Українські сліди у Кракові. Українські громадські організації та провідні діячі спільноти: 1924 – 1939 рр.

У цій частині українських слідів у Кракові ми познайомимося з деякими легальними українськими громадськими організаціями, які діяли в передвоєнному Кракові. Варто також познайомитися ближче з провідними діячами української еліти у місті Крака того часу.

Союз Українок

На початку нашої подорожі відвідаємо вже знайому нам Щепаньську площу. Тут 22 березня 1925 р. з нагоди міжнародного жіночого дня 8 березня в залі Робітничого дому на Щепаньській площі у Кракові відбулася організована «Союзом Українок» лекція видатного українського географа Володимира Кубійовича з проблеми географії Закарпатської Русі.

В залі Робітничого дому на Щепаньській площі у Кракові відбулася організована «Союзом Українок» лекція видатного українського географа Володимира Кубійовича (Фото автора)

«Союз Українок» постав у Кракові 16 серпня 1924 р. В поліційній характеристиці на цю організацію зазначалося: «особи що її сформували являють собою у переважній більшості членів вже існуючого Товариства «Просвіта» і належать до української інтелігенції, що мешкає у Кракові… товариство це має на меті поширення освіти поміж української молоді, що вже частково було розпочато у вигляді навчання дітей українській мові». Серед прізвищ засновниць краківського «Союзу Українок» були Ольга Коритовська – дружина голови краківської «Просвіти» інженера Романа Коритовського, Ксенія Добрянська – дружина Софрона Добрянського, який невдовзі очолить коло «Рідної Школи» у Кракові, студентка Ельза Крук – з 1926 р. в Президії краківської «Просвіти», Володимира Піпчинська – приватний юрист, Леонтіна Гогульська – дружина лікаря, в кінці 1926 р. член президії Українського педагогічного товариства, Марія Стобруненко – скульпторка з середовища української еміграції в Кракові.

А 7 червня 1925 р. у робітничій залі Спілки Християнських Трудящих по вул. Св. Томаша (Świętego Tomasza), 37 мали місце аматорські вистави (одноактові комедії – «Які хворі такі і доктори», а також «Ведмідь» А. Фредри та А. Чехова відповідно.

В цьому приміщенні по вул. Св. Томаша (Świętego Tomasza), 37, в залі Спілки Християнських Трудящих відбулися постановки Фредри та Чехова (Фото автора)

Принагідно зазначимо, що тут же 3 липня 1927 р. мала місце аматорська вистава «Метелиця» – драма з часів боротьби українських повстанців з комуністами в Україні. У ній виступив з патріотичними піснями хор українських емігрантів.

Від середини 1936 року «Союз Українок» також підпав під сталий вплив ОУН. До 15 травня 1936 року головою краківської філії товариства була Юлія Зілинська, після цього її заступила др. Марія Тарнавська Коцюбова. Товариство налічувало лише 3 членкині.

5 липня 1938 року Староство у Кракові, користуючись розпуском головного керівництва організації, розпустило Краківську філію «Союзу Українок». Втім, від Міністерства внутрішніх справ вдалося добитися ануляції цього рішення. Тож, останнє керівництво організацією було обране 7 березня 1939 р.

Українське гігієнічне товариство 

Далі попрямуємо до своєрідної монументальної споруди по вул. Зиблікевича,  5/15, де знаходилося тимчасове керівництво краківської філії Українського гігієнічного товариства. До нього увійшли 21 травня 1938 року лікар Омелян Волинець (голова, що якраз і мешкав по вул. Зиблікевича (Zyblikiewicza) 5/15), лікар Роман Турко (заступник голови, мешкав по вул. Аріанській, 7), студент медичного факультету Володимир Конрад (секретар), лікар Дар’я Крвавич (скарбничка – вул. Любомирського 27/4), лікар Ярослав Березовський (вул. Коперніка, 17), студенти медики – Ярослав Буката (вул. Любомирського 27/4) та Володимир Дебера (Любомирського 45/6).

