Українські сліди у Кракові: Гроно митців, 1950-ті-2000-ні рр.

Академія мистецтв у Кракові, де викладав Лев Гец. Фото І. Парнікози, 2013 р.

Після повоєнних репресій довгі роки у Кракові не стало чути української мови та української молитви. Втім, українці, звичайно ж, лишилися. А серед них – зовсім не посередні. Адже в Кракові лишалися та працювали вже знайомі нам митці Лев Гец та Юрій Новосільский. У цій частині нашої прогулянки Краковом згадаємо життя й доробок українських художників.

Найперше пройдемо до вже знайомій нам Академії Мистецтв. Саме тут, після переїзду з Сянока до Кракова, від 1950 до 1962 р. працював професором малюнку Лев Гец.

В цей час він активно працював, замальовуючи архітектурні пам’ятки міста. Лев Гец видав альбом про Краків, і хотів зробити щось таке про Київ чи Львів. Багато творів присвятив він Сяноку, в якому провів багато часу, викладаючи у місцевій гімназії.

Краєвиди старого Сянока Л. Ґеца

Як писав сучасний історик мистецтва Сергій Білокінь, краківське помешкання Ґеца «було доверху заповнене всіляким мистецьким майном, що накопичилось у нього протягом десятиліть. Він не знав, куди його подіти… Писав листи, зокрема до Василя Касіяна, прохав дозволу приїхати. Дозволу він не одержав, не захотіли взяти і його мистецьку спадщину».

Проф. Лев Гец з Микифором Дровняком в Криниці, 1958 р. Архівне фото

Помер митець у Кракові 16.12.1971 р. і був похований на Раковицькому цвинтарі на ділянці 69A, в четвертому ряду з правого боку.

Схема розташування могили Лева Геца на Раковицькому цвинтарі в Кракові

Могила Льва Ґеца на Раковицькому цвинтарі. Фото М. Лацяк 2012 р.

Під час виставок у Кракові з Л. Гецом і українською громадою познайомився талановитий український скульптор Григорій Пецух, який пов’язав своє життя із Закопаним. Г. Пецух зробив внесок в обличчя цього курортного містечка в Татрах, створюючи його український вимір. Йому ж належить барельєф Богдана Лепкого на могилі письменника на Раковицькому цвинтарі.

Інший митець – Юрій Новосільский (Єжи Новосельський, Jerzy Nowosielski) – став поляком із примусу. Вистачило одного підпису. Коли 1946 р. комуністичні органи безпеки почали переслідувати українців у Польській Народній Республіці, треба було задекларувати свою національність. «Скажеш, що українець, то тебе назвуть різуном і бандерівцем. Скажеш, що поляк, то почуєш, що ти українець і прикидаєшся поляком», – згадує Дмитро Лукашин із Товариства лемків. У січні 1948-го батько художника виправив у документах українську національність на польську. Це був єдиний шанс залишитися у країні й продовжити нормальне життя. У той час найменші деталі «вирішували» те, якої ти національності.

Сам художник писав: «Батьківському домові я завдячую тим, що я – людина пограниччя. Я справді одночасно виховувався у двох культурах: східнохристиянській, слов’янській, та римо-католицькій, польській. Ця антиномія, часто дуже болісна для мене в дитинстві, дала мені дуже багато…».

Юрій Новосільський. Kraków, 1987-09. Jerzy Nowosielski (malarz, rysownik, scenograf) w pracowni. PAP.

Після ІІ світової війни Юрій Новосільський вчиться в Краківській академії мистецтв, а якість праць у студентському періоді відкриває йому дорогу в члени союзу Польських художників-пластиків.

Працюючи асистентом Тадеуша Кантора в Краківській академії, митець публікує низку статей про мистецтво. За публічний виступ на художній виставці в Познані та, як пише автор монографії про художника Марек Титко, греко-католицьке минуле Юрія Новосільського було усунуто від праці в академії. Художник залишає Краків і працює в Лодзі як проектант.

Проте в Кракові залишилися численні твори художника. Для того, щоб оглянути ще один твір Ю. Новосільського пройдемо до добре знайомої нам Хрестовоздвиженської церкви (св. Норберта), де заглянемо до бічної крипти. Тут зберігається іконостас, виконаний художником у 1960-х роках для відправлення греко-католицьких обрядів в каплиці св. Дороти у раніш згадуваному костелі св. Катерини, де греко-католицька Парфія служила в 1958-1998 рр.

Іконостас виконаний художником в 60-тих роках для відправлення греко-католицьких обрядів в костелі св. Катерини, де греко-католицька Парфія служила в 1958-1998 рр.

