітні 1921 р. А дохід від його проведення був спрямований у фонд академічної самодопомоги, подібно як і дохід від організованого в червні 1921 р. літературного вечора. Втім, як показали результати перепису населення 1921 р., загалом українці Кракова в мінімально і дуже обережно виявляли свою народну окремішність по відношенню до оточуючого польського населення. Виразно помітною є різниця в цифрах між людьми, які задекларували свою українську національність та тими, хто визнав тільки приналежність до греко-католицької церкви (на практиці це означало бути українцем).

Далі наша дорога веде на Щепаньську площу (Plac Szczepański), 8. Тут 20 травня 1922 р. в залі Дому Робітників відбувся легальний концерт на честь Тараса Шевченка.

Краківський Дім Робітників (Фото автора)

Там був присутній, між іншими, керуючий діяльністю краківського представництва американського товариства молодих християн др. В. Ровс із дружиною. Організація розвинула тоді діяльність поміж академічною молоддю. Робилися спроби примирити польську та українську молодь. Незважаючи на це, постійною була взаємна ворожість.

Потроху ситуація виправлялася. Так, з 1922 р. поновила свою діяльність читальня «Просвіти», яка стала філією Львівської «Просвіти». На поступову стабілізацію ситуації вплинуло і прийняте Радою Послів Антанти 14.03.1923 р. остаточне рішення про приєднання Галичини до Польщі за умови надання українському населенню автономії.

Перейдемо на інший бік Щепаньської площі, тут у приміщенні, так званого, Старого Театру по вул. Ягелонській (Jagiellonska), 5, на весні 1923 р. відбувся традиційний шевченківський концерт, який організувала «Просвіта».

Так званий «Старий Театр» навесні 1923 р. приймав у своєму приміщенні традиційний шевченківський концерт (Фото автора)

Начебто українське громадське життя відновлювалося. Але вимога західних держав надати українцям автономію ніколи не була виконана. Продовжувала стикатися з труднощами і краківська українська «колонія». Так, «Просвіта» через тотальну недовіру поляків ніяк не могла знайти собі приміщення. Приходилося зустрічатися у дворику однієї з краківських кав’ярень.

Але знову ж таки були і надзвичайно приємні тенденції. Того самого 1923 р. число українців – студентів Краківської академії мистецтв – зросло до максимальної кількості – 20 осіб. Якщо врахувати, що тоді на всіх його трьох відділеннях було усього 120 студентів, то українці становили вагомий відсоток. З українців у цей час вчилися живопису: Северин Борачок, Михайло Вацик, Дем’ян Горняткевич, Лев Гец, Олекса Карпенко, Володимир Кивелюк, Василь Крижанiвський, Петро Обаль, Василь Перебийнiс, Леонiд Перфецький, Роман Сельский, Олекса Третякiв, Роман Турин, Олекса Харкiв, Осип Ярема; скульптурі: Марiя Вайс-Стовбуненко, Юрiй Кирiенко, Валерий Козлiв, Наталия Мiлян та Олекса Ставбуненко.

Краківська художня академія станом на 1923 р. прихистила 20 українських студентів

(Фото автора)

До українців в академії мистецтв тоді всі відносилися з великою симпатією. І самі професори це визнавали. Попереду йшли: Третякiв, Крижанiвський, Гец, Мiлян, також Перфецькому пророчили, що він зробить кар’єру як баталіст. За твердженням Дем’яна Горняткевича, пізніше зниження числа українських студентів було пов’язане із впровадженням ректоратом у цьому вузі принципу обмеження числа місць для кандидатів не польської національності.

Іван Фещенко-Чопівський

Окрім діяльності організацій важливий вплив на життя української спільноти Кракова справляли окремі блискучі особистості. Серед них вагомий вплив мала постать тодішнього професора Гірничо-металургійної академії Івана Фещенка-Чопівського. Щоб познайомитися з ним попрямуємо на алею Міцкевича ( Al.Mickiewicza), 30.