Українське гігієнічне товариство збиралося по вул. Зиблікевича (Zyblikiewicza), 5/15 (Фото автора)

За членами президії товариства було влаштовано поліційний нагляд, бо Володимир Конрад в 1935 р. підозрювався в належності до УВО на терені Тернополя, Дар’я Крвавич, на думку поліції, була «крайньою українською націоналісткою», що регулярно відвідувала «Просвіту» та була пов’язана з особами, що підозрювалися в приналежності до ОУН. Володимир Дебера під час навчання в Ягелонському Університеті належав до Української студентської громади, але був з неї виключений в 1938 р. у зв’язку з відмовою брати участь в жалобному богослужінні за душі В. Біласа та Д. Данилишина. Ярослав Березовський був охарактеризований як український націоналіст, тоді як Роман Турко та Ярослав Буката не були помічені в політичній діяльності.

Окрім того, поліційна справа зафіксувала ще одну постать – Богдана Панасюка (випускника медичного факультету Ягелонського університету), що входив до складу сталої президії Товариства та мешкав по вул. Баторія 6/6. Його було охарактеризовано як українського націоналіста ворожо налаштованого до Польщі та підозрюваного за приналежність до ОУН в Перемишлянах. Поза цими відомостями, як вказує, Т. Філар, виразно бракує конкретних даних про практичну діяльність цього товариства.

Червенсько-Руське товариство «Згода»

На горизонті українських товариств 6 січня 1929 р. з’явилося також Червенсько-Руське товариство «Згода». Його приміщення розташовувалося на приватній квартирі по вул. Гертруди (Giertrudy), 5.

Червенсько-Руське товариство «Згода» приміщення розміщувалося на приватній квартирі по вул. Гертруди (Giertrudy), 5 (Фото автора)

Формально його компетенція сягала на всю польську територію. Фундатори «Згоди» – Юзеф Залеський, Альфред Збієвський та ін., за мету товариства поклали поєднання двох братніх народів русинів та поляків, що походять або населяють червенсько-руську землю для спільної праці на благо Польської Вітчизни. Засобами для реалізації мали бути культурні заходи та створення спільних русько-польських клубів, започаткування стипендій для молоді. Парадоксально, що це товариство було розформоване самою польською владою 14 червня 1929 р. під приводом порушення громадського порядку під час віча в Кракові 9 червня 1929 р. Також вказувалося, що товариство не виконує своїх цілей, а авторитету його членів виразно бракує для досягнення такої важкої мети. Та чи не варто було дати їм хоча б спробувати?

Еліта української колонії 

У 1925 р. до Кракова повертається Богдан Лепкий. Він продовжує викладати в Ягелонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. У 1926 році при Яґелонському університеті була створена кафедра української філології, де Богдан Лепкий викладав українську літературу. У 1932 р. Б. Лепкий отримав ступінь звичайного професора Ягелонського університету.

Щоб оглянути будівлю, де знаходилася ця кафедра перейдемо на краківську вулицю Голубину (Gołębia) та відшукаємо будинок №20.

Кафедра руських мов, яка розташовувалася в цьому будинку по вул. Голубиній (Gołębia), 20 – місце праці Івана Зілинського і Богдана Лепкого (Фото автора)

Не полінуємося та відшукаємо старанно заховану в надрах сусідньої краківської садиби по вул. Голубиній, 18 меморіальну дошку, відкриту 29 травня 1998 р. на честь Б. Лепкого. Для цього треба увійти у двір будівлі по вул. Голубиній (Gołębia), 18, повернути наліво і пройти 30 м, де на тильному боці будинку можна знайти меморіальну дошку письменника. Кому прийшло в голову вішати її тут, подалі від людських очей і не на тому будинку – абсолютно не зрозуміло.

А щоб оглянути меморіальну дошку Б. Лепкого треба увійти у двір будівлі по вул. Голубиній (Golebia), 18 (Фото автора)

Поруч з Б. Лепким у тій же будівлі по вул.  Голубиній, 20, починаючи з 1926 р. працював «допоміжним» професором Ягелонського університету Іван Зілинський – лемко за походженням. Згодом він став «надзвичайним професором руських мов». З великою активністю він і далі працював над дослідженням лемківських говірок. 1927 року опублікував поважне наукове дослідження «Носові звуки в говірці села Красна Короснянського повіту».

Іван Зілинський (за https://lemko-olk.com/old/art17.php)

У 1933 р. Іван Зілинський опублікував «Карту українських говорів», що стала вагомим внеском в українську діалектологію. Особливо енергійно виступив проти гіпотези окремих польських дослідників, які твердили, що основою лемківської, бойківської та навіть гуцульської говірок нібито була польська мова.

Дружина Івана Зілинського – Юлія, також проходила за відомостями польської поліції, як така, що мала контакти з Миколаєм Климишиним з ОУН, який був заарештований по справі вбивства Б. Перацького.