Наступною нашою зупинкою буде Успенська православна церква по вул. Шпитальній (Szpitalna), 24. В 1976 році художник попрацював над її оформленням.

Православна Успенська церква по вул. Шпитальній (Szpitalna), 24. Фото І. Парнікози, 2013 р.

Фрагмент розписів православної церкви по вул. Шпитальній (Szpitalna), 24 авторства Ю. Новосільського. Фото з газети “Наше слово”

Працював майстер також над оформленням каплиці в фундації св. Володимира в Кракові, яка наразі вже, на жаль, не існує.

Фрагмент каплиці св. Бориса та Гліба у Фундації св. Володимира по проекту Ю. Новосільського. Архівне фото

Фрагмент розписів Ю. Новосільського у каплиці св. Бориса та Гліба у формації св. Володимира

Помер митець 21 лютого 2011 р. і був похований на добре знайомому нам Раковицькому цвинтарі. Відвідавши цвинтар, відшукаємо його могилу в полі LXIXPASB 1 ряд, 12 місце.

Перший хрест на могилі Юрія Новосільського. Архівне фото

Місце розташування могили Юрія Новосільського

Новий хрест на могилі Юрія Новосільського на Раковицькому цвинтарі. Фото М. Лацяк, 2012 р.

Ще одним українським художником краківського грона того часу був Тирс Венгринович. Восени 1945 р., маючи вже чималий творчий доробок, Тирс успішно складає вступні іспити і стає студентом Краківської академії мистецтв. Він навчається малярства (1945-54 рр.) у професорів З. Пронашка та А. Марчинського, графіки у проф. А. Юрчинського. Закінчивши академію, працює у відділі археології Інституту матеріальної культури Польської академії наук у Кракові, а у вільний від роботи час втілює у життя творчі задуми, використовуючи для цього дерево, метал і гіпс.

Тирс Венгринович

Біля 600 робіт майстра тематично пов’язані з Надсянням. Багато своїх праць художник присвячує війні та її трагічним наслідкам, які не оминули його і батьків. В селі Джона Хабарівського краю 19 червня 1954 р. помер його батько. Такі твори, як «Розстріл», «Освенцім», «За свободу», «Мати», «Терпіння», «Минуле», «Хіросіма», «Назустріч» та інші відображують внутрішні переживання митця, пов’язані з воєнними лихоліттями і розлукою з родиною.

Живучи у Кракові, думками він повертається до місць свого дитинства і юнацьких років – Надсяння та Лемківщини, яка, як згадував художник, «очарувала мене своїми краєвидами, прецікавою і неповторною архітектурою та працьовитими і закоханими в цій країні доброзичливими людьми». Думки і мрії втілюються в прекрасні твори, які в якійсь мірі є продовженням праці, започаткованої його вчителем – проф. Левом Ґецом, котрий довший час був не лише консультантом, але й щирим і доброзичливим критиком.

Крім регіональної тематики, художник цікавиться загальноукраїнським мистецтвом й історичними пам’ятниками, які часто ставали жертвами вандалів ХХ ст. – більшовиків. Саме тоді з’являються картини «Церква Юра», «Церква Юра в Дрогобичі», «Кругла башта замку в Острозі», «Церква-твердиня в Сутківцях 1476 року», «Надвірна башта Луцького замку ХІ-ХІІІ ст.» та ін.

Церква у с. Жубрачі (не існує). Зображення з циклу закинуті церкви Закерзоння Т. Венгриновича

Церква в с. Лютовиська. Зображення з циклу закинуті церкви Закерзоння Т. Венгриновича

Авторству Т. Венгриновича належить також цікавий і унікальний цикл художньої документації церковного будівництва Лемківщини і Надсяння. Безцінна вартість цих робіт художника в тому, що більшість неповторних за своєю архітектурою дерев’яних церков сьогодні належать до історії, тому що вони стали жертвами вандальських дій «спеціалістів» від викорінення з цього регіону не польської за стилем архітектури.

В 1992 р. у вже знайомому нам Явожні відбулося вшанування жертв табору за участі Тирса Венгриновича. В місцевому музеї по вул. Поштовій, (Pocztowa), 5 представлено його виставку з 74 чорно-білими та 9 олійними образами українських дерев’яних церков. Міська публічна бібліотека в Явожні випустила до цієї події публікацію «Тирс Венгринович: Його церква, його церкви».

Т. Венгринович був визнаним майстром виконання екслібрисів. Також він був одним з активних членів Фундації св. Володимира.