Проходячи повз Гірничо-металургійну академію в Кракові, загадаємо постать її професора активного українського громадського діяча Івана Фещенка-Чопівського

(Фото автора та з https://library.lp.edu.ua/node/165)

Наразі ім’я цієї людини – вихідця з м. Чуднова, що на Житомирщині, на жаль, мало відоме в нашому суспільстві. Вже до Першої світової війни це був талановитий спеціаліст у галузі металургії. В часи визвольних змагань Іван Адріанович став на бік українських визвольних змагань і опинився разом з українськими емігрантами в Тарнові у Польщі. Але не розгубився та використав свій потенціал, влаштувавшись викладачем у Варшавській політехніці. Того ж року на запрошення ректора Гірничо-металургійної Академії в Кракові засновує кафедру металографії і загальної металургії та займає посаду завідувача і професора цієї кафедри. У 1927 р. захищає дисертацію на ступінь доктора наук «Про цементацію бором і берилієм заліза, нікелю і кобальту та деяких спеціальних сталей», роботу над якої розпочав ще у Київській політехніці, а у 1931 — дисертацію «Бляхи парових котлів» на ступінь габілітованого доктора наук. З 1928 був науковим радником та керівником дослідної лабораторії металургійного заводу «Байльдон». З 1933 р. член-кореспондент польської Академії технічних наук. Був дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, Товариств металургів і механіків Польщі, металургів Німеччини (Verein deutscher Eisenhttenleute), а також American Society of Metals, британського Iron and Steel Institute, Institute of Metals. Опублікував понад 135 наукових праць (укр., рос., пол., нім., англ., фр. мовами), головним чином з термічної, хіміко-термічної обробки, легування сталей.

Праця Фещенко-Чопівського з металознавства, 1930 р. (джерело)

Доля його склалася трагічно. У 1945 р. Фещенко-Чопівський був викрадений органами НКВС у Катовицях. Незаконно засуджений у Києві на 15 років заслання. Загинув від нелюдських умов утримання 2 вересня 1952 р. в концтаборі Абезь (Республіка Комі).

У 1996 р., під час експедиції в Абезь, була віднайдена та впорядкована могила Івана Фещенка-Чопівського, на ній встановлений і освячений іменний металевий хрест (джерело)

Окрім високої професійної кваліфікації та педагогічного таланту постать Івана Адріановича характеризувала постійна турбота про проблеми української молоді, що навчалася у Кракові. Він старався допомагати їй матеріально і інтегрувати, не дивлячись на місце народження чи політичні погляди. Це, власне, він першим створив стипендіальний фонд для бідних українських студентів, заангажувавши в це українських інженерів, які працювали у промисловості. Він постійно доїжджав з Кракова до Львова, де викладав металознавство у нелегальній українській Політехніці.

Меморіальна таблиця І.А. Фещенка-Чопівського у приміщенні Краківської гірничо-металургійної академії  (джерело)

До особи Фещенка–Чопівського ми ще повернемося у подальших частинах прогулянки «Кракова для українця». Наразі ж увійдемо до приміщення академії, пояснивши черговому, що ми хочемо оглянути меморіальну таблицю в пам’ять про нашого славного земляка. Урочисте відкриття меморіальної дошки творцю польської металургійної наукової школи професору І. Фещенку-Чопівському в Краківській Гірничо-металургійній Академії відбулося 26.10.2002 р.

Микола Коваль-Медзвецький

У зв’язку з плідною діяльністю українських емігрантів з території Наддніпрянщини, варто згадати і про генерала Миколу Коваля-Медзвецького (1868–1929). Про нього ми поговоримо відвідавши астрономічну обсерваторію Ягелонського університету в Форті Скеля (Forcie Skala) по вул. Орлій (Orlej) 171.

Обсерваторія Ягелонського університету в форті Скеля по вул. Орлій (Orlej) 171

З 1911 по 1917 рр. Микола Коваль-Медзвецький – астроном і геодезист був начальником школи топографічних військ Російської імперії в Петербургу. Емігрувавши до Польщі, вчений заклав тут основи сучасної метрології та гравіметрії. А восени 1922 р. Микола Коваль-Медзвецький став керівником астрономічної обсерваторії Ягелонського університету

Далі буде

Використані джерела:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».


Попередні статті циклу:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Українські сліди у Кракові. «Просвіта» і українська інтелігенція часів «матінки Австрії»

Українські сліди у Кракові. Українські митці та театр

Українські сліди у Кракові. Місцями Андрія Шептицького  

Українські сліди у Кракові. В часи українсько-польського протистояння на Галичині 

Українські сліди у Кракові. Табір українських військовополонених у Домб’ю

 

Related posts

Leave a Comment