Володимир Кубійович – доцент філософського відділу Ягелонського університету був одним з найрадикальніших українських науковців того періоду у Кракові. У 1937 році вийшов підготований В. Кубійовичем «Атлас України та суміжних країв». У ньому В. Кубійович навів своє уявлення про українські етнічні землі. В листопаді 1938 р. на цю його працю вийшла досить сувора рецензія, розміщена в щоденнику «Polska zbrojna» («Озброєна Польща») – органі Польського Міністерства оборони. Під тиском цього Міністерства рада філософського відділу Ягелонського університету позбавила В. Кубійовича статусу доцента та звільнила з університету.

Collegium Novum Ягелонського університету. Тут розташовувався філософський відділ де викладав В. Кубійович. Тут же відбулося засідання, на якому В. Кубійовича позбавили звання доцента (Фото з https://fotopolska.eu/75214,foto.html)

На засіданні ради філософського відділу, за спогадами В. Кубійовича, виступали головним чином професори з його факультету Смоленський і історик Владислав Семкович. Проф. Семкович приніс на засідання «Атлас України» і висловив приблизно таку думку: «то є цінна праця, ми, поляки, не маємо такого атласу. Але він (атлас – авт.) шкідливий для польської держави і тому, хоча в моїх жилах і тече руська кров, стверджую, що Кубійовича треба усунути з нашого університету».

Але були й інші голоси. Відомий польський хімік проф. Кароль Девонський, який Кубійовича практично не знав, висловив приблизно таку думку: «Якщо ви панство твердите, що праці Кубійовича на високому рівні, але шкідливі для польської держави (чого я не бачу), то подумайте, що ця людина буде робити, якщо її діяльність не буде стимульована в кінці кінців тим, що він є нашим доцентом. Чи не краще було б дати йому проявити себе якось, як професору географії Східної Європи, через створення для нього такої кафедри?».

Кубійович залишає Краків. Але він ще повернеться сюди, щоб відіграти виняткову роль у житті української колонії вже після того як його окупують гітлерівці. До речі, саме він був автором визначення «українська колонія» для української громади в Кракові.

В Яґеллонському університеті захистили докторські дисертації (габілітувалися) провідні українські вчені С. Томашівський (1927 р.) та Ю. Панейко (1926 р.).

Степан Томашівський (1875-1930) видатний український історик, учень професора М. Грушевського, аж до смерті в 1930 р. доцент Ягелонського університету в Кракові. С. Томашівський є автором «Української історії», виданої 1919 р. у Львові і «Історії української церкви», створення якої (5 том) перервала смерть. Популяризатор ідей В. Ліпінського, він створив власну політично-історичну концепцію, поєднуючи елементи католицизму, демократизму та прагматично-релятивної філософії. У Кракові вчений помер та похований на Раковицькому цвинтарі (кватера ВВ, східний ряд місце – з правого боку від Anny Deji).

Степан Томашівський – видатний український історик, пов’язаний з Краківським Ягелонським університетом (за Лазарович, 2005)

Закінчив Яґеллонський університет у Кракові (1933) і лектор української мови — Юліан Геник-Березовський.

Микола Чижевський (народився 1 жовтня 1890 р. в Гадячі на Полтавщині, помер 1 грудня 1954 р. в Кракові) – видатний металург, професор Краківської гірничо-металургійної академії. Автор наукових праць в галузі коксованих сталей та ливарної справи. Чижевський ініціював модернізацію ливарної справи у Польщі. Вчений похований у Кракові на Раковицькому цвинтарі (кватера XXXVII, ряд 4, місце 9).

 

Діяльність проф. Миколи Чижевського, як і проф. Івана Фещенка-Чопівського, була пов’язана з Краківською гірничо-металургійною академією (Фото автора)

Ще одного наддніпрянця, Олексу Харкова (1897-1939) – українського художника родом Кременчука на Полтавщині, ми згадаємо, відвідуючи добре відомі усім відвідувачам Кракова королівські кімнати Вавеля, та оглядаючи внутрішні розписи Collegium Maius. Запитаєте, яке відношення має до них Олекса Харків?

Молодому українському художнику довірили реставрацію фресок Collegium Maius, де до 1940 містилася головна садиба Ягелонської бібліотеки (https://en.wikipedia.org)

Це було так. 1921 р. О. Харків – колишній вояк УНР та в’язень таборів інтернування, вступає до Краківської академії мистецтв та вчиться у професора С. Дембіцького (малюнок), Я. Войнаровського (графіка) та Ю. Мехофера (живопис). Закінчивши у 1926 р. навчання, О. Харків був задіяний у відновленні настінних розписів у Вавелі. Тоді молодим митцем було виконано у техніці фрески групу медальйонів з образами євангелістів, відновлено поліхромії замкових кімнат.

У 1927 році йому було довірено реставрацію фресок Ягелонської бібліотеки. З того часу він спеціалізувався на монументальному живописі. Харків намалював ікони і для вже згадуваної нами в одній з попередніх частин нашої розповіді гарнізонної православної церкви, яка знаходилася на вул. Повисля, 6.

Митець загинув 17 вересня 1939 р. від куль польських загонів разом зі своїм студентом в Завадові біля Стрия, де розмальовував місцеву церкву (йдеться про придушення поляками виступу ОУН у Стрию).

Ще одним талановитим українцем який в описуваний період з`явився у Кракові був скульптор Григорій Крук (1911-1988).

Григорій Крук та скульптурний портрет князя Володимира (пізніше використаний як емблема фундації св. Володимира?)

Майбутній скульптор народився у селі Братишеві під Вовчою горою на Станіславщині (нині Івано-Франківська область). Мріючи про навчання, Григорій обрав описану нами раніше Краківську академію мистецтв. Щоб потрапити в академію мистецтв без атестату зрілості, треба було пред’явити два малюнки людського тіла з натури й дві скульптурні моделі: свої скульптури він подав, а малюнки, яких у нього не було, позичив у приятеля-студента. В 1930 р. 19 річного Григорія було допущено до вступних іспитів у Краківську академію мистецтв, які він успішно склав.

В академії тоді панував дух французької культури, що для сільського хлопця було чимось абсолютно надзвичайним. Він навчався у класі скульптури професора Костянтина Лящки. Фінансовий стан Григорія був тяжким, здебільшого він голодував, іноді рятуючись дешевим супом у їдальні Сестер милосердя. У цей час на його роботи звернув увагу професор Б. Лепкий, вже неодноразово згадуваний нами у зв’язку з Краковом, який викладав українську літературу в Ягелонському університеті. Саме він допоміг студентові з роботою — замовленням на виготовлення дизайну для вівтаря краківської греко-католицької церкви Святого Норберта. Цей заробіток дав можливість продовжувати навчання в академії, яку Григорій Крук закінчив з відзнакою.

Професор Лепкий і директор Краківського музею мистецтва Станіслав Тілл вважали, що Крукові просто необхідно продовжити навчання, та не в Італії чи Франції, як хотілося йому, а в Берліні. С. Тілл допоміг отримати паспорт, а Б. Лепкий написав лист-рекомендацію Іванові Мірчуку, директорові Українського наукового інституту в Берліні. Так розпочався німецько-французький період діяльності майстра.

У цій частині «Кракова для українця» також варто згадати Степана Йосиповича Смаль-Стоцького, одного з керівників національно-культурного відродження Буковини.

Противник москвофільства, він чимало спричинився до перемоги народовців на Буковині; голова студентського товариства «Союз» у Чернівцях (1879–1882), співзасновник товариств «Народний Дім», «Буковинський Боян», «Руська Школа» й інших, активний діяч «Руської Бесіди». Був дійсним членом Слов’янського інституту у Празі. У 1938 р. Раковицький цвинтар став його останнім місцем спочинку.

This slideshow requires JavaScript.

Далі буде.

Використані джерела:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».


Попередні статті циклу:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Українські сліди у Кракові. «Просвіта» і українська інтелігенція часів «матінки Австрії»

Українські сліди у Кракові. Українські митці та театр

Українські сліди у Кракові. Місцями Андрія Шептицького  

Українські сліди у Кракові. В часи українсько-польського протистояння на Галичині 

Українські сліди у Кракові. Табір українських військовополонених у Домб’ю

Українські сліди у Кракові: Українці в нових політичних реаліях 1918-1923 рр. 

Українські сліди у Кракові. Під крилами білого орла: 1924 – 1939 рр. 

Українські сліди у Кракові. Студентська громада і «Просвіта»: 1924 – 1939 рр. 

Українські сліди у Кракові. Український центральний комітет: 1924 – 1939 рр.

Related posts

Leave a Comment